Рішення № 82374761, 03.06.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, тел. +380 (044) 207 80 91Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2019 року № 320/1005/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лисенко В.І.,

за участі: секретаря судового засідання Приходько Н.І.,

представника позивача - Довбаша ОСОБА_1 .,

представників відповідача - Мостової М.І., Калмана Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, в якому просить суд стягнути з відповідача компенсацію за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 1 405 425, 10 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що враховуючи затримку розрахунку при звільненні на 3036 днів, яка була виплачена відповідачем на виконання рішення суду, Курень І.Є. має право на компенсацію за такий час затримки розрахунку при звільнені. Пояснив, що оскільки позивач був звільнений з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 13.09.2010, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні здійснена 04.02.2019, розмір компенсації становить 1 405 425, 10 грн.

Відповідач з позовом не погодився, свої заперечення висловив у письмовому відзиві, в якому зазначив, що передбачені законодавством про працю норми її оплати та відповідно порядок вирішення спорів про оплату праці, не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб, а підстави для виплати позивачу компенсації відсутні, адже компенсації підлягають грошові доходи із сумою індексації, які отримують громадяни у гривнях на території України, і які не мають одноразового характеру, який натомість притаманний одноразовій грошовій допомозі. При цьому, наголосив, що на виконання рішення суду Державним підприємством обслуговування повітряного руху України здійснено повний розрахунок одноразової допомоги при звільненні з позивачем.

Ухвалою суду від 11.03.2019 відкрито загальне позовне провадження в даній адміністративній справі.

Протокольною ухвалою суду від 13.05.2019 без виходу до нарадчої кімнати закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 03.06.2019, з`явились представник позивача та представники відповідача. Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити, представники відповідача адміністративний позов не визнали, просили суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 проходив військову службу в Збройних Силах України та наказом Міністра оборони України від 19.10.1999 №600 був відряджений зі Збройних Сил України до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі.

У подальшому, наказом Міністра оборони України від 18.08.2010 №827, позивач звільнений з військової служби у відставку за пунктом «б» частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (за станом здоров`я) з посади заступника начальника відділу з організації та використання повітряного простору Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а.с. 9).

Згідно витягу з наказу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 13.09.2010 №507/0, ОСОБА_2 звільнений з служби з вислугою років у Збройних Силах - 30 років, пільгова вислуга років - 31 рік 1 місяць (а.с. 10).

У відповідності до довідки ДП «Украерорух» від 13.09.2010 № 10.1-823, розмір грошового забезпечення позивача на момент звільнення становив – 14 119,20 грн.

Судом встановлено, що у зв`язку із тим, що позивачу не була виплачена одноразова грошова допомога у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, він звернувся із позовом до Київського окружного адміністративного суду, в якому просив стягнути з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні у сумі 211788,00 грн.

Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду задоволено позов ОСОБА_2 у повному обсязі та стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за 30 років служби в сумі 211 788,00 (двісті одинадцять тисяч сімсот вісімдесят вісім) грн (а.с. 6-8).

На виконання вказаного судового рішення, відповідач 04.02.2019 здійснив виплату зазначеної грошової допомоги в розмірі 211788,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №0577 (а.с. 75).

Позивач переконаний, що оскільки він був звільнений з підприємства 13.09.2010, а виплата належної йому суми одноразової грошової допомоги була здійснена підприємством 04.02.2019, то відповідач затримав розрахунок з позивачем на 3036 днів, а тому повинен сплатити 1 405 425,10 грн компенсації.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах встановлені, зокрема, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (з наступними змінами і доповненнями, надалі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини сьомої статті 9 Закону №2011-XII, за військовослужбовцями, відрядженими до державних органів, підприємств, установ, організацій, зберігаються всі види забезпечення, передбачені статтями 9 і 91 цього Закону, гарантії та пільги, що надаються за рахунок коштів, призначених у Державному бюджеті України на утримання Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, Державної спеціальної служби транспорту.

Згідно з абз.4 частини другої статті 15 Закону №2011-XII виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання.

Водночас, відповідно до абз.5 частини другої статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених цим пунктом, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали.

Крім того, статтею 9 Закону №2262-XII встановлено, що виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (частина четверта). Особам офіцерського складу, особам середнього, старшого та вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, державної пожежної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України, звільненим зі служби безпосередньо з посад, займаних в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або у сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, виплата одноразової грошової допомоги з підстав, передбачених частинами першою та другою цієї статті, здійснюється за рахунок коштів органів, у яких вони працювали (частина п`ята).

Отже, зміст наведених положень Закону №2011-XII та Закону №2262-XII дає підстави дійти висновку, про те, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям за рахунок коштів органів, у яких вони працювали, здійснюється лише у разі їх звільнення зі служби безпосередньо з посад, займаних в цих органах, із залишенням на військовій службі.

Судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі №320/5790/18, відповідач 04.02.2019 здійснив виплату грошової допомоги при звільненні позивачу, у розмірі 211788,00 грн.

У той же час, ОСОБА_2 вважає, що оскільки він був звільнений з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України 13.09.2010, а виплата одноразової грошової допомоги при звільненні була здійснена підприємством 04.02.2019, відповідач затримав розрахунок з позивачем на 3036 днів, а тому повинен сплатити компенсацію у розмірі 1 405 425,10 грн.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що визначальним у формуванні правового висновку стала та обставина, що звертаючись до Київського окружного адміністративного суду з даним позовом, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення саме компенсації, а не середнього заробітку.

Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» ( надалі - Закону України № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з абз. 1 статті 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону України № 2050-III).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Суд зазначає, що відповідно до абз. 2 статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У цьому контексті, суд звертає увагу, що згідно рішення Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі № 320/5790/18, з Державного підприємства з обслуговування повітряного руху України на користь позивача стягнуто заборгованість з виплати одноразової грошової допомоги при звільненні.

А отже, стягнена сума має разовий характер, та відповідно до зазначених норм закону, не може бути об`єктом нарахування суми компенсації, зважаючи на обставини терміну її виплати.

Аналогічну позицію підтримано судами вищих інстанцій, а саме: постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі №21-518а14, постанова Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.02.2018 року №522/5664/17 (адміністративне провадження №К/9901/2999/17); ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року, від 09.03.2016 року; ухвала Апеляційного суду Київської області у справі № 22.ц. 780/6259/2015.

Судом також враховується та обставина, що як було пояснено представником відповідача у ході судового засідання, та не заперечно представником позивача, після набрання рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03.12.2018 у справі №320/5790/18 законної сили та звернення ОСОБА_2 із заявою, Державним підприємством обслуговування повітряного руху України було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні.

За таких обставин, беручи до уваги те, що сплачена відповідачем допомога при звільненні у розмірі 211788,00 грн має разовий характер, нарахування компенсації за терміни її сплати, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкти владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність своїх дій.

У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача, а відтак, позовні вимоги визнає такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 12 червня 2019 р.