Рішення № 82444544, 18.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

18 червня 2019 року № 826/13901/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи адміністративну справу

за позовом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та

інформатизації

до Державної регуляторної служби України

про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (далі - позивач та/або НКРЗІ) з позовом до Державної регуляторної служби України (далі - відповідач та або ДРС України) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати пункт 2 розпорядження Державної регуляторної служби України від 29.07.2016 року №83 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування»;

- стягнути з відповідача понесені витрати позивачем.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.09.2016р. (суддя В.А. Кузьменко) відкрито провадження в адміністративній справі.

На підставі розпорядження №6884 від 10.10.2017 року, протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 12.10.2017 вищевказану адміністративну справу передано на розгляд судді Амельохіну В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2017 адміністративну справу №826/13901/16 прийнято до провадження.

Мотивуючи позовні вимоги позивач, серед іншого зазначає, що при винесенні розпорядження від 29.07.2016 року №83 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», зокрема пункту 2 останнього, Державна регуляторна служба України незаконно та на власний розсуд нівельовано норми щодо особливостей ліцензування господарської діяльності, визначених спеціальним законом у сфері телекомунікацій, зокрема, в частині щодо строку дії ліцензій на право здійснення господарської діяльності у сфері телекомунікацій та, відповідно, необхідності продовження строку дії таких ліцензій і сплачувати кошти до державного бюджету за їх продовження.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені в письмових запереченнях, що долучені до матеріалів справи.

В судовому засіданні 03.04.2018 року судом ухвалено про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

29.07.2016 року Державною регуляторною службою України прийнято розпорядження №83 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування», яким

1. Зобов`язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації:

- усунути порушення вимог Законів України «Про телекомунікації», «Про ліцензування видів господарської діяльності», переглянувши рішення НКРЗІ від 07.06.2016 року №289 та від 06.07.2016 року №341 про відмову у продовженні строку дії ліцензій серії АВ №583265 від 08.07.2011 року та АВ №583266 від 08.07.2011 року ПП «Дикий сад», з урахуванням поданого ПП «Дикий сад» плану утворення та використання телекомунікаційної мережі в пакеті документів разом із повторною заявою від 10.06.2016 року на продовження дії ліцензій серії АВ №583265 від 08.07.2011 року та АВ №583266 від 08.07.2011 року (вх. НКРЗІ від 16.06.2016 року №5758);

- повідомити Державну регуляторну службу України про виконання цього розпорядження.

2. Державній регуляторній службі України надати роз`яснення щодо застосування положень частини шостої статті 21 Закону України від 02.03.2015 року №222 Про ліцензування видиві господарської діяльності», зазначивши при цьому, що ліцензії на продовження видів господарської діяльності, зазначений у статті 7 цього Закону, які є чинним на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений строк дії, є безстроковими, а їх переоформлення відповідно до абзацу четвертого частини шостої статті 21 Закону№222 є правом ліцензіата (а не обов`язком).

Тобто, ліцензії серії АВ №583265 від 08.07.2011 року та АВ №583266 від 08.07.2011 року (зі строком дії з 29.09.2011 року по 28.09.2016 року, видані ПП «Дикий сад» є безстроковими.

Позивач категорично не погоджується із пунктом 2 розпорядження Державної регуляторної служби України від 29.07.2016 року №83 «Про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування» (далі - оскаржуване та/або спірне розпорядження в частині), з огляду на що звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно Положення про Державну регуляторну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2014 року №724 (далі - Положення), ДРС України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який реалізує державну регуляторну політику, політику з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності та дерегуляції господарської діяльності.

ДРС України є спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Пунктом 2 Положення визначено, що ДРС України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Одночасно, відповідно до пункту 3 Положення, на ДРС України покладається ряд основних завдань, одним з яких є реалізація державної регуляторної політики, політики з питань нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, ліцензування та дозвільної системи у сфері господарської діяльності.

Відповідно до підпункту 29 пункту 4 Положення ДРС України відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, видає відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Поряд з цим, пунктом 10 Положення встановлено, що ДРС України у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України та прийнятих відповідно до Конституції та законів України актів Кабінету Міністрів України видає накази організаційно-розпорядчого характеру, розпорядження про усунення порушень у сфері ліцензування, а з питань реалізації державної регуляторної політики - рішення за підписом Голови ДРС України.

Суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності регулює Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 року №222-VIII (далі - Закон №222-VIII).

Пунктами 2, 8 частини 1 статті 4 вказаного закону передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань ліцензування узагальнює практику застосування нормативно-правових актів з питань ліцензування; видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування.

Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами - підприємцями (ч. 2 ст. 4 Закону №222-VIII).

Суд звертає увагу на те, що ДРС України відповідно до частини першої статті 4 Закону №222-VIII лише видає розпорядження про усунення порушення законодавства у сфері ліцензування та розпорядження про відхилення або задовільнення апеляцій чи скарг з урахуванням рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування і жодним чином не впливає на рішення Експертно- апеляційної ради з питань ліцензування.

Частиною першою статті 5 Закону №222-VIII встановлено, що Експертно-апеляційна рада з питань ліцензування є постійно діючим колегіальним органом при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування та діє за регламентом, що затверджується спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

Регламент Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування затверджено наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та ДРС України від 14.07.2015 №783/40, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15.07.2015 за № 847/27292.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону №222-VIII обов`язками Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, зокрема, є розгляд апеляцій та інших скарг здобувачів ліцензії, ліцензіатів на дії органу ліцензування або інших заявників щодо порушення законодавства у сфері ліцензування.

Рішення Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування приймається більшістю голосів її членів і оформлюється протокольним рішенням, що підписується особою, яка головувала на засіданні Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування, та секретарем ради, який призначається головою ради з числа її членів (ч. 11 ст. 5 Закону №222-VIII).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що спірне розпорядження в частині видано ДРС України на підставі рішення Експертно-апеляційної ради, тобто на підставі, в межах та у спосіб, визначених частиною першою статті 4 та частинною одинадцятою статті 5 Закону №222-VIII.

Як вже було зазначено судом вище Закон №222-VIII регулює суспільні відносини у сфері ліцензування видів господарської діяльності, визначає виключний перелік видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, встановлює уніфікований порядок їх ліцензування, нагляд і контроль у сфері ліцензування, відповідальність за порушення законодавства у сфері ліцензування видів господарської діяльності.

В той же час, в розрізі приписів частини другої статті 2 Закону №222-VIII його дія не поширюється на здійснення таких видів господарської діяльності:

1) банківську діяльність, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

2) діяльність в галузі телебачення і радіомовлення, яка здійснюється відповідно до Закону України "Про телебачення і радіомовлення";

3) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, що здійснюється відповідно до Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів".

Натомість, згідно пункту 8 частини 1 статті 8 Закону №222-VIII ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, а саме: діяльність у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про телекомунікації", надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису) та технічного захисту інформації, за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначеного дає суду підстави стверджувати, що на ліцензування діяльності у сфері телеконукацій поширюється дія Закону №222-VIII, однак остання здійснюється з урахуванням особливостей Закону України «Про телеконукації».

Відповідно до частини шостої статті 21 Закону №222-VIII ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.

Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону: види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно; які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Тобто, в силу приписів частини шостої статті 21 Закону №222-VIII ліцензії, що зазначені у статті 7 цього Закону та є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Разом з цим, повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов`язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами визначає Закон України «Про телекомунікації» від 18.11.2003 року №1280-IV (далі - Закон №1280-IV).

Згідно приписів пункту 4 частини першої статті 1 Закону №1280-IV Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації здійснює ліцензування та реєстрацію у сфері надання телекомунікаційних послуг.

Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації станом на час прийняття спірного розпорядження в частині, як орган ліцензування з дати набрання чинності Закону №222-VIII, а саме з 28.06.2015 року, повинна видавати, переоформляти та анулювати ліцензії на право здійснення у сфері телекомунікацій відповідно до Закону №222-VIII з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про телеконукації».

Водночас, на думку позивача застосування норм частини 6 статі 21 Закону №222-VIII суперечить пункту 8 частини першої статті 7 Закону №222-VIII.

Суд не погоджується з вказаним твердженням НКРЗІ, з огляду на те, що норма частини шостої статті 21 Закону №222-VIII є імперативною, оскільки, встановлює, що ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону (всі без виключень), які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Крім цього, суд акцентує увагу на тому, що норма частини шостої статті 21 Закону №222-VIII стосується виключно тих ліцензій, які були чинні безпосередньо на день набрання чинності Законом №222-VIII.

Тобто, здійснення ліцензування органом ліцензування щодо видачі, переоформлення, анулювання ліцензій щодо надання телекомунікаційних послуг з 28.06.2015 року здійснюється останнім з урахуванням особливостей Закону №1280-IV, у тому числі з дотриманням вимог статей 48-50, а вимоги частини шостої статті 21 Закону №222-VIII не поширюють свою дію на зазначені ліцензії.

Таким чином, твердження позивача про пріоритетне становище ПП «Дикий сад» порівняно з іншими суб`єктами ринку телекомунікацій є хибним.

Окрім наведеного, суд звертає увагу, що відповідно до приписів частини другої статті 21 Закону №222-VIII ліцензування діяльності у сфері телекомунікацій, передбаченої пунктом 8 частини першої статті 7 цього Закону, втрачає чинність з 1 січня 2018 року.

Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вище викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертиз, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 77, 139, 143, 243-246, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв`язку та інформатизації (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, б. 22, код ЄДРПОУ 33062828) до Державної регуляторної служби України (01001, м. Київ, вул. Арсенальна, б. 9/11, код ЄДРПОУ 39582357) про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині, - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Амельохін