Рішення № 82403873, 28.02.2019, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2019 р. м. Чернівці Справа № 824/50/19-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Анісімова О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кривохижої Н.В.,

представника позивача - Пелепка ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ахтемійчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування вимоги щодо сплати недоїмки з єдиного соціального внеску,-

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1. ОСОБА_2 (далі – позивач) звернулась до суду із адміністративним позовом до Сторожинецького управління Головного управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року.

2. Ухвалою суду від 18.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

3. 11.02.2019 року, ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання замінено відповідача у справі - Сторожинецьке управління Головного управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області, на належного відповідача - Головне управління Державної фіскальної служби в Чернівецькій області (далі – відповідач або ГУ ДФС).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

4. У грудні 2018 року позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року, якою їй нарахована недоїмка по єдиному соціальному внеску у розмірі 15819,54 грн. Вважає таку вимогу протиправною, оскільки господарську діяльність вона не здійснює та не отримує доходу, податків за 2017-2018 роки не сплачувала.

5. На її думку Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», від 08.07.2010, № 2464-VI (далі – Закон №2464), яким зобов`язано фізичних осіб-підприємців сплачувати єдиний соціальний внесок, незалежно від доходу, порушує її конституційні права та його дія не може розповсюджуватись на неї, оскільки її права та обов`язки, як фізичної особи-підприємця були сформовані до набрання ним чинності.

ІІІ АРГУМЕНТИ СТОРІН

6. У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав суду пояснення відповідно до змісту позовної заяви та відповіді на відзив.

7. Зокрема суду пояснив, що позивач дійсно з 06.05.2005 року по 17.12.2018 року була фізичною особою-підприємцем та фактично здійснювала свою діяльність до 2016 року на підставі торгового патенту. Протягом 2017-2018 років позивач господарську діяльність не здійснювала, а тому відповідно не отримувала доходу та не сплачувала з нього податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

8. У грудні 2018 року позивач отримала вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року, якою їй нарахована недоїмка по єдиному соціальному внеску у розмірі 15819,54 грн.

9. Вважає цю вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки протягом 2017-2018 вона, як фізична особа-підприємець не отримувала доходу, а тому не зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок. При цьому, на її думку, положення Закону №2464, які зобов`язують її сплачувати єдиний соціальний внесок є такими, що порушують її конституційні права, оскільки її обов`язки щодо сплати такого платежу були сформовані раніше і в силу положень статті 58 Конституції України нові положення Закону №2464 не можуть мати зворотної дії в часі.

10. На уточнююче запитання суду чи зверталась позивач до органів Державної фіскальної служби із заявою щодо припинення її підприємницької діяльності, як це зазначено в позовній заяві та чи є докази підтвердження цього, представник позивача суду пояснив, що позивач офіційно з такою заявою не зверталась, а тому надати цьому доказів не має можливості.

11. Представник відповідача щодо задоволення позову заперечила та надала суду пояснення відповідно до змісту відзиву на позов, а саме суду пояснила, що позивач з 06.05.2005 року по 17.12.2018 року була фізичною особою-підприємцем та перебула на загальній системі оподаткування.

12. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, № 1774-VIII внесено зміни до Закону №2464, зокрема у пункті 1 частини 1 статті 7 у першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно" замінено словом "зобов`язаний". Зазначені зміни набрали чинності з 01.01.2017 року, а тому є обов`язковими до виконання.

13. Враховуючи те, що позивач була фізичною особою-підприємцем і в силу положень статті 7 Закону №2464 вона зобов`язана сплачувати єдиний соціальний внесок, однак останній нею не сплачувався, відповідач самостійно здійснив нарахування єдиного соціального внеску за 2017 рік та 3 квартали 2018 року.

14. При нарахуванні позивачу єдиного соціального внеску враховувалось те, що вона не отримує доходу, а тому при визначенні суми єдиного соціального внеску виходили з розміру мінімального страхового внеску.

15. Окрім цього, представник відповідача суду пояснила, що за період діяльності позивача, як фізичної особи-підприємця, нею звітність до органів Державної фіскальної служби не подавалась.

ІV. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

16. Так, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця позивач 06.05.2005 року зареєстрована як фізична особа-підприємець (а.с.12).

17. Згідно із витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань 17.12.2018 року позивач за власним рішенням припинила підприємницьку діяльність (а.с.24-25).

18. Отже в період з 06.05.2005 року по 17.12.2018 року позивач мала статус фізичної особи-підприємця.

19. Відповідно до інтегрованої картки з єдиного соціального внеску за позивачем рахується заборгованість у розмірі 15819,54 грн., яка виникла за період 2017 - три квартали 2018 років (а.с.26-27).

20. 18.12.2018 року ГУ ДФС сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-123/500-55, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 15819,54 грн. (а.с.3).

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

21. Предметом цього позову є вимога про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року, а тому суд має надати оцінку на предмет її правомірності та безпосередньо наявності підстав для її формування.

22. Законом №2464 визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

23. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464 під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

24. Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464).

25. Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.

26. Статтею 4 Закону №2464 визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці (пункт 4 частини 1).

27. У частині 4 статті 4 Закону №2464 визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

28. Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, наведених у частині 4 статті 4 Закону №2464, а також те, що вона є фізичною особою-підприємцем, слідує, що вона є платником єдиного соціального внеску.

29. Частиною 2 статті 6 Закону №2464 визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

30. Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464 обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5 1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону. Тобто ці обов`язки поширюються і на позивача.

31. При цьому згідно частини 4 статті 6 Закону №3464 у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов`язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.

З викладеного слідує, що навіть після припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця така фізична особа зобов`язана сплатити нараховані їй або нею єдиний соціальний внесок.

32. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, № 1774-VIII) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

33. Отже, фізична особа-підприємець, якою була позивач під час сформування оскаржуваної вимоги, у разі не отримання доходу у звітному кварталі зобов`язана нарахувати та сплатити єдиний соціальний внесок, сума якого не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

34. Під мінімальним страховим внеском Закон №2464 розуміє, суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464).

35. Відповідно до пункту 5 статті 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

36. Із врахування зазначеного мінімальний страховий внесок у 2017 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017 року – 3200,00 грн.) складав 3200 грн. х22%=704,00 грн./міс.; мінімальний страховий внесок у 2018 році (розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018 року - 3723,00 грн.) складав 3723 грн.х22%=819,06 грн./міс.

37. Таким чином, у позивача з 01.01.2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок у сумі не меншій, ніж 704,00 грн./місяць протягом 2017 року, та у сумі не меншій ніж 819,06 грн./місяць протягом 2018 року, в тому числі і при відсутності будь-яких доходів (прибутків) у вказаний період.

Із врахуванням наведених вище цифрових показників, позивач мала сплатити за 2017 рік та 3 квартали 2018 року єдиний соціальний внесок на загальну суму 15819,54 грн. (704х12+819,06х9).

38. Відповідно частини 4 статті 25 Закону №2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату, а згідно частини 1 цієї статті Закону №2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами.

39. Згідно із частиною 16 статті 25 Закону №2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

40. Отже, із врахуванням того, що в інформаційній системі ГУ ДФС міститься інформація про недоїмку позивача щодо сплати єдиного соціального внеску, а також те, що позивач визнає факт не сплати ним протягом 2017-2018 років єдиного соціального внеску, відповідач на підставі статті 25 Закону №2464 мав всі законні підстави сформувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року.

41. За таких обставин суд вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення ГУ ДФС діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб встановлений Конституцією України та Законом №2464. При цьому права позивача не порушувались, а фактична наявність боргу з єдиного соціального внеску у розмірі 15819,54 грн. підтверджується матеріалами справи та поясненнями сторін в ході розгляду справи по суті.

42. Щодо позиції позивача, згідно якої обов`язок визначений у пункті 2 частини 1 статті 7 Закону №2464 (в редакції зі змінами внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, № 1774-VIII) щодо нарахування та сплати єдиного соціального внеску, порушує його конституційні права в частині звуження змісту або обсягу існуючих прав і свобод, суд зазначає наступне.

43. Так, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, №1774-VIII внесено зміни до Закону №2464, зокрема у пункті 1 частини 1 статті 7 у першому реченні абзацу другого слова "має право самостійно" замінено словом "зобов`язаний". Ці зміни набрали чинності з 01.01.2017 року.

44. Фактично цим Законом законодавець право платника єдиного соціального внеску щодо його сплати у разі відсутності доходу за квартальний період, перетворив в обов`язок.

45. Встановлення обов`язку щодо сплати єдиного соціального внеску у разі відсутності доходу за квартальний період здійснено законом України, що відповідає положенням статті 92 Конституції України.

46. Зміни до Закону №2464, які внесенні Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, №1774-VIII не були предметом перевірки Конституційним Судом України, а отже вони є чинними та відповідають Конституції України, а тому є обов`язковими до виконання.

47. По своїй правовій природі механізм сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів має бути зрозумілим, передбачуваним, однак він не є сталим. Законодавець виходячи із фінансово-економічних показників діяльності держави може цей механізм змінювати, у тому числі шляхом збільшення ставок, введення нових видів платежів. При цьому обов`язковою умовою є прогнозованість таких дій.

48. Позивач у цій справі вважає, що внесені до Закону №2464 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, №1774-VIII зміни звужують обсяг існуючих його прав і свобод, що суперечить статті 58 Конституції України.

Однак перевірка цих змін на предмет їх конституційності не віднесена до компетенції цього суду, а є виключною компетенції Конституційного Суду України. При цьому варто зазначити, що позивач у позові підмінює такі правові категорії, як «звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини та громадянина» з встановленими обов`язками для суб`єктів господарювання, що з точки зору конституційного права є не правильним.

49. Також, суд вважає за необхідним позивачу роз`яснити, що він будучи фізичною особою-підприємцем наділений був не тільки правами пов`язаними із здійснення підприємницької діяльності, а й обов`язками, у тому числі щодо сплати податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

50. Зокрема відповідно до частини 1 статті 42 Господарського кодексу України від 16.01.2003, №436-IV підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

51. Отже з викладеного слідує, що позивач мав усвідомлювати ймовірні ризики від здійснення господарської діяльності, а також в силу положень Закону №2464 зобов`язаний був сплачувати єдиний соціальний внесок.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ

52. Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд вважає, що відповідач при формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску №Ф-123/500-55 від 18.12.2018 року, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 15819,54 грн. діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією та законами України, що відповідає положенням частини 2 статті 19 Конституції України та критеріям законності рішення суб`єкта владних повноважень, які наведені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

53. Чинне законодавство України не містить положень, які б звільняли позивача від сплати єдиного соціального внеску, будь-яких доказів сплати нею єдиного соціального внеску вона суду не надала.

54. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

55. Відповідачем доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного позивачем рішення, натомість останнім не доведено суду його протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є не обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

56. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат.

57. При поданні до суду цього позову позивач сплатила судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп., однак враховуючи те, що у задоволенні позову відмовлено повністю, суд не компенсує їй та не стягує на її користь ці витрати.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77,90,241-246,250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області про скасування вимоги №123/500-55 від 18.12.2018 року щодо сплати недоїмки з єдиного соціального внеску - відмовити у повному обсязі.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06 березня 2019 р.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Головне управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області (58013, м. Чернівці, вул. Героїв Майдана, 200-а, код ЄДРПОУ 39392513)

Суддя О.В. Анісімов