Ухвала суду № 82466480, 18.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

18 червня 2019 року м. Київ № 826/14371/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Лукашенка Є.О. про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України), треті особи - Державне підприємство «УкрНДПІцивільбуд», Державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя, Державне підприємство «Укрархбудінформ», Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва», про протиправними та скасування пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків, наказу №87 від 11 квітня 2018 року, наказу №100 від 23 квітня 2018 року, визнання протиправними дій,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва знаходиться справа за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон України), треті особи - Державне підприємство «УкрНДПІцивільбуд», Державне підприємство «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «Діпромісто» імені Ю.М. Білоконя, Державне підприємство «Укрархбудінформ», Державне підприємство «Науково-дослідний інститут будівельного виробництва», про протиправними та скасування пункту 11 розділу ІІ Розподілу обов`язків, наказу №87 від 11 квітня 2018 року, наказу №100 від 23 квітня 2018 року, визнання протиправними дій.

13 червня 2019 року від представника позивача - адвоката Лукашенка Є.О. через канцелярію суду надійшло клопотання про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу до набуття рішенням у справі законної сили вчиняти будь-які дії щодо предмету спору, а саме: публікації (оприлюднення) державних будівельних норм Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова території» та зупинення дії пункту 6.1.3 ДБН Б. 2.2-12:2018 з текстом: «Максимально допустима висота* (поверховість) житлової забудови визначається від чисельності населення та класифікації населеного пункту, з врахуванням встановлених обмежень щодо охорони культурної спадщини, а саме:

- сільські населені пункти чисельністю до 1 тис. осіб - виключно садибна забудова;

- сільські населені пункти чисельністю понад 1 тис. осіб - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 12м (до 4-х поверхів включно);

- селища (селища міського типу) - садибна забудова та багатокварь житлові будинки висотою до 15м (до 5 поверхів включно);

- міста чисельністю до 50 тис. осіб включно - садибна забудова та багатоквартирні житлові будинки висотою до 27м (до 9-ти поверхів включно);

- міста чисельністю понад 50 до 100 тис. осіб включно - садибна забудова та

багатоквартирні житлові будинки висотою до 48 м (до 16-ти поверхів включно);

- міста чисельністю понад 100 тис. осіб - висотність багатоквартирної житлової забудови встановлюється містобудівною документацією;

* Висота визначається без врахування шатрової покрівлі у разі її влаштування.

Примітка. У разі будівництва об`єкта на складному рельєфі висота визначається з врахуванням цокольного поверху».

Обґрунтовуючи подану заяву, позивач зазначає, що введення в дію п. 6.1.3 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" не має будь яких обґрунтувань з точки зору забезпечення національної безпеки, екологічної, санітарної безпеки громадян, разом з тим обмежує права громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, зокрема позивача, на вільне розпорядження своєю приватною власністю.

Наказом від 23 квітня 2018 року № 100 Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України в частині затвердження п. 6.1.3 ДБН Б.2.2-12:2018 "Планування і забудова територій" на думку представника, позивача обмежено у користуванні правом власності - земельними ділянкам, оскільки він не може здійснювати будівництво житлових будинків відповідно до їх цільового призначення, що суперечить статті 41 Конституції України та Першому протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У цьому зв`язку представник зазначає, що позивачу стало відомо про підготовку відповідачем наказу № 104 від 26 квітня 2019 року «Про затвердження ДБН » ДБН Б.2.2.-12-2019, замість ДБН Б. 2.2.-12 :2018, а також було розроблено «новий ДБН Б.2.2.-12-2019», при цьому, знаючи про наявність спору в суді щодо визнання протиправним пункту 6.1.3, відповідач, на думку представника позивача, знову вчиняє дії щодо прийняття такого пункту, але вже в інших ДБН - ДБН Б.2.2.-12:2019. Отже, Мінрегіон України, за висновками позивача та його представника, фактично готується до не виконання гіпотетичного рішення суду у даній справі та вживає заходів щодо прийняття нового ДБН, ідентичного попередньому.

Відповідно до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Зазначаючи підстави для вжиття судом заходів забезпечення позову в частині зупинення дії пункту 6.1.3 ДБН Б.2.2-12:2018, представник позивача фактично обґрунтовує їх тими самими аргументами, які вже зазначалися ним у попередній заяві про вжиття заходів забезпечення позову, у задоволенні якої ухвалою суду від 10 вересня 2018 року відмовлено, а саме тим, що пункт 6.1.3 ДБН Б .2.2-12:2018 у викладеній редакції не відповідає приписам Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколам до неї. Окрім того, після остаточних уточнень позовних вимог позивач серед іншого просить суд визнати протиправним та нечинним текст пункту 6.1.3 ДБН Б .2.2-12:2018, а отже, оцінку законності чи протиправності зазначеного пункту суд має надати під час вирішення адміністративної справи по суті. При цьому позивач не обґрунтовує у чому полягає очевидна протиправність пункту 6.1.3 ДБН Б.2.2-12:2018, яка може суттєво або невідворотно вплинути на обсяг його існуючих прав, пов`язаних із здійсненням забудови земельної ділянки.

В частині вжиття заходів забезпечення позову, пов`язаних із забороною відповідачу до набуття рішенням у справі законної сили вчиняти будь-які дії щодо предмету спору, а саме: публікувати (оприлюднювати) державні будівельні норми Б.2.2.-12:2019 «Планування та забудова території», то суд зазначає, що, як стверджує позивач, про такі наміри відповідача він дізнався з мережі Інтернет, розцінює їх як підготовку до невиконання судового рішення у даній справі. Водночас, жодних підтверджень таким обставинам позивач не надає, що унеможливлює їх оцінку з точки зору доцільності застосування такого виду забезпечення позову як заборона відповідачу вчиняти певні дії.

Таким чином, наведені представником позивача аргументи підлягають судовому дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не є достатніми та переконливими для висновку про наявність очевидної протиправності оскаржуваних актів та застосування заходів забезпечення позову за правилами, встановленими статтями 150-151 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин суд не вбачає підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову та вважає за доцільне відмовити представнику позивача у її задоволенні.

З урахуванням викладеного, керуючись приписами статей 150, 151, 154 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача - адвоката Лукашенка Є.О. про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, передбаченими статтями 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда