Рішення № 82382374, 11.06.2019, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

Справа № 331/4697/18

Провадження № 2 /331/169/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді : Жуковій О.Є.

за участю секретаря : Качан К.К.

представників позивача- Карабак В.А., Кравченко Л.І.

представника відповідача – Худолій Н.В.

розглянувши в загальному позовному провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про заборону вчинення певних дій,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив заборонити відповідачам вчиняти дії щодо демонтажу перегородки між під`їздом № 11 та приміщенням № 18, замурування дверей між приміщеннями VII та XXXXIX підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 21.08.2015 року ОСОБА_1 отримав в дар нежитлове приміщення ХХХХІХ підвалу літ. А-4 загальною площею 389,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 21.08.2015 р., зареєстрованого в реєстрі за №3071.

У 2017 році попередній власник нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 повідомив його, що існує рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2014 р. по справі №331/3053/13-ц, відповідно до якого, було вирішено: «Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном - приміщенням VII у під`їзді № 11 підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу перегородки між під`їздом №11 та приміщенням № 18, замурування дверей між приміщеннями VII та ХХХХІХ підвалу літ. А-4 за адресою : АДРЕСА_1 та звільнити приміщення VII підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном - приміщенням під`їзду № 12 підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтажу перегородки та дверей № 11 у приміщенні під`їзду № АДРЕСА_2 , що створюють приміщення № 8 та замурування двох дверей № 7 та № 8 між приміщеннями під`їзду № 12 та ХХХХІХ підвалу літ. А-4 за адресою АДРЕСА_1 та звільнити приміщення під`їзду №12 підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 ».

На виконання вказаного рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2014 р. по справі № 331/3053/13-ц було видано два виконавчих листа, які знаходяться на виконанні у Олександрівському відділі ДВС Запорізького МУЮ (виконавчі провадження № 51670560, № 51670931), стягувачем за якими є Запорізька міська рада.

На момент укладення договору дарування не існувало жодних арештів, обтяжень, заборон на вказане в договорі дарування нерухоме майно, виконавчі листи не перебували на виконанні, стягувачем був пропущений строк пред`явлення виконавчих листів до виконання. Позивач зазначає, що був впевнений в тому, що приймає в дар абсолютно необтяжене майно, що і відповідало дійсності. Лише в подальшому він дізнався про те, що стягувачем, вже коли він став власником нерухомого майна, було поновлено строк на пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання та відкриті виконавчі провадження.

Відповідачі по справі в телефонному режимі неодноразово вимагали від нього надати доступ до вищезазначених приміщень, навіть виходили за спірною адресою для з`ясування можливості вчинення дій щодо демонтажу перегородки між під`їздом № 11 та приміщенням № 18, замурування дверей між приміщеннями VII та ХХХХІХ підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 . Не будучи стороною виконавчих проваджень, ним було повідомлено Відповідачів, що він не надає згоди на доступ до своєї власності.

11.05.2017 року Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя по справі 331/3053/13-ц, відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_2 про заміну сторони виконавчого провадження у справі за позовом прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя до ОСОБА_2 , треті особи МКП «Основаніє», ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні комунальною власністю. Вказана ухвала залишена без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14.09.2017 року.

Позивач зазначає, що оскільки Жовтневий районний суд м. Запоріжжя відмовив в задоволенні заяви попереднього власника нежитлових приміщень про заміну сторони виконавчого провадження, то до нього не переходять зобов`язання попереднього власника, які є наслідком неправомірних його дій. А відтак він не зобов`язаний вчиняти жодних дій на виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.01.2014 р. по справі № 331/3053/13-ц.

Більш того, позивач вказує на те, що відповідно до технічного звіту ПНВФ «СТРОИІНДУСТРІЯ -Л» спільних стін або перегородок між приміщенням № №18, VII не існує, а стіни, що оточують приміщення № 18 є капітальними, завтовшки 510 мм, тому демонтаж даних стін є неможливим, бо вони несучі та підтримують цілісність усієї будівлі літ А-4 за адресою: пр. Леніна 81/вул. Грязнова 49 м. Запоріжжя, крім того, у висновку зазначено , що перешкод у користуванні комунальним майном - приміщенням №- VII площею 3,4м.кв., що веде до теплового вузла який знаходиться за стіною під "їзду №11 - не існує, тому що до нього можна потрапити без перешкод через вхід в під "ізд, сходову клітину та двері розміром 700 (b) х 2100 (h) мм.

З огляду на вищенавеведене, позивач посилаючись на норми статей 386, 391 ЦК України звернувся до суду з вказаним позовом з метою усунення перешкод у користуванні власністю.

Ухвалою судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 29.08.2018 року провадження по справі відкрито.

20.09.2018 року відповідач Запорізька міська рада надала відзив на позов, в якому в задоволенні позовних вимог просила відмовити в повному обсязі , посилаючись на обов`язковість виконання судового рішення, що набрало законної сили та на те, що на теперішній час рішення суду від 27.01.2014 року виконано частково, виконавчі дії по виконавчому провадженню №51670931 виконано, (постанова державного виконавця від 05.02.2018), а виконавчі дії по виконанню виконавчого листа №2/331/20/14 виданого 07.04.2016 виконавче провадження №51670560, відкладено до отримання відповіді ТОВ «Бюро технічної інвентаризації» на запит державного виконавця Олександрівського відділу державної виконавчої служби Хохлова К.К. щодо надання проекту кошторису необхідних витрат для виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій приміщень розташованих за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач Олександрівський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в наданому 25.09.2018 року відзиві також просив у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, з тих підстав , що позовні вимоги, що полягають у забороні головному державному виконавцю вчиняти дїї щодо демонтажу перегородки між під`їздом №11 та приміщенням № 18, замурування дверей між приміщеннями VII та ХХХХІХ підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , фактично являється вимогою заборонити державному виконавцю виконувати свої посадові обов`язки щодо виконання рішення суду, яке є чинним. Відповідач вважає, що зазначена вимога є протизаконною, а правова конструкція щодо визначення державного виконавця відповідачем за даним позовом є невірною , з тих підстав, що фактично жодна виконавча дія або бездіяльність державного виконавця як процесуальної особи в даному позові не оскаржується.

В наданому 16.10.2018 року відзиві відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав з тих підстав, що станом на теперішній час йому необхідно виконати рішення суду немайнового характеру , за яким його особисто зобов`язано вчинити певні дії в приміщенні, яке належить на праві власності іншій особі, що суперечить вимогам чинного законодавства.

У вступному слові представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі, наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача Запорізької міської ради у задоволенні позову просила відмовити з підстав викладених у відзиві.

Представник відповідача Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області в наданому до суду клопотанні просив справу розглянути у його відсутність з урахуванням пояснень викладених в заяві по суті справи.

Відповідач ОСОБА_2 будучи належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, до судового засідання не з’явився, в зв’язку з чим, на підставі ч.3 ст. 223 ЦПК України справу розглянуто у його відсутність , на підставі доказів наявних в матеріалах справи та з урахуванням пояснень викладених у відзиві.

Суд, вислухавши вступне слово учасників справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

За положеннями ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою судового доказування є всебічне, повне, об`єктивне з`ясування всіх обставин, що мають істотне значення для правильного розгляду і вирішення справи. Обов`язок забезпечити в ході провадження повноту доказового матеріалу, що дозволяє встановити істину у справі в цивільному процесі, покладений на сторони, інших юридично заінтересованих у вирішенні справи осіб та суд.

З матеріалів справи вбачається , що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц) за позовом прокурора Жовтневого району м. Запоріжжя в інтересах держави в особі Запорізької міської ради до ОСОБА_2 , треті особи Міське комунальне підприємство “Основаніє”, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні комунальною власністю зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном –приміщенням VІІ у під`їзді № 11 підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу перегородки між під`їздом № 11 та приміщенням № АДРЕСА_3 , замуровування дверей між приміщеннями VІІ та ХХХХІХ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити приміщення VІІ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні комунальним майном - приміщенням під`їзду № 12 підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу перегородки та дверей №11 у приміщенні під`їзду № АДРЕСА_2 , що створюють приміщення № АДРЕСА_4 * ( згідно з робочим проектом реконструкції 007/03-АС) та замурування двох дверей №7 та №8 між приміщеннями під`їзду № 12 та ХХХХІХ підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити приміщення під`їзду № 12 підвалу літ.А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначене судове рішення набрало законної сили 12.03.2015 року.

21.08.2015 року ОСОБА_2 за договором дарування нерухомого майна передав безоплатно у власність ОСОБА_1 як дарунок належне йому на праві власності нежитлове приміщення ХХХХІХ підвалу літ. А-4 загальною площею 389,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За приписами ч.1 ст. 721 ЦК України , якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов`язаний повідомити про них обдаровуваного. 2. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Зазначена норма встановлює певні обов`язки для дарувальника. Незважаючи на те, що договір дарування є безоплатним договором, у зв`язку з чим дарувальник не зобов`язаний дотримуватись вимог щодо якості речі - дарунка, а тому така річ може бути з певними недоліками, які дарувальник не повинен виправляти або відшкодувати обдаровуваному витрати, пов`язані з їх усуненнями або обміном на якісну річ, дарувальник зобов`язаний дотриматись встановлених вимог закону. Зокрема, враховуючи ту обставину, що недоліки або особливі властивості дарунка не повинні бути небезпечними, дарувальник зобов`язаний повідомити про всі відомі йому недоліки дарунку, які можуть завдати шкоди життю, здоров`ю або майну обдаровуваного чи інших осіб. У даному випадку мова йде про можливість такої загрози, про яку дарувальникові відомо. На дарувальника покладається інформаційний обов`язок повідомити обдаровуваного про небезпечні недоліки речі, що є предметом договору дарування.Не виключається можливість укладання договору дарування речей з певними дефектами, якщо обдаровуваному про них відомо і він готовий прийняти таку річ. При цьому відповідальність за шкоду, заподіяну таким дарунком іншим особам, буде нести обдаровуваний, який виступає його власником. Крім того, за явні недоліки речі, які очевидні у момент прийняття дарунку і які стали причиною шкоди, дарувальник відповідальності нести не буде.Слід врахувати, що договір дарування підпорядкований загальним нормам зобов`язального права, а тому, якщо у договорі були визначені умови щодо якості, кількості майна, що передається обдаровуваному, у випадку порушення таких умов договору, обдаровуваний має право вимагати відшкодування спричинених збитків.

Недотримання дарувальником обов`язку повідомлення обдаровуваного про недоліки речі, що є дарунком, або про її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров`я, майна обдаровуваного або інших осіб, тягне настання для дарувальника негативних правових наслідків. Він зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану обдаровуваному або іншим особам при володінні чи користуванні його дарунком; останнім за умови, що про них було відомо обдаровуваному.

У пункті 5 договору дарування нерухомого майна від 21.08.2015 року зазначено, що за свідченням дарувальника на момент укладання цього договору в нерухомому майні , яке відчужується за цим договором, не здійснювалися будь-які самовільні переобладнання, перепланування, добудови , перебудови, реконструкції , жодних змін щодо її технічних характеристик , зокрема таких, які потребують попереднього погодження і отримання дозволів.

Натомість, в ході розгляду справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 оскаржувала рішення Жовтневого суду м. Запоріжжя у справі 331/3053/13-ц в апеляційному порядку , з огляду на що у суду наявні обгрунтвоані сумніви щодо необізнаності позивача щодо існування певних зобов`язань його батька ОСОБА_2 вчинити певні дії у нежитловому приміщенні, яке він відчужував. Тобто, приймаючи в дар нерухоме майно ОСОБА_1 знав про його особливі властивості , які полягають у наявності судового рішення щодо зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні комунальною власністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Правовомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т. ін.).

У сукупності ці правомочності вичерпують усі надані власнику можливості.

Згідно з нормою ст. 319 ЦК власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто правомочності власника не є безмежними, закон може встановлювати певні обмеження здійснення права власності.

Такі обмеження встановлюються з метою забезпечення рівноваги в суспільстві та здійснення майнових прав усіма суб`єктами права. Отже, правомочності власника та межі здійснення ним прав встановлені законом. Через категорії «межі здійснення суб`єктивних цивільних прав» та «обмеження здійснення суб`єктивних цивільних прав» у законі встановлюється така поведінка власника, яка не суперечить актам цивільного законодавства. Власник майна повинен враховувати межі та обмеження цивільних прав. Межі здійснення цивільних прав фактично виражаються у формулі «дозволено все, що прямо не заборонено законом», а обмеження (заборони), які мають найбільш загальний характер і які особа-власник повинна враховувати у своїй поведінці, конкретизуються у ст. 13 ЦК.

Так, обмеження встановлюються щодо окремих суб`єктивних прав як засіб стримання особи-власника при здійсненні ним цих прав з урахуванням необхідності дотримання прав інших осіб або суспільних інтересів.

Таким чином, аналіз законодавства дає підстави для висновку: абсолютність прав власника зовсім не означає, що ніхто і ніколи не може їх обмежити. Разом із тим, як вбачається зі ст. 319 ЦК, обмеження права власності не підлягають розширеному тлумаченню. Закріплений у п. 1 ч. 2 ст. 319 ЦК принцип, відповідно до якого дії власника щодо його майна не повинні суперечити закону, є загальним універсальним обмеженням прав власника.

Відсутність прямої заборони в законі надає власнику широке коло можливостей для здійснення права власності, в той час як заборона на здійснення певних дій є механізмом стримання власника.

У пункті 39 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) зазначено, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини першої статті 1, лише якщо забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Питання стосовно того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним (див. рішення у справі "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy) [GC], N 33202/96, п. 107, ECHR 2000-I).

Матеріалами справи підтверджено, що 14.07.2016 головним державним виконавцем Олександрівського ВДВС м. Запоріжжя Хохловим К.К. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 51670560 з примусового виконання виконавчого листа № 2/331/20/14 виданого 07.04.2016 Жовтневим районним судом м. Запоріжжя про зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні майном - приміщення VII у під`їзді №11 підвалу літ. А-4 за адресою : АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу перегородки між під`їздом №11 та приміщенням № АДРЕСА_3 ,замурування дверей між приміщенням VII та ХХХХІХ підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 та звільнити приміщення VII підвалу літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_1 .

На теперішній час судове рішення не виконане , у виконавчому провадженні здійснено певні виконавчі дії , а 27.07.2018 головним державним виконавцем винесено постанову про відкладення проведення виконавчих дій, на підставі направлення листа на адресу ТОВ «ЗМБТІ» від 23.07.2018 з клопотанням про надання проекту кошторису необхідних витрат для виготовлення технічного висновку про стан будівельних конструкцій.

Відповідно до Основного Закону України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Розглядаючи цю справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі „Шмалько проти України“ від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень судів України відбувається на основі виконавчих документів, які є підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження і проведення виконавчих дій. Такими документами є зокрема виконавчі листи, що видаються судами ( п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції ( ч.1 ст. 431 ЦПК України).

Системний аналіз ЦПК України дає можливість дійти висновку, що виконавчий лист відтворює резолютивну частину прийнятого судом рішення і залишається незмінним до повного виконання чи втрати ним юридичної сили у випадках, встановлених Кодексом.

Врахровуючи вищевикладене , підстави та обставини прийняття у власність позивачем ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, наявність з боку попереднього власника ОСОБА_2 щодо зазначеного нерухомого майна невиконаних зобов`язаннь вчинити певні з метою поновлення прав територіальної громади м. Запоріжжя , а також наявність невиконаного судового рішення, яке перебуває на примусовому виконанні в Олександрівському відділі державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог , та вважає, що в даному випадку з огляду на «високу» мету щодо виконання судового рішення , яке набрало законної сили, забезпечено "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав позивача , а тому у суду немає підстав зобороняти органу державної виконавчої служби проводити виконавчі дії задля примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2014 року (справа 331/3053/13-ц).

Керуючись 3,4,11-13, 19, 263, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Олександрівського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області , ОСОБА_2 , Запорізької міської ради про заборону вчинення певних дій відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення складений 13.06.2019 року.

Суддя:

11.06.2019