Постанова № 82409092, 12.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року

м.Черкаси

Справа № 711/14/19 Провадження № 22-ц/793/913/19Категорія: 305010000

Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого: Василенко Л.І.

суддів: Єльцова В.О., Карпенко О.В.

секретаря: Анкудінова О.І.

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 ;

відповідач: Російська Федерація ;

третя особа: Служба у справах дітей Черкаської міської ради

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року (ухвалене в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси під головуванням судді Демчика Р.В. 19 квітня 2019 року о 10:44) у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 до Російської Федерації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

02 січня 2019 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до Російської Федерації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вона та її донька зареєстровані та проживали у селищі Ясенівське міста Ровеньки Луганської області за адресою: АДРЕСА_2 .

З 2013 року донька відвідувала дитячий садочок, але внаслідок збройної агресії РФ проти України, яка розпочалася у лютому 2014 року, була вимушена з донькою з 8 травня 2014 року залишити окуповану частину території Луганської області та переселитися в м. Очаків Миколаївської області, а згодом у м. Черкаси за адресою вул АДРЕСА_3 . В даний час проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року у цивільній справі №711/7768/18 встановлено юридичний факт того, що вимушене переселення її доньки ОСОБА_2 в травні 2014 року з території Луганської області України відбулось внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області України.

З даного рішення вбачається, що результатом збройної агресії РФ для доньки стала втрата права розпоряджатися та користуватися належним їм житлом, можливості проживати у рідному місті, навчатися у звичному для психологічного здоров`я спосіб.

Після окупації частини Луганської області РФ з ними, під впливом російської пропаганди, припинили спілкування деякі знайомі та друзі, порушено її налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на її моральному та фізичному стані. Порушено низку її конституційних прав, завдано незручностей, які вплинули на психічний розвиток дитини, спілкування з однолітками, здоров`я, внаслідок чого постійно виникає тривога та переживання, пов`язані із нестабільністю та невпевненістю у завтрашньому дні.

Внаслідок збройної агресії РФ проти України, задля уникнення загрози життю, здоров`ю, свободі, особистим правам на свободу пересування, вираження думки, майновим правам, праву на судовий захист на окупованій території саме у результаті збройної агресії РФ, їхнє вимушене переселення із окупованої частини території Луганської області селища Ясенівське, разом із донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , де у них була своя квартира, усталений побут життя, коло спілкування, їй була завдана матеріальна та моральна шкода.

Внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ частини території Луганської області їй завдано істотної шкоди 270 439 грн. (8 528 євро), яка виникла внаслідок того, що кошти, які вони могли отримати від оренди квартири йшли б на її утримання, розвиток, навчання та складаються з: 42 000 + 27 600 + 87 500 = 157 100 грн. (4 954 євро): оренда квартири за адресою: АДРЕСА_5 - 42 000 грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_3 - 27 600 грн.; оренда квартири за адресою: АДРЕСА_4 - 87 500 грн.

Упущена вигода, яку складають не отримані доходи від передачі квартири АДРЕСА_2 в оренду за період з 08 травня 2014 року по 02 січня 2019 року, якиа становить 113 339 грн. (3 574 євро).

Крім того, зазначено, що донька позбавлена можливості володіти, користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_8 , що завдає їй як моральної, так і матеріальної шкоди у вигляді недоотриманих доходів, які б позивач могла б реально одержати за звичайних обставин та, які б пішли на її утримання, якби її право власності на це нерухоме майно не було порушене. Вказана квартира на праві власності належить її чоловіку ОСОБА_3 (батькові дитини).

Вказує на те, що враховуючи характер та обсяг завданих позивачеві моральних страждань, істотних порушень її конституційних прав, умисного характеру дій РФ, а також почуття безпорадності та розчарування, які вона відчуває роками через неможливість користуватись належним їй житлом, спілкуватися з близькими, вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну позивачеві моральну шкоду у сумі 1 631 500 грн., яка на день пред`явлення позову до суду за курсом НБУ є еквівалентом 50 000 євро.

Таким чином, позивач просила суд стягнути з РФ на користь ОСОБА_2 - 2 853 900 грн. (90 000 євро) моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відсутні належні, допустимі, переконливі докази, не доведений факт належності нерухомого майна на праві власності малолітній ОСОБА_2 , порушення її права щодо користування та розпорядження ним, не підтверджено порушення її прав щодо спілкування з родичами, безпідставними є доводи в частині завданої матеріальної шкоди у вигляді упущеної вигоди.

Також судом зазначено, що позов пред`явлено до Російської Федерації, що є підставою для відмови в позові з огляду на принципи міжнародного права з метою недопущення порушення принципу імунітету держави.

Також судом звернуто увагу позивача на можливість звернення для захисту прав дитини, порушених у зв`язку з конфліктом, до Європейського суду з прав людини.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі, поданій 16 травня 2019 року, ОСОБА_1 вважаючи, що оскаржуване рішення є таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила суд рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом не взято до уваги ч. 1 ст. 14 ЗУ «Про міжнародне приватне право» відповідно до якої правила цього Закону не обмежують дії імперативних норм права України, що регулюють відповідні відносини, незалежно від права, яке підлягає застосуванню, тобто суд не мав обмежувати дію норм Законів України.

Судом не було в повній мірі досліджено зміст норми ч. 1 ст. 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право», яке передбачає відсильний характер на інші закони України, у разі наявності таких. І такий закон, на думку скаржника є, ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях Донецькій і Луганських областей» та ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Зазначає, що суд не врахував також, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі, як відповідача може бути допущено не лише за згодою компетентних органів відповідної держави, а, зокрема, і за законом України.

Судом не було з`ясовано зміст поняття внутрішньо переміщеної особи.

Вважає, що підставою, що підтверджувала завдання моральної шкоди та майнових збитків було рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року, яким встановлено юридичний факт, що вимушене переселення позивача у травні 2014 року з території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії РФ проти України та окупації РФ Луганської області України.

Крім того, на її думку, судом не взято до уваги, що дані правовідносини суди України вже розглядали та надали їм оцінку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 21 травня 2019 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року розгляд апеляційної скарги призначено на 12 червня 2019 року на 09:30 год. з повідомленням учасників справи про дату, час і місце розгляду справи.

Фактичні обставини справи

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 є матір?ю ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

Відповідно до довідки (дублікат) від 10 вересня 2018 року № 2771 ОСОБА_2 взято на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.6).

У вищевказаній довідці вказано фактичне місце проживання/перебування - АДРЕСА_4 .

Згідно з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року встановлено юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України (а.с. 32-38).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 19 грудня 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 , який є батьком ОСОБА_2 , належить на праві приватної власності нерухоме майно, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_2 . ( а.с.7).

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду Черкаської області

Відповідно до пункту 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволення виходячи з наступного.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч.1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 49 ЦПК України).

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

ОСОБА_1 подаючи позов в інтересах дочки ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, зазначала, що стягненню підлягають упущена вигода, витрати на оренду і, відповідно, компенсація заподіяних моральних страждань. Розмір моральної шкоди позивач серед іншого обґрунтувала порушенням права на належну квартиру та неможливістю її дочки спілкуватися з родичами та однолітками.

Посилаючись на ст. 60 СК України, вказувала, що квартира АДРЕСА_8 є спільною сумісною власністю, оскільки придбана в період шлюбу, а тому ОСОБА_2 має право на компенсацію коштів, які могли б отримувати від оренди квартири і які йшли б на її утримання розвиток та навчання.

Однак дана обставина не підтверджується матеріалами справи, оскільки згідно інформаційної довідки власником вказаної квартири є ОСОБА_3 - чоловік ОСОБА_1 і батько ОСОБА_2 , а підставою виникнення права власності на вказану квартирі є свідоцтво про право власності від 04 вересня 2008 року, видане виконкомом Ясенівської селищної ради Луганської області, згідно розпорядження від 04 вересня 2008 року № 27. Таким чином суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту належності нерухомого майна на праві власності малолітній ОСОБА_2 та, відповідно, порушення її права власності щодо користування та розпорядження таким майном.

Не надано позивачем і належних та допустимих доказів які підтверджували б витрати та їх розмір на оренду житла як у м. Очаків, так і в м. Черкаси.

Враховуючи, що вказані вище обставини не доведені позивачем, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення як упущеної вигоди від оренди зазначеної квартири, так і компенсації витрат на оренду житла.

Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо позбавлення малолітньої ОСОБА_2 можливості спілкування з родичами та взагалі їх перебування на вказаній території, що було вірно зазначено судом першої інстанції.

Частиною 1 ст. 79 ЗУ «Про міжнародне приватне право» встановлено, що пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Вказаною нормою закріплений принцип судового імунітету держави, основою якого є державний суверенітет і принцип рівності держав ("par in parem non habet imperum"- "рівний над рівними не має влади») і встановлено такі види імунітету держави : 1) імунітет від пред`явлення позову до іноземної держави та залучення її до участі у справі як третьої особи; 2) імунітет від попереднього забезпечення позову (майно іноземної держави не може бути предметом забезпечення позову); 3) імунітет від виконання судового рішення (майно іноземної держави не може бути предметом стягнення в порядку примусового виконання судового рішення).

Вчинення по відношенню до іноземної держави таких процесуальних дій, як пред`явлення позову, залучення її до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших заходів забезпечення позову, звернення стягнення на таке майно, є можливим лише за наявності згоди компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачене міжнародним договором України або законом України.

В даній справі згода компетентних органів Російської Федерації на пред`явлення до неї позову та залучення до участі у справі як відповідача відсутня.

Доводи скаржника про те, що завдання моральної шкоди та майнових збитків вже підтверджено рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року, яким встановлено юридичний факт вимушеного переселення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у травні 2014 року з окупованої території Луганської області України, яке відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України не заслуговують на увагу виходячи з наступного.

Частиною 4 ст. 2 ЗУ «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» та ч. 6 ст. 5 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадянам та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та, відповідно, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 26 грудня 2018 року відповідальною за шкоду визнано Російську Федерацію та лише встановлено того хто має відповідати, однак не змінено ні принципу судового імунітету визначеного Законом України «Про міжнародне приватне право», ні обов`язку доведення розміру моральної та матеріальної шкоди.

Щодо посилання скаржника на рішення районних, міських, міськрайонних та апеляційних судів в аналогічних справах, апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Постанови Верховного суду, на які посилається ОСОБА_1 , а саме постанови від 27 лютого 2018 року у справі 906/594/16 та від 11 листопада 2018 року у справі 826/19172/16 не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки у вказаних постановах йдеться про застосування нормативних актів у разі неузгодженості між їх нормами.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів та показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 258, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах своєї малолітньої дочки ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 19 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Повний текст постанови складено 14 червня 2019 року.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: В.О. Єльцов

О.В. Карпенко