Рішення № 8239981, 19.02.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.10 Справа № 8/277/09

Суддя

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Нива” (71120, Запорізька область, м.Бердянськ, вул, Котляревського, 23)

до відповідача Бердянської міської ради (71112, Запорізька область, м. Бердянськ, пл.. І Бердянської Ради, 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача –Приватне підприємство “Рів’єра Лайт” (Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Крилова, 78/71)

про визнання недійсним рішення № 36 від 25.06.2009 р. в частині внесення змін в п. 1.2 рішення № 33 від 01.11.2007 р. та припинення Міжколгоспному санаторію “Нива” права постійного користування земельною ділянкою площею 8,41 га та передачі земельних ділянок загальною площею 8,41 га до земельного запасу Бердянської міської ради

Суддя І. А. Попова

Представники:

Від позивача: Мартиненко К.І., довіреність б/н від 17.06.2009 р.

Від відповідача: не з’явився

Від третьої особи: Лемкус-Корнієнко О.Л., дов. від 30.12.2009 р.

Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним рішення № 36 від 25.06.2009 р. в частині внесення змін в п. 1.2 рішення № 33 від 01.11.2007 р. та припинення Міжколгоспному санаторію “Нива” права постійного користування земельною ділянкою площею 8,41 га та передачі земельних ділянок загальною площею 8,41 га до земельного запасу Бердянської міської ради.

Розгляд справи зупинявся ухвалою суду від 28.09.2009р. до набрання законної сили рішенням по справі №4/157/09 господарського суду Запорізької області. Ухвалою суду від 16.11.2009р. провадження по справі поновлено. Розгляд справи неодноразово відкладався.

19.02.2010р. справу розглянуто, оголошено рішення у повному обсязі.

Позивач підтримав позов, який мотивовано наступним. Рішенням Бердянської міської ради № 12 від 24.12.1992 р. Міжколгоспному санаторію “Нива”надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,0 га для розміщення об'єкту в межах згідно з планом зовнішніх меж землекористування для експлуатації об'єкта. На підставі наведеного рішення 24.03.1993р. відповідачем МК санаторій “Нива” видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 52-ПП. 02 квітня 2000р. МК санаторій “Нива”рішенням установчих зборів співвласників перетворено у ТОВ “Санаторій “Нива”. Згідно з статутом позивача, первинно зареєстрованим 07.07.2000р., він є правонаступником всіх прав і обов’язків МК санаторію “Нива”. Як правонаступник, позивач набув права власності на всі об'єкти нерухомості, які розташовані на земельній ділянці, а також до позивача перейшло право постійного користування земельною ділянокою. 01 листопада 2007р. відповідачем прийнято рішення № 33 “Про затвердження проекту відведення земельної ділянки”, пунктом 1.2 якого затверджений проект відведення земельної ділянки та частина земельної ділянки розміром 0,7 га передана в довгострокову оренду Приватному підприємству “Рів'єра Лайт” строком до 01.11.2017р. Рішенням Бердянської міської ради № 36 від 25.06.2009р. внесено зміни в п. 1.2 рішення №33 від 01.11.2007р. та припинено право постійного користування Міжколгоспному санаторію “Нива” земельною ділянкою 8,41 га, передано земельну ділянку до земель запасу. Зазначене рішення міської ради позивач вважає незаконним, прийнятим з порушенням законодавства та таким, що порушує його права на землекористування, просить визнати його недійсним на підставі ст.ст.15,16 ЦК України, п.7 ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні”, ст.30 Земельного кодексу України від 18.12.1990р., ст.ст.92,149,152,155 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. Також звертає увагу, що відповідач, приймаючи рішення, хибно виходив з того, що МК санаторій “Нива” ліквідовано та припинило діяльність. Підприємство було перетворено в позивача, має однаковий код ЄДРПОУ. Згідно з ст.37 ЦК УРСР реорганізація підприємства у формі перетворення до припинення діяльності підприємства не відносилась.Позивач вважає, що МК санаторій “Нива” фактично не припинив своєї діяльності, а лише змінив організаційно-правову форму шляхом перетворення в ТОВ, і, відповідно, позивач є належним користувачем земельної ділянки. Спірним рішенням відповідач, не отримавши згоди позивача, вилучив земельну ділянку із користування позивача та передав її до земель запасу.

Відповідач в судове засідання не з'явився, заявив клопотання про розгляд справи за відсутності представника, вимоги не визнав, про що зазначив у відзиві на позов. Вважає, що спірне рішення прийнято на підставі та відповідно до вимог чинного законодавства, в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачений законом. Із посиланням на ст.27 Земельного кодексу України (в редакції від 1990р.), ст.34 Закону України “Про підприємства в Україні” зазначає, що в результаті перетворення юридичної особи МК санаторій “Нива” у товариство з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Нива” 02.04.2000р. МК санаторій “Нива” втратив право постійного користування спірною земельною ділянкою. Про оформлення права користування земельною ділянкою ТОВ “Санаторій “Нива” не зверталось. Просить у позові відмовити.

Третя особа –ПП “Рів’єра Лайт” письмові пояснення по суті спору на надала. В судовому засіданні 21.01.2010 р. представник третьої особи пояснив, що земельну ділянку отримав у користування відповідно до норм чинного законодавства.

08 лютого 2010р. судом отримано клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі до винесення рішення Вищим господарським судом України у справі №4/157/09.

Клопотання відхилено судом як безпідставне.

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд встановив:

Приписами ст. 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Відповідно до ст. ст.142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначних цим Кодексом.

Ознаками спору, підвідомчого господарському суду, є зокрема, участь у спорі суб’єкта господарювання, наявність між сторонами господарських відносин та спору про право, що виникає з відповідних господарських відносин, а також відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Таким чином, даний спір підлягає розгляду за правилами Господарського процесуального Кодексу України, оскільки є спором про захист права особи у господарських відносинах.

Підставами для визнання акту недійсним (яким є форма рішення колегіального органу) є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі..

Як встановлено, рішенням Бердянської міської ради народних депутатів Запорізької області № 12 від 24.12.1992 р. Міжколгоспному (МК) санаторію “Нива” надано у постійне користування земельну ділянку площею 8,0 га для розміщення об'єкту в межах згідно з планом зовнішніх меж землекористування для експлуатації об'єкта.

На підставі вказаного рішення 24.03.1993р. Бердянською міською радою санаторію “Нива” видано Державний акт на право постійного користування землею, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 52-ПП.

Згідно з Статутом Товариство з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Нива” (позивач) первинно зареєстровано Бердянською районною державною адміністрацією 07.07.2000 р. № 02140840ю00101111, реєстраційний № 02140805ю0010297 від 16.01.2001 р. в журналі обліку реєстраційних справ суб'єктів підприємницької діяльності відділу реєстрації і єдиного реєстру. Відповідно до загальних положень Статуту ТОВ “Санаторій “Нива” створене на базі Міжколгоспного санаторію “Нива” та виступає його правонаступником з переходом до Товариства всіх прав і обов'язків МК санаторію “Нива” шляхом об'єднання майнових вкладів його учасників.

01 листопада 2007 р. Бердянською міською радою Запорізької області прийнято рішення № 33, пунктом 1.2 якого затверджено проект відведення земельної ділянки та передано в довгострокову оренду за рахунок земель міста приватному підприємству “Рів'єра Лайт” (третя особа) земельну ділянку площею 0,7га, розташовану на території курорту Бердянськ та санаторію “Нива”, для будівництва туристичного притулку, строком до 01.11.2017р.

25 червня 2009р. шістдесят восьмою сесією V скликання Бердянської міської ради Запорізької області прийнято рішення № 36, згідно з п.2 якого пункт 1.2 рішення тридцять першої сесії Бердянської міської ради п’ятого скликання від 01.11.2007р. №33 “Про затвердження проекту відведення та передачу в оренду земельної ділянки” викладено в наступній редакції: “1.2. В зв’язку з припиненням юридичної особи (реорганізацією) міжрадгоспного санаторію “Нива” та припиненням права постійного користування міжрадгоспного санаторію “Нива” з підстав, передбачених п. “в” ст.141 Земельного кодексу України, перевести земельні ділянки загальною площею 8,41га до земель запасу Бердянської міської ради. Державні акти на право постійного користування землею №52-пп та №53-пп, видані міжрадгоспному санаторію “Нива”, повернути до Управління Держкомзему у м.Бердянськ. Приватному підприємству “РІВ'ЄРА ЛАЙТ” (вул. Крилова,78/71, кв.154, код ЄДРПОУ 35225792) затвердити проект відведення земельної ділянки та передати в довгострокову оренду за рахунок земель міста земельну ділянку площею 0,7га, розташовану на території курорту Бердянськ та санаторію “Нива”, для будівництва туристичного притулку, строком до 01.11.2017р.

ТОВ “Санаторій “Нива” просить визнати недійсним рішення Бердянської міської ради Запорізької області № 36 від 25.06.2009 р. у частині внесення змін в п. 1.2 рішення Бердянської міської ради № 33 від 01.11.2007р. та припинення Міжколгоспному санаторію “Нива” права постійного користування земельною ділянкою площею 8,41 га та передачі земельних ділянок загальною площею 8,41 га до земельного запасу Бердянської міської ради.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельним кодексом України визначено два види користування землею - право постійного користування земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.27 Земельного кодексу України (1990р.) право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі припинення діяльності підприємства.

Статтями 37 ЦК УРСР та ст.34 Закону України “Про підприємства на Україні” було встановлено, що юридична особа припиняє свою діяльність шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення).

02.04.2000р. МК Санаторій “Нива” рішенням установчих зборів співвласників перетворено у Товариство з обмеженою відповідальністю “Нива”( позивач у справі). Таким чином, мала місце реорганізація, тобто один із видів припинення діяльності юридичної особи. Згідно з п.15 Положення “Про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 118, (в редакції, чинній на момент створення ТОВ “Санаторій “Нива”) у разі перереєстрації (створення) суб'єкта господарської діяльності, що є правонаступником прав і майнових зобов'язань свого попередника, за ним зберігається ідентифікаційний код попередника.

Чинним на момент реорганізації міжколгоспного санаторію “Нива” Земельним кодексом України було визначено, що право власності або право користування земельною ділянкою переходить до особи лише у випадку переходу права власності на будівлю або споруду.

Отже, діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством визначалось, що перехід до новоствореного внаслідок реорганізації підприємства (правонаступника) майнових прав на землю є відмінним переходу майнових прав на інше майно та підлягає оформленню в порядку, визначеному Земельним кодексом України, а саме шляхом оформлення відповідного правовстановлюючого документу.

Згідно ч. 2 ст. 178 ЦК України земля належить до об’єктів, обмежених у оборотоздатності, оскільки її оборот допускається в тому обсязі і тією мірою, які встановлені спеціальним законодавством про землю, зокрема, земля на праві постійного користування може належати окремим участникам цивільного обороту, тобто, право постійного землекористування нерозривно пов’язується з юридичною особою, якій земля надавалась або може належати.

Суд приходить до висновку, що нормами земельного законодавства не передбачено автоматичного переходу права на землю до новоствореної юридичної особи, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Нива” не набуло в зв’язку із здійсненою реорганізацією права постійного користування земельною ділянкою розміром 8,0 га відповідно до державного акту № 52-ПП від 24.03.1993р. Відповідно до зазначеного державного акту посвідчувалось право постійного користування Міжколгоспного санаторію “Нива” , а не позивача.

Відповідно до ст.ст.22,23 Земельного кодексу України (1990р.) право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки у натурі (на місцевості) й отримання документа, що засвідчує це право (державний акт).

Державний акт на право землекористування ТОВ “Санаторій “Нива” у встановленому порядку не оформило.

          Тобто, ТОВ “Санаторій “Нива” не подано доказів на підтвердження того факту, що відповідач порушив права та охоронювані законом інтереси товариства, оскільки він не є особою, права на користування земельною ділянкою якої посвідчено зазначеним актом.

Статтею 92 Земельного Кодексу України (чинного на час розгляду справи) передбачено, що права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності, громадські організації інвалідів, їх підприємства, установи організації.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що по-перше, автоматичного переходу права постійного користування спірною земельною ділянкою від МК Санаторій “Нива” до позивача не перейшло, чинним земельним законодавством не передбачена можливість набувати права постійного користування землею юридичними особами , що не належать до державної або комунальної власності.

По-друге, у вирішенні спорів про право власника об'єкта нерухомості на земельну ділянку, на якій він розташований, судам слід враховувати, що виникнення права власності на об’єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, що випливає з положень статті 377 ЦК України і статті 120 ЗК України.

При цьому, реєстрація права власності на будівлю і споруду автоматично не тягне за собою перехід права користування земельною ділянкою під нею, оскільки в наведених вище нормах цивільного та земельного законодавства йдеться про перехід права власності на землю при переході права власності на об’єкт нерухомості на підставі договору відчуження.

Разом з тим, виникнення права власності на об’єкт нерухомості не на підставі договору відчуження не тягне за собою безумовного переходу права власності на земельну ділянку під об’єктом нерухомості, а вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і власником споруди в установленому порядку. При цьому, закон не встановлює обов'язковість укладання чи поновлення з вказаних підстав договору оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля, проте визначає переважне право власника об'єкта нерухомості на ділянку, на якій він розташований.

Отже, правочини, що тягнуть перехід права власності на об'єкт нерухомості, одночасно є підставою для переходу права на землю, проте оформлення такого права здійснюється у встановленому законом порядку. (Таку правову позицію викладено в п. 3.4.2 в Рекомендаціях Президії Вищого господарського суду України № 04-06/15 від 02.02.2010 р.”Про практику застосування господарськими судами земльеного законодавства”).

По-третє, пукнтом 6 Перехідних положень Земельного кодексу України та рішення Конституційного Суду України № 1-17/2005 від 22.09.2005 передбачено відповідні права особи, яка має державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, але не може набувати такого права відповідно до Земельного кодексу України. Позивач, як встановлено, права постійного користування земельною ділянкою площею 8,0га за державним актом № 52-ПП від 24.03.1993р. не набув. (Таку правову позицію викладено в постанові ВГСУ від 26.03.2009 р. по справі № 8/338/08).

Отже, діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством визначалось, що перехід до новоствореного внаслідок реорганізації підприємства (правонаступника) майнових прав на землю є відмінним переходу майнових прав на інше майно та підлягає оформленню в порядку, визначеному Земельним кодексом України, а саме шляхом оформлення відповідного правовстановлюючого документу.

Також, суд зазначає, що внаслідок не оформлення товариством в установленому порядку права користування спірною земльеною ділянкою орган місцевого самоврядування, як власник землі, не отримує від позивача належну у даному випадку плату за користування, так як розрахунок орендної плати не є тотожнім земельному податку.

Суд приходить до висновку, що ТОВ “Санаторій “Нива” не набуло в зв’язку із здійсненою реорганізацією права постійного користування земельною ділянкою розміром 8,0 га відповідно до державного акту № 52-ПП від 24.03.1993р., відповідно до чого не може визнати обгрунтованими доводи позивача про порушення оспорюваним рішенням прав землекористувача.

За таких обставин, позовні вимоги суд вважає необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ст.49 ГПК України судові витрати відносяться на позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

В позові відмовити.

Суддя І.А. Попова