Ухвала суду № 82432786, 14.05.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/2168/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2019 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Деметрадзе Т.Р., секретаря судового засідання Секереш О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Белякова Максима Ігоровича щодо примусового виконання виконавчого листа №2н-1601 від 23.07.2010 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області зі скаргою на дії та постанову державного виконавця Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Белякова Максима Ігоровича при виконанні виконавчого листа №2н-1601 від 23.07.2010 року.

Скарга мотивована тим, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від за 2010 рік по справі №2н-1601/10 з неї стягнуто на користь АТ «Фінанси та Кредит» заборгованість у розмірі 30170,91 грн.

Зазначає, що ні рішення, ні постанов державного виконавця вона не отримувала, а про наявність виконавчого листу про стягнення з неї боргу вона дізналася лише 07.04.2017 року.

Також вказує, що 12 лютого 2019 року їй стало відомо, що 08.01.2019 року державним виконавцем було винесено постанову ВП №52458905 про звернення стягнення на її заробітну плату у розмірі 20%. Разом з тим, стягувачем пропущено строк пред`явлення виконавчого документа для виконання, так як рішення набуло законної сили 23.07.2010 року, а тому виконавчий документ мав бути пред`явлений для виконання протягом трьох років, тобто до 23.07.2013 року, однак такий строк був пропущений.

Вважає, що дії державного виконавця по примусовому виконанню виконавчого листа №2н-1601, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області 23.07.2010 року незаконними, та просить скасувати постанову про звернення стягнення на її заробітну плату у виконавчому провадженні ВП №52458905 від 08.01.2019 року.

Боржник ОСОБА_1 не скористалася правом на участь у судовому засіданні та будь-яких пояснень не надала, про причини неявки суд не повідомила, клопотань чи заяв не подавала. Однак її неявка не є перешкодою для розгляду скарги по суті відповідно до ч.2 ст.450 ЦПК України.

Представник АТ «Банк Фінанси та Кредит» у судове засідання не з`явився та подав заяву, відповідно до якої просив відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі та розглянути у його відсутності.

Державний виконавець Ужгородського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області Беляков М.І. також подав заяву про розгляд скарги у його відсутності з проханням відмовити у задоволенні скарги. Також в матеріалах справи міститься його відзив, суть якого зводиться до того, що всі його дії вчинені в межах ЗУ «Про виконавче провадження», доводи боржника є такими, що не вартують уваги та суперечать законодавсту.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши належність та допустимість кожного доказу, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України передбачено одну із основних засад судочинства - обов`язковість рішень суду, виконання будь-якого рішення є невід`ємною частиною правосуддя. Статтею 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Судом встановлено, що на виконанні Ужгородського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області знаходиться виконавче провадження №52458905 з виконання виконавчого листа, виданого Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області від 23.07.2010 року по справі № 2н-1601.

З матеріалів скарги вбачається, що 04.10.2016 року державним виконавцем відповідно до вимог ст.ст. 17,19,20,25 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року) винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та запропоновано самостійно виконати рішення суду до 12.10.2016 року, копія якої направлялася сторонам.

У зв`язку із невиконанням рішення у добровільному порядку, 03.04.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника на підставі ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 02.06.2016 року).

З копії постанови Закарпатського апеляційного суду від 04.04.2019 року встановлено, що ОСОБА_1 зверталася до Ужгородського міськрайонного суду із заявою, зокрема, про скасування постанови від 01.04.2017 р. старшого державного виконавця Ужгородського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області у виконавчому провадженні №52458902 про арешт всього майна боржника за виконавчим листом №2п-1601, виданого Ужгородським міськрайонним судом 23 липня 2010 року.

Вказана заява була залишена без руху, та в подальшому ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.06.2017 року повернена заявнику у зв`язку із неусуненням недоліків, яка залишена без змін судом апеляційної інстанції.

Судом також встановлено та не оспорено жодною із сторін провадження, що виконавчий лист №2п-1601 від 23 липня 2010 р. пред`являвся для примусового виконання до Ужгородського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області 09.08.2010 року, 01.12.2011 року, 28.01.2013 року, 14.10.2013 року, 10.09.2014 року, 06.07.2015 року та 19.05.2016 року, та кожного разу повертався стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року).

Вищевказаний виконавчий документ був прийнятий до виконання після пред`явлення для примусового виконання 03.10.2016 року.

За приписами ч. 1 ст. 22 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року) виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: 1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), повноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців; 2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Статтею 23 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції від 21.04.1999 року) визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: пред`явленням виконавчого документа до виконання; частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Аналіз даних норм законодавства, чинного на момент пред`явлення виконавчого документа для виконання вказує, що строк пред`явлення виконавчого документа не був пропущений, оскільки жодного разу не перевищував один рік після повернення виконавчого документа та до наступного повторного звернення.

Разом з тим, твердження боржника про те, що їй не було відомо про виконавче провадження та вона не отримувала повідомлень про примусове виконання рішення не знайшли свого підтвердження, оскільки нею оскаржувалася постанова про накладення арешту на майно 01.04.2017 р., доказом чого є постанова Закарпатського апеляційного суду від 04.04.2019 року, а тому остання знала відкрите про виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №2н-1601 від 23.07.2010 року.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У відповідності до ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що заявником не представлено суду жодних доказів щодо підставності своїх вимог, натомість такі його доводи знайшли своє об`єктивне спростування доводами державного виконавця та представника стягувача, суд приходить до висновку, що вимоги скарги є безпідставними та не підлягають до задоволення.

З огляду на викладене приходжу до висновку, що у задоволення скарги слід відмовити.Керуючись ЗУ «Про виконавче провадження», ст.ст. 258-260, 353, 354, 447-451 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Скаргу ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Ужгородського районного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області Белякова Максима Ігоровича щодо примусового виконання виконавчого листа №2н-1601 від 23.07.2010 року – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її отримання до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Т.Р. Деметрадзе