
ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 травня 2019 року м. Житомир справа № 240/354/19
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Романченка Є.Ю.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
Позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у підвищенні розміру пенсії на 5% ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області встановити ОСОБА_1 основний розмір пенсії в розмірі 58% грошового забезпечення.
В обґрунтування позову зазначив, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою щодо перерахунку пенсії з урахуванням підвищення пенсії на 5%, як такому, що звільнений з ОВС за хворобою, однак відповідач листом повідомив, що підстави для підвищення пенсії на 5% відсутні. Вважає, що відповідач невірно трактує підстави звільнення позивача та на підставі цього відмова у підвищенні розміру пенсії на 5% є протиправною. Зазначив, що законодавець не встановлює додаткових умов придатності чи непридатності до військової служби чи звільнення у запас до підстави звільнення, тобто за хворобою. Відповідно до пункту "а" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" його пенсія має становити 58 % грошового забезпечення, а саме 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення за кожний рік вислуги та понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судове засідання.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області в строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження в адміністративній справі, направлено до суду відзив на позов, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти пред`явлених позовних вимог відповідач стверджує, що позивач був звільнений у запас, а не у відставку, тому його пенсія має розраховуватись виходячи з 50% сум грошового забезпечення, та за кожний рік вислуги понад 20 років - 3% відповідних сум грошового забезпечення. Зазначив, що розмір пенсії позивача повинен становити 53% відповідних сум грошового забезпечення, за таких обставин відсутні законні підстави для встановлення основного розміру пенсії на рівні 58% суми грошового забезпечення.
Також представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропуском строку позовної давності, яке ухвалою суду залишено без задоволення.
Представники сторін прибули до суду, подали клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Зважаючи відсутність перешкоди для розгляду справи у судовому засіданні та приймаючи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, судом постановлено протокольну ухвалу про подальший розгляд справи в письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, усебічно й повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Як видно із матеріалів справи, наказом УДСО при УМВС України в Житомирській області від 14.04.2014 №33 о/с ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнено з органів МВС України у запас Збройних сил за п.64 "б" (через хворобу).
Позивач з 15.04.2014 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
10.07.2018 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо перерахунку пенсії з урахуванням надбавки до розміру пенсії на 5% , передбаченої п.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 31.07.2018 №І-3505 позивачу повідомлено, що відповідно до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсії за вислугу років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та мають вислугу 20 років і більше, призначаються в розмірах: за 20 років вислуги - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення. Зазначено, що згідно витягу з наказу УДСО при УМВС України в Житомирській області №33 о/с від 14.04.2014 він звільнений у запас за пунктом 64 "б" через хворобу. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні становить 21 рік 06 місяців 07 днів. Враховуючи викладене, пенсія обчислена в розмірі 53% грошового забезпечення. Інше чинним законодавством не передбачено.
Вважаючи таку відмову відповідача у підвищенні розміру пенсії на 5% протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ч. 3 ст. 46 Конституції України, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У преамбулі Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (зі змінами та доповненнями) закріплено, що держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
На час призначення пенсії позивачу умови призначення пенсій за вислугу років були встановлені статтею 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, у відповідній редакції, а розміри пенсій за вислугу років - статтею 13 вказаного Закону.
Згідно із пунктом "а" статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII (в редакції, чинній станом на момент призначення пенсії позивачу, далі - Закон №2262-XII), пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року і на день звільнення мають вислугу 21 календарний рік та 6 місяців і більше.
У пункті "а" частини першої статті 13 Закону №2262-XII визначено, що пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Зміст наведених норм свідчить на користь висновку, що підстави звільнення осіб зі служби в органах внутрішніх справ впливають на розмір їх пенсій.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки визначені Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення).
Згідно із пунктом 7 Положення, особи середнього, старшого і вищого начальницького складу залежно від присвоєних їм спеціальних звань перебувають на службі в органах внутрішніх справ до такого віку:
особи середнього і старшого начальницького складу, за винятком полковників міліції та полковників внутрішньої служби - 45 років;
полковники міліції та полковники внутрішньої служби - 50 років;
генерал-майори міліції, генерал-майори внутрішньої служби, генерал-лейтенанти міліції та генерал-лейтенанти внутрішньої служби - 55 років;
генерал-полковники внутрішньої служби - 60 років.
Отже, граничний вік перебування на службі для старшого лейтенанта (середній начальницький склад) встановлено 45 років.
Згідно із п.8 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.
Поряд з наведеним, абз.5 п.8 Положення закріплено, що дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться: зокрема, за станом здоров`я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії.
Положеннями пункту 62 Положення визначено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби провадиться:
а) у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік), якщо звільнені особи не досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають військові звання і за станом здоров`я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" для перебування в запасі осіб, які мають відповідні військові звання або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби (із зняттям з військового обліку).
Відповідно до п.п. "б" п. 64 Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через хворобу - у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу УДСО при УМВС України в Житомирській області від 14.04.2014 №33 о/с звільнено саме у запас Збройних сил за п.64 "б" (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.
З урахуванням наведених правових норм та встановлених обставин у справі, суд зазначає, що особі, яка звільнена в запас через хворобу, в силу положень пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" пенсія за вислугу років має призначатись у розмірі 50 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення, тоді як особі, звільненій у відставку через хворобу - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення; за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Суд зауважує, що згідно з частиною першою статті 26 Закону України "Про військову службу і військовий обов`язок" від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі та у військовому резерві або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Статтею 28 Закону № 2232-XII визначено розряди запасу та граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі.
Так, відповідно до частини першої вказаної статті Закону № 2232-XII запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов`язаних.
Військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд - до 50 років (частина друга статті 28 Закону № 2232-XII).
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 2232-XII граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.
Аналіз положень статті 28 Закону № 2232-XII свідчить про те, що запас військовозобов`язаних поділяється на два розряди: перший та другий. Існує тільки один критерій поділу на розряди - за віком. Тобто, якщо особа, перебуває на військовому обліку у запасі та має звання рядового, сержантського, або старшинського складу, то першого розряду вона буде до досягнення нею 35-ти річного віку, коли їй виповниться 35, вона автоматично відноситься до другого розряду. Після досягнення граничного віку перебування в запасі, а для рядового, сержантського і старшинського складу, це 50 років, вона вже є не в запасі, а відноситься до військовослужбовців у відставці.
З наведеного вбачається, що станом на дату звільнення зі служби, позивач, маючи вік 40 років та військове звання старший лейтенант міліції, яке належить з огляду на вік, до запасу другого розряду, не мав законних підстав бути звільненим зі служби в ОВС у відставку, оскільки, на той час, не досяг 50 років - граничного віку, встановленого статтею 28 Закону № 2232-XII для другого розряду запасу військовозобов`язаних, які мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 звільнений зі служби не у відставку, а у запас, то, відповідно до наведених норм, пенсія відповідачем призначена у належному розмірі та не підлягає збільшенню до 58 % грошового забезпечення з підстав указаних позивачем.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 22.11.2018 (справа № 705/6221/15-а).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).
За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на все викладене вище, з урахуванням встановлених фактів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .
Враховуючи висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі та положення ст. 139 КАС України, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича,7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.Ю. Романченко
Судове рішення № 82426655, Житомирський окружний адміністративний суд було прийнято 17.05.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 240/354/19. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: