Рішення № 82444592, 18.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2019 року № 752/19944/16-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 ,

до відповідачів Міністерства соціальної політики України

про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Голосіївського районного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі-позивач та/або ОСОБА_1 ) із позовом до Міністерства соціальної політики України в якому просив:

- визнати нечинним рішення Комісії зі спірних питань встановлення статусу особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 28.07.2016 р. № 99 як такого, що прийняте з порушенням законодавства та органом у якого відсутні повноваження;

- притягнути до адміністративної відповідальності Директора Департаменту Мінсоцполітики ОСОБА_4 за порушення Закону України "Про звернення громадян" та "Доступ до публічної інформації";

- зобов`язати відповідача виконати запит на отримання інформації, надавши позивачу копію протоколу Комісії від 28.07.2016 р. № 99 та всі Укази Президента та постанови КМУ, на які посилається відповідач у своєму листі від 07.11.2016 р. № 603/20/132-16, а оригінал надати суду для ознайомлення;

- стягнути з відповідача кошти на відшкодування втрачених виплат та пільг в розмірі 10 000,00 грн., а також моральної шкоди в розмірі 100 000,00 грн.;

- звернутися до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи щодо злочинів, здійснених працівниками Мінсоцполітики та його місцевих підрозділів та вчинені ними службових злочинів (не виконання рішення судів, зловживання владою, службовий підлог тощо);

- звернутися до Міністерства юстиції України з вимогою про скасування реєстрації наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 17.05.2006 № 187, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.05.2006 р. № 626/12500 як такого, що не відповідає законодавству України та порушує конституційні права громадян та щодо виконання Закону України "Про очищення влади" (про люстрацію);

- зобов`язати відповідача скасувати наказ від 06.07.2016 р. № 740 "Про затвердження складу Комісії…" як такого, що прийнятий з перевищенням повноважень - не відповідає вимогам постанови КМУ від 20.01.1997 р. № 51 (за згодою, без згоди…);

- ініціювати звернення до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними зміни до ст. 10 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (не відповідає положенню ст. 22 Конституції України).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішення відповідача про відмову у видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки перебування позивача в зоні ЧАЕС підтверджується як документально, так і постановленими на користь позивача судовими рішеннями.

Ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва від 16.02.2017 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2017 р., справу передано до Окружного адміністративного суду м.Києва за підсудністю.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.05.2017 р. справу № 752/19944/16-а розподілено на суддю Добрянську Я.І.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2017р. справу № 752/19944/16-а прийнято до провадження та призначено до попереднього судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2017р. відмовлено позивачу у відкритті провадження в адміністративній справі в частині позовних вимог про:

-притягнення до адміністративної відповідальності Директора Департаменту Міністерства соціальної політики ОСОБА_4 за порушення Закону України «Про звернення громадян» та «Доступ до публічної інформації»;

-звернення до правоохоронних органів із заявою про порушення кримінальної справи щодо злочинів, здійснених працівниками Міністерства соціальної політики та його місцевих підрозділів та вчинені ними службових злочинів (не виконання рішення судів, зловживання владою, тощо);

-звернення до Міністерства юстиції України з вимогою про скасування реєстрації наказу Міністерства соціальної політики України від 17.05.2006 №187,зареєстрованого в Міністерства юстиції України 30.05.2006 № 626/12500 як такого, що не відповідає законодавству України та порушує конституційні права громадян та щодо виконання Закону України «Про очищення влади».

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

14.09.2017р. від позивача надійшла заява про зміну позовних вимог, з огляду на що справа підлягає розгляду в межах позовних вимог про:

- визнати нечинним рішення Комісії зі спірних питань, встановлення статусу особам, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС від 28.07.2016 № 99, як такого, що прийняте з порушенням законодавства та органом у якого відсутні повноваження;

- залучити в якості свідків працівників міністерства, присутніх на засіданні 28.07.2016 та особу, що підписала протокол - голову комісії ОСОБА_3 , який не брав участі в засіданнях, а протоколи підписав;

- стягнути з відповідача кошти на відшкодування втрачених (неотриманих) виплат та пільг в розмірі 25 (двадцять п`ять) тисяч гривень та моральної шкоди в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, яку перерахувати на рахунок фонду реабілітації бійців АТО;

- зобов`язати відповідача скасувати наказ від 06.07.2016 № 740 «Про затвердження складу комісії», як такого, що прийнятий з перевищенням повноважень - не відповідає вимогам постанови КМУ від 20.01.1997 р. № 51 (за згодою, без згоди…), крім того така комісія не може існувати (в Положенні про міністерство не вказано і нове положення про Комісію не розроблено і не зареєстровано);

- ініціювати звернення до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними зміни до ст.10 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

-звільнити від сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, як інваліда II групи.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях та долучені до матеріалів справи.

Проаналізувавши матеріали справи, суд прийшов до висновку щодо можливості перейти до подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

15.12.2017р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, суд дослідив матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильській катастрофи серії НОМЕР_1 від 10 квітня 1997 року та вкладкою НОМЕР_4 до вказаного рішення.

07 листопада 2016 року за вихідним № 603/20/132-16 відповідачем була надана відповідь щодо розгляду особової справи на Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Міністерства соціальної політики України (далі -Комісії). У наданій відповіді відповідач зазначив, що на засіданні 27.10.2016 Комісія за участю позивача розглянула заяву та прийняла рішення про підтвердження рішення Комісії від 28.07.2016 за нововиявленими обставинами (протокол №99) щодо визнання безпідставною видачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС категорії 3 (1) та повернення до розгляду справи після надання позивачем довідки Галузевого державного архіву Міністерства оборони України.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII із змінами і доповненнями (далі - Закон № 796).

Згідно з статтею 1 Закону № 796 Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Відповідно до статті 9 Закону № 796, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно із статтею 10 Закону № 796 учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається із копії військового квитка НОМЕР_5 від 03.05.1972р., ОСОБА_1 у 1988-1989 роках (174 дні) під час проходження військових учбових зборів у складі 960 ОВТ на посаді продавця з 31 липня 1988 року по 20 січня 1989 року, і що з особовим складом військової частини приймав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і виконував роботи в 30-ти кілометровій зоні, тобто позивач безпосередньо брав участь у роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії не менше 30 календарних днів, що, зокрема, підтверджується посвідченнями учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1988, 1989 році категорії 3, серії НОМЕР_6, та серії НОМЕР_7, особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, серії НОМЕР_8 та вкладкою до нього.

Згідно до постанови Голосіївського районного суду м.Києва від 17.06.2016р., факт настання інвалідності підтверджено висновком спеціалізованої радіологічної медико-соціальної експертної комісії серії КИЕ-1 № 000245, відповідно до якого позивачу встановлено 3 групу інвалідності з 01.02.2001 року та зазначено, що захворювання пов`язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Відповідно правил Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Положеннями статей 14, 65 Закону № 796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій вказаним особам встановлюється категорія 1 та видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи врегульовано Порядком видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 січня 1997 року № 51 (далі - Порядок № 51).

Згідно з вказаним Порядком № 51 посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

Пунктом 10 вищевказаного Порядку передбачено, що посвідчення видаються: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

Суд також наголошує, що у відповідності до пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, документи, які засвідчують особливий статус особи за Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З порівняльного аналізу вказаних актів, суд дійшов висновку, що в даному випадку для встановлення відповідного статусу, суб`єктом владних повноважень може використовуватись не конкретний документ, а один із перелічених документів, або декілька документів в їх сукупності.

В матеріалах справи позивача наявні належні та допустимі дані, які в їх сукупності та взаємозв`язку вказують на участь позивача у роботах в зоні відчуження ЧАЕС з 31 липня 1988 року по 20 січня 1989 року.

Також, суд наголошує, що у 1997 році Комісією зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС проведено перевірку правильності видачі посвідчення позивача учасника ліквідації наслідків ЧАЕС 1 категорії та така правильність підтверджена 10 квітня 1997 року, а посвідчення позивача перереєстроване, що, зокрема підтверджується Витягом із протоколу засідання Комісії від 10 квітня 1997 року № 168 (а.с.13).

Згідно приписів пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 796 для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, - категорія 1.

Частиною 1 статті 65 Закону № 796 учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 51 інвалідам з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілим від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1, видаються посвідчення синього кольору, серія А.

Відповідно до абз. 2 п. 3 Порядку № 51 до посвідчення особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, додається вкладка за встановленим зразком. Зазначене посвідчення без вкладки з 1 січня 1997 року вважається не дійсним.

Статтею 12 Закону № 796 встановлено, що причинний зв`язок між захворюванням, пов`язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

З вищенаведених норм права вбачається, що посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи є документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами й компенсаціями, встановленими Законом № 796. Потерпілим від Чорнобильської катастрофи щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посвідчення видаються Радою Міністрів АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням місцевих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування за місцем проживання на підставі рішення про видачу посвідчення у місячний термін з дня надходження необхідних документів до органу, що видає посвідчення. Вказані органи можуть у той же строк прийняти рішення про відмову у видачі посвідчення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Довідок про встановлення причинного зв`язку хвороб, що привели до інвалідності та смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС № 000245 від 15 січня 2001 року та №069117 від 25 вересня 2003 року захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. (а.с.9)

Суд зазначає, що твердження відповідача щодо не підтвердження факту виконання робіт в зоні відчуження впродовж 30 календарних днів в 1988-1989 роках є необґрунтованим та не підтвердженими доказами, на які посилається сторона у поданому запереченні.

Тобто, суд зазначає, що неможливо застосовувати норми права, які були прийняті вже після набуття позивачем статусу громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд зазначає, що неможливо позбавити позивача статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, статус якої він мав впродовж багато років на законних на те підставах, лише з формальних підстав. Судом також враховано, що позивач проходив черговий повторний МСЕК у вересня 2003 року, про що свідчить довідка № 069117. В той же час такі дії позивача свідчать про дотримання ним порядку проходження огляду. Фактично у спірних правовідносинах відповідач намагається позбавити позивача статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, який він отримав ще у 1993 році, та який був перевірений уповноваженою комісією Держадміністрацією м.Києва у 1998 році.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є протиправним та порушує права позивача.

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС оформлене протоколом від 28.07.2016р. № 99.

Попри це, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача коштів на відшкодування втрачених (неотриманих) виплат та пільг в розмірі 25 (двадцять п`ять) тисяч гривень та моральної шкоди в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, яку перерахувати на рахунок фонду реабілітації бійців АТО, задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 цієї статті передбачає наявність інших випадків, передбачених законом.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння йому моральної шкоди, у чому вона полягає, не доведено причинних зв`язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями, рішеннями або бездіяльністю відповідачів, а відтак підстави для задоволення вимог про визнання факту заподіяння позивачу моральної шкоди відповідачами відсутні. з огляду на не підтвердження в ході судового розгляду справи.

Так само позивачем не надано жодних доказів заподіяння матеріальної шкоди, її розміру, причинного зв`язку тощо.

Щодо вимог позивача про зобов`язання Міністерства соціальної політики України скасувати наказ від 06.07.2016 № 740 «Про затвердження складу комісії», як такого, що прийнятий з перевищенням повноважень - не відповідає вимогам постанови КМУ від 20.01.1997 р. № 51 (за згодою, без згоди…), крім того така комісія не може існувати (в Положенні про міністерство не вказано і нове положення про Комісію не розроблено і не зареєстровано), суд вважає такою, що також задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пункті 8 частини першої статті 4 КАС України зазначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що аналіз наведених вище норм свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, у яких відповідач реалізує владні управлінські функції стосовно заявника.

Як свідчить судова практика у справах, які стосуються оскарження актів індивідуальної дії, загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

З`ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов`язки тільки того суб`єкта (чи визначеного цим актом кола суб`єктів), якому його адресовано. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з прийняттям оскаржуваного акту, який не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Така позиція була неодноразово висловлена у відповідних рішеннях Вищим адміністративним судом України та повністю узгоджується з висновкам Верховного суду України, викладеними у постанові від 27 жовтня 2015 року.

Отже, оскарження нормативно-правового акту лише особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, має застосовуватись і до правових актів індивідуальної дії. Відсутність у будь-кого, в тому числі і заявника, прав чи обов`язків у зв`язку із виданням оскаржуваного акту індивідуальної дії, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить зобов`язати скасувати наказ від 06.07.2016 № 740 «Про затвердження складу комісії», однак, по-перше, такий наказ жодним чином не порушує прав позивача, а по-друге, саме зобов`язання відповідача його скасувати є втручанням в дискреційні повноваження.

Враховуючи викладене, суд, зазначає, що рішення, прийняте відповідачем, є актом індивідуальної дії та стосується виключно суб`єктів на яких поширює свою дію та для яких має юридичну силу. Жодних прав та обов`язків для позивача це рішення не встановлює, тобто не породжує публічно-правові відносини між ним та відповідачем.

З огляду на вищевикладене, такі вимоги також не підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про ініціювання звернення до Конституційного Суду України щодо визнання неконституційними зміни до ст. 10 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (не відповідає положенню ст. 22 Конституції України), суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1, 2, 4 ст. 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акту, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Проте, у суду сумнівів щодо відповідності зазначених вимог Конституції України не виникло, а тому підстави для звернення до КСУ відсутні.

З аналізу вищезазначених правових норм суд дійшов висновку, що відповідач своїм рішенням не забезпечив справедливої рівноваги, запобігаючи несприятливим наслідкам, які можуть виникнути у позивача, для захисту основоположних прав конкретної особи, використовуючи свої функції, покладені статтею 19 Конституції України.

За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 246, 250, 255 , суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії зі спірних питань визначення статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС оформлене протоколом від 28.07.2016р. № 99.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська