Рішення № 8237947, 16.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.03.10 р.                     Справа № 37/24                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк, ідентифікаційний код 13511245

до Відповідача: Комунального лікувально-профілактичного закладу „Міська лікарня №4”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 05492781

про: стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 10017,56грн., пені в сумі 432,59грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – Нікульська А.О. (за довіреністю № 113 від 28.12.2009р.),

від Відповідача - Рязанцев А.Г. (за довіреністю б/н від 01.03.2010р.),

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

У відповідності до ст. 77 ГПК України судом оголошена перерва для дослідження матеріалів справи та надання сторонам часу для повного і належного виконання вимог ухвали суду до 16.03.2010р.

СУТЬ СПРАВИ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Комунального лікувально-профілактичного закладу „Міська лікарня №4”, м. Донецьк (далі – Відповідач), про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 10017,56грн., пені в сумі 432,59грн.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов’язань за договором оренди № 2606/2006 від 27.04.2006р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди № 2606/2006 від 27.04.2006р. з додатками та додатковими угодами, розрахунок заборгованості по орендній платі та пені, правоустановчі документи, платіжні доручення, лист від 28.12.2009р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 18, 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 526, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 12 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач на виконання вимог суду 16.03.2010р. надав підписаний Відповідачем акт звірення розрахунків за період з 26.10.2009р. по 26.01.2010р. (а.с.а.с.38-40).

Відповідач у письмових поясненнях від 02.03.2010р. (а.с. 27) з додатками (а.с.а.с. 28, 29) позовні вимоги в частині стягнення основного в боргу в сумі 10017,56грн. визнав, а щодо пені зазначив про необхідність надання йому розрахунку заявленої до стягнення пені та проведення взаєморозрахунку в цій частині, про що у подальшому сторонами був складений та підписаний без зауважень відповідний акт (а.с.а.с.38-40).

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

27.04.2006р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідач (Орендар) укладено договір оренди № 2660/2006 (а.с.а.с. 12-15), згідно п.п.1.1, 10.1. якого Позивач передає Відповідачу в строкове платне користування нерухоме державне майно – нежитлові вбудовані приміщення загальною площею 2870,65 кв.м, що знаходяться на балансі Донецького національного технічного університету (Балансоутримувач) і розташовані за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, 188а, для розміщення міської лікарні №4, строком до 22.04.2007р.

Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов’язання із перерахування орендної плати, визначеної на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць розрахунку - березень 2006р. – становить 2634,46 грн. без ПДВ), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції за попередній місяць і сплаті до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні 50% і 50% відповідно щомісяця не пізніше 25 числа.

Умовами п. 3.5. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.

Відповідно до умов п. 2.1. договору, 23.12.2005р. об’єкт оренди був переданий Відповідачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі (а.с.17).

22.06.2007р. та 28.08.2009р. між сторонами укладені додаткові угоди, якими внесені зміни та доповнення до істотних умов договору (а.с.а.с. 8, 10) відносно розміру орендної плати.

У зв’язку із неналежним виконанням грошових зобов’язань станом на момент звернення Позивача до суду у Відповідача утворилась заборгованість за період з вересня 2009р. по грудень 2009р. включно в сумі 10017,56грн. та нарахована пеня в сумі 432,59грн., на примусовому стягненні яких наполягає Позивач.

Відповідач позовні вимоги визнав частково в сумі 10017,56грн., про що виклав у письмових поясненнях від 02.03.2010р. (а.с. 27), підписавши, в подальшому акт звіряння (а.с.а.с.38-40), яким визнав і нараховану пеню.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов’язань та застосуванні наслідків їх невиконання у вигляді стягненні пені.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:

По-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;

По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою (а.с. 31) на вчинення такої процесуальної дії особою;

По-третє, оскільки учасниками спірних правовідносин є лише Позивач та Відповідач, остільки визнання позовних вимог як таке не має безпосередніх негативних наслідків для прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відносно наявності/відсутності суперечності визнання позову закону суд зазначає таке:

Враховуючи статус сторін та об’єкту оренди, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та умовами договору оренди № 2606/2006 від 27.04.2006р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди № 2606/2006 від 27.04.2006р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов’язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач не мав жодних підстав для ухилення від виконання обов’язку із здійснення платежів з орендної плати не пізніше 25 числа місяця на користь Державного бюджету та Балансоотримувачу відповідно до умов п. 3.3. договору № 2606/2006 від 27.04.2006р. за період користування.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов’язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів протилежного (у тому числі – припинення грошових зобов’язань у інший, аніж виконання, спосіб) виконання грошових зобов’язань, за визначений Орендодавцем період користування (формування стягуваної заборгованості) не було здійснено у повному обсягу орендних платежів, що кваліфікується судом як порушення відповідних грошових зобов’язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам Відповідач – таким, що їх прострочив відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Перевіривши правильність розрахунку позовних вимог в цій частині, суд задовольняє їх у повному обсягу – в сумі 10017,56грн.

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов’язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати орендних платежів сформульована безпосередньо у п. 3.5 договору оренди № 2606/2006 від 27.04.2006р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов’язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Беручи до уваги встановлений судом факт невиконання грошових зобов’язань Відповідачем у розглядуваний період, перевіривши розрахунок позовних вимог в цій частині за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення вимог щодо пені – у сумі 432,31грн.

Частковість задоволення вимог в означеній частині обумовлена арифметичними недоліками Позивача у підрахунку, викликаними використанням спрощеного визначення суми пені за один день прострочення.

З урахуванням означених помилок у розрахунку вимог щодо стягнення пені, визнання позову стосовно пені приймається судом лише в частині, що відповідає належним чином розрахованої суми.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягуються з Відповідача пропорційно сумі задоволених вимог в доход бюджету, оскільки Позивач звільнений від їх сплати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Донецьк (ідентифікаційний код 13511245) до Комунального лікувально-профілактичного закладу „Міська лікарня №4”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 05492781) про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 10017,56грн., пені в сумі 432,59грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального лікувально-профілактичного закладу „Міська лікарня №4”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 05492781) на користь державного бюджету (р/р 31115094700004, МФО 834016, код бюджетної класифікації 22080300 УДК у м. Донецька Головне управління державного казначейства України у Донецькій області ЄДРПОУ 34686537) заборгованість у сумі 10017,56грн. та пеню – 432,31грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

4. Стягнути з Комунального лікувально-профілактичного закладу „Міська лікарня №4”, м. Донецьк, (ідентифікаційний код 05492781) на користь державного бюджету державне мито в розмірі 104,5грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн.00 коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його прийняття, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 16.03.2010р. оголошено та підписано повний текст рішення.

6. Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його прийняття або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя