Рішення № 8240719, 10.03.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2010 р. Справа № 9/8

Господарський суд Івано-Франківської області у складі суду: судді Фанди Оксани Михайлівни при секретарі судового засідання Поліводі Сергію Володимировичу розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Вест-Мім", вул. Гринишина, 98, м. Івано-Франківськ, 76000

до відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківськоі міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000

про визнання договору недійсним

За участю представників сторін:

Від позивача: Шпілька Андрій Андрійович - представник, (довіреність № 76/09 від 27.10.2009 року)

Від відповідача: Кедик Надія Степанівна - заступник начальника юридичного відділу виконавчого комітету, (довіреність № 1925/01-17/07-в від 07.12.2009 року)

Заявлено вимогу про визнання недійсним договору № 24 від 09 квітня 2008 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, укладений між Приватним підприємством "Вест-Мім" та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задоволити. В обгрунтування заявлених позовних вимог представник позивача зазначив, що договір № 24 від 09 квітня 2008 року, укладений між сторонами у справі, є недійсним, оскільки суперечить положенням ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Зокрема, п. 2.1-2.2 Договору передбачено обов"язки сторін Договору, а саме: "Замовник зобов"язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені Договором. Виконком зобов"язується затвердити акт державної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта ( у разі відсутності порушень норм чинного законодавства у сфері містобудування, будівельних нормативів, інших норм та правил при здійсненні будівництва)".

Представник позивача зазначив, що затвердження акту про прийняття в експлуатацію закінченого бдівництвом об"єкту, на момент укладення договору, було обов"язком виконавчого комітету в силу нормативно-правових актів (ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", постанови КМУ № 1243 від 22.09.04 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів" тощо), а тому не могло бути предметом договору.

Обов"язковість пайової участі замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста має місце тільки починаючи з 14.10.08 року, з дати внесення змін до ст. 27-1 Закону України "Про планування і забудову територій", відповідно до приписів якої замовник, який має намір здійснити будівництво об"єкта містобудування у населеному пункті, зобов"язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту.

До внесення змін до Закону України "Про планування і забудову територій" питання участі суб"єктів господарювання у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту регулювались нормами ч. 2 ст. 177 ГК України та ч. 4 ст. 175 ГК України, які, на думку позивача, не мали характеру обов"язковості пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури міста. При цьому, спірний договір укладений до внесення вищезазначених змін щодо сприяння будівництву до Закону.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі та просив суд в їх задоволенні відмовити. В обгрунтування заявлених заперечень представник відповідача зазначив наступне. Спірний договір про пайову участь укладений на виконання ст. 27 Закону України "Про планування і забудову територій", рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 29.08.06 року "Про створення цільового фонду соціально-економічного розвитку міста Івано-Франківська" та рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 07.12.06 року, яким затверджено Положення про пайову участь замовників будівництва у формування цільового фонду соціально-економічного розвитку міста.

Відповідно до ст. 27 Закону, у редакції чинній на момент укладення спірного договору, фізичні та юридичні особи, які отримали дозвіл на будівництво об"єкта містобудування, або юридичні особи, які отримали рішення сесії сільської, селищної, міської ради чи уповноваженого на те виконавчого органу про погодження місця розташування об"єкта, мають право на одержання вихідних даних на проектування цього об"єкта та здійснення проектно-вишукувальних робіт. Вихідними даними можуть визначатися також вимоги до пайової участі замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів. Граничний розмір коштів на розвиток відповідної інфраструктури та порядок його визначення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Представник відповідача зазначив, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 189 від 21.06.05 року ПП "Вест-МІМ" надано дозвіл на будівництво багатоквартирного житлового будинку на вул. Надрічній, 221 (п. 3.4 рішення). У вказаному рішенні виконавчого комітету міської ради чітко передбачено, що забудівник (позивач) будівництво повинен здійснювати на умовах укладення угоди з виконавчим комітетом міської ради про участь у соціально-економічному розвитку міста. В силу ст. 144 Конституції України та ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вказане рішення є обов"язковим до виконання.

Дія Положення про пайову участь замовників будівництва у формування цільового фонду соціально-економічного розвитку міста поширюється на всіх замовників будівництва, які здійснюють на території Івано-Франківської міської ради діяльність зі створення об"єктів будівництва. Отже, перерахунок пайового внеску органам місцевого самоврядування є однією з умов надання вихідних даних, за відсутності яких проектування, а отже, і будівництво об"єкта є неможливим.

Представник відповідача зазначив, що рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 25.03.09 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.09 року та постановою Вищого господарського суду України від 20.10.09 року по справі № 18/12 за позовом ПП "Вест-Мім" до відповідача виконавчого комітету Івано-Франківськоі міської ради про розірвання договору про пайову участь від 09.04.08 року № 24 встановлено, що вказаний договір укладено на підставі ст. 648 ЦК України, який є чинним та підлягає обов"язковому виконанню. При цьому, із посиланням на ст. 35 ГПК України відповідачем зазначено, що оскільки сторонами у справі є ті ж сторони, а предметом розгляду - договір № 24 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста від 09.04.08 року, то рішення ВГСУ від 20.10.09 року є преюдиційним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши усі подані у справу докази, суд встановив наступне. 09 квітня 2008 року між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради та ПП "Вест-МІМ" укладено договір № 24 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, відповідно до умов якого замовник (ПП "Вест-МІМ"), що здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями сфери обслуговування на вул. Надрічній, 223 в порядку та на умовах, визначених Договором, бере учать у розвитку соціальної інфраструктури м. Івано-Франківська ( п. 1.1 Договору).

Відповідно до п.п. 2.1-2.2 Договору: "Замовник зобов"язується сплатити пайовий внесок у розмірі та у терміни, визначені Договором. Виконком зобов"язується затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта ( у разі відсутності порушень норм чинного законодавства у сфері містобудування, будівельних нормативів, інших норм та правил при здійсненні будівництва)".

Вказане положення Договору є таким, що суперечить нормам чинного законодавства та порушує права та законні інтереси позивача з огляду на наступне.

Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", зокрема пунктом "Б" визначено делеговані повноваження виконавчих органів рад. Відповідно до підпункту 1 пункту "б" ст. 31 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством.

Постанова Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.04 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулював основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва на момент виникнення спірних правовідносин.          

Відповідно до п. 1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Частина 1 пункту 12 Порядку встановлює, що до складу державної приймальної комісії включаються представники органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, що утворив комісію, виконавчого комітету місцевої ради, на території якої розташовано закінчений будівництвом об'єкт, замовника, генерального підрядника, генерального проектувальника (автора проекту), експлуатаційної організації, інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, органів державного санітарно-епідеміологічного та державного пожежного нагляду.

Частина 2 пункту 13 Порядку встановлює, що орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування зобов'язаний протягом 10 днів після надходження звернення від замовника утворити відповідно до цього Порядку державну приймальну комісію.

Відповідно до п. 27 Порядку за результатами роботи державної приймальної комісії складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, форма якого затверджується Мінрегіонбудом. Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт. Не допускається затвердження акта про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за відсутності підписів окремих членів державної приймальної комісії.

Стаття 19 Конституції України вказує, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Системний аналіз вищевказаних норм законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяє дійти висновку, що прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта належить до обов"язку виконавчого органу міської ради. Проте, всупереч вимогам закону та порушуючи законні права позивача, виконавчий комітет уклав з підприємством договір № 24 про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, відповідно до умов якого виконком зобов"язується затвердити акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об"єкта за умови сплати замовником пайового внеску у розмірі та у терміни, визначені Договором ( п. 2.1-2.2 Договору). Тобто, в спірному випадку прийняття об"єкта в експлуатацію відповідачем поставлено в залежність від виконання замовником свого обов"язку щодо сплати коштів, що є порушенням закону, оскільки вимоги приписів нормативно-правових актів, що регулюють питання прийняття об"єктів в експлуатацію, сформульовані законодавцем імперативно, тобто не допускаючи можливість вибору поведінки виконавчих органів міських рад при вирішенні вказаного роду питань, за умови відсутності недоліків у будівництві.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи 09.04.08 року до Івано-Франківської міської ради від імені позивача за довіреністю та за договором простого товариства від 04.05.06 року звернувся ПП "Арс-Дім" із заявою про затвердження акту державної приймальної комісії прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку по вул. Надрічна, 223 у м. Івано-Франківську.

Рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської місько ради № 132 від 11.04.08 року затверджено акт державної комісії приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об"єкта. Однак, в подальшому рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради № 240 від 21.05.08 року "Про акти державної комісії приймання в експлуатацію об"єктів, присвоєння поштової адреси" скасовано пункт 1.8 рішення виконкому № 132 від 11.04.08 року про затвердження акту державної приймальної комісії прийняття в експлуатацію багатоквартирного житлового будинку по вул. Надрічна, 223 у м. Івано-Франківську з причини неоплати в фонд соціально-економічного розвитку.

З викладеного вбачається, що позивач був змушений укласти спірний договір № 24 від 09.04.08 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, оскільки позивач міг отримати акт державної комісії приймання в експлуатацію завершеного будівництвом об"єкта лише за умови укладення договору. Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник позивача, в умовах відсутності передбаченої законодавством обов"язковості пайової участі замовників будівництва у наповненні фондів соціально-економічного розвитку населених пунктів позивач в жодному разі не укладав би спірний договір.

Щодо обов"язковості укладення спірного договору, то слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 177 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання відповідно до частини четвертої статті 175 цього Кодексу можуть, незалежно від статутної мети своєї діяльності, брати на себе зобов'язання про господарську допомогу у вирішенні питань соціального розвитку населених пунктів їх місцезнаходження, у будівництві й утриманні соціально-культурних об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуговування, подавати іншу господарську допомогу з метою розв'язання місцевих проблем. Суб'єкти господарювання мають право брати участь у формуванні відповідних фондів місцевих рад, якщо інше не встановлено законом, та у виконанні робіт щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій.

Згідно приписів частини 4 ст. 175 ГК України суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву" № 509-VІ від 16.09.08 року, який набрав чинності 14.10.08 року, внесено зміни до ст. 270-1 Закону України "Про планування і забудову територій", відповідно до положень частини другої якої замовник, який має намір здійснити будівництво об'єкта містобудування у населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

В спірному випадку на момент укладення спірного договору про пайову участь (09.04.08 року) законодавством не встановлювалась необхідність обов"язкової участі забудівника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Тобто, вказаний договір на момент його укладення не був обов"язковим в силу закону і носив характер благодійницької угоди.

Щодо посилань представника відповідача на рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 29.08.06 року "Про створення цільового фонду соціально-економічного розвитку міста Івано-Франківська" та рішення сесії Івано-Франківської міської ради від 07.12.06 року, яким затверджено Положення про пайову участь замовників будівництва у формування цільового фонду соціально-економічного розвитку міста як на обов"язкові акти, на підставі яких укладався договір, то слід зазначити наступне.

Спірні правовідносини регулюються спеціальними нормами ГК України, зокрема ст. 175, 177 ГК України. Наведені рішення Івано-Франківської міської ради суперечать наведеним нормам ГК України, оскільки встановлюють обов"язок замовників будівництва, які здійснюють на території Івано-Франківської міської ради діяльність зі створення об"єктів будівництва, щодо сплати пайових внесків у розвитку соціальної інфраструктури міста ( п. 1.1, 2.1, 7.1-7.4 Положення), хоча приписи ГК України надають право замовнику будівництва, а не встановлюють його обов"язок, брати на себе зобов"язання про господарську допомогу.

Керуючись положеннями ч. 1, 2 статті 4 ГПК України відповідно до яких господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України, суд не застосовує при вирішенні спору положення вищенаведених рішень міської ради.

Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття ст. 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов про обгрунтованість позовних вимог, оскільки зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. В спірному ж випадку прийняття об"єкта в експлуатацію є обов"язком, а не правом виконавчого комітету міської ради. Тобто, не допускається можливість вибору поведінки виконавчих органів міських ради при вирішенні вказаного роду питань, за умови відсутності недоліків у будівництві.

Крім цього, з матеріалів справи вбачається відсутність вільного волевиявлення учасника правочину (позивача) в укладенні договору, що є порушенням приписів пункту 3 частини 1 статті 203 ЦК України.

Посилання представника відповідача на рішення Вищого господарського суду України від 20.10.09 року, яке на його думку, має преюдиціальний характер, то слід зазначити, що воно є необгрунтованим з огляду на наступне.

Преюдиціальність - це обов"язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Щодо постанов касаційної інстанції, то, виходячи з приписів частин 1, 2 статті 111-7 ГПК України, відповідно до положень якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, постанови суду касаційної інстанції не можуть мати преюдиціального значення.

При цьому, суд зауважує, що помилковим є надання преюдиціального значення оціночним судженням, зробленим судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

Суд зазначає наступне.

          Статя2 Закону України “Про судоустрій України” встановлює, що суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

          Відповідно до частини першої ст.6 Закону України “Про судоустрій України” усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону.

          Згідно з п.5 частини першої ст.3 Цивільного кодексу України однією з основних засад цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу.

          Частина перша ст.16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

          Таким чином, звернення особи до суду за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів гарантовано законодавством України.

          При цьому, частиною 3 ст. 16 Цивільного кодексу України передбачається, що суд при дослідженні і встановленні дійсних обставин справи може відмовити особі (позивачу) у захисті, не застосовуючи жоден із перерахованих у вказаній нормі способів, у випадку зловживання своїми правами.

          Відповідачем не доведено жодної із визначених ст. 13 Цивільного кодексу України форм зловживання правом, яке вчинено б позивачем.

          Натомість, саме недотримання відповідачем норм Конституції України, Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норм законодавства щодо здійснення будівництва призвело до порушення прав позивача.

          За наведених обставин заперечення відповідача безпідставні. Позов слід задовольнити.

          Судові витрати відповідно до вимог ст. 49 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 19, 124 Конституції України, 3, 13, 16, 203, 215, 627 ЦК України, ст. 175, 177, 207 ГК України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", Законом України "Про планування і забудову територій", Законом України “Про судоустрій України”, Постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22.09.04 року "Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об"єктів", ст. 4, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Приватного підприємства "Вест-Мім", вул. Гринишина, 98, м. Івано-Франківськ, 76000 до відповідача Виконавчого комітету Івано-Франківськоі міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000 про визнання договору недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір № 24 від 09 квітня 2008 року про пайову участь замовників будівництва у розвитку соціальної інфраструктури міста, укладений між Приватним підприємством "Вест-Мім", вул. Гринишина, 98, м. Івано-Франківськ, 76000 ( код 24679663) та виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000.

Стягнути з відповідача виконавчого комітету Івано-Франківськоі міської ради, вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000 на користь позивача Приватного підприємства "Вест-Мім", вул. Гринишина, 98, м. Івано-Франківськ, 76000 ( код 24679663): 85 (вісімдесят п"ять) грн. - витрат по сплаті державного мита; 236 (двісті тридцять шість) грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

                                                  рішення виготовлено та підписано 11.03.10 року

Виготовлено в АС "Діловодство суду" Олейняш Е. М.

11.03.10 року