Рішення № 82426740, 18.06.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2019 року м. Житомир справа № 240/6774/19

категорія 112040201

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Продцентр-плюс" про стягнення 45 007,25 грн,

встановив:

Житомирське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з позовом, в якому просить стягнути з Приватного підприємства "Продцентр-плюс" на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 45007,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що в порушення приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" відповідач у 2018 звітному році не забезпечив виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, в кількості одна особа, у зв`язку з чим зобов`язаний сплатити адміністративно-господарські санкції та пеню у розмірі, встановленому чинним законодавством.

Ухвалою суду від 03.05.2019 відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

28 травня 2019 року до відділу документального забезпечення суду надійшов відзив на позовну заяву вих. 532 від 20 травня 2019 року, відповідно до змісту якого Приватне підприємство "Продцентр-плюс" позовні вимоги не визнає та просить відмовити у їх задоволенні за безпідставністю. Вказує, що у відповідності до норм чинного законодавства відповідачем до центру зайнятості регулярно подавалась звітність за формою №3-ПН, однак органом Державної служби зайнятості протягом 2018 року не було направлено на вказані вакансії жодної особи з обмеженими фізичними можливостями (а.с.21-47).

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 29 травня 2019 року призначено адміністративну справу №240/6774/19 до судового розгляду та викликом (повідомленням) учасників справи на 18 червня 2019 року о 12:00.

В судове засідання, призначене на 18 червня 2019 року о 12:00 прибув представник позивача, перед початком розгляду справи подав до відділу документального забезпечення суду клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження без участі представника Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Положеннями частини третьої статті 44 КАС України визначено, що учасники справи мають право, зокрема: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

Частиною четвертою статті 159 КАС України встановлено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся вчасно та належним чином. Повідомлення про вручення поштового відправлення повернулося до суду із відміткою поштового відділення зв`язку: "інші причини".

Відповідно до ч. 4 ст. 124 КАС України, судовий виклик або судове повідомлення надсилаються фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.

У разі відсутності учасників справи за такою адресою вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручено їм належним чином.

Згідно з ч. 11 ст. 126 КАС України, у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

За наведених вище обставин, суд вважає, що вжив усі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи та реалізації ним права судового захисту своїх прав та інтересів.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд встановив, що Приватне підприємство "Продцентр-плюс" є юридичною особою, яке, відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", зобов`язаний створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач подав до Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік (за формою № 10-ПІ), згідно якого середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача впродовж 2018 року становила 26 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 особа, а кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа. Середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 44 738,85 грн. (а.с.11).

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій звітностей форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", на підприємстві протягом 2018 року були створені наявні наступні вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями:

- на січень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 24-25);

- на лютий 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 26-27);

- на березень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 28-29);

- на квітень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 30-31);

- на травень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 32-33);

- на червень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 34-35);

- на липень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 36-37);

- на серпень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 38-39);

- на вересень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 40-41);

- на жовтень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 42-43);

- на листопад 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 44-45);

- на грудень 2018 року: посада логіст, робітник - 1 (а.с. 46-17).

Вказані звіти у встановленому законом порядку надсилалися до державної служби зайнятості.

Фондом 28.03.2019 направлено відповідачу претензію №04-42/281 за невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю у 2018 році у сумі загальній сумі 44 738,85 грн. (а.с. 13 та зворот).

В свою чергу, відповідачем 15.04.2019 було направлено відповідь на претензію, у якій ПП "Продцентр-плюс" вказує, що вимоги законодавства України виконує повністю та регулярно інформує центр зайнятості про наявне вільне робоче місце, на якому може використовуватись праця інваліда (а.с.23).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, відповідач, у зв`язку з відсутністю в його штаті необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, зобов`язаний сплатити на користь Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції в сумі 44738,85 грн. та пеню в сумі 268,40 грн. Таким чином, заборгованість з урахуванням пені складає 45 007,25 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантування їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами врегульовано Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинами першою та другою статті 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Згідно з частиною третьою статті 17 Закону №875-XII відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я інвалідів.

Відповідно до положень частини першої та третьої статті 18 Закону №875-XII, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписами статті 18-1 Закону№875-XII встановлено, що інвалід, який не досяг пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітний.

Суд звертає увагу, що рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Державна служба зайнятості може за рахунок Фонду соціального захисту інвалідів надавати дотацію роботодавцям на створення спеціальних робочих місць для інвалідів, зареєстрованих у державній службі зайнятості, а також проводити професійну підготовку, підвищення кваліфікації і перепідготовку цієї категорії інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В силу приписів статті 18 Закону №875-XII на відповідача, як працедавця, покладено обов`язок створити робочі місця і умови для працевлаштування інвалідів, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

В той же час, вказаний обов`язок не супроводжується обов`язком відповідача здійснювати пошук інвалідів, адже статтею 18-1 Закону №875-XII такий обов`язок покладено на Державну службу зайнятості.

Пунктом четвертим частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI визначено, що роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку надання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 (далі - Порядок №316), інформація за даною формою подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії (й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Суд звертає увагу, що у відповідності до діючих положень Порядку №316 звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць.

Слід зазначити, що норма щодо щомісячної подачі звітів про наявність вільних робочих місць, встановлена Законом України від 01 березня 1991 року №803-ХІІ "Про зайнятість населення", втратила чинність з 01 січня 2013 року, коли набрав чинності новий Закон України від 05 липня 2012 року № 5067-VI "Про зайнятість населення".

Таким чином, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН не встановлено, а регламентується лише, що вона подається не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії.

Матеріалами справи підтверджено, що ПП "Продцентр-плюс" зверталось до центру зайнятості з інформацією про попит на робочу силу з відображенням відомостей про вільні робочі місця, створені виключно для осіб з інвалідністю.

Зокрема, підприємством подавались звіти форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу" упродовж 2018 року, що свідчить про те, що відповідач інформував центр зайнятості про наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями (а.с.24-47).

В матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні докази на підтвердження тверджень, що ПП "Продцентр-плюс" не забезпечувалися вакансії для осіб з обмеженими фізичними можливостями або було відмовлено таким особам у прийнятті на роботу з мотивів наявності у вказаних осіб встановленої інвалідності. Доказів направлення органами державної служби зайнятості на зазначені відповідачем вакансії осіб з обмеженими фізичними можливостями матеріали справи також не містять.

Положеннями частини першої, другої статті 19 Закону №875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Згідно з частинами першої та другої статті 20 Закону №875-XII, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року №436-IV, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з частиною другою статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, що адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом № 875-XII заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Суд звертає увагу, що норми чинного законодавства покладають на працедавця виключно обов`язок забезпечити наявність вакансій, в той час, як відсутність реалізації такими особами свого права на працевлаштування із незалежних від суб`єкта господарювання причин, зокрема, не направлення Державною службою зайнятості необхідної кількості осіб з обмеженими фізичними можливостями не свідчить про наявність у діях суб`єкта господарювання складу господарського правопорушення та не є правовою підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій і нарахування пені за їх несвоєчасну сплату.

Як встановлено із наявних у матеріалах справи доказів, протягом 2018 року відповідачем було забезпечено необхідну кількість вакансій для працевлаштування виключно для осіб із обмеженими фізичними можливостями, які не були заповнені із неналежних від працедавця причин, зокрема, через не направлення Державною службою зайнятості на підприємство таких осіб для подальшого працевлаштування. Таким чином, ПП "Продцентр-плюс" протягом 2018 року було створено та забезпечено наявність вакансій для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями у необхідній та достатній кількості, визначеній нормами чинного законодавства.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що відповідачем протягом 2018 року було забезпечено встановлену чинним законодавством кількість вакансій для осіб з обмеженими фізичними можливостями, а також регулярно подавалась звітність форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу".

Враховуючи вищевикладене, позивач дійшов помилкового висновку про порушення ПП "Продцентр-плюс" положень статей 19, 20 Закону №875-XII та про наявність підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій і пені на загальну суму 45 007,25 грн.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідачем на виконання статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано, а позивачем не доведено обґрунтованості заявлених вимог та наявності правових підстав для примусового стягнення з ПП "Продцентр-плюс" суми адміністративно-господарських санкцій та пені у розмірі 45 007,25 грн, а тому позовні вимоги Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства "Продцентр-плюс" - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 18 червня 2019 року.

Суддя Л.А.Шуляк