Рішення № 82379248, 07.06.2019, Великоновосілківський районний суд Донецької області

Номер справи 220/2612/18

Номер провадження № 2/220/104/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2019 року смт. Велика Новосілка Донецької області

Великоновосілківський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Яненко Г.М.,

при секретарі судового засідання Черняєвій С.П.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та середнього заробітку за час затримки виплати сум, що належать до сплати,

ВСТАНОВИВ:

26.11.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги та середнього заробітку з час затримки виплати сум.

Позовні вимоги мотивовані тим, що він, на підставі наказу від 07.07.2016 року № 1/ОС, з 08.07.2016 року був прийнятий на посаду начальника вагона у виробничий підрозділ «Донецька дистанція зв`язку» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

17.07.2017 року позивач був звільнений із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що була зроблена відмітка у його трудовій книжці. На день звільнення позивача йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата з березня 2017 року по 17 липня 2017 року та грошова компенсація за невикористану щорічну відпустку, що у сумі складає 21434,19 грн. Зазначена заборгованість із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку є досі невиплаченою позивачу, а відтак ОСОБА_1 вважає дії відповідача незаконними, так як згідно з вимогами ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 116 КЗпП України виплата усіх сум, що належать працівнику від підприємства, проводяться у день звільнення. У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тому просить стягнути з відповідача ПАТ «Українська залізниця» заборгованість із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в загальному розмірі 21434,19 грн. та середній заробіток за період затримки виплати з 18.07.2017 року по 26.11.2018 року у розмірі 94918,39 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку.

25.01.2019 року від відповідача до суду надійшов відзив на позов з відповідними письмовими доказами (а.с. 40-69), згідно з яким ПАТ «Українська залізниця» позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що з 16.03.2017 року у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської області шляхами залізничного та автомобільного сполучення відповідно до Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15.03.2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», введеного в дію Указом Президента України від 15 березня 2017 року № 62/2017 та відсутністю первинних документів бухгалтерського обліку нарахування заробітної плати було припинено. У зв`язку з відсутністю первинних документів підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт та здійснити нарахування заробітної плати не можливо. Додатково зазначив, що згідно з Науково - правовим висновком Торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21 - 10.2 порушення норм трудового законодавства щодо працівників структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» виникли через форс-мажорні обставини, а відтак відповідач звільнений від відповідальності за невиконання обов`язків передбачених законодавством про працю.

В судове засідання сторони не з`явилися.

Позивач спрямував до суду заяву про розгляд справи у його відсутність та про підтримання своїх позовних вимог.

Представник відповідача також за письмовим клопотанням від 08.04.2019 року просив про розгляд справи у відсутність відповідача та за наявними у матеріалах справи доказами.

При досліджені письмових доказів, наявних у матеріалах справи, судом встановлено.

Позивач ОСОБА_1 з 08.07.2016 року працював на посаді начальника вагона у виробничому підрозділі «Донецька дистанція зв`язку» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» та 17.07.2017 року звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату працівників на підставі наказу № 10072/ДН-ос про що свідчить копія його трудової книжки (а.с. 11 - 19).

Відповідно до розрахунків, заробітна плата позивача за березень 2017 року по 17.07.2017 року складає 21434,19 грн., з яких:

- за березень 2017 року – 2884,14 грн.;

- за квітень 2017 року – 3317,92 грн.;

- за травень 2017 року -2873,01 грн.;

- за червень 2017 року – 338,00 грн.;

- за липень 2017 року - сума до виплати становить 12021,12 грн. (складається із заробітної плати за липень 2017 року, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку (а.с. 20-24).

Факт перебування позивача у трудових відносинах з ПАТ «Укрзалізниця» відповідач не оспорює та визнає факт звільнення позивача 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідач також зазначає, що ОСОБА_1 нарахована заробітна плата за період з 01.03.2017р. по 15.03.2017р. в розмірі 1109,05 грн. з урахуванням обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів (а.с. 48).

З приводу заборгованості яка виникла з 16.03.2017р. по 17.07.2017 р. в листі юридичної служби регіональної філії відповідача зазначено, що з виробничого підрозділу «Донецька дистанція зв`язку» до Дирекції у м. Лиман не надходили оригінали документів для нарахування та виплати позивачу заробітної плати. Відсутня первинна документація, або доступ до неї, а тому не можливо підтвердити, спростувати або надати інформацію за вказаний період.

Представник відповідача, заперечуючи можливість прийняття судом як належних доказів розрахунки заробітної плати видані після 16 березня 2017 року «невідомими особами» (а.с. 20-24), у своєму відзиві на позовну заяву зазначеної суми заборгованості перед позивачем із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку не спростовує, доказів, що заборгованість була погашена повністю чи частково не надав, свого розрахунку заборгованості не наводить, а лише посилається на обставини, які ускладнили проведення розрахунку з позивачем.

Разом з цим відповідачем надано лист в.о. заступника начальника СП «Донецька дирекція з залізничних перевезень» від 18.01.2019 року, згідно якого визначено нараховану денну та місячну заробітну плату ОСОБА_1 , середньоденну – 280,88 грн., середньомісячну – 5740,49 грн., без урахування утримання з цих сум податків та зборів.

Також позивачем зазначено, що у березні місяці 2017 року ОСОБА_1 з 01 по 15 число зараховано заробітну плату у розмірі 2635,86 грн., після цього нарахування не проводились, в зв`язку з не надходженням від бухгалтерії первинних документів (довідки а.с. 48-50).

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За практикою Європейського суду з прав людини (справа «Будченко проти України», заява № 38677/06) концепція «майна» не обмежується існуючим майном, може охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав «законні сподівання» щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність. Тобто невиплачена заробітна плата є майном та однозначно підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ст. 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно зі ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

За ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому зарплати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до положень ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Враховуючи те, що позивачем надано довідки, не визнані однак не спростовані відповідачем, суд вважає, вимоги позивача про стягнення з відповідача ПАТ «Українська залізниця» на його користь заборгованості із заробітної плати та грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в загальному розмірі 21434,19 грн., за період з березня 2017 року по момент звільнення відповідача 17.07.2017 р. обґрунтованими та законними, а тому вимоги позову ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню.

Висновок суду про стягнення заборгованості по заробітній платі ґрунтується у т.ч. на положеннях Законів України від 24.03.1995 року «Про оплату праці» та від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст.8 Закону України від 16.07.1999 року «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст.21 КЗпП України), а обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Доводи відповідача про припинення нарахування заробітної плати з 16.03.2017 р. на виконання указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України», у зв`язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», а також виробничих підрозділів підпорядкованих дирекції, викликаних припиненням переміщення вантажів через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей, і як наслідок відсутністю доступу до первинних документів, та ухвалення рішення на підставі «розрахунків заробітної плати» та інших паперів складених після 16 березня 2017 року невідомими особами, суд не приймає, оскільки вони не спростовують наявності заборгованості відповідача перед позивачем по заробітній платі.

Крім того, згідно висновку Верховного Суду, який викладений у постанові від 28.03.2018 року у справі №243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.

Разом з тим, щодо можливості виплати відповідачем заробітної плати позивачеві, а відтак наявності підстав виплати позивачеві його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд вбачає наявність форс-мажорних обставин у відповідача в даному випадку, що також підтверджується відповідним висновком Торгово-промислової Палати України від 16.01.2018 року № 126/2/21-10.2.

Так, згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Тобто, обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Частина перша ст. 9 ЦК України кореспондується з ст. 4 КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема і трудових, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

Враховуючи позовні вимоги у даній справі, зокрема, вимоги щодо виплати компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати, засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна загроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні (звільненні) працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) відносно ПАТ «Укрзалізниця», засвідчено настання форс-мажорних обставин при здійсненні господарської діяльності на території, непідконтрольній українській владі, у тому числі за місцем роботи позивачки.

З 20.03.2017 року господарська діяльність та управління виробничими потужностями відповідача унеможливлено неправомірними діями третіх осіб. Майно ПАТ «Укрзалізниця», що знаходиться в тому числі за фактичним місцем роботи позивача, перебуває у незаконному володінні та під контролем третіх осіб. Фактично відповідач втратив контроль і доступ до своїх виробничих потужностей та іншого майна.

Початок дій форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є 20 березня 2017 року. Унеможливлення виконання ПАТ «Укрзалізниця», регіональною філією «Донецька залізниця» обов`язків, передбачених законодавством України про працю, спричинено впливом дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), а саме актами тероризму, тривалими перервами в роботі транспорту, регламентними умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, які продовжують діяти і дату закінчення їх дії встановити неможливо. Ці форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є надзвичайними, непередбачуваними і мають неминучий характер, їх дії не можна уникнути за звичайних обставин при всій обачливості зобов`язаної сторони за трудовим договором (а.с. 52-68).

На думку суду зазначений висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом та підтверджує відсутність вини відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні, тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідні правові позиції висловлені у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року № 6-2159цс15, від 11 травня 2016 року № 6-383цс15, від 23 березня 2016 року № 364цс16, від 23 березня 2016 року № 365цс16, від 25 травня 2016 року № 948цс16, від 31 травня 2017 року № 6-2163 цс16, а також у постановах Верховного Суду від 15 серпня 2018 року у справі № 264/925/17-ц, від 10 жовтня 2018 року у справі № 225/5072/17.

З урахуванням викладеного, доводи відповідача про відсутність його вини у не проведенні своєчасного розрахунку при звільненні позивача є обґрунтованими.

Згідно із ст.10 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Відповідно до пункту 3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) затвердженого рішенням Президії ТПП України від 18 грудня 2014 р. № 44(5) ( із змінами та доповненнями, внесеними рішенням Президії ТПП України від 26 квітня 2016 № 11 (6)) сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - сертифікат) - документ, затвердженої Президією ТПП України форми, який засвідчує настання форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

Пунктом 6.12 вказаного Регламенту визначено, що сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), після його внесення до Реєстру сертифікатів і підготовки тексту, роздруковується на бланку Торгово-промислової палати України / регіональної ТПП, що проводить засвідчення форс-мажорних обставин, і підписується уповноваженою особою, яка прийняла рішення про засвідчення форс-мажорних обставин, і відповідно першим віце-президентом або віце-президентом ТПП України / президентом, першим віце-президентом або віце-президентом регіональної ТПП. На сертифікаті ставиться печатка ТПП України / регіональної ТПП.

У даній справі відповідачем надано висновок Торгово-промислової палати України, у розділі VII якого зазначено, що цей висновок складено на бланку Торгово-промислової палати України в 5 автентичних примірниках, він підписаний фахівцями, які склали цей висновок та першим віце-президентом ТПП України, на сертифікаті поставлена печатка ТПП України.

Відсутність у вказаному висновку назви сертифікат не свідчить про те, що цей доказ є неналежним.

Отже, унеможливлення виконання обов`язків, передбачених ст. 116 КЗпП України перед працівниками, що вивільнені за скороченням штату згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України, а саме в день звільнення провести з працівниками розрахунок, спричинено впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - актами тероризму на територіях міста Донецька Донецької області та міста Луганська Луганської області, що є обставинами, які не залежать від волі сторін за трудовим договором, а також мають надзвичайний і невідворотний характер, що підтверджено висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, є підставами для звільнення відповідача від відповідальності через відсутність вини підприємства, а тому і відсутні правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Крім того, відповідно до частин 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні позивача до суду судовий збір ним не сплачувався.

Відповідно до частини 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно п/п 1 п.1 частини 2, частини 1 ст.4 Закону України від 08 липня 2011 року «Про судовий збір», за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Позивач звернувся до суду з позовом 26.11.2018 року.

Відповідно до ст. 7 Закону України від 07.12.2017 року «Про Державний бюджет України на 2018 рік», розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2018 року встановлено у розмірі 1762 гривні.

Тобто, з позовної заяви про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 21434,19 грн. підлягав сплаті судовий збір у розмірі 704,80 грн. Дану вимогу судом задоволено, відтак судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає до стягнення з відповідача на користь Держави.

На підставі викладеного, з урахуванням ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці», ст. 47, 94, 97, 116, 117, 233 КзпП України, Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100 та керуючись ст. 12, 13, 81, 141-142, 200, 263-265. 267, 273, 274, 354, 355 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, одноразової грошової вихідної допомоги та середнього заробітку з час затримки виплати сум - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Тверська,5, код ЄРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) заборгованість із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та одноразової грошової вихідної допомоги в загальному розмірі 21434 грн. 19 коп.

У задоволенні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18.07.2017 року по 26.11.2018 року у розмірі 94918,39 грн. та донарахувати по день фактичного розрахунку - відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 704,80 грн. судового збору.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.М. Яненко