Вирок № 82457452, 18.06.2019, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/2733/17

Провадження № 1-кп/645/87/19

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Горпинич О.В.,

секретарі судового засідання - Погрібняк А.В., Кривеженко М.М.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора - Фатєєва А.М.,

захисника - адвоката - Деркач Л.П.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові кримінальне провадження № 42016220000000628 за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Рогань, Харківської області, громадянина України, що має вищу освіту, не працюючого, не одруженого, мешкає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, -

в с т а н о в и в:

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачуються в тому, що згідно наказу в.о. начальника головного управління ДФС у Харківській області № 4-о від 17.02.2016 року ОСОБА_1 призначено на посаду головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково - звітних систем Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Відповідно до посадової інструкції, затвердженої 22.02.2016 року в.о. начальника Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, ОСОБА_1 зобов`язаний: проводити аналіз надходження податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, підготовлювати аналітичні матеріали та інформацію керівництву Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області та згідно п. 3.134.12 посадової інструкції підготовлює інформаційно - аналітичні матеріали на наради керівниками ДПІ.

Головний державний інспектор відділу моніторингу доходів та обліково - звітних систем ОСОБА_1 ., маючи умисел на незаконне внесення недостовірних даних, 23.05.2016 у невстановлений в ході досудового розслідування час, у приміщенні Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, за адресою: провулок Академіка Підгорного, 3, м. Харкова, особисто склав фіктивний протокол № 11 від 23.05.2017, в який вніс недостовірні відомості, та засвідчив його своїм підписом.

Так, згідно зазначеного фіктивного протоколу, на засіданні робочої групи Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, начебто здійснено виступ заступника начальника оперативного управління Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_2 , який повідомив, що 23.05.2016 працівниками оперативного управління за адресою: вул. Полтавське шосе , 337 , смт Пісочин, Харківський район, Харківської області, здійснено виїзд та підтверджено місцезнаходження підприємства СВК «Ерден Регіон» (код 37431356), однак, як встановлено досудовим розслідуванням, вказане підприємство за вищевказаною адресою фактично ніколи не перебувало.

Разом з тим, ОСОБА_2 взагалі участі у засіданні робочої групи не приймав та виступу не здійснював.

Після чого, ОСОБА_1 передав вказаний фіктивний протокол до відділу реєстрації та обліку платників, ведення ДРФО, електронних сервісів та звітності Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

На підставі внесених ОСОБА_1 завідомо неправдивих відомостей у вказаний протокол робочої групи, не усвідомлюючи незаконності дій останнього, керівництвом Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області ухвалено рішення про поновлення договору щодо визнання електронних документів СВК «Ерден Регіон» (код 37431356) у зв`язку з тим, що підприємство знаходиться за вказаною податковою адресою та поновлено дію договору про визнання електронних документів з СВК «Ерден Регіон» (код 37431356).

Дії ОСОБА_1 органом досудового розслідування, кваліфіковані за ч. 1 ст. 366 КК України, - службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 366 КК України не визнав та пояснив суду, що він працював на посаді головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково - звітних систем. 23.05.2016 року його було запрошено на засідання робочої групи, він був на ньому присутній, після цього, десь через тиждень до нього звернувся співробітник внутрішньої безпеки та попросив надати йому протокол робочої групи, однак він ще не був готовий. Після цього він звернувся до свого керівника ОСОБА_3 та розповів про ситуацію, на що вона сказала писати йому протокол. Він написав протокол, всі дані які в ньому були вказані були озвучені на засіданні робочої групи. Десь через тиждень співробітник внутрішньої безпеки взяв в нього копію протоколу та потім його вже викликали на допит. Він дійсно написав в протоколі, що ОСОБА_2 виступив і далі повідомив, проте дана інформація була озвучена не ним, а ОСОБА_3 .. ОСОБА_1 також зазначав, що секретарем засідання робочої групи його ніхто не вибирав, хоча в протоколі він зазначений секретарем. Чи був присутній ОСОБА_2 на засіданні робочої групи 23.05.2016 року він не пам`ятає. Протокол робочої групи був складений через 2 тижні після засідання, йому сказала написати протокол ОСОБА_3 .. У нього був шаблон протоколу та всі прізвища в нього вже були внесені, та там було прізвище ОСОБА_2 , яке він не змінив. Після написання протоколу робочої групи він віддав його копію слідчому, а оригінал залишився в кабінеті. Розпорядження про створення робочої групи він не бачив, з ним не ознайомлювався. ОСОБА_1 вказував, що даний протокол робочої групи ніде не реєструється, йому присвоюється тільки порядковий номер. Коли він підійшов до ОСОБА_2 , щоб той підписав протокол, останній відмовився в ньому ставити свій підпис, оскільки він був відсутній на засіданні. Після цього він пішов до ОСОБА_3 та повідомив, що ОСОБА_2 відмовився підписувати протокол, на що вона сказала, що все владнає. Копію протоколу робочої групи він надав слідчому без підпису ОСОБА_2 ..

ОСОБА_1 та його захисник наполягали, що зазначений протоколу не міг бути підставою для поновлення договору про визнання електронних документів з СВК «Ерден-Регіон» (код 37431356).

Крім того, сторона захисту стверджує, що ОСОБА_1 виконував функції стенографіста при складанні протоколу засідання робочої групи. Відповідальним за порядок денний та за хід проведення засідання робочої групи відповідав безпосередньо начальник Харківської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_9, який і підписав протокол № 11 від 23.05.2016. У подальшому протокол не пройшов реєстрацію через канцелярію Харківської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області, на протоколі відсутня резолюція, а також немає супровідних листів щодо його передачі для виконання іншими підрозділами.

Обвинувачений також зазначає, що протокол був складений значно пізніше, ніж дата, яка вказана у самому протоколі.

З наведених підстав обвинувачений та його захисник наполягають, що протокол проведення засідання робочої групи з організації роботи щодо раннього виявлення, комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки від 23.05.2016 № 11 взагалі не є офіційним документом, оскільки не посвідчує факти, які мають юридичне значення, не змінює та не призупиняє певні правовідносини.

Стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 по пред`явленому обвинуваченню за ч. 1 ст. 366 КК України були надані такі докази:

показання наступних свідків:

- свідок ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснив, що з ОСОБА_1 він знайомий, оскільки вони раніше разом працювали. Робоча група формувалася в міру її необхідності. До складу робочої групи входили практично всі представники структурних підрозділів, близько 10-12 осіб. Хто призначав секретаря робочої групи він не пам`ятає, свідок вказував, що, напевно, керівник робочої групи повинен був призначити його своїм рішенням, колегіально вони не вибиралися. 23.05.2016 року на засіданні робочої групи він присутній не був, відповідних виступів щодо підприємства СВК «Ерден - Регіон» не робив. Протокол робочої групи від 23.05.2016 року йому пред`являвся вже безпосередньо співробітником, який приїжджав його вже допитувати з управління внутрішньої безпеки. В протоколі розписуються люди, які безпосередньо брали участь в обговоренні питань, які виносилися на обговорення. Дані протоколи робочої групи практично ніколи день в день не приносилися на підпис;

- свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона знайома з ОСОБА_1 , оскільки вони разом працювали. Робоча група створюється на підставі розпорядження державної інспекції. До складу робочої групи входять майже всі начальники відділів. Чи був присутній 23.05.2016 року ОСОБА_2 на засіданні робочої групи вона не пам`ятає, протокол робочої групи вона не читала, проте підписувала його. Чи обирався секретар чи ні, свідок не знає, оскільки секретар зазвичай присутній на засіданні робочої групи, так як веде протокол. Свідок не знає чи давались ОСОБА_1 вказівки вписати ОСОБА_2 в протокол чи ні;

- свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що в першій половині 2016 року вона працювала у фіскальній службі управління аудиту. Проводилась не документальна перевірка підприємства СВК «Ерден-Регіон», це було складання податкової інформації. Їй були надані прошиті, пронумеровані копії документів по окремому періоду, десь місяць перевірки. Документи були досліджені, по ним було подано податкову інформація, яка була внесена в податкову систему Податковий Блок - це внутрішня база для загального користування. Інформацію про дане підприємство свідок не збирала, їй були надані по даному підприємству документи, вона тільки перевірила вказану інформацію. Чи перебувала дана організація на юридичній адресі вона не знає, оскільки туди не виїжджала;

- свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що працює в Харківській ОДПІ з 2015 року на посаді заступника начальника ДПІ. 23.05.2016 року вона не пам`ятає хто був присутній на засіданні робочої групи, проте секретарем робочої групи у них були представники відділу аналізу ОСОБА_13 та ОСОБА_1 23.05.2016 року на засіданні робочої групи розглядалось питання щодо поновлення договорів електронної звітності підприємства СВК «Ерден-Регіон». Хто виступав на засіданні з приводу цього підприємства свідок не пам`ятає. Робоча група була створена на підставі 543 наказу ДФС України. Очолював робочу групу начальник інспекції і також в неї входили заступники і всі начальники структурних підрозділів. З протоколом робочої групи від 23.05.2016 року вона, напевно, знайомилася, однак протоколи складалися і підписувалися не день в день, а через 3-4 дні і на підпис приносили декілька протоколів, тому запам`ятати зміст кожного дуже складно. Чому ОСОБА_1 написав в протоколі, що на засіданні робочої групи був присутній ОСОБА_2 свідок не знає;

- свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснила, що станом на 2015 рік вона працювала заступником начальника Люботинского відділення ХО ДПІ ГУ ДФС у Харківській області. До складу робочої групи входи начальники відділів та начальники управлінь. 23.05.2016 року на засіданні робочої групи виступали з приводу підприємства СВК «Ерден-Регіон», оскільки це ризикове підприємство та з ним треба щось було робити, потім виступила ОСОБА_3 і сказала, що підприємство знаходиться за адресою та все нормально. Чи був присутній на засіданні робочої групи ОСОБА_2 вона не пам`ятає, можливо він заходив і виходив. З протоколом робочої групи вона ознайомлювалася, коли саме не пам`ятає. Протокол підписувала пізніше. За чим розпорядженням ОСОБА_1 оформляв протокол вона не знає;

- свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що станом на 23.05.2016 року вона працювала в Харківській ОДПІ, яку саме посаду вона обіймала не пам`ятає, оскільки посади змінювались. До складу робочої групи входять начальники відділів. ОСОБА_1 був секретарем робочої групи. Які саме питання виносились на засідання робочої групи 23.05.2016 року, чи проходили на згадуваному засіданні будь-які голосування, хто був головуючим на засіданні вона не пам`ятає. Свій підпис в протоколі вона поставила фактично, для підтвердження того, що засідання відбулося. Чому ОСОБА_1 зазначив у протоколі про присутність на засіданні ОСОБА_2 вона не знає. Свідок не пам`ятає коли саме підписувала протокол - може наступного дня, можливо через день. Засідань було багато, протоколів підписували багато;

- свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що з ОСОБА_1 вона знайома, оскільки вони разом працювали. 23.05.2016 року вона відновила договір про визнання електронних документів підприємства СВК «Ерден-Регіон» на підставі рішення робочої групи. Вона не пам`ятає чи бачила вона протокол робочої групи від 23.05.2016 року чи ні, ким він був підписаний, чи була на ньому резолюція, чи був до нього супровідний лист, вона не пам`ятає, оскільки пройшло багато часу. Станом на 2016 рік в її обов`язки входило опрацювання договорів про визнання відповідних документів, реєстрація вхідних, вихідних договорів, зупинення та поновлення договорів. Зупинення договору відбувалось на підставі службового документу оперативного управління - службової записки. Обставин щодо поновлення електронного договору про визнання електронних документів підприємства СВК «Ерден-Регіон» вона не пам`ятає.

Стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_1 по пред`явленому обвинуваченню за ч. 1 ст. 366 КК України також були надані наступні докази:

- протокол № 11 від 23.05.2016 року, підписаний начальником Харківської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_9 та секретарем ОСОБА_1, в протоколі вказувалося, що слухали ОСОБА_11 , який зазначив, що СВК «Ерден-Регіон» (код 37431356), зазначив про не встановлення місцезнаходження платника. Відділом обслуговування платників 24.02.2016 року сформовано та направлено до ЄДР повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням ф. 18-ОПП № 24. В протоколі зазначалося, що Харківською ОДПІ 24.02.2016 року в односторонньому порядку розірвано Договір про визнання електронних документів № 9001522926 від 18.01.2016 року. ОСОБА_2 зазначив, що 23.05.2016 року фахівцями оперативного управління ХОДПІ ГУ ДФС у Харківській області було здійснено виїзд за податковою адресою підприємства: 62416 Харківська обл. Харківській район смт Пісочин вул. Полтавське шосе буд. 337 , в результаті виїзду було встановлено місцезнаходження СВК «Ерден-Регіон» (код 37431356) та проведено оперативні заходи. Було ухвалено: начальнику відділу обслуговування платників ОСОБА_12 - у зв`язку з тим, що підприємство було встановлено за місцезнаходженням та проведено оперативні заходи, поновити договір «Про визнання електронних документів». Термін - 23.05.2016;

- витяг з протоколу засідання робочої групи від 23.05.2016 року № 11, який підписаний начальником Харківської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області ОСОБА_9 та секретарем робочої групи ОСОБА_1;

- порядок проведення засідання робочої групи з організації щодо раннього виявлення, комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки;

- список присутніх на засіданні робочої групи від 23.05.2016 року № 11 та аркуші вручення до протокольного рішення за результатами засідання робочої групи від 23.05.2016 року № 11;

- аркуш вручення до протокольного рішення за результатами засідання робочої групи від 23.05.2016 року № 11, який містить перелік осіб із зазначенням їх прізвищ та посад. Навпроти прізвищ, окрім заступника начальника оперативного управління Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_2., наявні підписи;

- витяг з кримінального провадження № 42016220000000628 від 22.06.2016 року, з якого вбачається, що 23.05.2016 року у невстановлений в ході досудового розслідування час, у приміщенні Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, посадовими особами Харківської ОДПІ складено фіктивний протокол № 11 від 23.05.2017, в який внесені недостовірні відомості, дата внесення до ЄРДР 08.07.2015, правова кваліфікація ч. 1 ст. 366 КК України;

- висновок за матеріалами перевірки інформації щодо можливих неправомірних дій працівників Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області та працівників ГУ ДФС у Харківській області, згідно якого подальша перевірка інформації щодо можливих неправомірних дій працівників Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області та працівників аудиту ГУ ДФС у Харківській області - припинена. За результатами перевірки інформації щодо можливих неправомірних дій працівників Харківської ОДПІ та працівників аудиту ГУ ДФС у Харківській області знайшла документальне підтвердження. Враховуючи, що в діях службових осіб Харківської ОДПІ та працівників аудиту ГУ ДФС у Харківській області вбачаються ознаки складу злочинів у сфері службової діяльності, в частині фальсифікації документів та неналежного виконання обов`язків, матеріали перевірки направлено до прокуратури Харківської області для прийняття рішення згідно діючого законодавства;

- термінова телеграма Державної фіскальної служби України ГУ ДФС у Харківській області адресована начальникам державних податкових інспекцій м. Харкова та області «про відпрацювання ризикових платників» та додаток 1.1. ймовірні «вигодоформуючі» платники, де зазначено підприємство СВК «Ерден-Регіон»;

- лист, за підписом в.о. начальника ГУ ДФС у Харківській області від 04.02.2016 року про відпрацювання ризикових платників разом із додатками, в яких зазначена інформація про платників податків;

- запит № 385/20-23-15-01-21 від 23.02.2016 року на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків СВК «Ерден-Регіон» код 3743135. Зі змісту запиту вбачається, що підставою для проведення таких заходів було відпрацювання ризикового підприємства згідно наказу № 543 за грудень 2015 року;

- довідка про встановлення фактичного місцезнаходження платника податків СВК «Ерден-Регіон», код 37443135. У довідці наявна відмітка, що місцезнаходження платника не встановлено;

- копія витягу з наказу Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області від 17.02.2016 року № 14-о про призначення ОСОБА_1 на посаду головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Харківської ОДПІ ДФС у Харківській області;

- посадова інструкція головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_1, з відміткою про ознайомлення із нею 02.02.2016;

- копія витягу з наказу Харківської ОДПІ Головного управління ДФС у Харківській області від 07.04.2017 № 57-о про звільнення ОСОБА_1 з посади головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Як вбачається з положень п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України, кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку з вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Положення ч. 2 ст. 8 і ст. 9 КПК України зобов`язують суди під час здійснення кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (надалі Суд), який діє на основі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі Конвенція), що стала частиною національного законодавства.

Як вбачається з рішення Конституційного суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп у справі № 18/1148-97, удосконалення законодавства в контексті ст. 55 Конституції України має бути поступовою тенденцією, спрямованою на розширення судового захисту прав і свобод людини, зокрема судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Згідно рішення Конституційного суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Положеннями ст. 8 «Загальної декларації прав людини» (1948 року) передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Право на ефективний засіб захисту закріплено також в положеннях ст. 2 «Міжнародного пакту про громадянські та політичні права».

Згідно з положеннями ст.ст. 6 і 13 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий розгляд його справи який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення, кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 (п.146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоби, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний скоїв злочин, який ставиться йому в провину; обов`язок доведення лежить на обвинуваченні і всі сумніви повинні тлумачитися на користь обвинуваченого.

Крім того, в основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчинені кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у справі «Тельфнер проти Австрії» від 20.03.2001 року та «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» від 8.02.1996 року.

Як вбачається з положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями ст. 2 КК України, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 17 КПК України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 17 КПК України та ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 92 КПК України, обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 (обставині, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) цього Кодексу, покладається на слідчого і прокурора.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення).

Зазначена позиція висловлена в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» № 8 від 24.10.2003 року, що суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом, зокрема воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому.

Зазначені вимоги процесуального закону узгоджуються з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях.

Так, у справі «Абрамян проти Росії» Європейський суд зазначив, що у п. 3 ст. 6 Конвенції йдеться про необхідність приділяти особливу увагу роз`ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. У кримінальній справі надання повної, детальної, інформації щодо пред`явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (справа «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І .Н. та інші проти Австрії»). Крім того, право бути детально поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції».

Відповідно до положень ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінити кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності для прийняття відповідного процесуального рішення.

Згідно із ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Стаття 8 Конституції України декларує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. У відповідності до ст. 3 Конвенції Ради Європи від 04.11.1950 року «Про захист прав людини і основоположних свобод», нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню. Вимоги справедливого судового розгляду у кримінальних справах, що містяться в статті 6 Конвенції, на думку Європейського Суду, ведуть до того, що публічні інтереси не можуть бути підставою для використання доказів, отриманих в результаті провокації зі сторони міліції.

Частиною 2 ст. 1 КПК України встановлюється, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Сторонам кримінального провадження судом було роз`яснено положення статей 7, 22 КПК України щодо змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Наголошено, що під час кримінального провадження функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У частинах 1-4 статті 17 КПК України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судовий вирок, який проголошується ім`ям держави, має бути законним, обґрунтованим і справедливим.

У правовій державі при ухваленні судового рішення не допускається звинувачувальний ухил, по суті якого кожен, хто з`явився перед судом, має бути визнаний винуватим.

Дослідивши під час судового розгляду усі без виключення надані сторонами докази, оцінюючи вказані докази відповідно до положень ст. 94 КПК України кожен окремо та у їх сукупності, суд вважає висунуте ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України недоведеним належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами і виходить з таких мотивів.

Так, предметом злочину, передбаченого ст. 366 КК України, є офіційний документ. Згідно з приміткою до ст. 358 КК України під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

Тому при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями:

1) документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами;

2) зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків.

Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Дослідивши зміст протоколу № 11 від 23.05.2016 року, в який, згідно пред`явленого обвинувачення, були внесені недостовірні відомості, а також його значення для подальшого використання в діяльності фіскального органу, суд дійшов висновку, що вказаний протокол не є офіційним документом в розумінні примітки до ст. 358 КК України.

При оцінці змісту протоколу № 11 від 23.05.2016 року, з урахуванням суті пред`явленого обвинувачення, суд вважає, що для визнання цього протоколу офіційним документом необхідна наявність таких елементів:

- зміст протоколу має підтверджувати чи посвідчувати певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру;

- протокол має бути складений з дотриманням визначених законом форм та містити передбачені законом реквізити.

За твердженням сторони обвинувачення, недостовірні відомості, які були внесені ОСОБА_1 до протоколу № 11 від 23.05.2016 року, підтверджували факт перебування СВК «Ерден-Регіон» (код 37431356) за зареєстрованою адресою.

Однак суд вважає, що відомості, які згідно пред`явленого обвинувачення, були внесені ОСОБА_1 до протоколу № 11 від 23.05.2016 року, не посвідчували певних подій, явищ або фактів, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру.

Протокол засідання робочої групи не містить інформації щодо голосування з питань порядку денного, проте він підписаний головуючим на засіданні - начальником Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області ОСОБА_9 З цих підстав суд приходить до висновку, що рішення могло бути ухвалене як одноособово керівником Харківської ОДПІ ГУ ДФС, так і колегіально більшістю присутніх на засіданні. В будь-якому разі відомості, які згідно пред`явленого обвинувачення були внесені ОСОБА_1 до протоколу, не могли вплинути на результати остаточного рішення, оскільки голова робочої групи та її учасники повинні були особисто сприймати інформацію, яка обговорювалась на засіданні і лише після цього ухвалювати відповідне рішення.

Також на підтвердження того, що протокол № 11 від 23.05.2016 року взагалі не міг спричинити наслідків правового характеру, що виключає його властивість як офіційного документа, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного (затверджена наказом ДПА України від 10.04.2008 № 233, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.04.2008 р. за №320/15011), яка була чинна на час складання протоколу проведення робочої групи, орган ДПС має право розірвати Договір в односторонньому порядку у випадку ненадання Платником податків нового посиленого сертифіката (сертифікатів) відкритого ключа замість скасованих або в разі зміни Платником місця реєстрації.

У свою чергу, процедура перевірки місцезнаходження платника податків визначена Порядком взаємодії між структурними підрозділами органів ДПС з питань реєстрації та обліку платників податків (далі - Порядок), який затверджений наказом ДПА України від 01.08.2012 № 671.

Відповідно до п. 7.1 Порядку працівниками органу ДПС при виконанні службових обов`язків, визначених пунктом 12.2 розділу XII Порядку обліку, здійснюється або може здійснюватися перевірка місцезнаходження (місця проживання) платника податків.

Згідно з п. 7.2. Порядку щодо кожного платника податків, за яким виявлено відсутність його за місцезнаходженням (місцем проживання) та не з`ясовано фактичне місцезнаходження (місце проживання), підрозділ органу ДПС, який з`ясував зазначений факт, готує та передає підрозділам податкової міліції запит на встановлення місцезнаходження (місця проживання) платника податків за формою та у порядку, згідно з Положенням про організацію взаємодії підрозділів податкової міліції з іншими структурними підрозділами органів державної податкової служби для встановлення місцезнаходження платника податків, затвердженим наказом ДПА України від 17.05.2010 р. № 336.

Як передбачено п. 7.4. Порядку, якщо за результатами заходів щодо встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи підрозділами податкової міліції буде підтверджено відсутність такої особи за місцезнаходженням або встановлено, що фактичне місцезнаходження юридичної особи не відповідає зареєстрованому місцезнаходженню, керівник (заступник керівника) органу ДПС приймає рішення про направлення до відповідного державного реєстратора повідомлення про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням за ф. № 18-ОПП. Рішення готується за формою, встановленою у додатку 3, з урахуванням вимог наказу ДПС України від 28.10.2011 р. № 97 «Щодо упередження безпідставної ліквідації платників податків «ризикових» категорій шляхом процедури банкрутства». Повідомлення за ф. № 18-ОПП формується та направляється до відповідного державного реєстратора підрозділом інформатизації та обліку платників податків.

Дані про направлення повідомлення за ф. № 18-ОПП вносяться підрозділом інформатизації та обліку платників податків до Єдиного банку даних юридичних осіб та журналу за ф. № 19-ОПП. Зазначене рішення та копія повідомлення за ф. № 18-ОПП підшивається до реєстраційної частини облікової справи платника податків.

В силу вимог положення п. 7.5. Порядку після отримання від державного реєстратора відомостей про внесення до ЄДР запису про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням підрозділ інформатизації та обліку платників податків оновлює інформацію у Єдиному банку даних юридичних осіб та стосовно платників податків, які зареєстровані платниками ПДВ, вживають заходів, визначених пунктом 4.37 розділу 4 цього Порядку.

Отже, законодавством визначено порядок встановлення фактичного місцезнаходження юридичної особи та внесення відповідних відомостей до ЄДР, у разі виявлення відсутності платника податків за місцем реєстрації. Відтак, зміна платником податків місця своєї реєстрації пов`язана саме із моментом внесення відповідних змін до ЄДР після виконання процедур, передбачених Порядком взаємодії між структурними підрозділами органів ДПС з питань реєстрації та обліку платників податків.

Водночас, на відміну від процедури встановлення зміни місцезнаходження платника податків, згаданим Порядком не передбачено процедури поновлення відомостей щодо перебування юридичної особи за місцем державної реєстрації. В будь-якому разі, стороною обвинувачення не наведено доказів на підтвердження того, що саме протокол засідання робочої групи з організації роботи щодо раннього виявлення комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки може бути підставою для підтвердження відомостей щодо перебування платника податків за зареєстрованою адресою. Також прокурором не доведено, що зазначений протокол міг бути підставою для поновлення договору «Про визнання електронних документів».

Так само стороною обвинувачення не доведено, яким нормативно - правовим актом встановлені вимоги до форми та змісту протоколу, у внесенні недостовірних відомостей до якого обвинувачується ОСОБА_1

Необхідно зауважити, що диспозицією ч. 1 ст. 366 КК України визначена відповідальність за складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів.

Кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, винна у вчиненні злочину, тобто така, що навмисно або з необережності скоїла діяння, визначене кримінальним законом як суспільно небезпечне, тобто однією з необхідних ознак злочину є винність особи, яка вчинила його.

Згідно ст. 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 24 КК України, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Таким чином, кримінальна відповідальність за вчинення такого злочину наступає, коли службова особа усвідомлює суспільно небезпечний характер та протиправний характер своєї поведінки та повинна знати, що відомості, які вона вносить до офіційного документа, є завідомо неправдивими, та бажає діяти саме таким чином, тобто діє з прямим умислом.

Об`єктивна сторона службового підроблення характеризується альтернативними діяннями: внесення до документів неправдивих відомостей, інше підроблення документів, складання неправдивих документів, видача неправдивих документів.

Крім того, суб`єктом службового підроблення може бути будь-яка службова особа (частини 3 і 4 ст. 18 КК України) незалежно від того, у публічній чи в приватній сфері службової діяльності вчинюється цей злочин, тобто суб`єктом даного злочину може бути лише службова особа.

Суб`єктом злочину, передбаченого статтею 366 КК України, є службова особа. У Загальній частині КК України дається поняття службової особи, яке має загальний характер, тобто стосується усіх статей Особливої частини КК України. Це визначення наведене у частині третій статті 18 КК України, згідно з якою службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

Загальне визначення службової особи стосується усіх статей Особливої частини КК України, за винятком тих, для яких закон про кримінальну відповідальність, а саме примітка до ст. 364 КК України, передбачає окреме визначення (статті 364, 368, 368-2, 369 КК України).

Із цього випливає, що для вжитого в статті 366 КК України поняття «службова особа», відсутнє окреме визначення, яке встановлене приміткою до ст. 364 КК України, тому використовується поняття, яке міститься у загальній нормі, а саме у ч. 3 ст. 18 КК України.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження вчинення вказаного злочину службовою особою, стороною обвинувачення не надано.

На переконання суду, в ході розгляду справи стороною обвинувачення не було доведено суттєвих обставин, які є необхідними для визнання ОСОБА_1 винуватим, зокрема:

- обвинувачений ОСОБА_1 при складанні протоколу проведення засідання робочої групи з організації роботи щодо раннього виявлення, комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки від 23.05.2016 № 11 діяв як службова особа;

- протокол проведення засідання робочої групи з організації роботи щодо раннього виявлення, комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки від 23.05.2016 № 11 є офіційним документом в розумінні примітки до ст. 358 КК України.

Відтак, при пред`явленні ОСОБА_1 обвинувачення за ч. 1 ст. 366 КК України (службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей) сторона обвинувачення, серед іншого, має довести, що обвинувачений діяв із використанням наданих йому організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій.

Згідно роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26.04.2002 «Про судову практику у справах про хабарництво» організаційно-розпорядчі обов`язки - це обов`язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форми власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

У свою чергу, адміністративно-господарські обов`язки - це обов`язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов`язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов`язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Прокурор в обґрунтування пред`явленого обвинувачення посилається на п. 3.134.12. посадової інструкції головного державного інспектора відділу моніторингу доходів та обліково-звітних систем Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, відповідно до якої на ОСОБА_1 були покладені такі обов`язки: проводити аналіз надходження податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, підготовлювати аналітичні матеріали та інформацію керівництву Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області.

Надаючи оцінку змісту п. 3.134.12. посадової інструкції суд приходить до висновку, що в силу наведених обов`язків ОСОБА_1 не набув статусу службової особи. Визначені обов`язки не охоплюються поняттям адміністративно-господарських чи організаційно-розпорядчих, оскільки проведення аналізу надходження податків та зборів до бюджетів усіх рівнів, підготовка аналітичних матеріалів та інформації керівництву не передбачають здійснення керівництва трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників в установі, управління або розпорядження майном. Крім того, визначені посадовою інструкцією обов`язки, на які посилається сторона обвинувачення, взагалі не передбачають ведення протоколів робочих груп за участю керівництва Харківської ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області. Інших документів, відповідно до яких на обвинуваченого ОСОБА_1 покладались обов`язки готувати протоколи засідань робочих груп за участю керівництва, прокурором не надано.

На переконання суду, стороною обвинувачення не доведено набуття ОСОБА_1 статусу службової особи та наявності у нього повноважень на складання, видачу офіційних документів, внесення до офіційних документів відомостей. Як наслідок, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для відповідальності за ст. 366 КК України, оскільки вона настає лише за умови, що злочинні дії службової особи були зумовлені її службовим становищем або пов`язані з її владними повноваженнями.

За відсутності інших об`єктивних підтверджень тих обставин, про які суду зазначав прокурор, спростування його версії безпосередньо у судовому засіданні дослідженими доказами, сторона обвинувачення в умовах змагальності судового процесу не довела перед судом переконливості своїх доводів, відтак, засудження обвинуваченого не може ґрунтуватися виключною мірою на припущеннях, які доказами з інших джерел, досліджених у судовому засіданні, не підтверджуються.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.06.1990 р.№ 5 (зі змінами) «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», усі сумніви відносно доведеності звинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Якщо зібрані у справі докази не підтверджують звинувачення і усі можливості збирання доказів вичерпані, суд зобов`язаний ухвалити виправдувальний вирок.

Судом в умовах змагальності процесу досліджені в повному обсязі усі докази, представлені обвинуваченням задля підтвердження висунутого звинувачення ОСОБА_1 , проте належних, достовірних, допустимих доказів, які були б достатніми для висновку про доведення винуватості останнього поза розумними сумнівами у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, під час судового розгляду не встановлено, і можливість збирання доказів вичерпана, що визнано сторонами процесу, які підтвердили відсутність у них інших доказів і доповнень до судового розгляду.

Дії ОСОБА_1 під час досудового розслідування були кваліфіковані за ч. 1 ст. 366 КК України, а саме як службове підроблення, тобто видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей.

Отже, викладаючи фактичні обставини вчиненого обвинуваченим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, органи досудового розслідування допустили протиріччя. Так орган досудового розслідування вказав, що ОСОБА_1 діючи з прямим умислом, на незаконне внесення недостовірних даних 23.05.2016 року у невстановлений в ході досудового розслідування час у приміщенні ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області, за адресою: провулок Академіка Підгорного, 3, м. Харків та особисто склав фіктивний протокол № 11 від 23.05.2017 року, в який вніс недостовірні відомості та засвідчив його своїм підписом.

При цьому органом досудового розслідування допущені неточності в датах складання протоколу.

При цьому, як раніше зазначалося судом, дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 366 КК України, - службове підроблення, тобто складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів та внесення до них завідомо неправдивих відомостей.

Тобто органом досудового розслідування дії ОСОБА_1 кваліфіковані і як складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, і як внесення до них завідомо неправдивих відомостей.

Необхідно наголосити, що складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів - це повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності.

Проте, як встановлено в судовому засіданні 23.05.2016 року відбулося засіданні робочої групи з організації роботи щодо раннього виявлення комплексного відпрацювання та руйнування тіньового сектору економіки.

В чому полягало складання службовою особою завідомо неправдивого офіційного документу, обвинувальний акт та матеріали кримінальної справи не містять, не надані таки докази і в судовому засіданні.

За положеннями п. «а» ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Україною згідно з Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально проінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення, висунутого проти нього.

Обвинувачення повинно бути конкретним, оскільки обвинувачена особа має реалізує своє право на захист від пред`явленого їй саме конкретного обвинувачення.

В рішенні від 25 липня 2000 року у справі «Маттоціа проти Італії» Суд зазначив, що обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь «детальності» інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. «b» ч. 3 ст. 6 Конвенції.

Згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому суспільно небезпечного діяння не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який також знайшов свій вияв і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду «Капо проти Бельгії № 4291/98 від 13 січня 2005 року.

На підставі викладеного, всебічно, повно дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що доводи обвинувачення не знайшли свого об`єктивного підтвердження, наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на припущеннях. Оцінюючи показання свідків зі сторони обвинувачення, суд вважає, що вони не спростовують наведених вище висновків суду, оскільки стосуються виключно обставин проведення засідання робочої групи. Отримані відомості не впливають на зміст протоколу № 11 від 23.05.2016 та обсяг повноважень ОСОБА_1

Отже, прокурор не довів, що обвинувачений є службовою особою, діяв з прямим умислом, а недостовірні дані були внесені саме до офіційного документу. Це вказує на відсутність таких обов`язкових елементів складу злочину як його суб`єкт, суб`єктивна та об`єктивна сторона, які, як у сукупності, так і кожна окремо виключають наявність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

З урахуванням наданих обвинуваченням і досліджених судом доказів, суд приходить до висновку, що стороною обвинувачення не було надано переконливих, належних і допустимих, доказів вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

На підставі викладеного, суд прийшов до переконання, що все вище вказане є підставою вважати недоведеною в передбачений законом спосіб причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та ОСОБА_1 необхідно виправдати з підстав передбачених ст. 373 КПК України у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 не обирався.

Речові докази відсутні.

Судові витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 8, 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 11, 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд -

у х в а л и в:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України та виправдати у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя -