Рішення № 82466510, 19.06.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

19.06.2019

Справа №489/4203/18

Провадження №2/489/114/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі: головуючого - судді Рум`янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку, визнання права власності на частку

ВСТАНОВИВ:

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із позовом до ОСОБА_2 , яким просила суд припинити право власності ОСОБА_2 на ј частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на цілу вказану квартиру; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію належної їй ј частини квартири АДРЕСА_1 , в сумі 60000,00 грн.;стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача Ѕ частку боргу спадкодавця ОСОБА_3 , а саме 26230,00 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що з 15.10.2010 року позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 та за час спільного проживання подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 , після смерті чоловіка відкрилась спадщина у вигляді вищевказаної квартири. Рішенням Ленінського районного суду від 10.04.2018 року, за відповідачем було визнано право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 . На теперішній час позивачу належить ѕ частки спірної квартири, відповідачу – ј частина спірної квартири. Оскільки зазначена квартира є неподільною річчю, частка відповідача у праві власності є незначною, виділити її в натурі неможливо. Вона має намір припинити права власності відповідача на належну їй частку квартири та визнати за собою право власності на вказану частку.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що вона сама запропонувала ОСОБА_1 викупити її ј частки спірної квартири, оскільки вона проживає в іншій місцевості. Вартість своєї частки ОСОБА_2 оцінила в 5000 доларів США, але ОСОБА_1 відмовилась, посилаючись, що таких коштів у неї немає. Таким чином, між позивачем та відповідачем немає спору в користуванні спірною часткою квартири, але є спір у встановленні вартості спірної частки квартири. Запропонована позивачем сума оцінки є явно заниженою.

Ухвалою суду від 23.08.2018 року, було роз`єднано позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права на частку в спільному майні, визнання права власності на частку в спільному майні та стягнення частини боргу, що набутого спадкодавцем, та виділено в окреме провадження позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення частини боргу, що набутого спадкодавцем.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З`ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.10.2010 року по 02.05.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (а.с.6).

ОСОБА_1 належить квартира АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.03.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Філіпенко В.В. та зареєстрованого за № 146, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03.03.2017 року (а. с 7,8).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 . Після його смерті відкрилась спадщина, зокрема, у вигляді квартири АДРЕСА_1

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10.04.2018 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності подружжя, частка кожного із них є рівними та складають по Ѕ частині за кожним; визнано за ОСОБА_2 права власності на ј частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку №125-004 судової оціночно-технічної експертизи від 22.01.2019 року ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею – 35,6 м2 , становить 447599 грн. (чотириста сорок сім тисяч п`ятсот дев`яносто дев`ять гривень), відповідно вартість ј частки становить 111899,75 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 355 Цивільного кодексу України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Частиною 1 статті 356 Цивільного кодексу України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 357 Цивільного кодексу України, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Положеннями ч. 3 цієї статті передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 367 Цивільного кодексу України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

В силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності.

Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів всіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Частина 3 статті 358 ЦК України закріплює, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 365 ЦК України право власності співвласника на частку у спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права власності на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Частина 1 статті 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі змінами, внесеними протоколом № 11, проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Разом з тим, при вирішенні будь-якого спору, що виникає з реалізації права спільної часткової власності, крім спеціальних норм варто враховувати і загальні засади цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України) щодо справедливості, добросовісності та розумності, у взаємозв`язку і поєднанні з принципом врахуванням прав та інтересів усіх співвласників.

Для правильного вирішення спору за вимогами одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості цієї частки, виділ якої є неможливим, піддягає обов`язковому встановленню наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники - відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.

Відповідно до ч.1 ст.356 Цивільного кодексу України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом зазначеної норми закону припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених п.1, 2, 3 ч.1 ст.365 Цивільного кодексу України випадку, але в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 02.07.2014 року у справі №6-68 цс14, право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

25 квітня 2019 року позивачем долучено до матеріалів справи оригінал квитанції про доплату нею на депозитний рахунок суду коштів за ј частку майна у розмірі 51899,75 грн.

Всього на депозит суду ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 111899,75 грн.

Відповідно до Інформаційної з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, ОСОБА_2 , належить 1/6 частина квартири АДРЕСА_2 та 1/12 на праві спільної часткової власності вищевказаної квартири, а також спірна 1/4 частина квартири, на підставі свідоцтва про прийняття спадщини.

З огляду на наведене вбачається, що істотного порушення прав відповідача внаслідок припинення права власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 не відбудеться, оскільки відповідач має у власності інше нерухоме майно.

Таким чином, судом встановлено, що частка відповідача у спільній квартирі є незначною, а однокімнатна квартира є неподільною річчю та не може використовуватись сторонами спільно, істотного порушення прав відповідача у разі припинення права власності на її частку не вбачається.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що наявні усі умови, передбачені ст.365 ЦК України, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення витрат понесених на витрат у зв`язку із розглядом справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ,4 ,5 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі.

На підтвердження судових витрат, суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс/очікує понести у зв`язку з розглядом справи на загальну суму 7860,00 грн., ордер адвоката серії МК № 93792.

Доказів щодо оплати правової допомоги, договору про надання юридичних послуг, детального опису робіт наданих адвокатом, позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги відповідача про стягнення витрат понесених на професійну допомогу у сумі 7000 грн., та витрат на проведення експертизи у сумі 2500,00 грн. суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Згідно із ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 860,00 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 89, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності на частку, визнання права власності на частку – задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на ј частку квартири АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , грошову компенсацію у розмірі 111899 грн. 75 коп., внесені ОСОБА_1 на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації в Миколаївській області (ЄДРПОУ 26299835, МФО 820172), в якості компенсації вартості 1/4 частки нерухомого майна.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 860 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , номер та серія паспорта НОМЕР_5 ;

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Суддя Ленінського районного

суду міста Миколаєва Н.О. Рум`янцева

Повний текст судового рішення складено «19» червня 2019 року.