Рішення № 82382442, 31.05.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/14291/18

Провадження № 2/520/1308/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.05.2019

Київський районний суд м.Одеси у складі головуючого судді Бескровного Я.В., при секретарі Бундєвій Я.І., розглянувши в м.Одесі в приміщенні суду справу за позовом Заступника прокурора Одеської області в інтересах Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконними свідоцтв про право власності та скасування рішень державних реєстраторів -

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Одеської області звернувся з даним позовом в інтересах Одеської міської ради, Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , мотивуючи його тим, що в свідоцтві про право на спадщину за законом від 03.04.1999 року, виданого державним нотаріусом Третьої одеської нотаріальної контори, Сегенюк С.Б., про невидачу на самовільно зведені споруди: житлове «Б, Б1», прибудування «а4, а5» збільшені, сараї «Е, Н», гаражі «О,П,Д», душ «Р», вбиральня «С», дані об`єкти були безпідставні внесені до оскаржуваних свідоцтв, і є самочинно збудованими, і тому, посилаючись на норми ст.ст.328,376 ЦК України та ст.ст.78,83,90 ЗК України, свідоцтва про право власності на 8/100 частин та 17/100 частин домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 виданих на ім`я відповідачів ОСОБА_3 , є незаконними та такими, що підлягають скасуванню разом з рішенням державних реєстраторів, які реєстрували права власності відповідачів.

В судовому засіданні прокурор та представники Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради позов підтримали, просили його задовольнити.

Представник відповідачів проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на те, що об`єкти, на які в позову посилається прокурор як на самочинно збудовані, були введені в експлуатації відповідно до діючого законодавства.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши письмові докази, суд приходить до наступного.

Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Щодо самовільно збудованих споруд.

Судом встановлено, що після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , державним нотаріусом Третьої одеської державної нотаріальної контори Сегенюк С.Б., 3.04.1988р. дітям померлої – відповідачам по справі, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . видано свідоцтво про право на спадщину за законом у рівних частках на житловий будинко з надвірними спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . При цьому правовстановлюючих документів на споруди: житлове «Б, Б1», прибудування «а4, а5» збільшені, сараї «Е, Н», гаражі «О,П,Д», душ «Р», вбиральня «С» не видавалось.

Управління архітектури та містобудування від 28.07.1999 року за вих. № 1449 зроблено висновок № 173/99 –К, згідно якого житлове приміщення літ. «Б» з прибудовою літ.«Б1» не відповідають вимогам ДБН 79-92, оскільки в ньому відсутній необхідний набір приміщень (кухня, санвузол). Воно може прийнято в експлуатацію за умови погодження проекту закінчення його будівництва, в якому передбачений необхідний набір приміщень. Прибудови (літ. «а4», «а5»), а також душ (літ. «Р»), два сараї (літ. «Е», «Н»), вбиральня (літ. «С») можуть бути прийняті в експлуатацію. Гаражі (літ. «О», «П» ) приймати в експлуатацію недоцільно, оскільки останні будуть зруйновані в подальшому у зв`язку з запланованим землекористуванням. В подальшому, на доповнення до Висновку УАМ № 173/99-К від 28.07.199 року від 06.03.2000р. про можливість прийняття в експлуатацію самовільних будов, Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради зазначило про можливість з урахуванням відкоректованого технічного висновку прийняття до експлуатації житлового будинку (літ. «Б») з прибудовою (літ. «Б1»).

В подальшому, 23 березня 2000 року згідно Акту прийняття в експлуатацію побудованих (реконструйованих) будівель, який в подальшому був затверджений Розпорядженням Київської районної адміністрації від 28.11.2001р. за № 2226, та вирішено, зокрема: затвердити акт прийняття в експлуатацію. Зведені будови: житловий будинок літ. «Б» з прибудовою «Б1» - загальною площею 66,3 кв. м., в тому числі житловою – 66,3кв.м., прибудови літ. «а5» - 19,0 кв.м., літ «а4», душ літ. «Р», сараї літ. «Е, Н»», вбиральня літ. «С» на земельній ділянці по АДРЕСА_1 , що знаходиться в користуванні для обслуговування житлового будинку, що належить громадянам ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 узаконити та прийняти в експлуатацію.

В подальшому, на підставі зазначених документів відповідач ОСОБА_1 1.11.2012р. отримав свідоцтво про право власності на 17/100 частин домоволодіння, а відповідач ОСОБА_2 31.10.2012р. на 8/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 .

Рішенням державного реєстратора Одеського міського управління юстиції Заяць К.В. 24.07.2015р. проведено державну реєстрації права власності ОСОБА_2 на 8\100 частин зазначеного будинку, а 14.04.2015р. державним реєстратором Одеського міського управління юстиції Одеської області Тулба О.О. проведено державну реєстрації права власності ОСОБА_1 на 17\100 частин зазначеного будинку.

З огляду на приписи пункту 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону (стаття 334 ЦК) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (стаття 5 ЦК).

У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999р. №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

На момент прийняття в експлуатацію вищезазначених об`єктів діяв Цивільний кодекс УРСР в редакції від 30.10.1999 № 1136-XIV та Закон України «Про власність» в редакції від 11.04.1995р. Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що у відповідачів виникло право власності на об`єкти після прийняття зазначених об`єктів в експлуатацію, а тому на них не розповсюджується норми ст.376 ЦК України.

Щодо земельної ділянки.

Позивачем в позовній заяві вказується, що відповідачі незаконно володіють земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що згідно рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 вересня 1953 року № 1084 було закріплено за ОСОБА_6 земельну ділянку 659 кв.м., в якої право власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано ще 27.05.1949р., що випливає з документів КП «Бюро технічної інвентаризації» ОМР від 18.08.2018р. на запит прокуратури. З урахуванням дії норм в просторі та часі в подальшому всі спадкоємці набували право постійного користування земельною ділянкою (ст.51 Земельного кодексу України в редакції 1990 року, який діяв на час набуття Відповідачами права постійного користування та норм діючого законодавства, відповідно до якого смерть особи користувача земельної ділянки не є підставою для припинення права користування земельною ділянкою).

Рішенням сесії Одеської міської ради від 16.12.2015р. відповідачам було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Після вищезазначеного рішення Відповідачами був укладений договір з СПД ОСОБА_7 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 від 1 березня 2017 року. Проте, листом від 29.03.2017р. СПД Колосова О.В. Управлінням архітектури та містобудування за вих. № 01-11/1140-189пз-к було повідомлено, що згідно з планом зонування території м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016р. земельна ділянка Золотий берег, 20 розташована в житловій зоні Ж-1 (зона садибної житлової забудови). Частина земельної ділянки розташована за межами кварталу, на землях загального користування – Золотий берег та передачі у власність не підлягає і тому проекту землеустрою щодо відведення у спільну сумісну власність гр. ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0761га по АДРЕСА_1 відхиляється від узгодження до приведення у відповідність. З урахуванням вищезазначеного, можливість оформити належним чином правовстановлюючі документи на землю допоки не вбачається можливим.

У відповідності до вимог ч.1,2 та 4 ст. 10 Цивільного процесуального кодексу ( далі ЦПК) суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України, а також застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року ( далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У даному випадку відповідачі вважають, що при розгляді справи наявні втручання держави у право відповідачів на здійснення поваги до житла, а також права мирно володіти своїм майном.

Конституцією України у статті 41 визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, яке набуто в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею Першою Протоколу № 1 до Конвенції встановлено, що кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно положень ч.1,2 статті 8 Конвенції органи державної влади не можуть втручатись у здійснення права на повагу до житла, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Суд проаналізувавши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності, вважає, що прокурором, який діє в інтересах Одеської міської ради та Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, у даній справі не дотримано загального правового принципу пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав та свобод людини для досягнення публічних цілей. Прокурором у порушення вимог ст.81ч.1 ЦПК України, не доведено ті обставини, на які він посилався як на підставу задоволення своїх вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. 4-13,76-89,258-273ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду упродовж 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Бескровний Я. В.