Рішення № 82454082, 18.06.2019, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/1744/19

Провадження № 2/345/867/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.06.2019 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області у складі головуючого судді Онушканича В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін і без проведення судового засідання справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернулася до суду із вищевказаним позовом, а саме просить визнати п.4.4 договору недійсним, а також визнати договір №561773 від 20.01.2019 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 недійсним в цілому.

Позов мотивує тим, що в лютому 2019 року їй почали надходити дзвінки від працівників відповідача, з яких позивач дізналася про те, що нею укладено кредитний договір з ТОВ «Авентус Україна» № 561773 . Копію цього договору позивач отримала наприкінці лютого 2019 року.

Позивач вважає, що кредитний договір не був підписаний з її сторони, сторони не домовились про всі істотні умови, визначені законодавством, а сам договір містить умови, які є несправедливими в цілому, суперечать принципу сумлінності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на погіршення становища споживача, що своєю чергою є підставою для визнання такого договору недійсним.

Так, у наданій суду копії договору відсутній підпис позивача, як позичальника. також в оспорюваному договорі відсутні наступні істотні умови, передбачені законодавством:не вказано мету отримання та конкретний спосіб надання кредиту; не вказано види забезпечення за кредитом, необхідність проведення оцінки предмета забезпечення за кредитом та про те, за чий рахунок така оцінка проводиться; не вказано про необхідність укладення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг третіх осіб, які є обов`язковими для отримання кредиту, перелік осіб, яких кредитодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності); відсутні підписи сторін; не вказана реальна річна процентна ставка; не зазначено порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; не зазначено строк внесення фінансового активу; не визначено строк дії договору.

Також кредитодавець не виконав вимоги, встановлені Законом України «Про споживче кредитування», щодо надання споживачеві інформації про умови кредитування. Такі дії розглядаються, як нечесна підприємницька практика. Крім того, в п.3.3 договору кредитор умисно змінив затверджену Законом черговість погашення вимог, чим значно обмежив права та погіршив умови договору для позичальника.

Крім того, відповідно до п.4.4. Договору у випадку прострочення повернення суми кредиту за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству пеню в розмірі 3% річних від суми кредиту за кожен день прострочення, починаючи з 4 дня прострочення. Отже, при простроченні виконання зобов`язання, наприклад на 54 днів, позивач буде змушена сплатити 150% від суми кредиту, що суперечить вимогам ст.21 Закону України «Про споживче кредитування». До того ж п.4.4.2 - 4.4.4 передбачають, що, окрім пені, додатково сплачується штраф, що суперечить вимогам ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і теж порушення. За таких обставин п.4.4 договору має бути визнаний судом недійсним. Тому позивач змушена звернутися до суду із вищевказаним позовом.

Представник відповідача подав відзив на позов, відповідно до якого заперечує проти задоволення позову у повному обсязі, так як вважає позов необґрунтованим, завідомо безпідставним та таким, що має очевидно штучний характер. Так, 20.01.2019 року між ТзОВ «Авентус Україна» та фізичною особою ОСОБА_1 було укладено в письмовій формі електронний договір про надання фінансового кредиту №561773, згідно якого позикодавець надав позичальникові грошові кошти у розмірі 4000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позивальник зобов`язання повернути кошти та сплатити відсотки за користування кредитом. Сторонами було погоджено в договорі строк, термін дії договору та кінцеву дату повернення коштів.

Відповідач підтверджує, що на підставі Закону України «Про елекронну комерцію» між сторонами був належним чином укладений кредитний договір в письмовій формі, підтвердженням укладення якого надсилались клієнту на його мобільний телефон смс-повідомлення, а сам договір - до його особистого кабінеу на веб-сайті відповідача. Відповідач наголошує, що елекронний договір був укладений сторонами, шляхом відповіді-згоди позичальниці на укладення кредитного договору (акцепту), яка відповідно до абзацу 3 п.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» була надана шляхом вчинення дій, що вважаюься прийняттям пропозиції укласти елекронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею - натисканням кнопки «Погоджуюсь» під умовами Правил надання фінансових кредитів та текстом Згоди на обробку персональних даних.

Також відповідач вказує, що дія Закону України «Про споживче кредитування» не поширюєься на укладений із позивачкою кредитний договір у зв`язку із п.п.1,7 п.2 ст.3 вказаного Закону. Щодо виконання договору, то на підтвердження перерахування відповідачем кредитних коштів у розмірі 4000,00 грн. відповідач надав виписку від платіжного провайдера ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» щодо успішного проведення переказу грошових коштів (надання он-лайн кредиту) від ТОВ «Авентус Україна» на вказаний позивачкою у заявці на отримання кредиту номер банківської картки. А тому посилання позивачки на не укладення кредитного договору у зв`язку із неотриманням нею грошових коштів не відповідає дійсності. Крім того позивачкою на користь відповідача було сплачено 11,60 грн. за пролонгацію кредитного договору, що підтверджує те, що позивач визнала існування кредитного договору, проте не виконувала його умови належним чином.

До того ж відповідач просить врахувати, що у разі незгоди з умовами кредитного договору позивачка не була позбавлена можливості скористатися своїм правом, визначеним ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» і, відповідно, протягом 14 календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору. Натомість таких дій позивачка не вчинила. Тому відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач своїм правом подання відповіді на відзив не скористалася.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Матеріали справи свідчать, що позивачем надана копія індивідуальної частини договору №561773 про надання фінансового кредиту від 20.01.2019 року, який укладений між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 .

У розділі 8 договору «Реквізити та підписи сторін» вказано прізвища, ім`я та по батькові позивача, а також вказано, що договір підписано ОСОБА_1 електронно-цифровим підписом 20.01.2019 року 06:41:24 (а.с.10)

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» дія цього Закону не поширюється на правочини, якщо:

законом встановлено спеціальний порядок переходу права власності або предметом правочину є об`єкти, вилучені з цивільного обороту або обмежені в цивільному обороті відповідно до законодавства;

однією із сторін є фізична особа, яка не зареєстрована як фізична особа - підприємець та реалізує або пропонує до реалізації товари, виконує роботи, надає послуги з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, крім випадків, коли сторони прямо домовилися про застосування положень цього Закону до правочину.

Згідно з ч. 2 ст. 2 даного Закону порядок надання банківських послуг, випуск та обіг електронних грошей, здійснення переказу коштів не є предметом правового регулювання цього Закону і регулюється спеціальним законодавством. До послуг систем дистанційного обслуговування, випуску та обігу електронних грошей, страхування та інших послуг, щодо яких існує спеціальне законодавство, цей Закон застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству, що регулює здійснення послуг із дистанційного обслуговування, випуск та обіг електронних грошей, страхування, зокрема законам України "Про електронні документи та електронний документообіг", "Про електронний цифровий підпис", "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про банки і банківську діяльність"та "Про страхування".

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону термін "електронний підпис" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про електронний цифровий підпис".

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону права та обов`язки покупця (замовника, споживача) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції визначаються законодавством України, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів".

Покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів".

Таким чином, Закон України «Про електронну комерцію» застосовується лише в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству в тому числі і - Закону України «Про електронний цифровий підпис», яким підлягають регулюванню спірні правовідносини.

Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.

Електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі (ст. 4 Закону).

Статтею 6 даного Закону передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов`язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов`язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.

Відповідно до п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Згідно із частиною 3 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно із частиною 6 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: -надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; -вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 вказаного Закону встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

-електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

-електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

-аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Стороною відповідача не надано будь-яких доказів того, що саме електронним цифровим підписом ОСОБА_1 підписано договір №561773 про надання фінансового кредиту від 20.01.2019 року, оскільки відповідачем не надано ані відомості про сертифікацію ключа ЕЦП позивача, ані відомості про особистий ключ підписувача, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. При цьому, позивач заперечує факт підписання даної заяви та отримання спірної суми коштів як кредит.

Отже, проаналізувавши наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до висновку, що договір №561773 про надання фінансового кредиту від 20.01.2019 року не був підписаний позивачем ні за допомогою одноразового ідентифікатора, ні за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ст. ст. 202, 203 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети.

Вільне волевиявлення учасника правочину, передбачене ст. 203 ЦК України, є важливим чинником, без якого неможливо укладення договору. Своє волевиявлення на укладення договору учасник правочину виявляє в момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа.

Положення ч.ч.1, 2 ст.1055 ЦК України передбачають, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Інші форми договору кредиту, крім письмової, законодавством не визначено.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Оскільки, як вказувалося вище, кредитний договір в цілому позивачем не підписаний, оспорюваний кредитний договір укладений без волевиявлення сторони за договором, а тому на підставі частини третьої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України він підлягає визнанню судом недійним.

За таких обставин, так як договір №561773 про надання фінансового кредиту від 20.01.2019 року є недійсним в цілому, немає підстав для задоволення вимог позивача про визнання недійсним додатково п.4.4. даного договору.

На підставі викладеного, ст.ст. 202, 203, 205, 207, 215, 1055 ЦК України, Закону України «Про електронний цифровий підпис», Закону України «Про електронну комерцію», керуючись ст.ст.259, 263-265 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Позов задоволити.

Визнати договір №561773 про надання фінансового кредиту від 20.01.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та ОСОБА_1 - недійсним в цілому.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 18.06.2019 року.

Суддя