Рішення № 82401990, 06.06.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2019 року ЛуцькСправа № 140/74/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Костюкевича С.Ф.,

при секретарі судового засідання Шевчику Ю.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представників відповідача Жешко С.М., Сахарчука А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі – ФОП ОСОБА_2 ) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, №0466431302 та рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302.

Позивачем 04.03.2019 року подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог відповідно до якої просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, №0466431302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимогу про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року. За результатами перевірки було складено акт №26179/03-20-13-02/2932114953 від 11.12.2018 року.

На підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС у Волинській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, №0466431302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимога про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302.

ФОП ОСОБА_2 не погоджується з висновками контролюючого органу, викладеними в акті перевірки та оскаржуваними рішеннями, оскільки вважає, що надані первинні документи розкривають зміст господарських операцій, а при віднесенні сум за отриманий товар до складу валових витрат було дотримано усі умови, встановленні статтею 177 ПК України.

Позивач просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, №0466431302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимога про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302.

Представник позивача в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити. Погодився з контролюючим органом щодо винесення податкового повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466431302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ в розмірі 89 274 грн.

Представники відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, вважають, що ГУ ДФС правомірно було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій та вимогу про сплату боргу, а відтак просили суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Судом встановлено, що підставі наказу №3784 від 24.10.2018 року ГУ ДФС у Волинській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року. За результатами перевірки було складено акт №26179/03-20-13-02/2932114953 від 11.12.2018 року від 11.12.2018 року.

Контролюючим органом на підставі акту перевірки встановлено порушення:

1) п.44.1 ст.44, п. 177.4.1 п.п. 177.4. статті 177 ПК України та п.44.1 ст.44, п. 177.4, п. 177.2, п. 177.4.6 п. 177.4 ст. 177 ПК України, внаслідок чого занижено податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 521 679,94 грн.;

2) п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст.162, п.п. 163.1.1 п. 163.1. статті 163 ПК України та підпункт 1.3 пункт 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, внаслідок чого занижено військовий збір на загальну суму 43 473,32 грн.;

3) п.2 ч.1 ст.7, п.2,3,9 ст. 9 розділу III Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» від 08.07.201 року № 2464-VI, внаслідок чого занижено суму єдиного внеску на загальну суму 105 593,92 грн.;

4) п.185.1 ст.185, п.187.1 статті 187, п.198.3, п.198.5 «г», п.198.6 ст.198, п.199.1 ст.199, п. 200.1 п.200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 59 516 грн;

5) п.22.1 статті 22, п.63.3 ст.63 ПК України та п.8.4 розділу VIII Порядок обліку платників податків і зборів, затверджений наказом Міністерства фінансів України 09 грудня 2011 року, а саме неподання за формою 20-ОПП на 4 об`єкти рухомого майна та 3 об`єкти нерухомого майна.

6) п. 177.10 с. 177 ПК України, а саме не ведення Книги обліку доходів і витрат, неналежне ведення обліку доходів та витрат.

На підставі акту перевірки в тому числі винесені податкові повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466371302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за основним платежем 521 679,94 грн., за штрафними санкціями 260 839,97 грн.; №0466401302, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору за основним платежем 43 473,32 грн., за штрафними санкціями 21 736,66 грн.; №0466431302, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем 59 516 грн., за штрафними санкціями 29 758 грн.; №Ф-0466421302 вимога про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 105 593,92 грн.; №0466411302 рішення про застосування штрафних санкцій зі сплати своєчасно не нарахованого єдиного внеску, за штрафними санкціями 10 991,08, грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні даного публічно-правового спору суд враховує положення таких нормативно-правових актів.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Щодо податкового повідомлення-рішення №0466371302 від 26.12.2018 року суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 21 ПК України визначені обов`язки органів фіскальної служби, серед яких обов`язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій. Отже, органи фіскальної служби та їх посадові особи при прийнятті рішень, у т.ч. наказів про проведення позапланової перевірки, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений ПК України.

У відповідності до приписів підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, підставою для донарахувань податків та зборів слугує висновок перевіряючого про невірне визначення собівартості реалізованих товарів та включення до витрат вартості товарів, що були не реалізовані та відповідно за які не було отримано дохід.

Так, судом встановлено, що однією із складових для нарахування позивачу податкових зобов`язань з податку з доходів фізичних осіб та з похідних до нього військового збору та єдиного соціального внеску стали результати господарської операції з придбання обладнання промислового для виробництва плівки на загальну суму 639 587,00 грн. з ПДВ, в тому числі 532 989,17 грн. без ПДВ і 106 597,83 грн. ПДВ.

Вказана операція підтверджується оглянутими судом первинними документами, а саме копією договору поставки обладнання № 30012017 від 30.01.2017 року з додатком, видатковою накладною №10 від 03.02.2017 року з ТТН, договором поставки обладнання №30052017/1 від 30.05.2017 року з додатком, видатковою накладною № 39 від 16.06.2017 року з ТТН, платіжними дорученнями про оплату товару.

Згідно п. 177.4.6. ст. 177 ПК України не підлягають амортизації та повністю включаються до складу витрат звітного періоду витрати на проведення ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних засобів.

Так, придбане позивачем згідно наданих первинних документів промислове обладнання не є окремими основними засобами, а є складовими і невід`ємними частинами цілісної технологічної лінії.

Для того, щоб отримувати більший прибуток та реалізовувати готовий виріб (пакет-майка листова, пакет-майка в рулоні), а не напівфабрикат у вигляді поліетиленового полотна, позивачем було проведено модернізування технологічної лінії шляхом придбання додаткових вузлів, а саме:

- машина для виробництва пакетів типу майка «Модель SHX - А500» (16.06.17р.) - для переробки п/е рукава в пакет-майку, в рулоні.

- прес для вирубки (виготовлення пакет-майка, листова), (16.06.2017р.)

Технологічна схема виробництва поліетиленових плівок представляє автоматизацію процесів, починаючи від одержання сировини і закінчуючи пакуванням та зберіганням готової продукції. Плівка поліетилену виготовляється на екструзійній установці: МОДЕЛЬ SJ-А35-МD400 /3,02,17р/. Плівка повинна зберігатися в сухих критих складських приміщеннях у виробника і споживача при температурі не нижче плюс 5 °С і відносної вологості 80%, на відстані не менше 1 м від нагрівальних приладів з оберіганням від попадання прямого сонячного проміння, з повітряним середовищем, вільним від активної хімічної пари. Рулони плівки на складі готової продукції складують в горизонтальному положенні заввишки не більш 6 рядів, бобіни - у вертикальному положенні заввишки до 1,5 м.

У цьому випадку позивачем також дотримано вимоги методологічних засад формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби та незавершені капітальні інвестиції в основні засоби, які встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за № 288/4509.

Пунктом 15 даного Положення передбачено, що витрати, які здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Пунктом 29 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від ЗО вересня 2003 року № 561, рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе у майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат.

Таким чином, позивач мав право включити вказані витрати з придбання промислового обладнання до складу валових витрат за 2017 рік, проводячи модернізацію технологічної лінії, яка використовується в ході господарської діяльності.

Крім того, впродовж 2016-2017 років ФОП ОСОБА_2 придбавав різну продукцію у контрагентів (скотч, упаковка, пакети, плівка та ін.) без укладення письмових договорів. Вказані господарські операції підтверджуються оглянутими судом прихідними первинними документами (акти звірки, видаткові накладні, платіжні доручення) реєстри яких приєднані до матеріалів справи. Дані первинні документи підтверджують понесені позивачем витрати на придбання у постачальників матеріалів для ведення господарської діяльності, оплата за які проведена в повному обсязі, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків із постачальниками і платіжними дорученнями, реєстри яких приєднані до матеріалів справи.

Впродовж 2017 року позивач реалізовував вказану вище продукцію покупцям, що підтверджується оглянутими судом видатковими накладними, які приєднані до матеріалів позову, тобто отриману продукцію реалізовував у своїй господарській діяльності.

В свою чергу, представники відповідача не заперечували вчинення вказаних господарських операцій, проте в основу порушення покладено те, що ФОП ОСОБА_2 за продану ним продукцію на момент перевірки не отримав коштів, тобто доходу.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»),

Відповідно до п.2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р, № 88), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення,

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2.4 Розділу 2 даного Положення, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при вирахуванні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

При цьому за змістом ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні, для надання їм юридичної сили і доказовості, мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З огляду на викладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Крім того, приписами ст.202 Цивільного кодексу України зазначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 цього Кодексу).

Отже одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Суд зазначає, що надані позивачем документи є первинними документами в розумінні вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та у своїй сукупності повністю підтверджують факт здійснення спірних господарських операцій. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам. При цьому співставленням даних, зазначених у таких документах, судом не встановлено істотних розбіжностей щодо обсягу, виду, дати та вартості придбаного та реалізованого товару.

Отже, сукупність первинних, платіжних та інших документів, які зазвичай супроводжують відповідні господарські операції, підтверджують фактичне виконання умов договорів позивача і не дають підстав для сумніву у їх реальності.

Відповідно до положень пункту 177.1статті 177 Податкового кодексу України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України визначено, що об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно до пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Склад податкового правопорушення, покладеного в основу прийняття податкового повідомлення-рішення №0466371302, доводиться податковим органом на підставі висновку про помилкове визначення собівартості реалізованих товарів та включення до витрат вартості товарів, що хоча і були придбані, проте не були реалізовані та за які, відповідно, не отримано дохід.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що для врахування витрат при обчисленні об`єкта оподаткування, необхідно дотримуватися наступних умов, за якими витрати повинні бути документально підтверджені належним чином оформленими первинними документами, повинні бути пов`язані із господарською діяльністю підприємця, товари повинні бути фактично доставлені, а послуги - фактично отримані, такі витрати повинні включатися до витрат операційної діяльності відповідно до Розділу ІІІ Податкового кодексу України, при цьому позивач, як фізична особа-підприємець, який перебував на загальній системі оподаткування в 2016 та в 2017 роках мав право формувати витрати так само, як і юридичні особи - платники податку на прибуток, з урахуванням обмежень, встановлених статтею 177 Податкового кодексу України.

При цьому Податковий кодекс України не ставить у залежність формування витрат за придбаний товар певного періоду з його реалізацією у цей період. Формування витрат господарської діяльності можливе в періоді в який такі витрати були здійснені незалежно від того чи такий товар був реалізований, важливо лише документальне підтвердження його придбання та наступне використання в господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанова Верховного Суду від 12.02.2019 року в справах №817/815/16 та в справі №802/1156/17, від 26.06.2018 року в справі №820/2655/17 та в ухвалі від 25.10.2018 року в справі №803/740/18.

За таких підстав, суд вважає, що позивач правомірно сформував витрати за перевірений період по вказаних взаємовідносинах.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки висновки контролюючого органу щодо завищення позивачем витрат не знайшли свого підтвердження в ході з`ясування обставин у справі по суті, а відтак нарахування контролюючим органом за вказаними порушеннями грошових зобов`язань з податку доходи фізичних осіб є необґрунтованими та безпідставними.

Таким чином, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про протиправність прийнятого ГУ ДФС України у Волинській області податкового повідомлення-рішення №0466371302 від 26.12.2018 року, в зв`язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0466401302 від 26.12.2018 року суд зазначає наступне.

Перевіряючи податкове повідомлення-рішення №0466401302, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору за основним платежем 43 473,32 грн., за штрафними санкціями 21 736,66 грн., суд вважає, що у відповідача були відсутні підстави і для його прийняття.

Згідно з абзацом першим пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Підпунктами 1.1-1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України визначено, що платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу. Ставка збору становить 1,5 відсотка від обєкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту. Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту. Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу. Платники збору зобов`язані забезпечувати виконання податкових зобов`язань у формі та спосіб, визначені статтею 176 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163, підпунктом 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; базою оподаткування у фізичної особи є дохід, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно зі статтею 177 Податкового кодексу України.

З врахуванням наведеного військовий збір нараховується, утримується та перераховується із сум чистого оподатковуваного доходу, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Збільшуючи суму чистого доходу за 2016-2017 роки з підстав, описаних вище, відповідач розрахував військовий збір, що підлягає сплаті позивачем додатково та визначив штрафні санкції у розмірі 25% від основного зобов`язання.

Оскільки судом визнається протиправним збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача, то неправомірним є також донарахування позивачу суми військового збору.

Відтак, суд приходить до висновку про протиправність прийнятого ГУ ДФС України у Волинській області податкового повідомлення-рішення №0466401302 від 26.12.2018 року, в зв`язку з чим останнє підлягає скасуванню.

Щодо рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302 суд зазначає наступне.

Надаючи оцінку правомірності вимозі від 26.12.2018 року №Ф-0466421302 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі 105 593,92 грн.; рішенню про застосування штрафних санкцій зі сплати своєчасно не нарахованого єдиного внеску№0466411302, за штрафними санкціями в розмірі 10 991,08, грн., судом встановлено, що вони прийняті у зв`язку із встановленням відповідачем порушення підприємцем пункту 2 частини першої статті 7, пунктів 2, 3, 9 статті 9 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування» (надалі Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску (частина п`ята статті 8 Закону №2464-VI).

Згідно з частиною другою, третьою статті 9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до пункту 3 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерством фінансів України від 20 квітня 2015 року №449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за №508/26953 (далі Інструкція №449), у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно з пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів.

Суть виявленого порушення норм Закону №2464-VІ зводиться до того, що перевіркою достовірності відображення у звітності сум доходу, отриманого від здійснення діяльності, на який нараховується єдиний внесок, встановлено заниження суми чистого доходу, що спричинило заниження єдиного внеску.

Оскільки з урахуванням встановлених судом обставин справи суд дійшов висновку щодо недоведення відповідачем порушень з боку підприємця ОСОБА_2 в частині заниження чистого доходу за 2016-2017 роки, то донарахування йому єдиного внеску у сумі 116 585 грн. є безпідставним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про протиправність прийнятих ГУ ДФС України у Волинській області рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302, в зв`язку з чим останні підлягають скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0466431302 від 26.12.2018 року суд зазначає наступне.

Надаючи оцінку правомірності податковому повідомленню-рішенню №0466431302 від 26.12.2018 року. яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ в розмірі 59 516 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 29 758 грн., судом встановлено, що воно прийняте у зв`язку із встановленням відповідачем порушення підприємцем п.185.1 ст.185, п.187.1 статті 187, п.198.3, п.198.5 «г», п.198.6 ст.198, п.199.1 ст.199, п. 200.1 п.200.2 ст. 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 59 516 грн.

Так, ФОП Данилюк С. М. платником ПДВ зареєстрований з 03.09.2008 року (свідоцтво від 03.09.2009 р. № 100137009). Індивідуальний податковий номер платника ПДВ 2932114953.

За період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року ФОП ОСОБА_2 задекларовано податкових зобов`язань по податку на додану вартість у сумі ПДВ 8300038 грн. (в т.ч. 2016 р. - 4192043 грн., 2017 р. - 4107995 грн.).

Відповідно до Наказу Міністерства фінансів України №21 від 28.01.2016 року (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.01.2016р. за № 159/28289) «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» в розділі V. Порядок заповнення податкової декларації, пункті 3 «Податкові зобов`язання» у рядку 1.1 декларації вказуються дані операцій на митній території України, що оподатковуються за основною ставкою, крім ввезення товарів на митну територію України. При заповненні рядка 1.1 обов`язковим є подання (Д5) (додаток 5), що заповнюється в розрізі контрагентів.

Перелік основних суб`єктів - контрагентів, з якими самозайнята особа перебувала у правових відносинах у періоді, що перевірявся:

- основні контрагенти-постачальники: "ВИРОБНИЧА ФІРМА "ПОЛІМЕР" (32335155), ТЗОВ СП`ТОСАНПАК" (22412950), ТОВ "СІРІУС ЕКСТРУЖЕН" (31617387), ПП "ТРЕЙД-ПАК" (36297318), TOB "ВОТРЕАМІ" (39241598), ТОВ "ФЕРСТ РІПЕА ЕЙДЖЕНСІ" (35895368), РППП "ОФСЕТ" (30392756);

- основні контрагенти-покупці: ТОВ "КОНТИНІУМ-ТРЕЙД" (33170637), ПП "ТД "САЛЮТ" (36394628), ТЗОВ "АРГО-Р" (31299420), TOB ТК "ПОЛІССЯ - ПРОДУКТ" (32265298), ТЗОВ "КУЗНЕЦОВСЬКИЙ ХЛІБОЗАВОД" (5519273), ПП "ПРОДВЕСТ" (33755280), ТЗОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ" АВАНТА" (35495114).

Перевірки інших платників податків-контрагентів з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_2 за період 01.01.2016 року по 31.12.2017 року, як встановлено судом, проведені згідно Автоматизованої системи співставленнь податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДФС України.

Так, згідно Автоматизованої системи співставленням податкового кредиту та податкових зобов`язань ІС «Податковий блок», реєстрів виписаних та отриманих податкових накладних, 5 додатків до податкових декларацій з ПДВ (розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту) встановлено розбіжність по заниженню податкових зобов`язань з ПДВ по взаємовідносинах з вищезазначеними контрагентами.

Перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість (р.1.1-р.9) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року встановлено заниження податкових зобов`язань на 23 823 грн., в тому числі за грудень 2016 року на суму 144 грн., лютий 2017 - 1180 грн., травень 2017 року - 629 грн., червень 2017 року - 21870 грн.

Отже, ФОП ОСОБА_2 на підставі вищенаведеного, занижено податкові зобов`язання з ПДВ на загальну суму 23990 грн., в тому числі за серпень 2016 року на суму 150 грн., листопад 2016 року - 17 грн., грудень 2016 року - 144 грн., лютий 2017 року - 1180 грн., травень 2017 року - 629 грн., червень 2017 року - 21870 грн., чим порушено п. 189.1 ст.189, п. 198.5 «г» ст.198 та п. 199.1 ст.199, п. 187.1 ст.187 ПКУ та Наказ Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016 року.

За період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року платником задекларовано податкового кредиту по податку на додану вартість у сумі ПДВ 8117359 грн. (в т.ч. 2016 року - 4179665 грн., 2017 року - 3937694 грн.).

Крім того, перевіркою достовірності відображених показників у поданих Деклараціях з податку на додану вартість (рядки 10.1-17) за період з 01.01.2016 року по 31.12.2017 року встановлено завищення податкового кредиту на 35526,20 грн. за червень 2017 року.

Так, в ході проведення перевірки встановлено, що контрагентом ПП «Волинь Трейд Пак» (код ЄДРПОУ 39332297) не зареєстровано податкових накладних на ФОП ОСОБА_2 у червні 2017 року, проте ФОП ОСОБА_2 включено до податкового кредиту в декларації ПДВ в сумі 35526,20 грн., чим завищено податковий кредит червня 2017 року на 35526,20 грн.

Отже, в порушення п. 198.6 ст.198 ПКУ та Наказу Міністерства фінансів України № 21 від 28.01.2016 року ФОП ОСОБА_2 завищено податковий кредит на 35 526,20 грн. за червень 2017 року.

Таким чином податковим органом вірно збільшено грошове зобов`язання в розмірі 59 516 грн. (35 526,20 + 23 990) та застосовано штрафні санкції в розмірі 29 758 грн.

Враховуючи викладене та підтвердження в судовому засіданні представником позивача вчинення вказаного порушення, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у Волинській області №0466431302 від 26.12.2018 року є правомірним.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302 діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права, що призвело до безпідставного збільшення податкового навантаження на підприємство.

Проаналізувавши викладене, суд вважає, що відповідачем протиправно, всупереч вимогам чинного законодавства прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимога про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302, які з огляду на їх безпідставність підлягають скасуванню.

Отже, беручи до уваги досліджені в судовому засіданні обставини та письмові докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про безпідставність податкових повідомлень-рішень від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимоги про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302, які слід визнати протиправними та скасувати, а в задоволенні позовної вимоги щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 26.12.2018 року №0466431302, яким збільшено грошове зобов`язання з ПДВ в розмірі 59 516 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 29 758 грн. слід відмовити, оскільки останнє прийняте правомірно.

Згідно із частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи, що суд задовольняє позов частково на загальну суму грошових зобов`язань, визначених позивачу в оскаржуваних рішеннях в розмірі 964 314,89 грн., тому на користь позивача необхідно стягнути пропорційно до задоволення позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в розмірі 8 791,46 грн. (91,53% від задоволених вимог), сплачений згідно з платіжними дорученнями №5444 від 14.01.2019 року в розмірі 768,40 грн. та №5486 від 30.01.2019 року в розмірі 8 836,60 грн.

Керуючись статтями 139, 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області від 26.12.2018 року №0466371302, №0466401302, рішення про застосування штрафних санкцій від 26.12.2018 року №0466411302 та вимогу про сплату боргу від 26.12.2018 року №Ф-0466421302.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 791,46 грн. (вісім тисяч сімсот дев`яносто одна гривня 46 копійок).

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець Данилюк Сергій Миколайович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДФС у Волинській області (43000, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 39400859).

Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич

Повне рішення суду складено 14.06.2019 року.