Рішення № 82374993, 12.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/67/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Соколенко О.М.

при секретарі судового засідання Хлевитській С.І.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Дем`янової Ю.Р. (за довіреністю),-

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

04 січня 2019 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини А 1942 (далі – відповідач, військова частина), в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною відмову військової частини А1942 у виплаті ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн.;

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 107 в частині здійснення виплати на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;

- стягнути з військової частини А1942 на користь ОСОБА_1 частину недоплаченої одноразової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 843 грн. та інфляційних втрат на дату ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 09.01.2019 року, судом на підставі положень ч.1 ст.169 КАС України позовну заяву залишено без руху, та позивачу наданий десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

17 січня 2019 року за вх. №1859/19 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви разом із уточненою позовною заявою (т.1 а.с.26-30), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108, яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.;

- зобов`язати військову частину А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1686 гривень, що є 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням та виплату 843 гривень винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби з індексацією та врахуванням 843 гривень раніше проведених виплат.

Ухвалою суду від 22.01.2019 року судом продовжено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви до 01.02.2019 року.

01 лютого 2019 року за вх. №3817/09 через канцелярію суду від позивача надійшов лист про усунення недоліків позовної заяви, в якому позивачем зазначено, що в адміністративних справах № 420/67/19 та № 815/597/18 ті ж самі сторони, однак різний предмет спору. У справі № 420/67/19 позивач звертається з позовом до військової частини А1942 у зв`язку з виниклим спором щодо розміру суми винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, та, зокрема, позивач вважає, що винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби має бути нарахована та виплачена у сумі 1686 гривень, що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, а відповідач вважає, що винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби складає 843 гривні, що є 50% від 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням.

У вказаному листі також зазначено, що відповідачем фактично виплачено 843 гривні, що є 50% від 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням. За таких обставин, як вказує ОСОБА_1 , право позивача на заяву у порядку статті 383 КАС України по справі № 815/597/18 не створює процесуальних перешкод для відкриття провадження адміністративній справі № 420/67/19.

До вказаного листа позивачем також додано уточнену позовну заяву до Військової частини А 1942 від 01 лютого 2019 року (т.1 а.с.50-54), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням;

- зобов`язати військову частину А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням та виплатити з врахуванням проведених виплат у сумі 843 грн., що підлягає індексації;

- визнати протиправним та скасувати підпункт 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108 яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.

В обґрунтування уточненої позовної заяви позивач зазначає, що постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 року в адміністративній справі №815/597/18, залишено без змін рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року в справі № 815/597/18, яким ухвалено здійснити нарахування та виплату на користь позивача винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби. При цьому, у вказаних постанові та рішенні судів надана правова оцінка, що винагорода за тривалість безперервної військової служби установлена додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та за вислугу 20 років складає 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням, а правила виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби визначені пунктами 32.1-32.8 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008р. №260.

Однак, як стверджує ОСОБА_1 , всупереч судових рішень першої і апеляційної інстанції в адміністративній справі № 815/597/18, що набрали законної сили, та додатку 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294, відповідачем здійснено позивачу дві виплати у якості винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби на загальну суму 843 грн., що є меншою сумою від розміру 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням, тобто, не відповідає судовим рішенням та наведеній нормі законодавства.

У позовній заяві зазначено, що позивачем були вжиті заходи досудового врегулювання спору, та 19 вересня 2018 року відповідно до Закону України “Про звернення громадян” позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив прийняти рішення про доплату 936,75 грн. винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання та повідомити про результати розгляду заяви.

22.11.2018 року позивач отримав відповідь військової частини від 09 листопада 2018 року № 1803, якою у задоволені заяви щодо невиплати винагороди за 20 років безперервної військової служби в повному обсязі відмовлено, з посиланням на п.7 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Також, як зазначає позивач, у відповіді відповідача наведений розрахунок 50 % суми винагороди за 20 років безперервної військової служби від розміру 1,5 посадового окладу - 999 грн. і окладу за військовим званням -125 грн., та зазначено, що наказом командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108 визначено здійснити виплату грошової винагороди за тривалу безперервну військову службу протягом 20 календарних років в розмірі 749,25 грн. Крім цього, відповідачем зазначено про донарахування та виплату 92,10 грн.

Нормативно обґрунтовуючи власні доводи положеннями ст.ст.17,19,65 Конституції України, ст.ст.1,2,9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», п.п.2,7,11 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», ОСОБА_1 вказує, що Кабінет Міністрів України делегував, зокрема, Міністерству оборони України упорядкувати перелік, розміри та порядок виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

На виконання пункту 2 Постанови, наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», відповідно до пунктів 1.1 та 1,2 якої визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (до складу якого входять одноразові додаткові види грошового забезпечення), а також додаткові види грошового забезпечення, зокрема винагорода за тривалість безперервної військової служби (пункти 32.1-32,8 Інструкції), що виплачується особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у тому числі, за 20 років безперервної календарної військової служби в розмірі 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням.

Отже, як стверджує позивач, Міністерством оборони України вказаною Інструкцією упорядковано перелік і розміри виплати додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, до складу яких входить й винагорода за безперервну війську службу.

За таких обставин, на думку позивача, є очевидною протиправність дій відповідача щодо загального нарахування і виплати позивачу грошової винагороди за тривалу безперервну військову службу протягом 20 календарних років у розмірі 843 грн., тобто у розмірі 50 % від розміру 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням позивача, що призвело до недоплати грошової винагороди за тривалу безперервну військову службу протягом 20 календарних років, яка, як додатковий вид грошового забезпечення військовослужбовців, упорядкована у встановленому законом порядку, а відтак, така виплата повинна здійснюватися у повному обсязі.

Правове обґрунтування позовних вимог, на думку позивача, узгоджується з правовими висновками та правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року по справі № 808/8403/13-а (провадження № К/9901/1280/18).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року судом прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 (в редакції уточненої позовної заяви від 01.02.2019 року), відкрито провадження у справі за даною позовною заявою, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.02.2019 року о 10:20 год.

Ухвалою суду від 27.02.2019 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, зважаючи на неявку до суду відповідача, щодо якого у суду відсутні відомості про сповіщення, судом відкладено підготовче засідання на 12.03.2019 року о 15:00 год.

У підготовче засіданні 12.03.2019 року сторони не з`явились, про дату, час та місце проведення підготовчого судового засідання повідомлялись належним чином та своєчасно. При цьому, 12.03.2019 року за вх.№8743/19 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із неявкою позивача з поважних причин за станом здоров`я, що підтверджується відповідною довідкою.

Враховуючи положення ст.205 КАС України, суд проводив підготовче провадження за відсутності сторін. У підготовчому судовому засіданні 12.03.2019 року судом встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Ухвалою суду від 12.03.2019 року судом продовжено шістдесятиденний строк підготовчого провадження у справі №420/67/19 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання по даній адміністративній справі на 10 квітня 2019 року о 15 год. 00 хв.

03 квітня 2019 року за вх. №12070/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву разом із додатками, згідно переліку, наведеного у ньому, в тому числі, із доказами надсилання його копії на адресу позивача (т.1 а.с.80-94). Судом визнано поважними причини пропуску встановленого судом строку для його подання, зважаючи на повідомлені представником відповідача обставини, та на надані докази.

Так, у відзиві стосовно правомірності дій військової частини А1942 щодо у відмови ОСОБА_1 у здійсненні доплати винагороди за тривалість безперервної військової служби зазначено наступне.

З посиланням на п.32.8 розділу ХХХІІ Інструкції «Про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року № 260 (який діяв на момент виникнення права на отримання винагороди позивачем), п.7 та додаток 25 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294, відповідач вказує, що розрахунок виплати винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, як додаткового виду грошового забезпечення, згідно зазначених норм права ОСОБА_1 повинен складатися з: 1) посадового окладу; 2) окладу за військове звання; 3) 1,5 - розміру винагороди тривалості безперервної військової служби; 4) при цьому, із урахуванням, що їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру.

Як вказує відповідач, з посиланням на відповідний розрахунок, винагорода за тривалість безперервної військової служби Дисяку Д.В. складає 843 грн. - (посадовий оклад 999,00 грн. + оклад за військове звання 125,00 грн.)х1,5 / 2=843,00 грн.).

У відзиві відповідач зазначає, що аналогічний розрахунок вказаної суми надано позивачу у відповіді на його заяву від 19.09.2018 року, яка міститься в матеріалах справи за вих. № 1803 від 09.11.2018 року. Крім цього, у зазначеній відповіді позивача проінформовано, що військовою частиною здійснено доплату у розмірі 92 грн. 10 коп. із зазначенням платіжного доручення від 18.10.2018 року № 594.

Відповідач зазначає, що за своєю юридичною природою п.7 Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07.11.2007 року №1294 чітко визначив, що виплата додаткових видів грошового забезпечення провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, а тому потреба у дублюванні прямої норми у інших нормативно-правових актах відсутня, а її застосування є обов`язковим та неухильним. Крім цього, наказом Міністерства Оборони України № 260 взагалі не передбачені обсяги, в межах яких здійснюються виплати додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, військовою частиною правомірно відмовлено у доплаті коштів ОСОБА_1 , оскільки сума винагороди за тривалість безперервної військової служби є саме 843 грн., і збільшення її розміру національним законодавством не передбачено.

Щодо правомірності підпункту 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108, відповідач у відзиві зазначає наступне.

Оскаржуваний наказ № 108 видано на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справі №815/597/18, яким зобов`язано військову частину здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби, на підставі чого військовою частиною А1942 здійснено нарахування та виплачено 18.07.2018 року ОСОБА_1 винагороду за тривалість безперервної військової служби у розмірі 749,25 грн. 25 коп. При цьому, ОСОБА_1 було відомо, що військовою частиною здійснено доплату у розмірі 92 грн. 10 коп. із зазначенням платіжного доручення від 18.10.2018 року № 594, що підтверджується відповіддю військової частини А1942 вих. № 1803 від 09.11.2018 року.

Крім цього, як вказує відповідач у відзиві, у своєму позові ОСОБА_1 , посилається на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 808/8403/13-а, вказуючи, що правовідносини у даній справі є аналогічними. Проте, як стверджує військова частина А1942, наведена у постанові Верховного суду позиція, не є подібною та не тотожна, хоча б з тих підстав, що позивач по зазначеній вище справі відноситься до категорії військовослужбовців льотного та наземного складу авіації, а виплата додаткових видів грошового забезпечення, визначених додатком 25 до Постанови, цієї категорії провадиться в обсязі 100 відсотків установленого розміру.

Зважаючи на вищевикладене, відповідач вказує, що в діях військової частини А1942 відсутні ознаки протиправності, оскільки для категорії, до якої відноситься позивача, не передбачено здійснювати виплату винагороди за тривалість безперервної служби у повному обсязі.

Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

Окрім того, 03 квітня 2019 року за вх. №12069/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшла заява про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії (т.1 а.с.95-103).

Ухвалою суду від 10.04.2019 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 .

Також, у підготовчому засіданні 10.04.2019 року судом частково задоволено клопотання позивача про витребування у відповідача доказів, у зв`язку із чим оголошено перерву у підготовчому засіданні до 23.04.2019 року о 14:00 год.

11 квітня 2019 року за вх. №13310/19 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив (т.1 а.с.120-123) разом із доказами надсилання її копії на адресу відповідача по справі.

Так, у відповіді на відзив позивач зазначає, що у відзиві відповідача містяться заперечення, які позивач вважає необґрунтованими і юридично неспроможними, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні окремих норм права та невірному розумінні суті пред`явлених позовних вимог.

Крім цього, ОСОБА_1 вважає безпідставними посилання відповідача на те, що правова позиція, викладена у постанові Верховного суду від 31 січня 2018 року у справі № 808/8403/13-а, не підлягає застосуванню у даній справі.

15 квітня 2019 року за вх. №13631/19 через канцелярію суду від представника відповідача на виконання вимог суду надійшов лист разом із додатками, згідно переліку, наведеного у ньому (т.1 а.с.128-132).

19 квітня 2019 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив із доказами надсилання їх копії на адресу позивача (т.1 а.с.124-127), в яких відповідач зазначає, що враховуючи, що розмір винагороди за тривалість безперервної військової служби 20 календарних років встановлено постановою Кабінету Міністрів України, а Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджена наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, визначає лише порядок нарахування та умови, наявність яких дозволяє здійснити виплату такого забезпечення, враховуючи неприйняття Кабінетом Міністрів України інших нормативно-правових актів щодо упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", тому виплата винагороди за тривалість безперервної військової служби в розмірі 50 % не суперечить чинному законодавству, так як, відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у відповідності до норм чинного законодавства.

Зважаючи на вищевказане, відповідач у запереченнях зазначає, що в діях військової частини А1942 відсутні ознаки протиправності.

Ухвалою суду від 23.04.2019 року, яка прийнята на місці та занесена до протоколу судового засідання, судом залучено до матеріалів справи вищевказані відповідь на відзив, заперечення на відповідь та докази, надані з боку відповідача.

Окрім цього, 15 квітня 2019 року за вх. №13632/19 через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху (т.1 а.с.137-140), у задоволенні якого судом відмовлено, про що постановлено відповідну ухвалу суду від 23.04.2019 року.

Оскільки в ході підготовчого провадження судом вирішені питання, передбачені ч.2 ст.180 КАС України, ухвалою суду від 23.04.2019 року закрито підготовче провадження по даній адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 06.05.2019 року о 14:00 год.

У судовому засіданні 06.05.2019 року судом заслухано вступне слово позивача та представника відповідача, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи, та оголошено перерву у судовому засіданні до 14.05.2019 року. Однак, зважаючи на перебування головуючого судді по справі у відпустці за свій рахунок 14.05.2019 року, судове засідання, призначене на 14.05.2019 року перенесено на 29.05.2019 року о 16:00 год.

Ухвалою суду від 29.05.2019 року судом оголошено перерву у судовому засіданні до 05.06.2019 року о 14:30 год.

У судовому засіданні 05.06.2019 року позивач підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві (уточненій), у наданих під час розгляду справи усних поясненнях, та зважаючи на подані до суду докази.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.06.2019 року заявлений позов не визнала та просила суд відмовити у його задоволенні, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відзив, а також, зважаючи на подані до суду докази.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши вступне слово позивача, представника відповідача, їх промову в судових дебатах, ознайомившись із заявами сторін по суті справі, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються ці заяви, та перевіривши їх доказами, що містяться матеріалах справи, суд встановив наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, капітан 3 рангу ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника командира батальйону управління по роботі з особовим складом військової частини А 1942 та відповідно до ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з урахуванням вимог п.1 ч.8 цієї статті за п. «е» (через службову невідповідність) звільнений з військової служби в запас та з 29.09.2017 року виключений зі списків особового складу військової частини і знятий з усіх видів грошового забезпечення (т.1 а.с.140).

Вважаючи протиправними бездіяльність та дії військової частини А 1942, в тому числі, щодо виключення зі списків особового складу без згоди позивача та проведення всіх необхідних розрахунків, позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із відповідним позовом у справі №815/597/18.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справі №815/597/18 (т.1 а.с.35-37) судом:

- задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини А1942;

- визнано протиправними дії Військової частини А1942 щодо виключення ОСОБА_1 без його згоди зі списків особового складу без проведення усіх необхідних розрахунків;

- зобов`язано Військову частину А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 31.08.2017 року по день виключення зі списків особового складу військової частини А1942, грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2016, 2017 роки та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- відмовлено в іншій частині позовних вимог.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 року по справі №815/597/18 (т.1 а.с.15-18, 38-42):

- рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року в частині зобов`язання військової частини А1942 здійснити нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік – скасовано;

- у вказаній частині прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні вимоги ОСОБА_1 до військової частини А1942 про зобов`язання здійснити нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік;

- в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2018 року залишено без змін.

Так, у постанові Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.08.2018 року по справі №815/597/18 в частині нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, зокрема, із посиланням на додаток 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу", п.п.32.1-32.8 розділу ХХХІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року № 260, встановлено наступне:

«…Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з довідки-розрахунку про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення №4061 від 25.11.2016р., з 23.07.2016р. відповідачем розпочато виплату позивачу надбавки за вислугу 20 років.

Також, пунктом 4 наказу в/ч А1942 від 29.09.2017р. № 226 визначено, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах станом на 10 травня 2017 року становить 20 років 06 місяців 09 днів.

З вказаного слідує, що відповідачем самостійно здійснювалося обчислення грошового забезпечення позивача з врахуванням наявності у нього 20 років вислуги…».

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, при вирішенні даної адміністративної справи, вищевказані обставини, які встановлені рішенням суду по справі №815/597/18, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що у зв`язку із вимогою виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14.05.2018 року №9247/25, яка надійшла на адресу військової частини А 1942 за вх. №1275 від 04.07.2018 року, з метою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справі №815/597/18 та керуючись положеннями Закону України «Про виконавче провадження» командиром військової частини А 1942 (з адміністративно-господарської діяльності) прийнято наказ №108 від 09.07.2018 року «Про здійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 (т.1 а.с.34).

Так, вказаним наказом, зокрема, наказано помічнику командира полку з фінансової роботи – начальнику фінансово-економічної служби здійснити виплату на користь ОСОБА_1 винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини А1942 із заявою від 19.09.2018 року «Щодо не виплати винагороди за 20 років безперервної військової служби», в якій відповідно до Закону України “Про звернення громадян”, статті 110 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, зазначив про безпідставну невиплату винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у розмірі 1,5 посадового окладу і окладу за військовим званням, установленої додатком 25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (т.1 а.с.12,31).

Зокрема, у вказаній заяві позивач зазначає, що 18.07.2018 року на його рахунок зараховано 16301,41 грн., з яких 749,25 грн. - винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби відповідно до відповіді військової частини А1942 від 05.09.2018 № 1444. Однак, позивач не погоджується з розміром винагороди 749,25 грн. та вказує, що сума 1686 грн. (999 грн. посадовий оклад х 1,5 + 125 грн. оклад за військовим званням х 1,5) відповідає винагороді за 20 років тривалості безперервної військової служби, у розмірі 1,5 посадового окладу і окладу за військовим звання, визначеної додатком 25 постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 р. № 1294.

Тобто, як зазначає ОСОБА_1 у заяві від 19.09.2018 року, йому не здійснено виплату у розмірі 936,75 грн. (1686 грн. - 749,25 грн.) винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби.

На підставі викладеного, ОСОБА_1 у заяві від 19.09.2018 року просив об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені у ній факти, прийняти рішення про доплату 936,75 грн. винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби відповідно до чинного законодавства.

У відповідь на вказану заяву ОСОБА_1 щодо невиплати винагороди за 20 років безперервної військової служби від 19.09.2018 року військова частина А1942 направила позивачу лист від 09.11.2018 року №1803 (т.1 а.с.13-зворотній бік, 14, 32-33).

У вказаному листі від 09.11.2018 року №1803, з посиланням на положення п. 32.8 розділу XXXII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра Оборони України від 11.06.2008 року № 260, п.7 постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07.11.2007 року, наведено розрахунок винагороди за тривалість безперервної військової служби, який складається з наступного: (посадовий оклад + оклад за військове звання) х 1,5 /2, що становить: (999,00 грн. +125,00 грн.) х 1,5 /2 = 843,00 грн.

Також, у листі від 09.11.2018 року №1803 зазначено, що:

- 18.07.2018 року на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справі №815/597/18 та згідно наказу командира військової частини №А1942 від 09.07.2018 року №108, ОСОБА_1 виплачена сума у розмірі 749,50 (без врахування окладу за військовим званням в розрахунок винагороди за тривалість безперервної військової служби), та відповідно залишок для виплати складає 93,50 грн. (843,00 грн. -749,50 грн.);

- 19.10.2018 року (платіжне доручення від 18.10.2018 року №594, розрахунково-платіжна відомість за видами виплат №171, довідка-розрахунок винагороди за тривалу безперервну військову службу) ОСОБА_1 донараховано та виплачено 92,10 грн. (93,50 грн.*1,5% військового збору).

Таким чином, позивачу відмовлено у задоволенні заяви щодо не виплати винагороди за 20 років безперервної військової служби, та зазначено, що дане рішення може бути оскаржено до органу або посадовій особі вищого рівня або безпосередньо до суду.

Суд зазначає, що позивач - ОСОБА_1 не заперечує та сам посилається на факт надходження на його грошовий рахунок вищевказаних сум у розмірі 749,50 грн. та 92,10 грн., що становлять 841,6 грн. як сума винагороди за тривалість безперервної військової служби.

При цьому, не погоджуючись із виплатою лише 50% розміру винагороди за тривалість безперервної військової служби, та вважаючи протиправними наказ командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108 в частині підпункту 1 пункту 1 та бездіяльність військової частини А1942 щодо не виплати позивачу винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, позивач звернувся до суду із даним позовом (враховуючи подані до нього уточнення від 01.02.2019 року).

Вирішуючи дану справу по суті заявлених позовних вимог та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами врегульовано, зокрема, але не виключно, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, яка затверджена наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 липня 2008 року за № 638/15329.

Відповідно до положень ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до вимог частин 1,2 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується у розмірах, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, oci6 рядового i начальницького складу та деяких інших осіб» (яка діяла на момент виникнення у позивача права на отримання винагороди) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 визначено, що до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення, визначених згідно з додатками 25-28, їх виплата провадиться в межах затвердженого фонду грошового забезпечення в обсязі до 50 відсотків установленого згідно із зазначеними додатками розміру, крім щомісячних виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу льотного та наземного складу авіації, плаваючого складу, військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які виконують водолазні роботи, проходять службу у високомобільних десантних військах та частинах спеціального призначення, та виплати одноразової винагороди військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які знешкоджують вибухові предмети.

В свою чергу, відповідно до додатку №25 до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007р. №1294 «Додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Управління державної охорони, СБУ, Служби зовнішньої розвідки та інших розвідувальних органів», визначено вид грошового забезпечення (одноразовий) – «винагорода за тривалість безперервної військової служби, посадовий оклад і оклад за військовим званням», яка виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, а саме, за 20 років у 1,5 розмірі.

Згідно з п.2 Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством інфраструктури, Державною службою з надзвичайних ситуацій, Службою безпеки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Державною пенітенціарною службою, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (далі - державні органи).

Наведені приписи дають підстави для висновку, що Кабінет Міністрів України делегував, зокрема, Міністерству оборони України упорядкувати перелік, розміри та порядок виплати додаткового грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу.

Відповідачем по вказаній справі не заперечується право позивача на отримання винагороди за тривалість безперервної військової служби (за 20 років), однак, відповідач вважає, що положення додатку 25 до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 застосовуються, з урахуванням саме п.7 цієї Постанови.

Суд вважає, що такі посилання відповідача є безпідставними з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі вказаних положень пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України № 1294 відповідач призначив позивачу розмір винагороди за тривалість безперервної військової служби в розмірі 50 відсотків від встановленого 1,5 розміру.

В свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, Міністром оборони України 11.06.2008 року прийнято наказ № 260, зареєстрований в Міністерстві юстиції України

14 липня 2008 р. за № 638/15329, яким затверджено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі – Інструкція №260), що діяла на момент виникнення у позивача права на отримання винагороди.

Відповідно до п.1.1 розділу І вказаної Інструкції №260, ця Інструкція визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

В свою чергу, правила виплати винагороди за тривалість безперервної військової служби визначені пунктами 32.1-32.8 розділу XXXII Інструкції №260.

Згідно з п.32.1 розділу XXXII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, одноразово, залежно від тривалості безперервної календарної військової служби, виплачується винагорода в таких розмірах, зокрема, за 20 років безперервної військової служби - 1,5 відсотків від посадового оклад і окладу за військовим званням.

Винагорода за тривалість безперервної військової служби виплачується за місцем штатної служби за наказом командира військової частини, а командирам військових частин (начальникам) - за наказами вищих командирів (начальників).

У наказі на підставі особової справи військовослужбовця визначаються строк його безперервної календарної військової служби та розмір винагороди.

Відповідно до п.32.8 розділу XXXII Інструкції №260 винагорода за тривалість безперервної військової служби військовослужбовцям нараховується від окладу за основною посадою, яку займає військовослужбовець на день виникнення права на винагороду, та окладу за військовим званням. При цьому посадові оклади беруться до розрахунку без підвищень, передбачених законодавством України.

Під час виплати винагороди військовослужбовцям, які на день виникнення права на винагороду перебувають у розпорядженні, та тим які звільнені від посад, до розрахунку беруться посадові оклади за останніми штатними посадами (з урахуванням зміни норм грошового забезпечення), що вони займали.

Суд зазначає, що вказана Інструкція №260 втратила чинність 20.07.2018 року на підставі наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», однак, діяла станом на дату виникнення у позивача права на виплату винагороди за 20 років безперервної служби.

Таким чином, Міністерством оборони України вищевказаною Інструкцією упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входить й винагорода за тривалість безперервної військової служби, а тому п. 7 Постанови № 1294 не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Вказана правова позиція стосовно того, що упорядкування додаткових видів грошового забезпечення здійснено саме вищевказаною Інструкцією №260 неодноразово висловлювалась Вищим адміністративним судом України, зокрема у постановах від 03 серпня 2016 року по справі №2-а-2047/12/2770 (К/800/15588/13), від 04 листопада 2015 року по справі №К/9991/2942/11, а також висловлена Верховним Судом у постанові від 31.01.2018 року по справі №808/8403/13-а, висновки якого суд має застосовувати при розгляді справи, в якій Верховний Суд, зокрема, зазначив наступне:

«…На виконання пункту 2 Постанови № 1294 наказом Міністра оборони України від 11 червня 2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 якої визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (до складу якого входять й одноразові додаткові види грошового забезпечення), а також самі додаткові види грошового забезпечення, серед яких й одноразова винагорода в залежності від тривалості безперервної календарної військової служби (пункт 32.1), яка виплачується особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, у тому числі за 20 років безперервної календарної військової служби в розмірі 2,5 посадового окладу і окладу за військовим званням (за місцем штатної служби).

Отже, Міністерством оборони України вищевказаною Інструкцією упорядковано перелік додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, до складу яких входить й винагорода за безперервну календарну війську службу».

Відповідно до ч.5, ч.6 ст.13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Згідно з ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, посилання відповідача на положення пункту 7 постанови № 1294 щодо обмеження зазначених виплат 50 відсотками є помилковими, оскільки, як вказано в цій нормі, такі обмеження установлювалися до упорядкування додаткових видів грошового забезпечення. Упорядкування здійснено зазначеною вище Інструкцією №260, в якій відсутні положення про обмеження відповідних виплат 50 відсотками.

Згідно довідки-розрахунку винагороди за тривалу безперервну військову службу капітана 3 рангу ОСОБА_2 Васильовича його посадовий оклад складає 999,00 грн. та оклад за військове звання складає 125,00 грн. (т.1 а.с.132).

Зважаючи на вищевикладене, розмір грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби повинен обчислюватися із розрахунку (999 грн. + 125 грн.) х 1,5, що дорівнює 1686 грн. Суд зазначає, що відповідач також визначив цю суму у розмірі 1686 грн. як 1,5 розміру винагороди за тривалу безперервну військову службу, однак вважав, що вона має бути виплачена у розмірі 50% від цієї суми.

Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що наказом № 260 впорядковано питання виплати грошової винагороди за 20 років безперервної служби у Збройних Силах України, суд доходить до висновку, що відповідач протиправно не здійснив позивачу виплату одноразової грошової допомоги в повному розмірі.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що у межах розгляду справи №808/8403/13-а позиція Верховного суду не є подібною та не тотожна в даній справі, оскільки позивач по зазначеній вище справі відноситься до категорії військовослужбовців льотного та наземного складу авіації, а виплата додаткових видів грошового забезпечення, визначених додатком 25 до Постанови, цієї категорії провадиться в обсязі 100 відсотків установленого розміру, зважаючи на те, що в даному випадку, Верховний суд надавав оцінку застосуванню положень п.7 Постанови № 1294 та впорядкування Інструкцією №260 переліку додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців в цілому, а не щодо певної категорії військовослужбовців.

Таким чином, розмір грошової винагороди позивача за 20 років тривалості безперервної військової служби складає 1686,00 грн. (1,5х(999 грн. (посадовий оклад)+125 грн.(оклад за військовим званням), із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів.

З огляду на викладене, суд вважає, що вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності військової частини А1942 щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням, є частково обґрунтованою та такою що підлягає частковому задоволенню шляхом:

- визнання протиправною бездіяльності військової частини А1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 843,00 грн.

Також, позивачем заявлено позовну вимогу про зобов`язання військової частини А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 1686 грн., що є 1,5 від розміру посадового окладу і окладу за військовим званням та виплатити з врахуванням проведених виплат у сумі 843 грн., що підлягає індексації.

Згідно з п.23 ч.1 ст.4 КАС України похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Дана позовна вимога зобов`язального характеру є похідною вимогою від вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини А1942 щодо не виплати ОСОБА_1 винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років.

Таким чином, з огляду на викладене, аналізуючи зміст вищенаведених норм законодавства у взаємозв`язку із обставинами справи та правовими висновками Верховного Суду, враховуючи, що судом визнано протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 843,00 грн., суд доходить висновку, що вимога зобов`язального характеру також є частково обґрунтованою та підлягає задоволенню частково шляхом:

- зобов`язання військової частини А1942 здійснити на користь ОСОБА_2 нарахування та виплату частини грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 843,00 грн. із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів.

При цьому, щодо зобов`язання відповідача виплатити суму у розмірі 843 грн., із здійсненням індексації, суд вважає, що в цій частині вимога задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Відповідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення та величини індексу споживчих цін.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2003 року № 1078 затверджений Порядок проведення індексації грошових доходів населення, яким визначені правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення (далі – Порядок №1078).

Згідно з пунктом 1-1 Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держкомстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Пунктом 2 Порядку №1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, у тому числі пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, державної допомоги та компенсаційних виплат, крім тих, які зазначені у пункті 3 цього Порядку).

Пунктом 4 Порядку визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Пенсії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи

При цьому, індексації підлягають лише виплати, які не мають разового характеру.

Як вже зазначалось судом, винагорода за 20 років тривалості безперервної військової служби є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який відносяться до складу грошового забезпечення військовослужбовців, а отже, враховуючи зміст вищенаведених положень законодавства, виплата такої винагороди не підлягає індексації.

Водночас, щодо вимоги позивача про визнання протиправним та скасування підпункту 1 пункту 1 наказу командира військової частини А1942 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 липня 2018 року № 108, яким наказано здійснити виплату на користь ОСОБА_1 щодо винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби в сумі 749,25 грн., суд зазначає наступне.

Статтею 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Верховний Суд України в постанові від 15 грудня 2015 року (справа № 800/206/15) вказав на те, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Як вже встановлено судом, наказ командира військової частини А1942 від 09.07.2018 року №108 «Про здійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 » прийнято відповідачем у зв`язку із вимогою виконавця Біляївського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 14.05.2018 року №9247/25, з метою виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2018 року по справі №815/597/18.

При цьому, зі змісту позовної заяви вбачається, що як на підставу для скасування підпункту 1 пункту 1 вказаного наказу командира військової частини А1942, позивач посилається лише на не згоду із сумою, яка, як вказує позивач, підлягає виплаті на його користь.

В свою чергу, як встановлено судом та не заперечувалось позивачем, сума винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, яка визначена цим наказом, виплачена позивачу, з урахуванням здійсненої доплати.

Отже, вказаний наказ командира військової частини А1942 від 09.07.2018 року №108 в оскаржуваній частині був виконаний позивачем, і відповідно вичерпав свою дію як акт індивідуальної дії, оскільки кошти за цим наказом були позивачу виплачені, що останнім не заперечувалось.

Таким чином, зважаючи на висновки суду про протиправну бездіяльність військової частини А1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 843,00 грн. та враховуючи наявність підстав для зобов`язання військової частини А1942 здійснити на користь ОСОБА_1 нарахування та виплату частини грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 843грн. із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів, та зважаючи на те, що на виконання вказаного наказу №108 позивачу вже проведена відповідна виплата, суд вважає, що відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу №108 «Про здійснення нарахувань та виплат ОСОБА_1 » в частині п.п.1 п.1.

Суд вважає, що оскільки протиправність дій відповідача щодо виплати позивачу лише 50% розміру винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби знайшла своє підтвердження під час розгляду справи, судом шляхом визнання протиправної бездіяльності військової частини А1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 843,00 грн. та зобов`язання відповідача здійснити на користь ОСОБА_2 нарахування та виплату частини грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 843,00 грн. із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів, у повній мірі відновлено порушене право позивача на отримання такої винагороди у повному обсязі.

Також, суд вважає доречними доводи позивача щодо неприйняття до уваги тверджень відповідача в обґрунтування правомірності його дій щодо виплати позивачу лише 50% розміру винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, у зв`язку із посиланням на прийняття Міністром Оборони України наказів про бюджетну політику у 2017 №88 та 2018 №65, в яких визначений відповідний відсоток 50% розміру винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби, оскільки:

- по-перше, вказані доводи представником відповідача зазначені лише під час виступу у судових дебатах, та вказаними доводами відповідачем не обґрунтовувались ні відзив на позовну заяву, ні заперечення на відповідь, ні надані у вступному слові пояснення;

- по-друге, представником відповідача не надавались до суду відповідні копії наказів;

- по-третє, навіть прийняття даних наказів не спростовує того, що упорядкування додаткових видів грошового забезпечення здійснено вищезазначеною Інструкцією №260, в якій відсутні положення про обмеження відповідних виплат 50 відсотками

Решта доводів позивача та відповідача висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини А 1942 про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви.

При цьому, суд зазначає, що 11.05.2019 року, з урахуванням уточнення до неї від 30.05.2019 року, позивачем надана заява щодо судових витрат в даній адміністративній справі, в якій ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на його користь судові витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи та транспортні витрати на їх виконання і прибуття до суду у загальному розмірі 444,05 грн., з яких: 194,61 грн. – розмір компенсації за відрив позивача від звичайних занять; 168 грн. – транспортні витрати; 30,84 грн. – витрати під час вжиття заходів досудового врегулювання спору та 50,60 грн. – витрати, пов`язані з надсиланням відповіді на відзив відповідача.

В той же час, від представника відповідача надійшли заперечення на заяву позивача щодо судових витрат в адміністративній справі, в якій зазначається, що заява ОСОБА_1 щодо стягнення судових витрат задоволенню не підлягає.

Суд зазначає, що згідно з ч.1, ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, стосовно стягнення з відповідача суми судових витрат у розмірі 194,61 грн. як компенсації за відрив позивача від звичайних занять, суд зазначає наступне.

В обґрунтування поданої заяви про стягнення з відповідача понесених судових витрат, позивач зазначає, що в межах даної адміністративної справи судові засідання призначалися на 27.02.2019, 12.03.2019 (позивач був відсутній через хворобу), 10.04.2019, 23.04.2019, 06.05.2019, 14.05.2019, 29.05.2019 та 05.06.2019 року.

Щодо витрат, пов`язаних із прибуттям до суду, позивач у своїй заяві, з посиланням на положення п.3 Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 року №710 вказує, що він був фактично відірваний від звичайних занять у зв`язку із перебуванням у судових засіданнях, зокрема, у лютому 2019 року – 15 хв. (з 10.20 год. до 10.35 год.), у квітні 2019 року – 1 год. 23 хв. (з 15.00 год. до 15.43 год., з 14.00 год. до 14.40 год.); у травні 2019 року – 1 год.27 хв. (з 14.00 год. до 15.01 год., з 14.00 год. до 14.00 год., з 16.00 год. до 16.26 год.) та у червні 2019 року призначено судове засідання на 14.30 год.

При цьому, враховуючи відстань від місця проживання позивача до місця знаходження суду, яка приблизно становить 10 км., затрачений ним час на прибуття у судові засідання в одну сторону становить близько 1 год., тобто, як стверджує позивач, із розрахунку прибуття (в обидві сторони) та участі в судових засіданнях ним затрачено часу близько:

- у лютому 2019 року – 2 год. 15 хв. (2 год.+15 хв.);

- у квітні 2019 року – 5 год. 23 хв.(2 год.+2 год.+1 год. 23 хв.);

- у травні 2019 року – 7 год.1 хв. .(2 год.+2 год.+2 год. +1 год.27 хв.);

- у червні 2019 року – 2 год. (з врахуванням прибуття на 05.06.2019 року).

Як вказує позивач, розмір прожиткового мінімуму на одну особу з розрахунку на місяць складає 1921 грн., кількість робочих днів фактично у лютому – 20, у квітні – 20, у травні – 22, а тому мінімальний прожиткових мінімум у погодинному розмірі склав:

- у лютому 2019 року – 12,00 грн. (1921,00 грн.:20 робочих днів:8год.);

- у квітні 2019 року – 11,43 грн.(1921,00 грн.:21 робочих днів:8год.);

- у травні 2019 року - 11,43 грн.(1921,00 грн.:21 робочих днів:8год.);

- у червні 2019 року - 13,34 грн.(1921,00 грн.:18 робочих днів:8год.).

Так, як вказує позивач, розмір компенсації за відрив позивача від звичайних занять становить 194,61 грн.:(2 год.15 хв. х 12 грн.) + (5 год. 23 хв. х 12 грн.) + (7 год.01 хв. х 10,91 грн.) + (2 год. х 13,34 грн.).

Суд вважає, що дана вимога позивача про стягнення з відповідача суми судових витрат у розмірі 194,61 грн. як компенсації за відрив позивача від звичайних занять, є частково обґрунтованою, та підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 статті 135 КАС України «Витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду», стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, та її законному представнику сплачується іншою стороною компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно до розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати.

Частиною 3 цієї статті визначено, що граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов`язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 року №710 затверджено Інструкцію про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, абзацом 2 пункту 1 якої визначено, що особам, які не є працівниками підприємств, установ чи організацій, виплачується компенсація (здійснюється відшкодування) за відрив від звичайних занять.

Згідно з п.3 Інструкції №710 сума компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних занять обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати її розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590 , відповідно до статей 138, 140 Цивільного процесуального кодексу України, статей 135, 138 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 128 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, затверджено граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, згідно з додатком.

Так, додатком до вказаної постанови визначено, що граничний розмір компенсації в адміністративних справах за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові у зв`язку з явкою до суду, - обчислюється пропорційно до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня календарного року, в якому приймається процесуальне рішення або здійснюється процесуальна дія, і не може перевищувати його розміру, обчисленого за фактичні години відриву від звичайних занять.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить з 1 січня 2019 року - 1921 гривня.

Згідно листа Мінсоцполітики від 08.08.2018 № 78/0/206-18, з урахуванням розпорядження Кабінету Міністрів України від 10 січня 2019 року № 7-р, фактично у лютому 2019 року було 20 робочих днів, у квітні 2019 року - 20 робочих день, у травні 2019 року – 22 робочих дня, у червні 2019 року – 18 робочих днів.

Таким чином, сума компенсації (відшкодування) за відрив від звичайних занять із розрахунку за 1 годину складає:

- у лютому 2019 року – 12,00 грн. (1921,00 грн.:20 робочих днів:8год.);

- у квітні 2019 року – 12,00 грн.(1921,00 грн.:20 робочих днів:8год.);

- у травні 2019 року – 10,91 грн.(1921,00 грн.:22 робочих днів:8год.);

- у червні 2019 року - 13,34 грн.(1921,00 грн.:18 робочих днів:8год.).

Судом з`ясовано у позивача в судовому засіданні 05.06.2019 року, що останній не працює на даний час.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач приймав участь та був присутній у наступних судових засіданнях:

- 27 лютого 2019 року, яке призначено на 10:20 год.(закінчилось о 10:35 год.);

- 10 квітня 2019 року, яке призначено на 15:00 год.( закінчилось о 15:43 год.)

- 23 квітня 2019 року, яке призначено на 14:00 год.( закінчилось о 14:40 год.);

- 06 травня 2019 року, яке призначено на 14:00 год.( закінчилось о 15:01);

- 29 травня 2019 року, яке призначено на 16:00 год.( закінчилось о 16:26 год.;

- 05 червня 2019 року, яке призначено на 14:30 год.

В той же час, суд зазначає, що судове засідання, яке було призначене на 14.05.2019 року не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді по справі у відпустці.

Про перенесення судового засідання з вищевказаних підстав позивач був повідомлений засобами телефонного зв`язку 13.05.2019 року, тобто на передодні дати судового засідання.

При цьому, незважаючи на повідомлення позивача про те, що судове засідання, призначене на 14.05.2019 року не відбудеться, ОСОБА_1 прибув до суду, у зв`язку із чим, просить суд стягнути і за цей день компенсацію (відшкодування) за відрив від звичайних занять.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для компенсації (відшкодування) за рахунок відповідача позивачу коштів за відрив від звичайних занять за наступні дати: 27 лютого 2019 року; 10 квітня 2019 року; 23 квітня 2019 року; 06 травня 2019 року; 29 травня 2019 року.

З урахуванням часу, який затрачено позивачем на час прибуття до суду на судові засідання за вищевказані дати, а також враховуючи тривалість вказаних судових засідань, розмір компенсації (відшкодування) позивачу за відрив від звичайних занять за вказані дати складає у загальному розмірі 146,05, з яких:

- 27 лютого 2019 року – 2,15 год.*12,00 грн. = 25,8 грн.;

- 10 квітня 2019 року та 23 квітня 2019 року – 5,23 год. *12,00 грн. = 62,76 грн.;

- 06 травня 2019 року та 29 травня 2019 року – 5,27 год.* 10,91 грн. = 57,4957 грн.

В частині стягнення компенсації (відшкодування) позивачу за відрив від звичайних занять за 14.05.2019 року, то враховуючи, що позивача було завчасно повідомлено про те, що судове засідання по даній справі перенесено, суд вважає, що за цей день позивачу не підлягає компенсація за відрив від звичайних занять.

Водночас, не підлягає така компенсація позивачу як за 2 годи (час прибуття до суду) за 05.06.2019 року, оскільки позивачем не надано жодних доказів на підтвердження затраченого часу прибуття до суду у цей день.

Щодо стягнення з відповідача суми судових витрат у розмірі 168 грн. як транспортних витрат, понесених позивачем, суд зазначає наступне.

Позивачем обґрунтованість стягнення вказаних витрат обґрунтована тим ж самими доводами, що й компенсація за відрив позивача від звичайних занять.

Позивач зазначає, що транспортні витрати, пов`язані з прибуттям до суду 27 лютого 2019 року; 10 квітня 2019 року; 23 квітня 2019 року; 06 травня 2019 року; 14 травня 2019 року, 29 травня 2019 року, 05 червня 2019 року складають суму у розмірі 168 грн., що підтверджується відповідною таблицею, доданою до заяви.

В свою чергу, представник відповідача у запереченнях на заяву позивача, з посиланням на положення Інструкції про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.1996 року №710, зазначила, що відшкодування витрат, пов`язаних із прибуттям до суду є неможливим, оскільки позивач знаходячись у судових засіданнях, перебував у межах населеного пункту постійного проживання.

Суд зазначає, що пунктом №1 вищевказаної Інструкції №710 визначено, що всім зазначеним у цьому пункті особам, якщо виконання їх процесуальних функцій пов`язане з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання, компенсуються (відшкодовуються) такі витрати:

- вартість проїзду до місця виклику і назад;

- витрати, пов`язані з найманням жилого приміщення;

- добові.

Такі витрати не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Додатком до вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України «Про граничні розміри компенсації витрат, пов`язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27 квітня 2006 р. № 590 визначено, що граничний розмір компенсації в адміністративних справах витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла, - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, її представникові, не може перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Відповідно до положень ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини;

Реєстрація місця проживання/перебування особи так само як і зняття з реєстрації здійснюється на підставі добровільної заяви особи або її представника шляхом подання відповідної заяви разом з повним пакетом документів, перелік яких міститься в Законі України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Як зазначає позивач та встановлено судом, ОСОБА_1 зареєстрований та проживає у м.Одесі.

В той же час, відповідно до п.1 Інструкції №710, вартість проїзду до місця виклику і назад відшкодовується лише у разі з перебуванням за межами населеного пункту постійного проживання.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, оскільки місцем проживання ОСОБА_1 є м. Одеса, як і місцезнаходженням Одеського окружного адміністративного суду, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вартості проїзду позивача у судові засідання для розгляду справи №420/67/19 у розмірі 168 грн.

Також, у своїй заяві позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, щодо вимог позивача про відшкодування на його користь витрат, здійснених ним під час вживання заходів досудового врегулювання спору шляхом надсилання заяви від 19.09.2018 року до відповідача поштовим відправленням №6501211202646 з оголошеною цінністю на суму 30,84 грн., то суд вважає, що підстави для їх стягнення з відповідача відсутні, оскільки законодавчо не визначено право на таке врегулювання, а також, зважаючи на те, що відшкодуванню підлягають лише витрати пов`язані з розглядом справи, а не ті, які виникли у позивача з його ініціативи перед зверненням до суду.

Стосовно витрат позивача, пов`язаних з надсиланням відповіді на відзив відповідача від 03.04.2019 року №412/520 до військової частини А 1942 поштовим відправленням з оголошеною цінністю на суму 50,60 грн., суд вважає, що ці витрати також не підлягають стягненню з відповідача, оскільки у судовому засіданні 10.04.2019 року судом за згодою сторін, щоб позивач не ніс зайві витрати на поштове відправлення, було визначено порядок надання позивачем відповіді на відзив, а саме позивач мав надати її до суду до 11.04.2019 року включно, а представнику відповідача мав надати її копію 15.04.2019 року (дата проведення судового засідання по інший справі за участю позивача та відповідача), та подати після цього до суду докази отримання відповідачем.

Проте позивач, не зважаючи на викладене, вирішив направити цю відповідь засобами поштового зв`язку, тим самим, понісши додаткові витрати, які не мав нести, зважаючи на встановлений судом порядок надання відповіді на відзив

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача лише суми судових витрат у розмірі 146,05 грн. як компенсації за відрив позивача від звичайних занять, а в іншій частині заявлені позивачем суми як «судові витрати» не підлягають стягненню з відповідача.

05.06.2019 року судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду та зазначено, що повний текст рішення суду буде виготовлено у строк, визначений ч.3 ст.243 КАС України.

Згідно з приписами ч.3 ст.243 КАС України залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Керуючись ст.ст.2,4,5,9,70,77,78,90,120,132,139,193,241-246,255,295 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А 1942 ( АДРЕСА_2 Артилерійська, 42, селище Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1942 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 частини винагороди за тривалість безперервної військової служби за 20 календарних років у сумі 843,00 грн.

Зобов`язати військову частину А1942 (вул.Артилерійська, 42, селище Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673, ідентифікаційний код юридичної особи 26614113) здійснити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) нарахування та виплату частини грошової винагороди за 20 років тривалості безперервної військової служби у сумі 843,00 грн. із утриманням (відрахуванням) з цієї суми всіх обов`язкових податків, платежів та зборів.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Військової частини А1942 (вул.Артилерійська, 42, селище Радісне, Біляївський район, Одеська область, 67673, ідентифікаційний код юридичної особи 26614113) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А 1942 на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) компенсацію (відшкодування) позивачу за відрив від звичайних занять у розмірі 146,05 грн. (сто сорок шість гривень 05 коп.).

У задоволенні стягнення іншої частини судових витрат – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складений та підписаний суддею 12.06.2019 року.

Суддя О.М. Соколенко

.