Рішення № 82406713, 12.06.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1095/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання – Пуленко М.І.

та представника відповідача – Дудника В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Полтавської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Полтавської митниці ДФС (надалі також відповідач, митний орган), у якому позивач просив:

визнати протиправним та скасувати рішення від 5.02.19 № UA806020/2019/000086/2 про коригування митної вартості товарів;

визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 5.02.19 № UA806020/2019/00167.

Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що ним у грудні 2018 року придбано у суб`єкта господарювання за законодавством Федеративної Республіки Німеччина вживаний автомобіль та у січні 2019 року ввезено даний автомобіль на митну територію України. Митну вартість автомобіля визначено за основним методом - ціною договору, однак митний орган відкоригував таку вартість із застосуванням резервного методу відповідно до статті 64 Митного кодексу України з посиланням на дані електронного каталогу SchwackeNet. На переконання позивача, рішення Полтавської митниці про коригування митної вартості автомобіля є необґрунтованим, оскільки митним органом не наведено підстав, що у достатній мірі свідчили б про свідоме заниження декларантом митної вартості.

2. Позиція відповідача.

Відповідач позов не визнав, у наданому до суду відзиві представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність /а.с. 63-70/. Зазначив, що під час митного оформлення виявлені розбіжності у наданих позивачем документах щодо визначення митної вартості, зокрема, рахунок на оплату вартості автомобіля виписаний 17.12.18, розрахунок проведений готівкою, однак позивач перетнув державний кордон України у напрямку виїзду лише 19.01.19, що виключає можливість проведення розрахунків 17.12.18. До того ж, за твердженням представника відповідача, наявна у митного органу інформація щодо митної вартості імпортованого товару призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості. Дані твердження представник відповідача мотивував посиланням на спрацювання автоматизованої системи аналізу та управління ризиками за напрямом перевірки правильності визначення митної вартості товарів та відомостями електронного каталогу SchwackeNet. З урахуванням наведеного, відповідач вважав, що спірні рішення є правомірними та обґрунтованими.

3. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 1.04.19 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників.

У судовому засіданні 24.04.19 розгляд справи відкладено у зв`язку з неявкою представника відповідача.

У судовому засіданні 16.05.19 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, наполягав на відмові у задоволенні позовних вимог.

Розгляд справи відкладено на 29.05.19 з метою підготовки представником відповідача заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Судове засідання 29.05.19 не відбулось у зв`язку з перебуванням головуючого судді у відпустці.

У судове засідання 12.06.19 представник позивача не з`явився, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав раніше висловлену позицію та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 повністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

17.12.18 позивач придбав у компанії Iilarius-Josef Switalla (ФРН) легковий автомобіль, що був у використанні, марки Scoda Octavia за 5000,00 євро, що підтверджено рахунком від 17.12.18 №Н01901КР329 /а.с.17-18/.

24.01.19 даний автомобіль ввезено на митну територію України, а 1.02.19, з метою митного оформлення, подано до Полтавської митниці електронну декларацію ІМ-40, у якій митну вартість автомобіля визначено за ціною договору - 5000.00 євро /а.с. 71-72/.

Для митного оформлення декларантом надані: рахунок від 17.12.18 №Н01901КР329, акт проведення огляду (перегляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, висновок про якісні характеристики товарів, договір про надання послуг митного брокера, платіжне доручення про сплату митних платежів, копію митної декларації країни відправлення /а.с. 15-16, 17-23, 26-44, 50-52, 73-85/.

За результатами митного оформлення відповідачем 5.02.19 прийняте рішення про коригування митної вартості товарів № UA 806020/2019/000086/2, яким митну вартість автомобіля скориговано із застосуванням резервного методу, визначена митна вартість ґрунтується на даних електронного каталогу SchwackeNet та, з урахуванням комплектації і пробігу, становить 12950,00 євро /а.с. 13-14/.

На цій підставі митним органом складено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 806020/2019/00167, у якій повідомлено позивача про те, що митне оформлення можливе за умови застосування рішення про коригування митної вартості товарів від 5.02.19 № UA 806020/2019/000086/2 /а.с. 15-16/.

Не погодившись із зазначеними рішеннями митного органу, позивач оскаржив їх до суду.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України від 13.03.12 №4495-VI, що набрав чинності з 1.06.12.

Статтею 49 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частинами другою та третьою статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця /частина п`ята статті 58 Митного кодексу України/.

За приписами пункту 1 частини четвертої статті 54 Митного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення та реалізації спірних відносин), орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з частиною п`ятою статті 54 Митного кодексу України орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

А відповідно до частини шостої цієї статті, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У той же час, частиною сьомою згаданої статті визначено, що у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

ОЦІНКА СУДОМ ОБСТАВИН СПРАВИ

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень статті 54 Митного кодексу України, суд дійшов висновку, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості контролюючий орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 Митного кодексу України.

Єдиними підставами, що надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів, що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

Суд враховує, що у оспорюваному рішенні відповідачем вказано на неможливість підтвердження правомірності визначення декларантом митної вартості товарів у зв`язку з тим, що подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей про числові значення складових митної вартості товарів.

Мотивуючи дані доводи відповідач посилався на те, що за змістом рахунку-фактури від 17.12.18 №Н01901КР329 вартість товару (5000,00 євро) оплачено готівкою, проте відповідно до паспортного документа ОСОБА_1 він перетнув державний кордон України у напрямку "виїзд" 19.01.19, що виключає можливість готівкової оплати даним громадянином вартості товару 17.12.18.

З цього приводу суд зазначає, що наданий до матеріалів справи офіційний переклад рахунка від 17.12.18 свідчить про те, що у ньому погоджено проведення розрахунків між сторонами готівкою, а не зазначено про проведення таких розрахунків 17.12.18 /а.с. 17/. До того ж, згаданий рахунок не містить вимог про проведення розрахунку особисто позивачем.

А відтак, вищезазначені доводи митного органу суд вважає такими, що спростовані матеріалами справи.

Посилання відповідача на спрацювання під час митного оформлення системи управління ризиками не підтверджені жодними доказами.

З урахуванням наведеного, відповідачем не надано належних доказів наявності достатніх підстав для заперечення визначеної позивачем митної вартості автомобіля та витребування від декларанта додаткових матеріалів з метою підтвердження складових числового значення митної вартості товару.

Доводи відповідача про сумніви у достовірності заявленого рівня митної вартості, суд відхиляє як необґрунтовані, адже позивачем разом з митною декларацією поданий повний пакет документів, що містили дані про вартість товару.

При цьому, відповідач не надав доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації.

Крім того, відповідачем у ході проведення митного оформлення не встановлено фактів понесення позивачем додаткових витрат у зв`язку з придбанням автомобіля (як то страхування, транспортування, пакування, навантажувально-розвантажувальні роботи, сплата комісійних чи брокерських винагород тощо).

Приймаючи рішення про коригування митної вартості імпортованого позивачем товару за другорядним методом 2 г (резервний), митний орган не вказав, яким чином митна вартість товару була визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, та не навів жодних розрахунків, за якими митним органом було визначено таку вартість товару, що є порушенням статті 55 Митного кодексу України.

Стосовно посилань відповідача на відомості ресурсу SchwackeNet суд зазначає, що у ході розгляду справи відповідачем не надано жодних доказів щодо правомірності використання даного інформаційного ресурсу, об`єктивності висвітлених ним даних та їх експертного дослідження, а також щодо можливості їх застосування до автомобіля імпортованого саме позивачем, з урахуванням його технічних характеристик.

Більш того, відповідачем до матеріалів справи не надано відомості згаданого ресурсу щодо товарів з ідентичними характеристиками, на підставі яких прийняте спірне рішення.

Стосовно посилань представника відповідача на те, що за наслідками проведеного за замовленням позивача експертного дослідження вартість автомобіля визначено у розмірі 174177,00 грн, тоді як заявлена позивачем при митному оформленні вартість становить 159344,08 грн, суд зазначає, що відповідне дослідження декларантом замовлене у зв`язку з витребуванням митницею додаткових документів без наявності на те достатніх підстав.

До того ж, у будь-якому випадку, розрахована експертом вартість є значно нижчою від тієї, що визначена митним органом, а предметом даного спору є саме правомірність рішення митниці про визначення митної вартості.

Вказане свідчить про недоведеність відповідачем обставин, які б викликали обґрунтовані сумніви в достовірності проведеного декларантом позивача розрахунку митної вартості товару за ціною договору, а інших обставин, які б впливали на рівень задекларованої позивачем митної вартості товару не встановлено, тобто основні документи містили числові дані, необхідні для визначення вартості, зазначеної в митній декларації.

Наслідком таких протиправних дій є безпідставне, в порушення статті 58 Митного кодексу України, здійснення відповідачем визначення митної вартості імпортованого транспортного засобу не за ціною договору, як основним методом, а із застосуванням резервного методу, без достатніх на те підстав.

При цьому суд вкотре акцентує увагу на тому, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження правомірності визначення митним органом вартості ввезеного позивачем автомобіля саме у розмірі 12950,00 євро.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, як визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, обов`язок щодо доведення правомірності спірного рішення про коригування митної вартості товарів покладено на контролюючий орган як на суб`єкта владних повноважень.

Однак, відповідачем таких доказів суду не надано.

А оскільки в судовому засіданні належними доказами не спростовано твердження позивача, що надані в сукупності документи фактично підтверджують контрактну ціну імпортованого товару та правильність визначення за вказаною ціною його митної вартості, підстави для висновку суду про те, що заявлена позивачем митна вартість товару є заниженою чи необ`єктивною, відсутні.

Як наслідок, суд дійшов висновку, що контролюючий орган неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за другорядним методом та прийняв рішення про коригування митної вартості товару, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Крім того, суд враховує, що відповідно до частини дванадцятої статті 264 Митного кодексу України у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі. Інформація про відмову у прийнятті для оформлення електронної митної декларації надсилається декларанту електронним повідомленням, засвідченим електронним цифровим підписом посадової особи органу доходів і зборів.

Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи органу доходів і зборів про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.

Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів доходів і зборів, їх посадових осіб, якщо вона вважає, що цими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси.

У даній справі судом встановлено, що рішення про відмову у прийнятті митної декларації є результатом неправомірної відмови контролюючого органу у визнанні задекларованої позивачем митної вартості товару за основним методом, а тому картку відмови у прийнятті митної декларації також сформовано незаконно, у зв`язку з чим її належить визнати протиправною та скасувати.

Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 повністю.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 768 грн, що підтверджено квитанцією від 21.03.19 №13448 /а.с. 3/. Сплачена сума судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджено випискою /а.с. 4/.

Крім того, позивачем подано клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 16100,00 грн /а.с. 93-94/.

Відповідачем надані заперечення на дане клопотання, у яких зазначено, що заявлена сума витрат не є співмірною зі складністю даного спору та не підтверджена належними і допустимими доказами.

Оцінюючи доводи сторін у цій частині, суд виходить з такого.

У відповідності до пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

У цій справі представник позивача просить відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС витрати ОСОБА_2 М.В. на правничу допомогу у розмірі 16100,00 грн.

На підтвердження розміру витрат представником позивача надані копії договору про надання правової допомоги /а.с. 53/, додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 20.03.19 №1 /а.с. 95/, акта прийому-передачі від 20.03.19 /а.с. 96/, квитанції від 20.03.19 №0018074 /а.с. 97/.

Дослідивши надані представником позивача документи, суд встановив, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінені у розмірі 16100,00 грн.

У додатковій угоді від 20.03.19 №1 сторонами погоджено, що клієнт сплачує адвокату 700,00 грн за одну фактично витрачену годину роботи /а.с. 95/. При цьому у даній угоді зазначено, зокрема, про участь адвоката у судових засіданнях в якості представника ТОВ "РДМ" у справі про стягнення заборгованості з ПП "Цукровик-Агро", тоді як позивачем у цій справі є ОСОБА_1 .

За змістом акта прийому-передачі представником позивача загалом витрачено 23 години на представництво позивача у даній справі, зокрема, 10 годин витрачено на аналіз документів та консультування, 6 годин - складання проектів документів, годину на складання запиту, п`ять годин на написання позовної заяви, формування додатків, одну годину - на участь у судовому засіданні. При цьому згаданий акт містить посилання на складення адвокатом актів прийому-передачі та розрахунків заборгованості, тоді як предмет даного спору не полягав у стягненні заборгованості з відповідача.

Крім того, матеріали справи не містять доказів підготовки адвокатом запиту, про складення якого зазначено у акті.

До того ж, суд враховує, що спір у цій справі не стосувався вирішення виключної правової проблеми, а справа не характеризувалась значним обсягом фактів, не вимагала опрацювання значної кількості законодавчих актів, дослідження та встановлення великого обсягу зібраних доказів тощо.

У справі фактично проведені два судові засідання. При цьому представник позивача приймав участь лише у судовому засіданні 16.05.19, що за змістом протоколу судового засідання тривало з 12:26 до 12:56, тобто 30 хвилин.

Суд враховує, що представником позивача підготовлено позовну заяву, а відповідь на відзив до суду не надано.

Вказані вище обставини свідчать про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані представником позивача докази у їх сукупності, зважаючи на заперечення відповідачем розміру та складу витрат на правничу допомогу, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу у цій справі до 3000,00 грн.

Відтак, з урахуванням сплаченого позивачем судового збору у розмірі 768,40 грн, загалом ОСОБА_1 належить компенсувати судові витрати у розмірі 3768,40 грн.

Відповідач доказів понесення судових витрат до суду не надав.

Керуючись статтями 2, 6-10, 72-77, 90, 132, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Полтавської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Полтавської митниці ДФС від 5 лютого 2019 року № UA806020/2019/000086/2 про коригування митної вартості товарів.

Визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 5 лютого 2019 року № UA806020/2019/00167.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Полтавської митниці ДФС (код ЄДРПОУ 39421072; вул. Анатолія Кукоби, 28, м. Полтава, Полтавська область, 36022) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судові витрати у розмірі 3768,40 грн (три тисячі сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до положень статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку та строки, визначені статтями 293, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 14 червня 2019 року.

Суддя О.О. Кукоба