Рішення № 82425537, 13.06.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2019 року Справа № 915/873/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.

за участю секретаря судового засідання Ржепецької К. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8)

до відповідача: Військової частини А 2709 (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ)

про: стягнення 27876,38 грн,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: Храмцов В.В., за довіреністю,

ВСТАНОВИВ:

08.04.2019 Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 43129/1/УБК від 21.03.2019 про стягнення з Військової частини А2709 заборгованості з відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 27 876,38 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відшкодував потерпілій особі шкоду в сумі 22 171,38 грн, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди військовослужбовцем Військової частини А2709 під час керування належним відповідачу автотранспортного засобу, здійснив витрати на збір документів та оплатив послуги аварійного комісара на суму 1300,00 грн, а також сплатив 1762,00 грн судового збору за звернення до Господарського суду м. Києва з аналогічним позовом, але до іншої особи - Міністерства оборони України - та 2 643,00 грн судового збору - на виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18. Позивач посилається на поліс № АК/3453754 обов`язкового страхування; повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду б/н від 20.06.2017 з додатками; заяву про відшкодування шкоди від 20.06.2017 з додатками; матеріали дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 08.04.2017, а саме: довідку № 3017100621511363 про дорожньо-транспортну пригоду від 08.04.2017, постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.05.2017 у справі № 638/5936/17, рахунок-фактуру № 43129 від 14.08.2017; звіт № 240/2017 від 29.07.2017 (дослідження спеціаліста-автотоварознавця); довідку № 1 від 30.08.2017 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих; платіжні доручення; застосування норм статті 27 Закону України «Про страхування», статей 21, 36, 39, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 22, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Ухвалою від 15.04.2019 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та постановив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження.

06.05.2019 від відповідача надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає, просить у позовних вимогах відмовити. В обґрунтування заперечень проти позову відповідач посилається на статтю 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», згідно з якою не відшкодовується шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов`язаної з цією пригодою. Відповідач зазначає про неможливість покладання на нього витрат позивача із сплати судового збору, сплаченого позивачем у межах розгляду справи № 910/10043/18. Одночасно з відзиву вбачається визнання відповідачем обставин, за яких відбулася дорожньо-транспортна пригода, зокрема, участь і винуватість у ній військовослужбовця військової частини А2709, який керував автотранспортним засобом, належним відповідачу.

У відповіді на відзив, що надійшов до суду 10.05.2019, позивач зазначає про безпідставність посилання відповідача на статтю 32 «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та наполягає, що саме на відповідача покладено обов`язок з відшкодування позивачу страхових виплат в порядку регресу.

У судове засідання 13.06.2019 позивач свого представника не направив, у відповіді на відзив просив суд розглянути справу без участі представника позивача, про дату, час і місце проведення судового розгляду був належно повідомлений судом.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

13.06.2019 за результатами розгляду справи на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України суд оголосив вступну та резолютивну частини судового рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши надані докази у їх сукупності, оцінивши їх відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд установив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Матеріали справи свідчать, що 08.04.2017 у м. Харкові відбулася дорожньо-транспортна пригода, а саме: зіткнення належного відповідачу автомобіля «УРАЛ 4320» (державний номер: 1600 НОМЕР_1 ) під керуванням водія ОСОБА_1 , військовослужбовця військової частини А2709, та належного ОСОБА_2 автомобіля «ВАЗ-2107» (державний номер: 78473 НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_3 (за довіреністю від 25.01.2008, строк дії – 10 років), внаслідок чого автомобілю «ВАЗ-2107» (державний номер: 78473ХА) завдано механічних ушкоджень.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.05.2017 у справі № 638/5936/17 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає адміністративну відповідальність за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Отже, дорожньо-транспортна пригода відбулася з вини водія автомобіля «УРАЛ 4320» (державний номер: 1600 НОМЕР_1 ), військовослужбовця відповідача.

Зазначені обставини підтверджуються копіями документів, що містяться у справі: довідки Національної поліції України про дорожньо-транспортну пригоду № 3017100621511363, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 20.06.2017, заяви ОСОБА_3 на ім`я позивача від 20.06.2017 про виплату відшкодування, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № 395201, довіреності Геворкяна К. В. на ім`я ОСОБА_3 . від 25.01.2008, постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.05.2017 у справі про адміністративне правопорушення № 638/5936/17.

Статус ОСОБА_1 , як військовослужбовця Військової частини А2709, встановлений у постанові Дзержинського районного суду м. Харкова від 16.05.2017 у справі № 638/5936/17.

Згідно з частиною четвертою статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Сторони не надали суду письмових доказів на підтвердження належності відповідачу автомобіля «УРАЛ 4320» (державний номер: 1600 НОМЕР_1 ). Однак ця обставина визнається сторонами, так само як і належність ОСОБА_1 до військовослужбовців Військової частини А2709.

Відповідно до частини першої статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Визнання сторонами зазначених обставин вбачається за текстом позовної заяви, відзиву та відповіді на відзив, а також усних поясненнях представника відповідача, наданих у судовому засіданні. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання сторонами та вважає ці обставини встановленими.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «УРАЛ 4320» (державний номер: 1600 НОМЕР_1 ) не була застрахована, що підтверджується інформацією з Централізованої бази МТСБУ від 08.04.2017.

Цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в ПрАТ «СК «ЮНІВЕС», що підтверджується копією полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АК/3453754.

На підставі наказу позивача від 03.10.2017 № 8837 за заявою довіреної особи власника автомобіля «ВАЗ-2107» Дугіна В. В. позивач сплатив ОСОБА_4 з фонду захисту потерпілих 22 171,38 грн страхового відшкодування, що підтверджується копією відповідного наказу, копією довідки позивача від 30.08.2017 № 1, копією платіжного доручення від 04.10.2017 № 1260181.

Платіжним дорученням від 07.09.2017 № 12593557 позивач сплатив ПрАТ «СК «АРСЕНАЛ СТРАХУВАННЯ» 1300,00 грн згідно з рахунком-фактурою від 14.08.2017 № 43129 за надання послуги з врегулювання події № 43129. Зокрема, 29.07.2017 оцінювачем Авдєєвим С. В. складено Звіт дослідження спеціаліста – автотоварознавця № 240/2017 за дорученням № 43129 від МТСБУ про вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу та ремонтну калькуляцію № 240/2017, а 05.07.2017 – протокол огляду транспортного засобу.

У липні 2018 року позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 23 471, 38 грн страхового відшкодування в порядку регресу, сплативши судовий збір у сумі 1762,00 грн за платіжним дорученням від 10.07.2018 № 127354081.

13.09.2018 Господарський суд м. Києва ухвалив рішення у справі № 910/10043/18 про стягнення з Міністерства оборони України на користь позивача 22 171,38 грн страхового відшкодування та 1664,38 грн судового збору.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18 рішення Господарського суду м. Києва від 13.09.2018 було скасовано у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, а саме: недослідженням питання заявлення позову до неналежного відповідача – Міністерства оборони України - та стягнуто з позивача на користь Міністерства оборони України 2 643,00 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

На виконання постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18 позивач сплатив Міністерству оборони України 2643,00 грн за платіжним дорученням від 20.03.2019 № 1749.

Зазначені обставини підтверджуються копією постанови Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18 та копіями платіжних доручень.

Предметом спору у справі, що розглядається, є вимога позивача про стягнення грошових коштів в порядку регресу з власника автомобіля (відповідача), водій якого визнаний винуватим у дорожньо-транспортній пригоді (ДТП), у зв`язку із виплатою страхового відшкодування потерпілій особі.

Спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За змістом статей 15 та 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі статтею 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

За загальними правилом, закріпленим у частині другій статті 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

З аналізу змісту глави 82 Цивільного кодексу України вбачається, що законодавець розрізняє поняття «особа, яка завдала шкоду» та «особа, яка відповідає за шкоду». За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 Цивільного кодексу України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Приписи частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України встановлюють особливого суб`єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, - таким суб`єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України та частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктом дев`ятим статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до видів обов`язкового страхування.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування», цим та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно з вимогами статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний: письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу.

Відповідно до пункту 39.1 статті 39 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

За змістом пункту 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Пункт 40.3 статті 40 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону.

У підпункті 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регламентовано, що МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Відповідно до пункту «а» статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Суд установив, що автомобіль, яким керував ОСОБА_1 , з вини якого відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобіль Геворкяна К. В., належить Військовій частині А2709.

Як зазначалось вище, нормою частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України закріплено, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. При цьому, правовою підставою для сплати позивачем на користь ОСОБА_2 в особі довіреної особи ОСОБА_3 за рахунок коштів фонду захисту потерпілих страхового відшкодування є приписи статей 38, 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з участю у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу, власником якого цивільно-правова відповідальність застрахована не була.

За змістом статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд не може прийняти посилання відповідача на статтю 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з огляду на відсутність доказів того, що дорожньо-транспортна пригоди, внаслідок якої завдана шкода, відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов`язаної з цією пригодою.

Так само суд не бере до уваги посилання відповідача на ту обставину, що автомобіль «УРАЛ 4320» під керуванням солдата ОСОБА_1 здійснював рух до м. Краматорськ Донецької області, на території якого, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р, проводилася антитерористична операція.

Матеріали справи свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої завдана шкода, відбулася у місті Харкові, яке не входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 р. № 1275-р, чинним станом на дату дорожньо-транспортної пригоди.

Як зазначено вище, відсутні жодні докази зв`язку дорожньо-транспортної пригоди з масовими заворушеннями і груповими порушеннями громадського порядку, військовими конфліктами, терористичними актами, стихійним лихом, вибухом боєприпасів, пожежею транспортного засобу, що виключає застосування статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Підсумовуючи вищенаведене, господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь Моторного страхового бюро України суми сплаченого позивачем страхового відшкодування у розмірі 22 171,38 грн та вартості послуг з врегулювання події № 43129 у сумі 1300,00 грн., розмір понесення яких підтверджується матеріалами справи. Отже, в цій частині позов необхідно задовольнити.

Одночасно суд погоджується з доводами відповідача про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача 4 405,00 грн, які сумарно становлять 1762,00 грн (судовий збір, сплачений позивачем за звернення до Господарського суду м. Києва з аналогічним позовом до Міністерства оборони) та 2 643,00 грн (судовий збір, стягнутий з позивача постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18).

Позивач відносить зазначені витрати до складу понесених ним збитків, про що свідчить посилання позивача на статтю 22 ЦК України в обґрунтування правових підстав заявлення цих вимог.

Суд зазначає, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Розглядаючи питання понесення позивачем збитків внаслідок сплати в межах справи № 910/10043/18 судового збору на загальну суму 4 405,00 грн, суд зазначає про відсутність протиправної поведінки та вини відповідача у виникненні зазначених витрат позивача. Так само відсутній причинний зв`язок між збитками та поведінкою відповідача. Зокрема, звернення позивача до Господарського суду м. Києва та подальше оскарження Міністерством оборони України рішення суду в апеляційному порядку було наслідком неправильного визначення позивачем особи, яка повинна бути відповідачем за його позовом. Отже, збитки позивача на суму 4 405,00 грн не є наслідком поведінки відповідача.

Позивач, в свою чергу, зазначає, що ним понесені додаткові витрати на визначення належного відповідача у справі.

Матеріали справи свідчать, що під додатковими витратами на визначення належного відповідача у справі позивач розуміє судовий збір, сплачений ним у межах розгляду іншої справи № 910/10043/18.

У постанові Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2019 у справі № 910/10043/18 зазначено: «Водночас позивач, звертаючись до суду першої інстанції, самостійно не перевірив наявність у військової частини А2709 статусу юридичної особи, так і не заявив відповідно клопотання в суді (про витребування доказів наявності (відсутності) статусу юридичної особи)».

Суд наголошує, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не може визнаватися способом визначення належного відповідача та не тягне за собою обов`язок належного відповідача відшкодувати пов`язані з цим судові витрати позивача.

Отже, суд дійшов висновку про відмову в позовних вимогах в частині стягнення з відповідача 4 405,00 грн.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заявлених Моторним (транспортним) страховим бюро України позовних вимог шляхом присудження до стягнення на користь позивача завданої шкоди в порядку регресу в сумі 23 471,38 грн (22 171,38 + 1300,00 = 23 471,38).

Згідно з пунктом другим частини першої статті 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, судовий збір, що підлягає до стягнення з відповідача, становить 1617,48 грн (23 471,38 / 27876,38 х 100 % = 84,20 %; 84,20 % х 1921,00 = 1617,48).

Вимог щодо відшкодування інших судових витрат сторони не заявляли та доказів їх понесення суду не надавали.

Керуючись статтями 73, 74, 76-78, 86, 129, 219, 220, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А2709 (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код за ЄДРПОУ: 08292953) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код за ЄДРПОУ: 21647131) завдану шкоду в порядку регресу в розмірі 23 471,38 грн.

У решті позовних вимог щодо стягнення з Військової частини А 2709 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 4 405,00 грн відмовити.

Стягнути з Військової частини А2709 (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код за ЄДРПОУ: 08292953) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код за ЄДРПОУ: 21647131) 1617,48 грн судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

Позивач: Моторне (транспортне) страхове бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8, код за ЄДРПОУ: 21647131)

Відповідач: Військова частина А 2709 (55212, Миколаївська область, м. Первомайськ, код за ЄДРПОУ: 08292953)

Дата складення повного судового рішення – 18 червня 2019 року.

Суддя О.Г. Смородінова