Рішення № 8245204, 22.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 27/59722.12.09 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ЕвроДнепр» доТовариства з обмеженою відповідальністю «Окей Україна»

простягнення 48717,37 грн.

Суддя Дідиченко М.А.

Секретар Приходько Є.П.

Представники сторін:

від позивача:не зявились;

від відповідача:не зявились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕвроДнепр»звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Окей Україна»про стягнення 48717,37 грн.

Позивач вказує, що відповідно до укладеного між сторонами договору № 548/10/07ПТ від 23.10.2007 року позивач в період з 05.11.2007 року до 25.02.2009 року передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товари на загальну суму 690729,49 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору, зобовязання з оплати товарів виконав частково.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, позивач просить стягнути з останнього основну заборгованість у розмірі 23085,02 грн., пеню у розмірі 11888,91 грн., збитки від інфляції у розмірі 12238,87 грн. та 3 % річних у розмірі 1504,57 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2009 року порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 07.12.2009 року.

Представник позивача у судовому засіданні 07.12.2009 року частково подав докази, витребувані ухвалою суду від 09.11.2009 року, та надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 07.12.2009 року не зявився, витребувані ухвалою суду від 09.11.2009 року докази та відзив на позовну заяву не подав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача у судове засідання та неподання сторонами витребуваних доказів перешкоджали вирішення спору по суті, суд, на підставі частини 1 статті 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 22.12.2009 року.

У судовому засіданні 22.12.2009 року представник позивача подав докази, витребувані ухвалою суду від 07.12.2009 року, та надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача у судове засідання 22.12.2009 року не зявився, вимоги ухвали суду від 07.12.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.

На адресу Господарського суду міста Києва повернулася ухвала суду, яка була направлена за адресою відповідача, вказаною в позовній заяві та довідці з ЄДРПОУ, а саме: 01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 33, із зазначенням, що за вказаною адресою товариство не знаходиться.

Згідно з статтею 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Відповідно до частини 4 статті 89 ЦК України дані про місцезнаходження юридичної особи вносяться до єдиного державного реєстру.

З огляду на вказане, місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації.

Оскільки кореспонденція про час та місце проведення судового засідання була направлена відповідачу за юридичною адресою, суд вважає, що відповідач був повідомлений належним чином.

За таких обставин, на підставі статті 75 ГПК України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення його представника, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

23.10.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЕвроДнепр»(надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Окей Україна»(надалі відповідач) укладено договір поставки № 548/10/07ПТ.

Згідно з пунктом 1.1 договору позивач зобовязався в порядку та на умовах, визначених договором, та відповідно до замовлень відповідача поставляти товар, а відповідач зобовязався в порядку та на умовах, визначених договором, приймати товар і оплачувати його вартість за цінами, вказаним у відповідній специфікації.

На виконання умов договору позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв товари на загальну суму 690729,49 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили можливість повернення поставленого відповідачем товару.

Відповідно до наданих суду накладних на повернення відповідач повернув у власність позивача, а позивач прийняв товари на загальну суму 7943,55 грн.

Згідно з пунктом 8.2 договору оплату товару відповідач зобовязався здійснювати протягом тридцяти днів з моменту його поставки.

Видаткова накладна, відповідно до якої відповідачем були прийняті останні, поставлені в рамках договору товари, датований 25.02.2009 року.

Враховуючи зазначене, за товари поставлені згідно з видатковою накладною від 25.02.2009 року, відповідач зобовязаний був розрахуватися у термін до 27.03.2009 року.

Таким чином, станом на день звернення до суду строк виконання зобовязання з оплати настав щодо всіх поставлених в рамках договору товарів.

Згідно з наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку позивача відповідач частково оплатив поставлені товари, перерахувавши на поточний рахунок 659700,92 грн.

Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем складає 23085,02 грн.

Частина 1 статті 193 ГК України встановлює, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно з частиною 2 статті 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частиною 1 статті 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно ж до частини 2 цієї ж статті ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В частині 1 статті 692 ЦК України зазначається, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідач доказів належного виконання зобовязань за договором щодо оплати товарів не надав.

Отже, факт порушення відповідачем договірних зобовязань підтверджується матеріалами справи.

Згідно статтей 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому, позовну вимогу про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 23085,02 грн. суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у звязку з простроченням відповідачем виконання грошових зобовязань за договором, позивач просить суд стягнути з останнього пеню у розмірі 11888,91 грн., збитки від інфляції у розмірі 12238,87 грн. та 3 % річних у розмірі 1504,57 грн.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (частина 1 статті 230 ГК України).

Відповідно до частини 1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобовязань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Пунктом 1.1 протоколу розбіжностей до додатку № 1 до договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем строків оплати поставленого товару відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

З огляду на вказане, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, збитків від інфляції та 3 % річних суд вважає обґрунтованими та задовольняє згідно з розрахунком позивача у розмірі 11888,91 грн.,12238,87 грн. та 1504,57 грн. відповідно.

Відповідно до статті 49 ГПК України при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 193 ГК України, статтями 692, 712 ЦК України, статтями 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Окей Україна» (01032, м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, 33; ідентифікаційний код 34356884) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕвроДнепр» (52005, Дніпропетровська обл., Дніпропетровський р-н, смт. Ювілейне, вул. Радгоспна, 98; ідентифікаційний код 24429899) основну заборгованість у розмірі 23085 грн. (двадцять три тисячі вісімдесят пять) грн. 02 коп., пеню у розмірі 11888 (одинадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 91 коп., збитки від інфляції у розмірі 12238 (дванадцять тисяч двісті тридцять вісім) грн. 87 коп., 3 % річних у розмірі 1504 (одна тисяча пятсот чотири) грн. 57 коп., 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 17 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.

СуддяДідиченко М.А. Дата підписання 18.01.2010 року