Рішення № 8238907, 02.03.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.03.2010                                                             Справа № 11/124

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапласт -Захід", м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Домовой ТМ", м.Ужгород

про: стягнення заборгованості в сумі 239266,70 грн.,

Головуючий суддя - Якимчук Л.М.

Представники:

від позивача –не з’явився.

від відповідача –не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

          Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача суми 239266,70грн., в тому числі 137 685,66 грн. заборгованість за відвантажений товар (труби поліетиленові та фітинги, металоріжучі інструменти) згідно Договору №01/01-05-2009 від 10.05.2009, 101 581,04грн. неустойка, а також 4000грн. збитків, пов’язаних з наданням правової допомоги.

          Відповідач у відзиві на позовну заяву повідомив, що у своїй позовній заяві позивач не зазначив, що між сторонами укладено два договори на поставку продукції під одним і тим же номером (01/01-05-2009), але з різними датами: 01.05.2009 та 10.05.2009. У вказаних договорах по-різному викладені умови оплати поставленої продукції.

          Так згідно договору від 01.05.2009 п.3.1 викладено в наступній редакції: «ціни на продукцію, яка поставляється по даному договору визначається в рахунках-фактурах. Кошти за поставлений товар покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника на умовах розрахунку за реалізований (відвантажений) товар третім особам», тоді як згідно п.3.1 договору від 10.05.2009 покупець зобов’язаний розрахуватись з постачальником за отриманий товар на умовах відстрочки платежів на 30 календарних днів.

          За отримані інструменти металоріжучої групи відповідач оплатив позивачу 1000грн.

          26.11.2009 відповідач направив позивачу лист з проханням прийняти товар, отриманий від ТОВ «Мегапласт-Захід»згідно договору №01/01-05-2009 від 01.05.2009 на загальну суму 99049,68грн., однак, позивач відповіді на нього не надіслав, натомість звернувся до суду з позовом.

          02.02.2009 відповідач повторно звернувся до позивача з проханням прийняти товар, а також повідомив, що після підписання акту взаємозвірки готовий оплатити залишок заборгованості протягом встановленого позивачем строку, однак, вказаний лист також залишений останнім без відповіді.

          Відповідач у відзиві також стверджує, що даний позов є передчасним, оскільки строк договору 01.01-05-2009 від 10.05.2009 триває до 10.05.2010, а отже і взаємовідносини між сторонами.

          У судовому засіданні 10.02.2010 оголошувалась перерва до 11.30год. 23.02.2010 та до 12.00год. 02.03.2010.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, присутніх у попередніх судових засіданнях,

СУД ВСТАНОВИВ:

Між сторонами у спорі укладено договір №01/01-05-2009 від 10.05.2009, відповідно до якого позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мегапласт - Захід", зобов’язалося відвантажити відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю Компанії "Домовой ТМ", наступний товар: труби поліетиленові та фітинги, а також металоріжучі інструменти, а відповідач у свою чергу зобов’язувався прийняти поставлений товар та своєчасно сплачувати його за цінами, згідно виставленого рахунку-фактури.

У судовому засіданні було з’ясовано, що за цим же номером існує договір від 01.05.2009.

Розбіжність у вказаних примірниках договорів стосується лише п.3.1 щодо умов проведення розрахунків.

Зокрема, у примірнику договору від 01.05.2009 передбачено, що кошти за поставлений товар покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника на умовах розрахунку за реалізований (відвантажений) товар третім особам, тоді як у примірнику договору від 10.05.2009 передбачається, що кошти за поставлений товар покупець перераховує на розрахунковий рахунок постачальника на умовах відстрочки платежів на 30 календарних днів.

Наявність двох договорів з різними датами позивач пояснює зміною домовленостей щодо ціноутворення по поставках продукції для ТзОВ «Компанія «Домовой ТМ».

При підписанні договору від 1 травня 2009року для відповідача, у відповідності до специфікації підприємства позивача, відгрузки б здійснювались у відповідності з цінами 2 категорії, як для торгової мережі, яка працює для кінцевого споживача, на умовах розрахунків за реалізований товар третім особам, проте націнка складала б 10-30% від ціни виробника. Оскільки ціни на товар, передбачені вказаним договором не були ринково привабливими для відповідача, позивач, йдучи йому на поступки, запропонував новий проект договору, у відповідності до якого зобов’язався поставляти відповідачу продукцію за цінами як для покупців 1 категорії –для оптових покупців, але вже на умовах відтермінування оплати не більше ніж на 30 днів.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

За своєю правовою природою угода між сторонами є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Диспозиція вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що істотною умовою договору купівлі-продажу є ціна товару. Крім того, оскільки сторони у договорі передбачили строк проведення оплати товару - , то і строк його оплати в даному випадку є істотною умовою.

Відповідно до статті 646 Цивільного кодексу України відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.

Оскільки погодження ціни та умов поставки було досягнуто в договорі від 10.05.2009, то саме цю домовленість можна вважати остаточною, у зв’язку з чим всі попередні домовленості втрачають свою силу.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником господарських відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Аналогічну вимогу щодо належного виконання зобов’язань містить і стаття 526 Цивільного кодексу України.

Позивач своє зобов’язання згідно договору від 10.05.2009 виконав у повному обсязі, відвантаживши відповідачу в період з 18.05.2009 року по 01.12.2009 року труби поліетиленові та фітинги належної якості на загальну суму 174781,58грн., зокрема, згідно видаткових накладних №№МЗ-0000131 від 18.05.2009 на суму 83710,24грн.; МЗ-0000146 від 28.05.2009 на суму 48746,24грн.; МЗ-0000207 від 25.06.2009 на суму 3673,73грн.; МЗ-0000230 від 10.07.2009 на суму 8836,58грн.; МЗ-0000257 від 23.07.2009 на суму 2486,38грн.; МЗ-0000303 від 18.08.2009 на суму 7452,02грн.; МЗ-0000343 від 17.09.2009 на суму 3490,97грн.; МЗ-0000358 від 24.09.2009 на суму 8285,38грн.; МЗ-0000359 від 24.09.2009 на суму 2467,02грн.; МЗ-0000395 від 19.10.2009 на суму 5633,02грн.

За період з 26.08.2009 року по 01.12.2009 року відповідачу також відвантажено інструменти металоріжучої групи належної якості на загальну суму 15704,00грн., згідно накладних: №№МЗ-0000319 від 26.08.2009 на суму 10665,96грн. та МЗ-0000357 від 24.09.2009 на суму 5038,12грн.

Відповідно до ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Підпунктом 3.1. пункту 3 договору від 10.05.2009 передбачено, що кошти за поставлений товар відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача на умовах відстрочки платежів на 30 календарних днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної.

Однак, відповідач вартість одержаного товару оплатив частково, перерахувавши позивачу суму 52800,00грн., що підтверджується банківськими виписками та актами взаємних розрахунків, а решта - 137685,66грн. складає борг.

В процесі судового розгляду відповідач повернув відповідачу частину товару на загальну суму 76613,63грн., у зв’язку з чим позивач відмовився від позову в цій частині.

З огляду на викладене, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сума 61072,03грн. боргу, а в частині стягнення 76613,63грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі п.4 ст.80 ГПК України.

На підставі пп. 4.2. п.4 Договору позивач просить стягнути з відповідача неустойку в розмірі 0,5% від суми належної до сплати за кожен день прострочки платежу, що за період з 18.05.2009 по 01.12.2009 складає 101581грн.

          На вимогу суду обґрунтувати стягнення неустойки, позивач посилався на норми частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, якою передбачено, що штрафними санкціями у цьому кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

          Згідно ч.6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

          Однак, виходячи з правового змісту неустойки, штрафу, пені як різновидів штрафних санкцій, визначених ст.230 Господарського кодексу України, суд констатує, що у даному випадку договором сторін фактично визначено умову про відповідальність за прострочку оплати у вигляді пені, що має триваючий характер та нараховується на прострочену заборгованість за кожний день прострочення. Разом з тим, критерієм визначення неустойки, як різновиду штрафних санкцій, є метод обчислення у вигляді твердої суми (у відсотках від суми невиконаного зобов'язання, у кратному розмірі від вартості робіт, послуг, товарів, тощо).

Таким чином, у пп. 4.2. п.4 договору сторонами використано неправильну назву санкції, оскільки, фактично прописано умову, що охоплюється правовим змістом пені.

Виходячи з наведеного, суд констатує, що в даному випадку на договірні відносини сторін в частині відповідальності за несвоєчасну оплату отриманого товару поширюються норми Закону України від 22.11.1996р. „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, статтею 3 якого встановлено обмеження розміру пені подвійною обліковою ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Проведеним судом перерахунком встановлено, що з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою НБУ за період з 18.05.2009 по 01.12.2009 стягненню підлягає пеня в розмірі 11970,04грн.

Також позивач просить відшкодувати йому на підставі ст. ст. 22, 623 Цивільного кодексу України збитки у розмірі 4000грн., пов’язані з оплатою юридичних послуг. Необхідність понесення вказаних витрат позивач обґрунтовує відсутністю у штаті підприємства юристів, у зв’язку з чим був змушений укласти договір 13-2009 про надання юридичних послуг з особою, яка має необхідні знання в цій галузі права, Приватним підприємцем Михалевичем Андрієм Андрійовичом. Оплата позивачем юридичних послуг підтверджується платіжними дорученням №550 від 09.12.2009 та №25 від 01.02.2010.

Відповідно до ст.623 Цивільного кодексу України, ст.ст. 220, 224, 225, 229 Господарського кодексу України боржник, що порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Під збитками розуміються витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження його майна, а також неодержані кредитором доходи, які він одержав би, якби зобов’язання було виконано боржником (ст.224 Господарського кодексу України, ст. 22 Цивільного кодексу України).

За загальним правилом збитки - це об’єктивне зменшення будь-яких майнових благ, яке пов’язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах тощо.

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що витрати, пов’язані з наданням юридичних послуг також відносяться до збитків.

Правовий аналіз норм, які регулюють питання цивільно-правової відповідальності дає підстави стверджувати, що її застосування можливе за наявності складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи, шкідливого результату такої поведінки (збитків) та причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками. В даному випадку такі обставини мають місце, а саме, протиправна поведінка відповідача полягає у неналежному виконанні відповідачем своїх зобов’язань за договором в частині несвоєчасної оплати отриманої продукції; збитки у вигляді оплати правової допомоги, понесення яких пов’язано з необхідністю позивача звернутись до суду за захистом свого порушеного права (причинний зв'язок).

З огляду на викладене, збитки у розмірі 4000грн., пов’язані з оплатою правової допомоги, підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Судові витрати, у відповідності до ст. 49 ГПК України, підлягають розподілу пропорційно до задоволених вимог.

Позивач у попередньому судовому засіданні подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, яку мотивує тим, що останній всіляким чином уникає сплати коштів та стверджує про свою матеріальну неспроможність належним чином виконати свої зобов’язання, значну кредиторську заборгованість перед іншими постачальниками. Враховуючи намагання відповідача уникнути виконання фінансових зобов’язань та можливість його банкрутства, просить накласти арешт на грошові кошти відповідача на суму 162653,07грн., однак, у її задоволенні позивачу належить відмовити, з огляду на наступне.

          Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред’явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Наведені позивачем у заяві обставини не свідчать про намагання відповідача уникнути виконання своїх зобов’язань за договором, навпаки, останній в процесі розгляду справи з метою зменшення заборгованості повернув позивачу частково товар на суму 76613,63грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 78, 80 п.4, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанії "Домовой ТМ" (м. Ужгород, вул. О.Кошового, 6, код 34262241) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапласт - Захід" (м. Львів, вул.Братів Міхновських, 32/45, код 35102019) суму 77042,07грн., у тому числі 61072,03грн. основний борг, 11970,04грн. пеня, 4000грн. збитки, а також 770грн. у відшкодування витрат по оплаті державного мита та 76,16грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В частині стягнення 76613,63грн. провадження у справі припинити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити, судові витрати в цій частині покласти на позивача.

5. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Мегапласт - Захід" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно або грошові кошти, що належать відповідачеві, відмовити повністю.

Суддя                                                                                           Л.М.Якимчук