Рішення № 82407481, 13.06.2019, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/3445/19

2/357/2405/19

Категорія

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2019 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Ярмола О. Я. ,

при секретарі - Сливка І. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в місті Біла Церква, в залі суду №5 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Комерційний банк «Надра» про визнання кредитного договору частково недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, що між нею та ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого став ПАТ «Комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір № 64/П/З3/2006/840 від 21.09.2006 року, згідно якого банк надав їй кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк по 20.09.2019 року, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором. Відповідно до п. 1.3.1. даного кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 9,5% відсотка річних. Відповідно до п. 2.1. в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення Кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник уклала з банком договір іпотеки житлового будинку. Також, в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки. Укладений сторонами кредитний договір є споживчим кредитом. Позивач просить визнати недійсними деякі положення даного договору, оскільки п. 1.3.2. кредитного договору передбачено: «плата за управління кредитом сплачується Позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п. 1.1. цього Договору. А пунктом 3.6. кредитного договору передбачено: «З метою виконання умови, передбаченої п. 3.5. цього Договору, банк, при наявності несвоєчасного та/чи не в повному об`ємі виконання позичальником своїх обов`язків щодо сплати мінімально необхідного платежу та/чи інших платежів, передбачених цим договором, самостійно розподіляє грошові кошти, внесені позичальником на розподільчий рахунок згідно черговості, передбаченої п.3.5. цього Договору або іншої черговості, встановленої на розсуд Банку». Це означає, що витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту, які взагалі не зазначені у кредитному договорі стягувалися наступними після стягнення плати за управління кредитом і аж потім погашалися відсотки, неустойка та тіло кредиту. Позивач просила суд визнати недійсними зазначені пункти (п.1.3.2. та 3.5.) кредитного договору .

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов.

Відповідач не направив до суду свого представника, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності та направили відзив на позов, просили застосувати положення про строки позовної давності до даних позовних вимог.

Заслухзавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що між позивачем та ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого став ПАТ «Комерційний банк «Надра» був укладений кредитний договір № 64/П/З3/2006/840 від 21 вересня 2006 року, згідно якого банк надав кредит у розмірі 50 000 доларів США на строк по 20.09.2019 року, а позивач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до п. 1.3.1. даного кредитного договору відсотки за користування кредитом розраховуються банком на підставі відсоткової ставки у розмірі 9,5% відсотка річних.

Відповідно до п. 2.1. в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник уклав з банком договір іпотеки житлового будинку, іпотека також поширюється на земельну ділянку площею 0,1216 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до п. 2.4 в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим договором, банк уклав з ОСОБА_2 договір поруки.

Укладений між сторонами вказаний кредитний договір є споживчим кредитом, оскільки п.1.2. договору передбачене цільове використання кредиту - проведення розрахунку по договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Позивач просить суд визнати недійсними умови договору, викладені в п.1.3.2. та в п. 3.5.

Зокрема, пунктом 1.3.2. кредитного договору передбачена плата за управління кредитом, яка сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитними коштами із розрахунку 0,35% від розміру фактичного залишку заборгованості за Кредитом (без урахування розміру відсотків, які Позичальник повинен сплатити Банку), зазначеним у п. 1.1. цього Договору. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого Позичальник користувався Кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких Позичальник користувався Кредитом.

А пунктом 3.5. передбачено, якщо протягом дії цього договору позичальник несвоєчасно та\чи неповністю вніс черговий мінімальний необхідний платіж та\чи інші платежі, передбачені цим договором, то банк приймає виконання позичальником своїх зобов`язань по цьому договору в наступному порядку :

-плата за управління кредитом;

-прострочені відсотки за користування кредитом;

-відсотки за користування кредитними коштами;

-пені та штрафи;

-витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту;

-прострочена сума кредиту;

-сума кредиту.

При вирішенні даної справи суд виходить з наступного.

Згідно ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Зі змісту ч. 1 ст.627 ЦК України вбачається, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Правове регулювання визнання правочинів недійсними здійснюється на підставі ст. ст. 203,215 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин ( далі також - Закон № 1023-ХІІ) містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п`ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів`та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

Положення п.п.22,23 ст.1, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо заборони кредитодавцю встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначене, також, відображено в правовій позиції, викладеній у постанові ВСУ від 06.09.2017 у справі №6- 2071 цс 16, відповідно до якої кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні Закону, зокрема комісії за управління, обслуговування кредиту.

Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із положеннями статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

За положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за управління кредитом, і це є підставою для визнання таких положень недійсними. Обслуговування кредиту є супутньою послугою і встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача та ін..) є протиправним.

Пунктом 3.5. вказаного кредитного договору передбачено першочергове покриття плати за управління кредитом, а також передбачено витрати, пов`язані з моніторингом та супроводом кредиту. Вказавши ці зобов`язання, банк не зазначив які саме послуги за вказану плату надаються та в чому полягає різниця між платою за управління кредитом та витратами, пов`язаними з моніторингом та супроводом кредиту, їх розмір.

Отже, зважаючи на те, що встановлення плати за управління кредитом, супроводом кредиту є незаконним, а тому є підстави визнати частково недійсним кредитний договір, зокрема, пункт договору 1.3.2. та, похідним є визнання недійсним пункт договору 3.5., яким передбачено у разі порушення строку повернення кредиту, першочерговість зарахування повернутих коштів в рахунок плата за управління кредитом, прострочених відсотків та відсотків за користування кредитом, пені та штрафів, витрат, пов`язаних з моніторингом та супроводом кредиту.

Відповідачем подано суду клопотання про застосування строків позовної давності до даних позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові

Представник позивача заперечив прийняття заяви про застосування строку позовної давності, вказавши, що ОСОБА_1 , лише, після отримання в листопаді 2018 року повідомлення про продаж її кредиту, звернулася за правовою допомогою, отримала інформацію про порушення її права, про зарахування повернутих нею кредитних коштів за послуги, які банк не мав права оцінювати.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що заявлене відповідачем клопотання про застосування положення про строк позовної давності є безпідставним, оскільки, кредитний договір, окремі положення якого позивач оскаржує, є чинним і на даний час, тобто, порушення прав та інтересів позивача триває, строк дії договору - 20.09.2019 р.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст..ст. 203,215,256,627,638 ЦК України, ст.ст.12,81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати недійсним пункт 1.3.2. кредитного договору № 64/П/33/2006/840 від 21.09.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого став ПАТ «КБ «Надра», з моменту укладення договору.

Визнати недійсним пункт 3.5. кредитного договору № 64/П/33/2006/840 від 21.09.2006 року, укладеного між ОСОБА_1 та ВАТ «КБ «Надра», правонаступником якого став ПАТ «КБ «Надра», з моменту укладення договору.

Стягнути з ПАТ "Комерційний банк "Надра" в дохід держави судовий збір в сумі 1921 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст рішення суду виготовлено 14.06.2019 року.

СуддяО. Я. Ярмола