Рішення № 8243718, 14.12.2009, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 7/64814.12.09 За позовом Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про стягнення 15 096 593,24 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники:

від позивача: Цурка Н.О.- довіреність №Д07/2009/07/10-9 від 10.07.2009;

від відповідача: Червінський О.В.- довіреність №627 від 23.10.2009, Лазаренко Ю.Г.- довіреність №550 від 28.08.2009;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася в Господарський суд м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 15 096 593,24 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов’язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати на поставлену електричну енергію.

З цих підстав позивач просить задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 12971 409, 90 грн. –основного боргу, 907 998, 69 грн. –штрафу, 847968, 36 грн. –пені, 261 005, 15 грн. - інфляційної складової боргу, 108 211, 14 грн. –3 % річних, а також понесені ним по справі судові витрати –25500,00 грн. –державного мита, 507, 00 грн. –витрат за інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Представник відповідача в судовому засіданні надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги, посилаючись на те, що Договір на користування електричною енергією № 2 від 24.12.1990 було укладено та підписано не позивачем та відповідачем, а іншими юридичними особами, а саме: кредитором - Київські кабельні мережі ВЕО "Київенерго" та боржником - Деснянська водопровідна станція. На думку відповідача, позивач та відповідач не укладали ніяких правочинів, ні за яких форм щодо здійснення заміни кредитора та боржника у Договорі, а тому не існує будь-яких інших цивільно-правових угод на підставі яких виникають зобов'язання між позивачем та відповідачем.

Ухвалою від 06.10.2009 було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 09.11.2009.

09.11.2009 представником відповідача заявлено клопотання про відкладення розгляду справи. По справі оголошено перерву до 26.11.2009.

26.11.2009 в судовому засіданні представником відповідача усно заявлено клопотання про витребування у позивача доказів того що АК “Київенерго” є правонаступником підприємства Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго”, яке судом розглянуто та задоволено, у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено до 14.12.2009.

14.12.2009 в судовому засіданні представник позивача позивача підтримав позовні вимоги.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 14.12.2009 р. за згодою представників сторін оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.12.1990р. між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” та Деснянською водопровідною станцією, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” укладено договір № 2 на користування електричною енергією.

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Вказаний Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов’язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго” (енергопостачальна організація) та Деснянська водопровідна станція (абонент).

Згідно частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 35/113 встановлений факт правонаступництва сторін за договором.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.03.2009 р. по 01.09.2009 р. у ВАТ “Київводоканал” виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 12971 409, 90 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих Акціонерною енергопостачальню компанією “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” доказів вбачається, що позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не визнає позовні вимоги. Розглянувши всі заперечення відповідача судом встановлено наступне.

У пункті 7 Договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Одночасно, 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України, відповідно до статті 316 цього кодексу, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, повнота панування власника над річчю означає можливість здійснення з цією річчю будь-яких дій.

В силу частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Таким чином, позитивний аспект права власності означає можливість реалізації прав на річ (майно) без участі всіх інших осіб, а негативний - усунення всіх інших осіб від речі і захист її від всіх цих осіб.

Гроші у національній та іноземній валюті, в силу статті 139 Господарського кодексу України, відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Статтею 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”передбачено, що ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

При цьому судом враховано, що згідно умов договору сторони зобов’язувались керуватись Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР.

Судом встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28 затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Таким чином, суд відзначає, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до 6.11, 6. 13 Правил остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про електроенергетику” принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є: забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики; забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

У відповідності до п. 7в договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 31 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, ЗУ “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та договору № 2 виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Доказів того, що звіти про використану електричну енергію підписано неуповноваженою особою з боку відповідача у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 12971 409, 90 грн. визнається судом таким, що підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь інфляційні витрати в розмірі 261 005, 15 грн. - інфляційної складової боргу, 108 211, 14 грн. –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 261 005, 15 грн. - інфляційної складової боргу та 108 211, 14 грн. –3 % річних за весь час прострочення платежу, розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача 907 998, 69 грн. –штрафу та 847968, 36 грн. –пені.

Виходячи із змісту Цивільного кодексу України - відповідальність за несвоєчасне виконання і грошових зобов'язань настає лише у випадках, передбачених законом або встановлено договором.

Чинним законодавством України визначено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою (стаття 546 Цивільного кодексу України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язань.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України, визначено, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує і п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів (стаття 22 Господарського кодексу України).

Відповідно до п.6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюється у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором, в межах скороченого строку позовної давності, та відповідно до розрахунку ціни позову становить 847 968,36 грн.

Відповідно до вимог ст.231 Господарського кодексу України сума штрафу згідно розрахунку позивача становить 907 998,69 грн.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф та пеня за порушення зобов’язань.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.           Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, м.Київ, вул. Лейпцизька, 1-А, код ЄДРПОУ 03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл..І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) –12971 409 (дванадцять мільйонів дев’ятсот сімдесят одна тисяча чотириста дев’ять) грн. 90 коп. –основного боргу, 261 005 (двісті шістдесят одна тисяча п’ять) грн. 15 коп. –індексу інфляції, 108 211 (сто вісім тисяч двісті одинадцять) грн. 14 коп. –3 % річних, 907 998 (дев’ятсот сім тисяч дев’ятсот дев’яносто вісім) грн. 69 коп. –штрафу, 847968 (вісімсот сорок сім тисяч дев’ятсот шістдесят вісім) грн. 36 коп. –пені, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. –державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Повернути Акціонерній енергопостачальній компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) з Державного бюджету України надмірно сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу перераховані платіжними дорученнями № 1757 від 06.05.2009 в розмірі 76, 50 грн. (сімдесят шість грн. 50 коп.) та платіжним дорученням № 3486 від 26.06.2009 у розмірі 194, 50 грн. (сто дев’яносто чотири грн. 50 коп.) (оригінали платіжних доручень № 1757 від 06.05.2009 та № 3486 від 26.06.2009 знаходяться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя М.М. Якименко