Рішення № 82425245, 18.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2019Справа № 910/5233/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль"

до 1. Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

2. Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах"

про визнання правочинів недійсними

Суддя Котков О.В.

Секретар судового засідання Кошляк М.І.

Представники учасників справи:

від позивача не з`явилися;

від відповідача-1 Каракоця О.Р. (адвокат);

від відповідача-2 не з`явилися.

В судовому засіданні 18.06.2019 року, відповідно до положень ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення, повідомлено представника відповідача-1, що повне рішення буде складено 18.06.2019 року.

СУТЬ СПОРУ:

26 квітня 2018 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (позивач) надійшла позовна заява № 04/04-02 від 04.04.2018 року до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (відповідач-1) та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" (відповідач-2), в якій викладені позовні вимоги, щоб в судовому порядку:

- визнати недійсним договір фінансового лізингу № DNH2FLO6410 від 30.03.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк";

- визнати недійсним договір добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW від 30.03.2016 року, укладений між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (страхувальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (вигодонабувач).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані договори за своїм змістом суперечать вимогам ст. 230 Цивільного кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг", що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.04.2018 року позовну заяву № 04/04-02 від 04.04.2018 року передано на розгляд судді ОСОБА_1.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2018р. у справі №910/5233/18 позовну заяву з доданими до неї документами повернуто.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.05.2018р. у справі №910/5233/18 залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.05.2018р. у справі №910/5233/18 - без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.10.2018 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.08.2018 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.05.2018 у справі № 910/5233/18 скасовано, матеріали справи № 910/5233/18 передано до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі, стягнуто з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" та Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Інгосстрах" по 881 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року позовну заяву № 04/04-02 від 04.04.2018 року залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи №910/5233/18 здійснювати у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 23.01.2019 року.

14.01.2019 року через відділ діловодства суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, з підстав їх недоведеності та необґрунтованості.

В підготовчому засіданні 23.01.2019 року відповідач-1 надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів щодо введення його в оману про умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу. Оскаржуваний договір містить всі істотні умови договору та підписаний уповноваженими представниками обох сторін з дотриманням вимог чинного законодавства. Крім того, відповідач-1 зазначає, що позивачем в повному обсязі не сплачені у встановлені договором строки лізингові платежі, відтак позовні вимоги є безпідставними та не обґрунтованими.

В підготовчому засіданні 23.01.2019 року судом оголошувалася перерва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 20.03.2019 року.

Розпорядженням В.о. керівника апарату № 05-23/521 від 18.03.2019 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/5233/18, у зв`язку із звільненням ОСОБА_1 з посади судді.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2019 року справу № 910/5233/18 передано на розгляд судді Коткова О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 року справу № 910/5233/18 прийнято до провадження, підготовче засідання призначено на 16.04.2019 року.

В підготовчих засіданнях 16.04.2019 року та 14.05.2019 року судом оголошувалася перерва.

Згідно ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Так, суд відмічає, що в підготовчому засіданні 14.05.2019 року судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 (тридцять) днів.

16.04.2019 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява № 15/04-01 від 15.04.2019 року «Про зміну підстав позову».

Відповідно до ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Вказана заява, приймаючи до уваги дотримання позивачем вимог ст.ст. 46, 182 Господарського процесуального кодексу України, в підготовчому засіданні 14.05.2019 року прийнята судом до розгляду.

Крім того, в підготовчому засіданні 14.05.2019 року судом було розглянуте клопотання № 15/04-02 від 15.04.2019 року «Про призначення судово-економічної експертизи» з метою встановлення обставин чи відповідає вимогам чинного законодавства документальне оформлення операцій ПАТ КБ «Приватбанк» за оспоржуваним договором фінансового лізингу. Вказане клопотання судом було відхилено, про що судом постановлено протокольну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання 14.05.2019 року.

Відхиляючи наведене клопотання суд виходив з наступного.

Статтею 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно положень ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

З огляду на те, що позивач просить призначити судову експертизу, з питань, які не входять в предмет доказування у даній справі, так як питання правильності нарахування лізингодавцем лізингових платежів за договором, вирішується в спорі про стягнення заборгованості, а не у спорі про визнання договору недійсним.

За ч. 4 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду, які оформлюються окремим документом, постановляються в нарадчій кімнаті, інші ухвали суд може постановити, не виходячи до нарадчої кімнати.

Так, в підготовчому засіданні 28.05.2019 року судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження, яка занесена до протоколу судового засідання, та призначено справу № 910/5233/18 до судового розгляду по суті на 18.06.2019 року.

В судовому засіданні 18.06.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити позов. Представник відповідача-1 проти задоволення позову заперечив та просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник відповідача-2 в судове засідання 18.06.2019 року не з`явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0103050137094.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача-1, дослідивши всі представлені докази, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

30.03.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (надалі - позивач, лізингоодержувач) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (надалі - відповідач-1, банк) укладено договір фінансового лізингу № DNH2FLO6410 (надалі - договір лізингу), відповідно до п. 1.1. якого, банк здійснює придбання у власність у Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм", юридична адреса якого: 51233, Дніпропетровська обл., Новомосковський район, с. Кільчень, вул. Привокзальна, 1а, код в ЄДРПОУ 31040792 (надалі продавець), а потім передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу (надалі - лізинг) майно відповідно до специфікації (надалі - додаток № 1), що є невід`ємною частиною цього договору (надалі - майно).

В п. 1.2. договору лізингу визначено, що вартість майна становить 3 190 241,67 грн., ПДВ 638 048,33 грн., всього до сплати 3 828 290,00 грн.

Пунктом 1.3. договору лізингу визначено, що строк лізингу зазначений у п. 11.1. договору. Строк дії лізингу з дати підписання договору до 25.01.2019 року. Зазначений строк може бути змінений згідно пп.10.1-10.4.2 договору (п. 11.1. договору лізингу).

За умовами п. 1.5. договору лізингу для здійснення лізингоодержувачем платежів за цим договором банк відкриває рахунок №НОМЕР_1.

Згідно з п. 2.1. договору лізингу загальна вартість майна становить 3 828 290,00 грн. та складається з: суми авансового платежу 763 570,00 грн. та загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого лізингоодержувачу майна 3 064 720,00 грн., згідно з Графіком внесення лізингових платежів, зазначених у додатку № 2 до договору.

Пунктом п. 2.2. договору лізингу погоджено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.

Відповідно до п. 2.3. договору лізингу визначено, що лізингоодержувач сплачує банку на рахунок, відкритий згідно п. 1.5. договору, згідно додатку № 2.

В додатку № 2 до договору лізингу «Графіку лізингових платежів» визначено, що він складається з:

- графіку відшкодування вартості майна;

- винагороди за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)" у розмірі 0,00 грн. у день укладення договору;

- винагороди за користування майном у розмірі 28% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном та 360 днів у році, в дату сплати винагороди, якою є 25 число кожного поточного місяця;

- винагороди за отримання майна у розмірі 0% від вартості майна, зазначеної в п. 1.2. договору одноразово, удень укладення договору, що становить суму 0,00 грн.

За умовами п. 2.4. договору лізингу банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка, пов`язаних з виконанням договору при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більш ніж на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання цього договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ); збільшенні ставок, діючих на момент укладання договору податків, зборів та інших передбачених чинним законодавством України платежів, що мають відношення до майна або до визначення розміру лізингової плати. При цьому банк направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про зміну розміру винагород та/або платежів по відшкодуванню інших витрат банка протягом 7 календарних днів з дати зміни процентної ставки. Збільшення розміру винагород та/або платежів по відношенню інших витрат банка, пов`язаних з виконанням договору у вищевказаному порядку можливо в межах кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США.

В п. п. 2.6. договору лізингу визначено, що з метою виконання зобов`язань по погашенню заборгованості лізингоодержувача перед банком, лізингоодержувач доручає банку списувати кошти зі всіх поточних рахунків лізингоодержувача та перераховувати на рахунок відкритий згідно п. 1.5. цього договору у будь-якій валюті, при наявності на них необхідної суми коштів, не наданих у кредит, в межах сум, що підлягають сплаті банку за даним договором або підлягають сплаті страховій компанії - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", відповідно за договором страхування та розділом 5 цього договору, при настанні строків платежів (здійснювати договірне списання). Списання коштів здійснюється у порядку, встановленому законодавством України. У випадку недостатності або відсутності у лізингоодержувача коштів в національній валюті для погашення заборгованості (у тому числі сплати неустойки), лізингоодержувач доручає банку списати кошти в іноземній валюті, у розмірі, еквівалентному сумі заборгованості в національній валюті на дату погашення, та продати списану іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України (далі - МВРУ) (за курсом МВРУ для цієї операції на дату її проведення), з відшкодуванням витрат банку на сплату зборів, комісій і вартості наданих послуг. При цьому лізингоодержувач доручає банку оформити заявку на продаж іноземної валюти на МВРУ від імені лізингоодержувача.

Відповідно до п. 3.1. договору лізингу, передача банком та прийом лізингоодержувачем майна в лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна (додаток № 4), що є невід`ємною частиною цього договору, не пізніше 5 календарних днів після внесення авансового платежу, зазначеного в п. 1.4. цього договору, на рахунок відкритий згідно п. 1.5. цього договору. Строк передачі майна може змінюватись в залежності від дотримання продавцем строку поставки майна за договором купівлі-продажу укладеного між банком та продавцем, про що банк попередньо повідомляє лізингоодержувача. З моменту підписання сторонами акту, до лізингоодержувача переходять всі ризики, пов`язані з користуванням та володінням майном (у тому числі ризики, пов`язані з відшкодуванням збитків та шкоди, заподіяних третім особам внаслідок використання майна). З моменту підписання акту, лізингоодержувач несе повну цивільну відповідальність перед третіми особами за його використання, відшкодовує в повному обсязі шкоду третім особам, заподіяну в результаті експлуатації майна. Ризик невідповідності майна цілям використання цього майна несе лізингоодержувач.

За умовами п. 5.1. договору лізингу, лізингоодержувач після укладання цього договору зобов`язується укласти зі страховою компанією: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Інгосстрах", (надалі - страхова компанія) договір страхування строком на один рік, перебіг якого повинен починатись не пізніше дня фактичного отримання лізингоодержувачем майна на відповідальне зберігання згідно п. 9.1. цього договору, або безпосередньо у лізинг. У Договорі страхування повинне бути передбачено, що вигодонабувачем за договором є банк, та внесення змін у договір страхування без згоди банку не допускається. За договором страхування майно повинне бути застраховане на суму 3 828 290,00 грн. від наступних ризиків: пошкодження застрахованого ТЗ внаслідок стихійних явищ, падіння предметів, нападу тварин, пошкодження ТЗ внаслідок протиправних дій третіх осіб, самозаймання. Лізингоодержувач зобов`язується надати банку договір страхування та докази сплати страхового платежу в день підписання акту. З моменту передачі майна по акту відповідальність за збитки, заподіяні у зв`язку з будь-яким ушкодженням або знищенням майна, покладається на лізингоодержувача. Не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії зазначеного договору страхування лізингоодержувач зобов`язаний продовжити строк його дії на рік у встановленому законом порядку та надати банку докази цього та сплати страхової премії на другий рік. Аналогічним має бути порядок дій лізінгоодержувача зі спливом другого і кожного наступного року дії договору страхування. Загальний строк дії договору страхування повинен бути не меншим, ніж строк дії цього договору.

Додатком № 1 до договору лізингу (специфікація) сторони погодили, що об`єктом фінансового лізингу є: культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн. та культиватор Case IH Tiger Mate II50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн.

На виконання умов договору фінансового лізингу № DNH2FLO6410 від 30.03.2016 року банк передав, а лізингоодержувач прийняв у лізинг майно: культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн. та культиватор Case IH Tiger Mate II50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн., що підтверджується актом прийому-передачі майна. Вказаний акт підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.

31.03.2016 року сторонами складено акт прийому майна на відповідальне зберігання за яким банк передав, а лізингоодержувач прийняв у відповідальне зберігання вищезазначене майно. Вказаний акт підписаний обома сторонами без заперечень та скріплений печатками сторін.

30.03.2016 року між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Інгосстрах" (надалі - страховик), Товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-Магістраль" (надалі - страхувальник) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" (надалі - вигодонабувач) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW (надалі - договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користування та розпорядженням наземним транспортним засобом, що належить йому на правах власності, повного господарського відання, оперативного управління або інших законних підставах.

За умовами п. 5 договору страхування майном, що страхується є: культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн. та культиватор Case IH Tiger Mate II50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн.

Позивач, вважаючи, що під час укладення спірних договорів його було введено в оману щодо умов даних договорів, зокрема в частині того, що відповідач-1, передаючи майно в лізинг, не був його власником; умовами договору фінансового лізингу встановлено право лізингодавця змінювати розмір лізингового платежу при коливанні валютного курсу, що не відповідає вимогам Закону України "Про фінансовий лізинг", а договір страхування не був направлений на реальне настання правових наслідків, так як укладений раніше дати передачі майна в лізинг та оплати страхової суми, звернувся до суду з позовом про визнання даних договорів недійсними.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Так, позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договору фінансового лізингу № DNH2FLO6410 від 30.03.2016 року та договору добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW від 30.03.2016 року.

За змістом постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтю 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тотожні положення містить й Господарський кодекс України (ч. 1 ст. 193 Господарський кодекс України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з врахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору заснована на свободі волевиявлення, а останнє, у свою чергу, спирається на свободу волі, що реалізується за допомогою диспозитивності норм цивільного права. Під диспозитивністю прийнято розуміти засновану на нормах даної галузі права юридичну свободу суб`єкта цивільних правовідносин здійснювати свої суб`єктивні права за своїм розсудом.

Таким чином, правовими засобами закріплення свободи договору традиційно розуміють норми-принципи, які проголошують свободу договору, свободу підприємницької діяльності та диспозитивні норми права, в яких втілено даний принцип.

Важливим елементом свободи договору є воля та її зовнішній вираз - волевиявлення.

Отже, наявність укладених між позивачем та відповідачами оспорюваних договорів та факт їх виконання (що не заперечувалось сторонами під час розгляду справи), свідчить про те, що обидві сторони бажали укласти вказані договори, і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідало внутрішній волі.

За змістом ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони, за результатами досягнення згоди з усіх істотних умов договору уклали сам договір фінансового лізингу та договір страхування майна, що передається в лізинг, які стали обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

Згідно ч. 1 статті 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про страхування" та статті 979 Цивільного кодексу України, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору

Відповідно до ст. 982 Цивільного кодексу України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов`язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.

Згідно з частинами 3, 4 статті 16 Закону України "Про страхування" договір страхування повинен містити:

- назву документа; - назву та адресу страховика; - прізвище, ім`я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; - прізвище, ім`я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; - зазначення предмета договору страхування; - розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; - розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; - перелік страхових випадків; - розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; - страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); - строк дії договору; - порядок зміни і припинення дії договору; - умови здійснення страхової виплати; - причини відмови у страховій виплаті; - права та обов`язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; - інші умови за згодою сторін; - підписи сторін.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про страхування", правила страхування розробляються страховиком для кожного виду страхування окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування. Уповноважений орган має право відмовити у видачі ліцензії та реєстрації правил чи змін та (або) доповнень до них, якщо подані правила страхування або зміни чи доповнення до них суперечать чинному законодавству, порушують чи обмежують права страхувальника або не відповідають вимогам цієї статті.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 229, ст. 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Пунктом 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Отже, підставою для визнання правочину недійсним відповідно до зазначеної норми, є введення однією стороною іншої сторони правочину в обман щодо обставин, які мають істотне значення. Якщо особа, яка вчинила правочин (ч. 1 ст. 229 ЦК України), помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно з роз`ясненнями, наданими в п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" особами, котрі беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони даного правочину. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, в даному випадку позивач.

Як на підтвердження введення відповідачами позивача в оману, позивач посилається на непогодження з окремими пунктами договорів.

Суд зазначає, що при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман - це результат умисних дій (бездіяльності) однієї із сторін.

Однак, позивачем не надано жодних доказів щодо введення його в оману відповідачами при укладанні спірних договорів.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що під час розгляду даної справи судом не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує недійсність правочину в тому числі з підстав введення позивача в оману під час укладення оскаржуваних договорів.

При цьому, судом відхиляються доводи позивача про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" не мав права укладати оскаржуваний договір фінансового лізингу, так як не був власником майна, з підстав того, що не отримав свідоцтво про реєстрацію майна за собою, оскільки відповідно до статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Закону України "Про дорожній рух" та Порядку, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

За умовами п. 3.8. договору купівлі-продажу майна № DNH2FLO6410 від 30.03.2016 року, укладеного між банком та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" перехід до покупця (банку) права власності на майно відбувається в момент підписання акту.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно специфікації та акту прийому-передачі майна № 1 від 31.03.2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Новофарм" передало, а банк прийняв у власність майно (культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн. та культиватор Case IH Tiger Mate II50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн.).

Відтак, після підписання акту прийому-передачі № 1 від 31.03.2016 року, до банку перейшло право власності на майно: культиватор Case IH Tiger Mate II 60,5 18,44 м, новий, № YCD071847, 2013 р.в., вартістю 1 768 934,00 грн. та культиватор Case IH Tiger Mate II50,5 15,39 м, новий, № YCD072630, 2014 р.в., вартістю 2 059 356,00 грн.

В свою чергу, положення Порядку відомчої реєстрації та зняття з обліку тракторів, самохідних шасі, самохідних сільськогосподарських, дорожньо-будівельних і меліоративних машин, сільськогосподарської техніки, інших механізмів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.07.2009 року № 694 та Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2009 року № 1200, на які посилається позивач, в обґрунтування своєї позиції, лише регулюють та встановлюють обов`язки продавців та покупців транспортних засобів (зняття з реєстраційного обліку, реєстрації транспортного засобу, тощо) і не пов`язують момент реєстрації транспортного засобу у відповідних реєстраційних органах із набуттям особою права власності на нього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.02.2018 року у справі №910/11266/17.

Крім того, суд зауважує, що розділом 2 договору лізингу сторонами погоджені умови щодо лізингових платежів, у тому числі винагорода за відкриття рахунку, винагорода за отримання в лізинг майно у розмірі 0% від вартості майна, винагорода за користування майном у розмірі 28 % річних від суми залишку несплаченої вартості майна, тощо.

Матеріалами справи підтверджується, що додатком № 2 до договору лізингу сторони узгодили графік лізингових платежів.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень позивача щодо приховування банком умов щодо складу та порядку нарахування лізингових платежів, оскільки підписанням спірного договору лізингу, з додатками, сторони погодили вказані умови.

Відхиляються судом, враховуючи вищенаведені норми права, і доводи позивача щодо незаконності умов договору в частині права лізингодавця змінювати розмір винагороди в залежності від коливання валютного ринку, оскільки коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно долара), прямо не заборонена та не суперечить чинному законодавству України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 року у справі № 916/706/17.

Тобто, сам факт встановлення договором права лізингодавця здійснювати коригування лізингових платежів не свідчить про недійсність договору, тим більш, що, виходячи з принципу свободи договору, позивач мав можливість узгодити умови договору, заперечити проти тієї його частини, яка, на його думку, є несправедливою або покладає на нього надмірні зобов`язання або ж взагалі відмовитись від укладання даного договору, якщо запропоновані умови його не влаштували.

При цьому, позивач не лише підписав оскаржуваний договір лізингу без будь-яких зауважень, а й прийняв майно у лізингове користування, користується об`єктами лізингу та здійснив платежі за договором. Не містять матеріали справи і доказів звернення позивача в період дії спірних договорів до відповідачів з проханням внести зміни/доповнення до договорів або надати будь-які роз`яснення щодо умов, пунктів таких договорів, тощо.

В той же час, суд зазначає, що у разі використання лізингодавцем свого права на коригування лізингових платежів, то правильність чи відповідність умовам договору відповідних розрахунків, оцінюється судом у спорі про наявність чи відсутність заборгованості за договором.

На підставі викладеного судом визнаються необґрунтованими та безпідставними доводи позивача стосовно наявності підстав для визнання оскаржуваного договору фінансового лізингу № DNH2FLO6410 від 30.03.2016 року недійсним, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладення вказаного договору шляхом введення позивача в оману та не дотримання вимог чинного законодавства під час його укладення.

За результатами розгляду справи, не доведено позивачем і судом не встановлено, визначених вимогами чинного законодавства підстав для визнання недійсним договору добровільного страхування наземного транспорту № DNH0UA-162U6BW від 30.03.2016 року.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані договори містять всі необхідні умови, визначені положеннями чинного законодавства, відтак, сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Зміст зазначених правочинів не суперечить законодавству України та актам прийнятих відповідно до нього, не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Суд відзначає, що спірні договори підписані позивачем без будь-яких зауважень, що з огляду на приписи вказаних норм чинного законодавства України свідчить про погодження ним всіх умов, які містяться в таких договорах.

Крім того, позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що положення спірних договорів суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином, або укладення його шляхом введення в обману.

Судом встановлено, що спірні правочини спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містять положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочинів є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим положеннями статті 203 Цивільного кодексу України.

За ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.06.2019р.

Суддя О.В. Котков