Ухвала суду № 82464271, 19.06.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/12796/19

Провадження № 1-кс/520/7321/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2019 року слідчий суддя Київського районного суду м. Одеси Федулеєва Ю.О., при секретарі Цвігун А.В., розглянувши у судовому засіданні клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Шпитко О.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Модебадзе О.Т. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018160000000386 відомості про яке 05.05.2018 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з клопотання сторони обвинувачення про арешт майна, відділом розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого управління ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування по кримінальному провадженні №12018160000000386 відомості про яке 05.05.2018 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України, розпочаті за заявою ОСОБА_1 , відносно ОСОБА_2 , яка шахрайським способом, шляхом обману, використовуючи документи які містяться в собі відомості що не відповідають дійсності, знявши обтяження на об`єкт нерухомого майна, який відповідно до укладеного між нею та ПАТ «УкрсСиббанком» іпотечного договору до кредитного договору являється предметом іпотеки, та в подальшому продавши заявнику квартиру АДРЕСА_1 , заволоділа грошовими коштами заявника в особливо великих розмірах.

В ході проведення досудового розслідування встановлено, що 04.08.2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, серія та номер: 931 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою Маргаритою Леонідівною, на підставі якого ОСОБА_2 передала у власність, а ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру під АДРЕСА_1 (згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.08.2015 року, індексний номер 41713707), що складається з 3 житлових кімнат загальною площею 74.2 кв. м. Зазначена квартира була придбана за 943 227 гривень.

Після набуття права власності на зазначену квартиру ОСОБА_1 мешкала в ній. Але, 05.04.2018 року о 7 годині ранку до квартири № 69 зайшли невідомі люди, що представилися представниками ТОВ “ Кей - Колект", примусили звільнити приміщення, змінили замки вхідної двері та повідомили, що станом на 28 березня 2018 року ТОВ "Кей - Колект" є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі Договору відступлення права вимоги, серія та номер: 649-650, укладеного 13.02.2012 року (згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.04.2018 року індексний номер витягу 119712288).

27.04.2006 між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» був укладений кредитний Договір №1589-08. В якості забезпечення зобов`язання по Кредитному договору 27 квітня 2006 року між нею та банком також був укладений Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В., зареєстрований в реєстрі за № 1657, за яким предметом іпотеки була квартира під АДРЕСА_1 , і належала їй на праві приватної власності.

13.02.2012 між ПАТ «УкрСиббанк» та TOB «Кей - Колект» був укладений Договір відступлення прав вимоги за вищевказаним договором іпотеки, а 22 травня 2015 року TOB "Кей - Колект" зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Заочним Рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 12 травня 2015 року у справі 522/7981/15-ц (суддя Івченко В.Б.) за позовом ОСОБА_2 до ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кей - Колект" про визнання правочину недійсним, Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко С.В. та зареєстрований в реєстрі за № 1657, був визнаний недійсним. Це було здійснене ОСОБА_2 для того, щоб, в першу чергу, скасувати заборону відчуження спірної квартири, та вчинити дії щодо продажу майна.

Заочним рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13.07.2015 року у справі № 522/11820/15-ц (суддя Свячена Ю.Б.) за позовом ОСОБА_2 до ТОВ "Кей - Колект", третя особа - Реєстраційна служба Одеського міського управління юстиції, про визнання правочину недійсним та визнання права власності, визнано недійсним Договір відступлення прав вимоги за договором іпотеки 649-650, укладений 13 лютого 2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект», посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Київської області Саєнко Е.В., була скасована реєстрація права власності на квартиру під АДРЕСА_1 за ТОВ "Кей-Колект", яка вчинена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Єгоровою М.Є.

Останнє рішення було згодом скасоване (ухвала Приморського районного суду міста Одеси від 04.08.2016 року), та позовні вимоги були залишені без розгляду ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 24.11.2016 року.

Але, до скасування цього рішення та відновлення заборони відчуження квартири, ОСОБА_2 , знаючи, що в неї є непогашений кредит перед ПАТ "УкрСиббанк", що кредитні зобов`язання забезпечувалися іпотекою квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що є спір щодо цієї квартири з ТОВ "Кей-Колект", почала продавати її.

За договором купівлі-продажу (згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 04.08.2015 року), посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бєлостоцькою М.Л., ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

В пункті 1.2. цього договору купівлі-продажу ОСОБА_2 зазначила, що вона, як продавець, гарантує, що: незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням квартири, немає; від Покупця не приховано обставин, які мають істотне значення для цього договору; усі інженерні комунікації перебувають у робочому стані і функціонують за призначенням; до укладення цього договору квартира іншим особам не відчужена; під забороною (арештом) та в заставі, в тому числі податковій, не перебуває; боргом за житлово - комунальні послуги не обтяжена; яка внесок до статутного капіталу юридичних осіб не передана, як юридична адреса не використовується; щодо неї відсутні судові спори; самовільних переобладнань немає; в цій квартирі неповнолітні, малолітні діти, непрацездатні та інші особи не зареєстровані та не проживають; внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі, неповнолітніх, малолітніх дітей, непрацездатних та інших осіб, яких ОСОБА_2 зобов`язана утримувати за законом чи договором; вказана квартира не надана в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь - яких прав у третіх осіб щодо неї не має; будинок, в якому розташована квартира, не належить до пам`яток історії та культури, не визнано аварійним або таким, що підлягає зносу; не укладається під впливом тяжкої обставини; квартира знаходиться у стані, повністю придатному для використання її за цільовим призначенням.

Таким чином, ОСОБА_2 , знаючи про те, що спірна квартира була забезпеченням її кредитних зобов`язань, була обтяжена іпотекою, відчужена третім особам, право власності переходило до третіх осіб, квартира була арештована, квартира перебувала у декількох судових спорах, що на квартиру постійно претендують треті особи, все ж гарантувала в договорі про відсутність таких негативних обставин, умисно ввела в оману ОСОБА_1 про безпечність придбання у Орловської цієї квартири. Внаслідок чого ОСОБА_1 втратила і квартиру і гроші, які вона сплатила ОСОБА_2 .

Таким чином, ОСОБА_2 мала умисел на привласнення грошових коштів належних ОСОБА_1 , знаючи достеменно, що щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , тривають судові спори, що ця квартира у будь - який момент може перейти у власність АКІБ «УкрСиббанк», ТОВ «Кей-Колект» або іншої особи, що придбає права у банка на спірну квартиру.

ОСОБА_2 знала, що після підписання договору купівлі - продажу передати повноцінно у власність ОСОБА_1 спірну квартиру вона не в змозі, що після отримання грошей від ОСОБА_1 ОСОБА_2 не збиралася виконувати свої зобов`язання за цим договором.

Крім того, до СУ ГУНП в Одеській області надійшло клопотання про накладення арешту на майно відповідно до якого потерпіла ОСОБА_1 просить накласти арешт на вказану в клопотанні квартиру.

Також, потерпіла ОСОБА_1 подала цивільний позов про визнання цивільним позивачем та відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином, яка складає 943 227 гривен.

В ході проведення досудового розслідування та згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, встановлено, що ОСОБА_2 являється власником квартири за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 445131451101).

Вказане клопотання про арешт майна сторона обвинувачення просить розглядати без виклику особи, у володінні якої знаходиться майно, на підставі ч. 2 ст. 172 КПК України.

Слідчий та прокурор в судове засідання не з`явилися, разом з тим від слідчого надійшла заява, в якій він просив розгляд клопотання проводити за його відсутності.

Вивчивши клопотання та матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, враховуючи положення ч. ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, слідчий суддя приходить до наступного переконання.

Стаття 41 Конституції України закріплює положення про те, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з КонституцієюУкраїни та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавстваУкраїни і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальнадекларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Так, відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження; потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи.

При цьому, у відповідності до ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 11 ст. 170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.

Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Як вбачається з клопотання та долучених до нього матеріалів, досудове розслідування в рамках кримінального провадження №12018160000000386 від 05.05.2018 року здійснюється за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, а саме за фактом можливого, шахрайським способом заволодіння грошовими коштами ОСОБА_1 , під приводом продажу їй зазначеної у клопотанні квартири.

Так, долученими до клопотання матеріалами в повній мірі підтверджується наявність обґрунтованої підозри за фактом можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, оскільки ОСОБА_2 було достеменно відомо про наявність судових спорів відносно квартири, яка була предметом договору купівлі-продажу між нею та ОСОБА_1 , що в свою чергу може бути підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Слідчий суддя враховує, що до матеріалів клопотання долучено цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , який поданий в рамках кримінального провадження №12018160000000386 від 05.05.2018 року, що з огляду на ту обставину, що вказане кримінальне провадження розпочато за заявою ОСОБА_1 відносно саме ОСОБА_2 , з огляду на подальшу можливість відшкодування завданої в результаті можливих протиправних дій майнової шкоди ОСОБА_1 , слідчий суддя приходить до переконання про наявність правових підстав для застосування в рамках такого кримінального провадження заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, з метою подальшого відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення.

За таких обставин, враховуючи розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, наслідки арешту майна, слідчий суддя приходить до висновку про обґрунтованість клопотання та необхідність накладення арешту на майно, оскільки надані стороною обвинувачення матеріали доводять наявність правових підстав для накладення арешту на згадане майно та на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна, з метою забезпечення кримінального провадження, при цьому на даній стадії слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної особи або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для застосування в рамках даного кримінального провадження заходів забезпечення кримінального провадження, одним з яких є арешт майна.

Крім того, з огляду на завдання, які ставляться в зв`язку з застосуванням заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна, які полягають у запобіганні подальшої зміни права власності на квартиру АДРЕСА_5 , забезпечення подальшого відшкодування шкоди, завданої в результаті можливих кримінально протиправних дій, слідчий суддя приходить до переконання про наявність необхідності в накладенні заборони на розпорядження та вчинення здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо такого майна.

Згідно ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Враховуючи завдання, які існують в зв`язку з наявністю необхідності в накладенні арешту майна та про які зазначено вище, з метою забезпечення арешту майна, слідчий суддя приходить до переконання про необхідність розгляду поданого клопотання без виклику власника зазначеного у клопотанні об`єкту нерухомості.

Керуючись ст. ст. 170, 171, 172, 173, 309, 395 КПК України, слідчий суддя, -

УХВАЛИВ:

Клопотання старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Шпитко О.В., яке погоджено прокурором відділу прокуратури Одеської області Модебадзе О.Т. про арешт майна в рамках кримінального провадження №12018160000000386 відомості про яке 05.05.2018 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 190 КК України - задовольнити.

Накласти арешт на зазначене в клопотанні майно із забороною розпоряджатися ним та здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а саме на квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 445131451101).

Виконання ухвали покласти на старшого слідчого СУ ГУНП в Одеській області Шпитко О.В.

Ухвала може бути оскаржена протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Слідчий суддя Федулеєва Ю. О.