Постанова № 82395871, 12.06.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/615/19Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 311000000 Калієвський І. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Черкаси

Апеляційний суду Черкаської області у складі колегії суддів:

Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Фетісової Т.Л.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Буцька селищна рада Маньківського району Черкаської області;

особа, що подала апеляційну скаргу - Буцька селищна рада Маньківського району Черкаської області;

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області на рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2019 року ухваленого у складі судді Калієвський І.Д. у справі за позовом ОСОБА_1 до Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області про стягнення суми матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області про стягнення суми матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог послалася на те, що вона з 2005 по 2018 роки працювала на виборній посаді голови Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці.

На підставі рішення сесії депутатів Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області від 4 січня 2018 року №22-5/VII було прийнято рішення надати її як селищному голові, одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у зв`язку з припиненням повноважень, а головному бухгалтеру Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області Котенко В.В. провести виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у день розрахунку.

9 січня 2018 року у Буцькій селищній раді Маньківського району Черкаської області відбулося складення позивачем повноважень селищного голови і офіційне звільнення з посади. 19 січня 2018 року зареєстровано подане позивачем звернення з проханням виплати зазначені кошти, але станом на день подачі позовної заяви до суду жодної виплати не відбулося.

Просила стягнути з Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області на її користь суму одноразової матеріальної допомоги в розмірі 28 380 гривень та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

13 лютого 2019 року позивачка подала заяву в якій просила стягнути з Буцької селищної ради на її користь одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат та середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (а.с. 101).

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2019 року позов задоволено.

Стягнуто з Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат в сумі 29271 грн. 75 коп.

Стягнуто з Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 7261 грн.28 коп.

Стягнуто з Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області судовий збір в сумі 768 грн. 40 коп. в дохід держави.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні подані позивачем достовірні докази, які у своїй сукупності дають підстави дійти до висновку про наявність обставин справи, які входять до предмета доказування та дають можливість ухвалити законне та обґрунтоване рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду скаржник Буцька селищна рада Маньківського району Черкаської області подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та невідповідність висновків суду щодо обставин справи, просила скасувати рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2019 року та прийняти нову постанову якою в задоволенні вищезазначеного позову відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги селищна рада послалася на те, що її бюджет приймається до кінця грудня поточного року. В 2017 році у зазначені терміни бюджет не було прийнято. За результатами виборів шляхом голосування був обраний новий голова в особі Залізняка С.С . Попереднім головою селища ОСОБА_1 було зібрано сесію на якій прийнято відповідне рішення, зокрема про її преміювання. Новий склад депутатського корпусу приймаючи 12 січня 2018 року бюджет не заклав у ньому кошти на виплату премій попередньому голові селища ОСОБА_1 .

Крім того скаржник вважає, що позивач займаючи посаду селищного голови неналежно виконувала свої обов`язки, а тому у в зв`язку з викладеним її преміювання за таких обставин є не зовсім доцільним.

Також вказує, що рішенням Буцької селищної ради № 3-47/УП від 23.02.2018 року пункти 2, 3, 4 рішення від 04 січня 2018 року були відмінені, однак вказане рішення № 3-47/УП від 23 лютого 2018 року в подальшому рішення Черкаського обласного адміністративного суду від 05 жовтня 2018 року було скасоване.

ОСОБА_1 рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2019 року не оскаржувала.

Відзив на апеляційну скаргу до суду також не надходив.

Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно положень ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Стаття 79 ЦПК України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно положень ст. 81 ЦПК України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 працювала на виборній посаді голови Буцької селищної ради протягом останніх дванадцяти років - з 2005 по 2018 рік, що підтверджується записом у трудовій книжці.

На підставі рішення сесії депутатів Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області від 4 січня 2018 року № 22-5/VII було прийнято рішення надати позивачу як селищному голові одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у зв`язку з припиненням повноважень, а головному бухгалтеру Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області Котенко В.В. , провести виплату одноразової матеріальної допомоги у розмірі трьох середньомісячних заробітних плат у день розрахунку.

9 січня 2018 року у Буцькій селищній раді Маньківського району Черкаської області відбулося складення позивачем повноважень селищного голови і офіційне звільнення з посади.

19 січня 2018 року у Буцькій селищній раді Маньківського району Черкаської області зареєстровано подане позивачем звернення з проханням виплати зазначені кошти, але станом на день подачі позовної заяви до суду жодної виплати не відбулося.

Рішенням Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області №3-47/VII від 23 лютого 2018 р. були відмінені п. 2,3,4 рішення від 04 січня 2018 р. № 22-5/VII.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2018 року рішення Буцької селищної ради №3-47/VII від 23 лютого 2018 р. щодо відміни п. 2,3,4 рішення від 04 січня 2018 р. скасовано і дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до довідки Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області від 06 лютого 2018 р. № 184 середньомісячний заробіток позивача за останні два місяці складає 9757 грн. 25 коп (а.с. 31). Враховуючи вказаний розмір заробітної плати сума матеріальної допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат становить 29271 грн. 75 коп.

З трудової книжки позивача вбачається, що повноваження селищного голови нею складено 18 січня 2018 року

Згідно виписки АТ КБ «ПриватБанк» по надходженню по заробітній картці позивача вбачається, що останній платіж виду «зарплата» надійшов позивачу від відповідача 31 січня 2018 р.

Враховуючи, що середньоденний розмір заробітної плати позивача за останні два місяці роботи становить 453 гривень 83 копійок (9757 грн. 25 коп. + 9757 грн. 25 коп. :43 (листопад 2017- 22 робочих днів, грудень 2017 - 21 робочих дні) = 453 гривень 83 копійок. З 10 січня 2018 року по 31 січня 2018 року кількість днів затримки становила 16 днів, отже розмір середнього заробітку за затримку розрахунку, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача складає 7261 грн. 28 коп. до такого висновку прийшов суд першої інстанції і з ним в цілому погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до положень ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Згідно вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно вимог ст. 117 КЗпП України в разі не виплати сум у строки з вини організації повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Оскільки останній робочий день її на посаді згідно запису в трудовій книжці це 9 січня 2018 року, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про порушення статей 116, 117 КЗпП України, а як наслідок наявність підстави для задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні, який він визначив в сумі 7261 грн. 28 коп.

У частині другій статті 2 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» передбачено, що додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. У структуру заробітної плати входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, що відповідно і було зроблено позивачем.

Таким чином, враховуючи, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються та не спростовують викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду, в свою чергу останній правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення

Однак відповідно до підпункту 164.2.1 п.164.2 статті 164 Податкового кодексу України, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту), включаються до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до підпункту 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середньої заробітної плати, нарахованої на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, змінивши резолютивну частину рішення та доповнивши її змістом про те, що стягнення сум необхідно проводити з відрахуванням всіх необхідних обов`язкових податків та платежів при виплаті.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 374,375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області задовольнити частково.

Рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 13 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Буцької селищної ради Маньківського району Черкаської області про стягнення суми матеріальної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку змінити, вказавши, що стягнення визначених рішенням суду сум в розмірах відповідно 29 271 гривню 75 копійок та 7 261 гривню 28 копійок необхідно проводити з відрахуванням всіх необхідних обов`язкових платежів та податків при виплаті.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає крім випадків передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: Н.І. Гончар

В.В. Пономаренко

Т.Л. Фетісова