Рішення № 82471436, 04.06.2019, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/4347/17

Провадження № 2/361/79/19

04.06.2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

судді - Сердинського В.С.

при секретарях - Корніюк К.А., Латенко Л.П., Смірновій І.В.,

Мищенко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння,

установив:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позивач зазначав, що 14.08.2007 р. він придбав автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 . Вказаним автомобілем ОСОБА_1 користувався сам та інколи надавав його у короткострокове користування

іншим особам.

12.11.2015 р. ОСОБА_1 приїхав до МРЕВ, що розташоване по вул. П.Усенка у м.Києві щоб поновити свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на його інший автомобіль «TOYOTA PRADO» і випадково дізнався, що автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 взагалі знято з реєстрації і всі ці дії були здійснені 30.10.2013 р. в МРЕВ по АДРЕСА_1 та переоформлено на

ОСОБА_2 . При цьому, ОСОБА_1 з 25.10.2013 р.у по 05.11.2013 р. знаходився в м. Амстердам. Будь-яких письмових доручень чи довіреностей з правом продажу ОСОБА_1 нікому не надавав.

Вищевказані факти підтверджуються довідкою Територіального сервісного центру №3 Регіонального сервісного центру в Київській області.

Факт відсутності ОСОБА_1 в Україні підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 25.11.2015 р. №64/4-3589.

Доказом того, що ОСОБА_1 не надавав нікому ні довіреності, ні доручення є витяг з Єдиного реєстру довіреностей, копія якого додається.

За фактом незаконного заволодіння ОСОБА_2 автомобілем, власником якого є ОСОБА_1 відкрите кримінальне провадження, за яким Деснянським УП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір від 30.10.2013 р. купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , укладеного на підставі довідки-рахунку від 30.10.2013 р. серія ВІА №121263 та витребувати з чужого незаконного володіння у власність позивача автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 .

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав та просив про їх задоволення в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником відповідача ОСОБА_4 подано заяву про застосування спливу строку позовної давності, яка задоволенню не підлягає оскільки матеріалами справи встановлено, що позивачем строк звернення до суду за захистом свого порушеного права порушений не був.

Судом встановлено, що 14 серпня 2007 року ОСОБА_1 придбав автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою Інформаційної системи ДАІ (а.с.7).

Згідно довідки-рахунку від 30 жовтня 2013 року № 121263 Серії ВІА, автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 належить ОСОБА_2 , що підтверджується листом від 19 грудня 2015 року № 1072 директора територіального сервісного центру № 3243 РСЦ МВС в Київській області (а.с.6).

Згідно із довідкою № 64/Ч-3589 від 25 листопада 2015 року Державної прикордонної служби України, у період з 25 жовтня по 05 листопада 2013 року позивач ОСОБА_1 перебував в м. Амстердам (а.с.9).

Як вбачається із повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію) № 30509724 від 01.02.2016 р., позивач ОСОБА_1 довіреності на ім`я ОСОБА_2 щодо автомобіля марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 не давав (а.с.10-13).

За фактом незаконного заволодіння ОСОБА_2 автомобілем, власником якого є ОСОБА_1 , відкрите кримінальне провадження, за яким Деснянським УП ГУ НП у м. Києві проводиться досудове розслідування, що підтверджується витягом з кримінального провадження № 12015110130004642 (а.с.14).

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до статей 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Згідно зі статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Застосовуючи положення статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в пункті 20 постанови №5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначив, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

Постановою ВСУ від 17.12.2014 року по справі № 6-140цс14 (№ в ЄДРСРУ 42576425) передбачено, що за положеннями зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.

Враховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, керуючись ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути із відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору в розмірі 1407,80 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 203, 215, 317, 319, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 76, 80, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу автомобіля марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 , від 30 жовтня 2013 року, укладеного на підставі довідки-рахунку серія ВІА №121263 та витребувати з чужого незаконного володіння у власність ОСОБА_1 автомобіль марки «SUZUKI» модель GRAND VITARA д.н.з. НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 1407 (одна тисяча чотириста сім) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В. С. Сердинський