Рішення № 82427476, 30.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7401/19

Провадження № 2/520/3651/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.05.2019 року

Київський районний суд м. Одеса у складі

головуючого судді - Луняченка В.О.

при секретарі - Нефедової Г.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 ) за участю третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, визнання майна особистою власністю,-

ВСТАНОВИВ:

05.04.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу між нею та ОСОБА_2 , зареєстрованого 21.07.2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Одеси, також в позові просить визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір`ю ОСОБА_1 та визнати квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 , мотивуючи позовні вимоги тим, що 21.07.20017 року вона з ОСОБА_2 зареєструвала шлюб, від якого на даний час мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . На даний час сторони не підтримує подружніх стосунків, між ними втрачено почуття любові та поваги, у зв`язку з чим позивачка вважає, що сім`я носить формальний характер, збереження сім`ї вважає недоцільним, тому звернулась до суду з вимогами про розірвання шлюбу, а також встановлення місця мешкання дітей з нею. Також позивач зазначає, що нею за власні кошти, 06.05.2010 року, тобто під час перебування у шлюбі , було придбано за договором купівлі- продажу №5-923 квартира АДРЕСА_1 . Дана квартира придбана за її власні кошти, які вона отримала після продажу належного їй до шлюбу на праві власності нерухомого майна, у зв`язку з чим позивач заявляє позовні вимоги щодо визнання квартири АДРЕСА_1 її особистою власністю. Більш того, відповідач не заперечує той факт, що вказана квартира є особистою власністю позивача. Таким чином, спірна квартира була придбана позивачем в період шлюбу, проте за особисті кошти.

До судового засідання позивача ОСОБА_1 надала заяву, в якій позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просить їх задовольнити та розглядати справу за її відсутністю. Також в заяві зазначено що позивача відмовляється від відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Також в матеріалах справи міститься заява відповідача ОСОБА_2 , в якій він позовні вимоги щодо розірвання шлюбу, визначення місця мешкання дітей разом з матір`ю, а також визнання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 , визнав в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення. Також в заяві зазначено щодо можливості розгляду справи за його відсутністю.

Представник третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином, прични неявки суду нневідомі.

Відповідно до вимог ст. 211 ч. 3 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутністю.

Своїм правом бути присутнім у судових засіданнях відповідач та позивач розпорядилися на свій розсуд.

Відповідно до положення ст. 200 ч.3,4 ЦПК України суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що сторони перебувають в шлюбі, зареєстрованому 21 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис №607, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с.8).

Від даного шлюбу подружжя має двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В ході розгляду справи судом встановлено, що сторони не підтримують подружніх відносин, спільного господарства не ведуть. Причиною розпаду сім`ї є відсутність між подружжям взаєморозуміння та поваги.

Відповідно до ст.56 ч.3 Сімейного Кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Стаття 105 ч.3 Сімейного Кодексу України наголошує нате, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до вимог ст.114 ч.2 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

Позов про розірвання шлюбу, відповідно до вимог ч.1 ст. 110 Сімейного Кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Позивач на розірванні шлюбу наполягає, відновлювати подружні відносини з відповідачем не має наміру, у наданні строку для примирення з метою збереження родини немає потреби, оскільки вважає, що їхня сім`я розпалася остаточно, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимоги про визначення місця мешкання дітей з матір`ю ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Як роз`яснено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з`ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

За положенням ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка недосягла десяти років, визначається за згодою батьків, а відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Беручи до уваги згоду відповідача з позовом, зокрема також і в частині позовних вимог щодо визначення місця мешкання дітей з матір`ю, то зазначені позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі- продажу за №5-923 від 06.05.2010 року придбала у власність за власні кошти нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 . Квартира позивачем придбана під час перебування у шлюбі, однак за власні кошти позивача, які вона отримала після відчуження квартири АДРЕСА_2 , яка перебувала у її власності на підставі договору дарування від 28.08.2002 року, договір купівлі- продажу квартири АДРЕСА_2 укладений 06.05.2010 року між продавцем ОСОБА_1 та покупцем ОСОБА_5 .

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не передбачено законом або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах даної категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини є майно, набуте нею за час шлюбу, але за кошти, які належали їй особисто.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007р. №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.

Пунктом 24 вищевказаної постанови передбачено, що не належить до спільної сумісної власності майно набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

З урахуванням викладеного та чинного законодавства, при вирішенні справи по суті необхідно врахувати те, що істотними обставинами справи (джерело походження коштів) є придбання 06.05.2010 року квартири АДРЕСА_1 виключно за кошти, які належали особисто позивачу та визнання відповідачем цієї обставини.

Беручи до уваги згоду відповідача ОСОБА_2 з позовними вимогами щодо визнання майна - квартири АДРЕСА_1 особистою власністю ОСОБА_1 , суд дійшов висновку, що вищевказана квартира не належить до складу майна, яке підлягає поділу між позивачем відповідачем як подружжям, а є особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 57, 104,105,110,160 СК України, ст.ст.200, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІПН НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( ІПН НОМЕР_2 ) за участю третьої особи Київської районної адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дітей, визнання майна особистою власністю- задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_4 , ІПН НОМЕР_2 АДРЕСА_4 ) зареєстрований 21 липня 2007 року відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м.Одеси, актовий запис №607- розірвати.

Визначити місце мешкання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ..

Визнати нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 особистою приватною власністю ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_3 ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_3 ).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Луняченко В. О.