Ухвала суду № 82460788, 05.06.2019, Господарський суд Харківської області

УХВАЛА

05.06.2019м. ХарківСправа № 922/1683/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Ольшанченка В.І.

розглянувши заяву про видачу судового наказу

заявник Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт" (м. Одеса) боржник Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" (м. Харків) ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сігейт" (надалі - заявник) надало Господарському суду Харківської області заяву без номеру та без дати до Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" (надалі - боржник) про видачу судового наказу, в якій просить видати судовий наказ на стягнення з боржника - Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" (код 00236010) на користь заявника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сігейт" (код 40316451) грошову заборгованість у розмірі 8244,00 грн, виниклої внаслідок невиконання боржником умов договору про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017. Також у цій заяві заявник просить стягнути з боржника на користь заявника вартість сплаченого судового збору в сумі 192,10 грн та витрати на адвоката у розмірі 6725,00 грн.

Розглянувши подану заяву та додані до неї документи, судом встановлено наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 147 ГПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 148 ГПК України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною ч. 3 ч. 150 ГПК України передбачено, що до заяви про видачу судового наказу додаються: 1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника; 3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред`явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості; 4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Таким чином, для задоволення заяви про видачу судового наказу, суд повинен перевірити виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу, на підставі викладених у ній обставин та доданих до заяви доказів.

Як убачається з п. 4.1.1 укладеного між сторонами договору про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017, перелік наданих послуг, а також вартість послуг експедитора встановлюються за згодою сторін.

Договір про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017, укладений між сторонами, не містить фіксованої вартості послуг, що надаються заявником.

Також, відповідно до п. 4.1.11 зазначеного вище договору виконані послуги регламентуються актом виконаних робіт, підписаним обома сторонами та рахунком експедитора.

Проте, заявник взагалі не надав суду акт виконаних робіт.

У заявці №24791 від 19.07.2018 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017 сторони визначили умови оплати: оплата вартості послуг здійснюється на підставі рахунку протягом 3 (трьох) днів з моменту виставлення такого рахунку, але не пізніше виїзду контейнера з порту.

В якості доказів виставлення рахунку на оплату вартості послуг заявник надав копії скрин-шота вихідної кореспонденції та експрес накладної №77129458 від 10.10.2018, які не можуть вважатися належними та допустимими доказами виставлення боржнику рахунку на оплату, оскільки з них не вбачається що саме було надіслано боржнику.

На обґрунтування заявленої вимоги заявник повинен був долучити до заяви копію опису вкладення, з якого б убачалося що саме надіслано на адресу боржника, однак такий доданий не був.

Додані до заяви рахунки на оплату також не є доказами, які підтверджують факт надання послуг та наявність у боржника заборгованості перед заявником (стягувачем).

Крім того, у п. 4.2.1 вищевказаного договору сторони визначили, що платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування. В плату не включаються його витрати на сплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання даного договору, на оплату зборів (обов`язкових платежів), які платяться при виконанні даного договору.

Як убачається з наданих до заяви документів, заявником було залучено до виконання вищевказаного договору, а саме до перевезення вантажу, іншу особу - ТОВ "Форвард Транс", про що свідчать копії договору про транспортно-експедиторське обслуговування №010118 від 01.01.2018, укладеного між заявником та ТОВ "Форвард Транс", і заявки №24791-1 від 23.07.2018 до цього договору.

У наданій суду заяві про видачу судового наказу сам заявник вказує, що сторони між собою домовилися, що боржник буде компенсувати тільки частину додаткових витрат, що були сплачені стягувачем в інтересах боржника, пов`язаних з виконанням заявки №24791 від 19.07.2018 до договору про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017.

Проте, заявник у наданій заяві зазначає, що він дійшов висновку про те, що сума боргу, який стягується, має бути повною, тобто 6746,64 грн.

Крім того заявник нарахував боржнику пеню за період з 17.10.2018 по 28.05.2019 в сумі 1497,26 грн.

Суд зазначає, що особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у ч. 1 ст. 148 ГПК України, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається в тому числі з правовідношення, за яким праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

В силу приписів ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Отже, пеня за своєю правовою природою не є заборгованістю за договором, а являється видом штрафних санкцій, яку сторона зобов`язання сплачує у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань та у випадку, якщо відповідальність у вигляді пені була передбачена договором.

Відтак, пеня не є заборгованістю за договором, а є штрафною санкцією, вимоги про сплату пені у зв`язку з порушенням грошових зобов`язань хоча й мають грошовий характер, але за своєю природою не є основним зобов`язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов`язань.

Вимоги заявника про стягнення з боржника пені в сумі 1497,26 грн не відповідають приписам ст. 148 ГПК України, оскільки не відносяться до заборгованості, з якими він має право звернутися до суду в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір, а також, враховуючи можливість розгляду стягнення тільки неоспорюваної заборгованості в порядку наказного провадження.

Крім того, у тексті наданої до суду заяви про видачу судового наказу заявник вказує, що загальна сума заборгованості боржника станом на 28.05.2019 складає 8244,00 грн, але заявник невірно навіть визначив суму загальної заборгованості, оскільки 6746,64 грн (сума боргу)+1497,26 грн (пеня)=8243,90 грн, а не 8244,00 грн, яку він просить стягнути з боржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 12 ГПК України, наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Наявність спору про право вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи із характеру та обґрунтованості заявленої матеріально-правової вимоги і документів, доданих до заяви. Наявність спору можна встановити відсутністю документів, що підтверджують наявність суб`єктивного права у заявника; документів, що підтверджують порушення суб`єктивного права або документів, що підтверджують виникнення права вимоги.

Тобто, Господарський процесуальний кодекс України передбачає можливість задоволення заяви про видачу судового наказу за умови безспірності вимог, відповідно, заявник, крім іншого, має додати документи, що вказують на правильність та безспірність грошових сум.

Розглянувши заяву про видачу судового наказу, судом встановлено, що заявник на підтвердження виконання умов договору про транспортно-експедиторське обслуговування №0040/Т-2017 від 07.02.2017, не додав до заяви про видачу судового наказу документи, що підтверджують обставини надання послуг, на котрі заявник покликається в заяві, що свідчить про недоведеність безспірності грошових вимог заявника (стягувача).

Згідно з п. 1 та п. 8 ч. 1 ст. 152 ГПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог статті 150 цього Кодексу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Сігейт" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" заборгованості в сумі 8244,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків.

Крім того, відмова судом у видачі судового наказу не позбавляє заявника права звернутися до суду у позовному провадженні до ПАТ "Завод Фрунзе".

Що стосується видачі судового наказу в частині стягнення з ПАТ "Завод Фрунзе" витрат на адвоката у розмірі 6725,00 грн, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено судом вище, наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, яка не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В свою чергу, стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" витрат на адвоката за укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігейт" та адвокатом Тиханським М.О. договором про надання правової допомоги №10 від 17.05.2019 суперечить самій суті наказного провадження, оскільки цей договір не є укладеним між заявником (ТОВ "Сігейт") та боржником (ПАТ "Завод Фрунзе"), а заявлені витрати у розмірі 6725,00 грн не є неоспорюваною заборгованістю.

Більш того, за приписами Господарського процесуального кодексу України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до приписів ч. 2 ст. 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Водночас, розділ ІІ Господарського процесуального кодексу України ("наказне провадження") не передбачає подання будь-якої заяви по суті спору, що унеможливлює подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат.

Отже, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів норм Господарського процесуального кодексу України, у боржника (ПАТ "Завод Фрунзе") відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам ч. 1 ст. 13 ГПК України.

До того ж, діючий ГПК передбачає стягнення витрат на професійну правничу допомогу, а не на адвоката.

Враховуючи вищевикладене, заявлена вимога про стягнення витрат на адвоката у розмірі 6725,00 грн не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 152 ГПК України встановлено, що суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

За таких обставин, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Сігейт" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" витрат на адвоката у розмірі 6725,00 грн.

При цьому, суд зазначає, що відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п. 3 - 6 ч. 1 ст. 152 ГПК України, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою (ч. 2 ст. 153 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 151 ГПК України у разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред`явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви.

Керуючись ч. 1 ст. 230 ГК України, ст. 509, 524, 533 - 535, 549, 611, 625, 626 ЦК України, ст. 12, 147, 148, 150 - 153, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Сігейт" у видачі судового наказу про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Завод Фрунзе" заборгованості в сумі 8244,00 грн та витрат на адвоката у розмірі 6725,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею. Порядок і строк її оскарження передбачено ст. 255 - 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено та підписано 10.06.2019.

Суддя В. І. Ольшанченко