Рішення № 82382699, 07.06.2019, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/437/19

Номер провадження № 2/315/263/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2019 року Гуляйпільський районний суд Запорізької області

у складі: головуючого: судді Яроша С.О.

при секретарі: Суховій С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Гуляйполе Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И В:

15.04.2019 року до суду звернувся представник ОСОБА_2 О. ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Публічного Акціонерного Товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В позові позивач посилався на те, що наказом від 26.05.2000 року він був прийнятий на роботу на посаду електромонтера 3 розряду по експлуатації електричних лічильників в Гуляйпільський РЕМ, 22.10.2002 року був переведений майстром по експлуатації електричних лічильників в Пологівський РЕМ ПАТ “Запоріжжяобленерго”, 27.07.2016 року наказом №420-од з 01.02.2017 року Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», починаючи з вересня 2017 року заробітна плата позивачу виплачувалась нерегулярно, не в повному обсязі, 23.03.2018 року наказом №1170-к від 22.03.2018 року він був звільнений за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП, при звільненні заборгованість по заробітній платі складала 37189,46 грн., яка не була виплачена в день звільнення відповідно до ст.116 КЗпП, 29.05.2018 року судовим наказом Гуляйпільського районного суду Запорізької області з відповідача на його користь стягнуто заборгованість в сумі 37189,46 грн., заборгованість сплачена йому 12.09.2018 року в сумі 5601,58 грн., 03.10.2018 року - в сумі 7106,69 грн., 18.10.2018 року - 24481,19 грн., постановою державного виконавця від 09.11.2018 року виконавче провадження зупинено, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП та те, що йому не була виплачена сума, яка належала йому при звільненні і що затримка виплати склала 142 робочих днів при середньоденній заробітній платі 507,16 грн. середній заробіток становить 72016,72 грн., прохав стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки за період з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року в сумі 72016,72 грн.

06.05.2019 року ухвалою судді Гуляйпільського районного суду Запорізької області Яроша С.О. позовна заява прийнята до провадження, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження і справу призначено до розгляду у відкрите судове засідання на 21.05.2019 року.

17.05.2019 року до суду звернувся позивач з заявою про розгляд справи у його відсутність.

17.05.2019 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_4 з заявою про розгляд справи у його відсутність.

20.05.2019 року до суду звернувся представник відповідача ОСОБА_5 з відзивом на позов, в якому заперечував проти задоволення позову, посилаючись на ч.1 ст.233 КЗпП, відповідно до якої встановлено тримісячний строк для звернення до суду, тоді як позивач цей строк пропустив без поважної причини, так як позивач дізнався про порушене право 18.10.2018 року, а звернувся після закінчення цього строку, прохав відмовити у задоволенні позову в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

21.05.2019 року ухвалою Гуляйпільського районного суду Запорізької області розгляд справи відкладено на 07.06.2019 року.

07.06.2019 року до суду звернувся представник позивача ОСОБА_4 з відповіддю на відзив, в якому не погоджувався з тим, що до позовної вимоги необхідно застосувати положення ч.1 ст.233 КЗпП, а вважає, що до вимоги необхідно застосувати ч.2 ст.233 КЗпП, відповідно до якої відсутнє обмеження будь-яким строком, так як вимога є грошовою, прохав позов задовольнити.

В судове засідання належним чином повідомлений позивач не з явився, надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_4 позов підтримав, суду пояснивши, що наказом від 26.05.2000 року позивач був прийнятий на роботу на посаду електромонтера 3 розряду по експлуатації електричних лічильників в Гуляйпільський РЕМ, 22.10.2002 року був переведений майстром по експлуатації електричних лічильників в Пологівський РЕМ ПАТ “Запоріжжяобленерго”, 27.07.2016 року наказом №420-од з 01.02.2017 року Відкрите акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго», починаючи з вересня 2017 року заробітна плата позивачу виплачувалась нерегулярно, не в повному обсязі, 23.03.2018 року наказом №1170-к від 22.03.2018 року він був звільнений за власним бажанням за ч.3 ст.38 КЗпП, при звільненні заборгованість по заробітній платі складала 37189,46 грн., яка не була виплачена в день звільнення відповідно до ст.116 КЗпП, 29.05.2018 року судовим наказом Гуляйпільського районного суду Запорізької області з відповідача на його користь стягнуто заборгованість в сумі 37189,46 грн., заборгованість сплачена йому 12.09.2018 року в сумі 5601,58 грн., 03.10.2018 року - в сумі 7106,69 грн., 18.10.2018 року - 24481,19 грн., постановою державного виконавця від 09.11.2018 року виконавче провадження зупинено, посилаючись на ст.ст. 116, 117 КЗпП та те, що йому не була виплачена сума, яка належала йому при звільненні і що затримка виплати склала 142 робочих днів при середньоденній заробітній платі 507,16 грн. середній заробіток становить 72016,72 грн., прохав стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки за період з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року в сумі 72016,72 грн.

Представник відповідача ОСОБА_6 позов не визнав, суду пояснивши, що в задоволенні позову необхідно відмовити в зв`язку з пропуском строку позовної давності без поважної причини.

Суд, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, встановив наступні обставини:

26.05.2000 року позивач був прийнятий на роботу наказом № 292 на посаду електромонтера 3 розряду по експлуатації електричних лічильників в Гуляйпільський РЕМ, що підтверджується записом №21 в відомостях про роботу в трудовій книжці.

22.10.2002 року позивач був переведений на роботу наказом № 724 на посаду майстра по експлуатації електричних лічильників в Пологівський РЕМ, що підтверджується записом №22 в відомостях про роботу в трудовій книжці.

27.07.2016 року наказом №420-од з 01.02.2017 року Відкрите акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” перейменоване на Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго”, що підтверджується записом №23 в відомостях про роботу в трудовій книжці.

23.03.2018 року позивач наказом №1170-к був звільнений за власним бажанням в зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору за п.3 ст.38 КЗпП України, що підтверджується записом в відомостях про роботу в трудовій книжці.

02.04.2018 року позивачу повідомлено про нараховану суму, належну працівнику при звільненні в сумі 37189,46 грн., що підтверджується копією повідомлення.

18.07.2018 року судовим наказом Гуляйпільського районного суду Запорізької області стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 37189,46 грн., що підтверджується копією постанови про зупинення виконавчих дій.

12.09.2018 року позивачу перераховано на картку заборгованість при звільненні в сумі 5601,58 грн., 03.10.2018 року - в сумі 7106,69 грн., 18.10.2018 року - 24481,19 грн., що підтверджується випискою з картки позивача.

09.11.2018 року постановою старшого державного виконавця Вознесенівського відділу державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області Столяренко А.В. зупинено виконавче провадження з виконання судового наказу Гуляйпільського районного суду Запорізької області від 18.07.2018 року про стягнення з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 37189,46 грн., що підтверджується копією постанови про зупинення виконавчих дій.

Суд, відмолюючи в задоволенні позову, виходить з наступного:

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Кодексом Законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що до суду звернувся звільнений підприємством позивач з позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, право на яку передбачене ч.1 ст.117 КЗпП України, в зв`язку з порушенням його права на отримання сум, належних працівникові при звільненні, передбаченого ч.1 ст.116 КЗпП України, в день його звільнення 23.03.2018 року при відсутності спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, з вини відповідача.

Суд, оцінюючи розмір сум, які належать виплаті позивачу, керується випискою з карткового рахунку позивача.

Суд, вирішуючи вимогу про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Так, відповідно до ст.1 п.л) Порядку обчислення середньої заробітної плати цей порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до ст.2 абзац 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до ст.5 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до вищевказаних положень суд визначає розмір середньої заробітної плати позивача за період затримки розрахунку з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року наступним чином:

Заробітна плата за два останніх повних календарних місяця, що передують звільненню позивача становила 9115,68 грн. : 42 робочих дня = 217,04 грн., що становить середньоденну заробітну плату позивача.

Тоді розмір середньої заробітної плати позивача за період затримки розрахунку з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року становить: 217,04 грн. х 142 робочих днів = 30819,68 грн.

Суд не бере до уваги розрахунок середньої заробітної плати позивача за період затримки розрахунку з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року в сумі 72016,72 грн. з огляду на те, що позивачем не надано суду довідки про доходи №100, на яку посилається позивач як на доказ, а також те, що останні два календарні місяці, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата: 23.03.2018 року, як це передбачено абз.3 ст.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати є заробітна плата за січень, лютий 2018 року.

Суд погоджується з запереченнями представника відповідача щодо пропуску строку позовної давності позивачем без поважних причин з наступних підстав.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так судом встановлено, що позивач відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України дізнався про порушення його права в день звільнення 23.03.2018 року, в зв`язку з чим звернувся до суду з заявою про видачу судового наказу, 23.03.2018 року у позивача виникло право, передбачене ч.1 ст.117 КЗпП, на виплату середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку, який відбувся 18.10.2018 року, що визнається сторонами.

18.10.2018 року порушення права позивача на належні йому при звільнені суми нарахованої, але невиплаченої суми, припинилось їх виплатою.

Таким чином перебіг строку позовної давності в період з 23.03.2018 року по 18.10.2018 року переривався діями відповідача щодо частковими сплатами цих сум: 12.09.2018 року позивачу перераховано на картку заборгованість при звільненні в сумі 5601,58 грн., 03.10.2018 року - в сумі 7106,69 грн., 18.10.2018 року - 24481,19 грн., що підтверджується випискою з картки.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Після 18.10.2018 року до 15.04.2019 року: моменту звернення позивача до суду з позовом підстав для призупинення відліку строку позовної давності, передбачених ст.263 ЦК України, а також підстав для переривання перебігу позовної давності, передбаченої ч.1 ст.264 ЦК України, судом не встановлено.

18.01.2019 року тримісячний строк позовної давності, передбачений ч.1 ст.233 КЗпП України, для пред`явлення позову позивачем закінчився.

Позов пред`явлено до суду 15.04.2019 року, а саме після спливу строку позовної давності.

Поважних причин пропуску строку позовної давності судом не встановлено.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Так як відповідач як сторона у справі звернувся до суду з заявою про застосування позовної давності до винесення рішення у справі, то суд відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України застосовує позовну давність і відмовляє в задоволенні позову.

Суд не бере до уваги твердження представника позивача щодо застосування до цих правовідносин ч.2 ст.233 КЗпП, а саме відсутності обмежень будь-яким строком звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку звільненому працівникові з огляду на те, що дана норма матеріального права вказує на позов про стягнення належної працівникові заробітної плати, тоді як заявлений позов стосується позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не належної працівникові заробітної плати, дана норма не дає підстав тлумачити її більш ширше, ніж вона передбачає.

А тому позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як в задоволенні позову відмовлено, а позивач сплатив судовий збір у сумі 768,40 грн. за подання позову, що підтверджено квитанцією, то суд відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України не покладає на відповідача сплату судового збору в сумі 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 3-5, 8-11, 89, ч.1 ст.141, 263-266, 268, 273 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 22, 256, ч.4 ст.267 ЦК України, ч.1 ст.233 КЗпП, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного Акціонерного Товариства “Запоріжжяобленерго” про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без задоволення в зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Повний текст рішення буде складений 11.06.2019 року.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: Ярош С.О.