Рішення № 82378490, 06.06.2019, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/7142/18

Провадження 2/206/323/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(Заочне)

06 червня 2019 року в залі суду в місті Дніпрі Самарський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

за участю секретаря Панюшкіної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

27 грудея 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Самарського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2 , в якому посилаючись на ст. ст. 328, 331, 344 ЦК України просить визнати за нею право власності на 1/6 частки домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер майна 11811540. Стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати (а.с.2-6, 25-28).

І. Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона із січня 2004 року постійно мешкає у домоволодінні, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на вказане домоволодіння було зареєстровано за її батьком, ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 01.11.2000 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько, ОСОБА_3 , помер в зв`язку з чим відкрилась спадщина. 30.08.2005 року державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської Державної нотаріальної контори Острюк О.В. на підставі ст. 1261 Цивільного кодексу України посвідчено факт того, що спадкоємцем в цілому майна ОСОБА_3 є його дружина - ОСОБА_4 , яка є її матір`ю. На підставі даного свідоцтва Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» було проведено державну реєстрацію права власності на вказане домоволодіння за її матір`ю ОСОБА_4 . Однак, 09.07.2007 року до Самарського районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на 1/4 частку домоволодіння. За результатами розгляду зазначеного позову, 24.07.2008 року Самарським районним судом м. Дніпропетровська було винесено рішення по справі № 2-97/08 яким позовні вимоги ОСОБА_2 , були задоволені частково, а саме визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 30.08.2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 права власності на домоволодіння частково недійсним (на 1/6 частку); визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку домоволодіння. Також цим же рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська було визнано за нею, право власності на 1/6 частку домоволодіння. Таким чином на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2008 року по справі № 2-97/08 право власності на домоволодіння належить на праві спільної часткової власності трьом особам, а саме: ОСОБА_4 - 4/ 6 частки; ОСОБА_1 - 1/6 частки; ОСОБА_2 - 1/6 частки. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Вона є єдиним спадкоємцем за ОСОБА_4 , а отже після проведення державної реєстрації їй буде належати 5/6 домоволодіння, а саме: 1/6 частка - на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2008 року по справі № 2-97/08; 4/6 частки - на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Станом на сьогоднішній день, право власності на домоволодіння зареєстровано за ОСОБА_4 . Таким чином Відповідач, набувши на підставі рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24.07.2008 року, право власності проігнорував норми цивільного законодавства, які передбачають, що право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації та не здійснює реального володіння чи користування належною йому часткою. Вона володіє вказаним домоволодінням відкрито, ніяких дій для приховування цього не здійснює. Отже вона набула право власності на 1/6 частки домоволодіння за набувальною давністю, - оскільки добросовісно і відкрито користується нерухомим майном на протязі більше 10-ти років. В свою чергу, відповідач жодного разу, а ні до прийняття Самарським судом м. Дніпропетровська рішення від 24.07.2008 року, а ні після, не перебував не території домоволодіння, так само відповідач не приймає участь в фінансування витрат, пов`язаних проведенням поточного/капітального ремонту Домоволодіння. Фактично відповідач своїми діями добровільно відмовився від права власності на 1/6 частки домоволодіння. Тому, визнання права власності за набувальною давністю за нею не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала і просила визнати за нею право власності на 1/6 домоволодіння за набувальною давністю.

Пояснила, що вона в будинку проживає з 2004 року постійно. Вона допомогала батькам купувати цей будинок. Будинок вцілому належав її батьку, потім його успадкувала її мати. Проте згодом вони дізналися про позашлюбного сина батька - відповідача ОСОБА_2 , за яким рішенням суду визнано право власності на 1/6 частину спірного домоволодіння. Відповідач з 2000р. жодного разу у будинку не був. Вона сплачує за комунальні послуги та утримує будинок. Відповідач не реєстрував своє право власності за рішенням суду. Будинок досі по реєстру належить її матері. Вона хотіла зареєструвати право власності на 5/6 частин домоволодіння, але на ньому накладений арешт. Вона за рішенням суду від 2008 року на 1/6 частину право власності не реєструвала.

Відповідач не використав своє право бути присутнім у судовому засіданні, хоча належним чином повідомлений про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Цивільного процесуального кодексу України, через оголошення, розміщене на офіційному сайті «Судова влада» і судові повістки, в матеріалах справи міститься конверт який направлявся відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання». У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності із вказаними вище обставинами дає суду підстави для застосування положень ч. 1 п. 1 ст. 280, ст.ст. 281-282 ЦПК України.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

28 грудня 2018 року дану позовну заяву було залишено без руху (а.с.19).

14 січня 2019 року позивачем подано заяву про усунення недоліків та уточнену позовну заяву (а.с.22-28).

В зв`язку з чим 28 січня 2019 року ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська по даній цивільній справі було відкрито загальне позовне провадження (а.с.44).

18 березня 2019 року подовжено строк підготовчого засідання.

Ухвалою від 11 квітня 2019 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.75).

В судові засідання призначені 19 лютого 2019р., 18 березня 2019р., 11 квітня 2019р., 16 травня 2019р., 06 червня 2019р. відповідач, повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, не з`явився, в зв`язку із чим, за наявності підстав, визначених у ч. 1 ст. 280 ЦПК Країни, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

06 червня 2019 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Під час розгляду справи судом заслухано позивача, допитано свідків, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оглянуто цивільну справу № 2-97/08.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Судом встановлено, що 30 серпня 2005 року на ім`я ОСОБА_4 державним нотаріусом Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори було видане свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , згідно з яким вона набула право власності в цілому на домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 та розташований на земельній ділянці площею 700кв.м. (а.с.32).

З цього ж свідоцтва видно, що домоволодіння належало померлому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Орловою Т.Є., приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 02.11.2000 року за реєстровим № 2304 та 518 в книзі 6928, реєстровий номер 11811540.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно Комунального підприємства «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» від 06.10.2005 року право приватної власності на домоволодіння АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 06.10.2005 року (а.с.33).

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2008 року по справі № 2-97/08 позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , треті особи - Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на ј частку домоволодіння у порядку спадкування за законом задоволено частково. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня 2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , частково недійсним (на 1/6 частку). Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. ОСОБА_4 у позові до ОСОБА_2 , треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про усунення від права спадкування відмовлено. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Восьма дніпропетровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на 1/6 частку домоволодіння у порядку спадкування за законом задоволено. Встановлено факт прийняття ОСОБА_1 спадщини після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня 2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , частково недійсним (на 1/6 частку). Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Вважати свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 30 серпня 2005 року Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, зареєстроване у реєстрі за № 3-2237 (спадкова справа № 525/05), за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , в цілому недійсним на 1/3 частку (а.с.29-31).

Цим же рішенням встановлено, що спадщину прийняли ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (оскільки постійно проживали разом з ОСОБА_3 на час смерті), а також ОСОБА_2 (оскільки у шестимісячний строк з дня смерті батька звернувся до нотаріальної контори). ОСОБА_5 протягом шести місяців з дня смерті батька не звернувся до Восьмої дніпропетровської державної нотаріальної контори та не мешкав постійно разом з батьком на час його смерті, а тому, у розумінні закону, він не прийняв спадщину та не має право на неї.

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 12 травня 2015 року (а.с.34).

З витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі від 22.10.2015 року Четвертою дніпропетровською державною нотаріальною конторою 22.10.2015р. заведено спадкову справу № 1036/2015 після смерті ОСОБА_4 (а.с.35).

Згідно довідки № 8660 від 22.10.2018 року за про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 донька власника з 21.10.2010 року, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 з 05.11.2009р. знято з реєстрації 27.09.2018р., ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 власник з 07.11.2000р. знято з реєстрації 27.09.2018р. - померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.36).

З наданих позивачем копій накладних з 2015-2016р. на адресу АДРЕСА_1 нею купувалися та доставлялися товари (а.с.60-70).

Допитані в судовому засіданні свідки, заявлені позивачем ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 пояснили, що позивач з 2004 року проживає у будинку. Вона переїхала до батьків, коли захворів її батько і досі проживає у будинку зі своїм чоловіком. Вона доглядає будинок, порається по господарству. Будинок належав її батькам. Відповідач лише один раз приїздив на поховання його батька, більше він до будинку не приїздив.

В підтвердження обставин, викладених у позовній заяві позивачем долучено докази, а саме копії рішення від 17.11.2006р. про дозвіл ОСОБА_4 будівництва гаража у домоволодінні АДРЕСА_1 , акт -висновок про можливість будівництва від 21.09.2006р. ОСОБА_4 , постанова № 426 від 31.10.2006р. по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_4 , квитанції про сплату штрафу ОСОБА_4 , повідомлення КП «ДМБТІ» від 2005р. ОСОБА_4 , квитанції зі сплати за витяг про реєстрацію права власності від імені ОСОБА_4 (а.с.66, 71-74).

Між тим, зазначені докази відхиляються судом, оскільки вони не відносяться до предмета спору у даній справі.

ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 2 ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес сторони лише способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

До аналогічних висновків щодо застосування статті 334 дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01 серпня 2018 року (справа № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18), Велика Палата Верховного Суд у постанові від 14 травня 2019 року (справа № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18).

Так, судом встановлено, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало батьку позивача. Після смерті батька позивача право власності вцілому було зареєстровано за матір`ю позивача, яке і на сьогодні залишається зареєстрованим за нею. Згодом рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська визнано свідоцтво про право на спадщину за законом від 30 серпня 2005 року за яким ОСОБА_4 набула у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , частково недійсним. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частку домоволодіння АДРЕСА_1 у порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, враховуючи той факт, що позивач достеменно знала власника спірного майна, своєю суттю виключає можливість застосування у даному випадку приписів ст. 344 ЦК України, оскільки у даного майна був і є титульний власник та він був відомий позивачу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Статтями 77 - 80 ЦПК України встановлено критерії доказів, а саме їх належність, допустимість, достовірність та достатність.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Так, згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових втрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3-13. 141. 235. 258. 259. 263-265, 268, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в позові повністю.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за заявою відповідача, яка може бути подана протягом двадцяти днів з дня отримання відповідачем копії повного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2019 року.

Суддя А.О. Сухоруков