Ухвала суду № 82465967, 14.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

14 червня 2019 року м. Київ № 640/9803/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Шевченко Н.М., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами ОСОБА_1 до Київського міського центру зайнятості про зобов`язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Київського міського центру зайнятості, в якому просить:

- стягнути з Київського міського центру зайнятості на користь позивача 13 500,00 грн. заборгованості за останні шість місяців;

- стягнути на користь позивача з Київського міського центру зайнятості 19 267,47 грн. повернутої з ОСОБА_1 попередньо виплаченої допомоги по безробіттю.

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі, суддя виходить з наступного.

1. Відповідно до положень ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Приписами ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду заяви майнового характеру фізичною особою, фізичною особою-підприємцем судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 1921 гривні.

Як убачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, позивач просить стягнути з відповідача на його користь 32 767,47 грн., а отже, заявлено вимогу майнового характеру.

Проте, суд звертає увагу на те, що ОСОБА_1 до позовної заяви не додано жодного доказу сплати судового збору.

Таким чином позивачу необхідно сплатити 768,40 грн. за наступними реквізитами: Отримувач коштів - УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/22030101, Код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, Рахунок отримувача - 34310206084021, Банк отримувача Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача - 899998, Код класифікації доходів бюджету - 22030101.

2. Також суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Завданням адміністративного судочинства згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що до адміністративного суду може звернутися фізична або юридична особа, права, свободи чи інтереси якої порушено суб`єктом владних повноважень у зв`язку із винесенням останнім рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії), вчиненням дій або не вчинення дій, які повинні бути вчинені в межах повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вимоги позивача повинні стосуватися захисту або відновлення його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

При вирішенні питання щодо прийняття до розгляду в порядку адміністративного судочинства позову суду слід визначитись, зокрема, з такими питаннями: які саме права, свободи чи інтереси позивача порушені, в чому саме вони полягають і якими саме рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень вони порушені; чи відносяться спірні правовідносини до публічно-правових; чи не підлягає порушене право, свобода чи інтереси фізичної або юридичної особи захисту в порядку іншого провадження.

Зміст ухвалених судових рішень повинен відповідати приписам статей 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду повинно бути гранично повним, зрозумілим, чітким.

Зрозумілість судового рішення полягає в логічному, чіткому, переконливому викладенні змісту рішення.

Чіткість викладення передбачає, зокрема, що: терміни, вжиті у судовому рішенні, відповідають тому змісту, який вони мають за законодавством України; такі терміни чітко співвідносяться з поняттями, які вони позначають; текст правової норми, застосованої судом, відтворюється без перефразовування і при цьому зрозуміло, де наводиться правова норма, а де суд дає своє тлумачення її змісту. Судове рішення не повинно містити положень, які б суперечили або виключали одне одного, ускладнювали чи унеможливлювали його виконання.

Відповідно до п. 10.3 Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача, суд може зобов`язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право.

Резолютивна частина рішення не повинна містити приписів, що прогнозують можливі порушення з боку відповідача та зобов`язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.

Виходячи із наведеного вище, слід дійти висновку, що позовні вимоги мають бути викладені максимально чітко та зрозуміло та мають містити визначений спосіб захисту прав позивача.

Позивачем заявлена позовна вимога, в якій він просить стягнути на його користь з відповідача суму заборгованості та суму коштів "повернутої з мене попередньо виплаченого пособія по безробіттю".

Проте з вказаної вимоги та змісту позову не можливо встановити, на підставі чого виникла заборгованість відповідача перед позивачем та чим керувався позивач визначаючи саме такі суми, які, на його думку, підлягають стягненню з відповідача.

3. Відповідно приписів до ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно - правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно - правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України установлено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Публічно - правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно - правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Суд зазначає, що позивачем не наведено та не обґрунтовано наявність спірних правовідносин, не визначено мету звернення з даним позовом в судовому порядку, не зазначено, якими органами (посадовими особами) порушено/ не визнано право; не зазначено, які саме особисті права та інтереси позивача порушені відповідачем; не надано доказів звернення до відповідача з вимогою та доказів відмови відповідача у задоволенні зазначених вимог, тобто зміст позовних вимог не містить чітко визначеного предмету спору.

З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

4. Крім того, письмові докази, які подаються до суду мають бути оформлені відповідно до вимог ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема, вони подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, а якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством, зокрема, учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Як убачається з матеріалів позовної заяви, додані до неї додатки не засвідчені належним чином.

5. Слід зазначити, що п. 2 ч. 5 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в позовній заяві зазначаються повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти.

У порушення вимог вказаної статті, позивачем не зазначено власного ідентифікаційного номеру облікової картки платника податків або номеру і серії паспорта та не вказано ідентифікаційний код відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України.

6. Відповідно до п. 11 ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються, зокрема, власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Проте, у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

7. Слід також зазначити, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. ч. 1, 2 ст. 122 КАС України).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Суд звертає увагу на те, що з матеріалів позовної заяви убачається, що позивач просить стягнути з Київського міського центру зайнятості на його користь 13 500,00 грн. заборгованості за останні шість місяці та 19 267,47 грн. повернутої з ОСОБА_1 попередньо виплаченої допомоги по безробіттю, проте ОСОБА_1 не надає суду жодних пояснень та доказів, коли саме виникли вказана заборгованість чи шкода, що унеможливлює суд зробити висновок щодо дотримання позивачем встановленого законодавством строку звернення до суду.

Крім того, враховуючи заявлені вимоги позивача щодо стягнення вказаних вище коштів з відповідача, суд наголошує, на тому, що позовна заява не містить обґрунтованого розрахунку суми що стягується.

Ураховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне залишити позовну заяву без руху з наданням позивачу часу для усунення недоліків позову.

Керуючись статтями 160, 169, 241 - 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

1.Позовну заяву ОСОБА_1 залишити без руху.

2.Установити позивачу п`ятиденний строк з дня одержання даної ухвали для усунення недоліків.

3.Попередити позивача про те, що у випадку неусунення недоліків позовної заяви позовна заява буде повернута йому відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України.

4.Роз`яснити позивачу, що залишення позовної заяви без руху не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н.М. Шевченко