Рішення № 82374737, 10.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 р. № 520/3367/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чудних С.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 30.10.2018 та визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 - протиправною;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківські області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 07.10.2009 з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є громадянином України, позивачу була призначена пенсія за вислугу років з 14.08.1991. У зв`язку із виїздом з України до Ізраїлю з 1996 року, позивач призначеної по закону пенсії не отримує. На звернення представника позивача із заявою про поновлення пенсійних виплат з 04.1996 Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області відмовило у поновленні та виплаті пенсії, так як на даний час між Україною та Державою Ізраїль не укладено міждержавної угоди стосовно призначення та виплати пенсії. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушило його право та законний інтерес на отримання гарантованого Конституцією пенсійного забезпечення.

Ухвалою суду відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачам надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачам, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не погодився з позовними вимогами та надав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на даний час законодавством не визначено процедуру виплати пенсії громадянам України, які проживають за її межами в країнах, з якими не укладено міждержавних угод стосовно призначення та виплати пенсії. Відповідна міжурядова угода із Державою Ізраїль відсутня. Отже, відповідач приймаючи рішення про відмову в поновленні виплати пенсії, діяв на підставі чинних нормативно-правових актів.

Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав свою правову позицію.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчення особи № НОМЕР_1 , видане органом МВС Держави Ізраїль 14 листопада 2013 року, ІПН 1879507772.

Позивачу з 14.08.1991 року призначена пенсія за вислугу років, яка виплачувалась йому Харківським обласним військовим комісаріатом до виїзду за кордон, що підтверджено наступними документами: пенсійне посвідчення серії НОМЕР_2 ;

Перед виїздом за кордон позивач мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , місто АДРЕСА_2 , Україна.

14.09.2018 року представник позивача подав до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області особисту заяву позивача про поновлення виплати пенсії.

19 листопада 2018 року, представниками позивача було отримано відмову в поновленні виплати пенсії за №29870-14/20 від 30 жовтня 2018 року.

Не погодившись із таким рішенням та бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Щодо вирішення справи по суті суд вказує наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у поновленні позивачу пенсії та визнання бездіяльності щодо не поновлення його пенсії протиправною, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачу було призначено пенсію за вислугу років, згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 1996 року виплата цієї пенсії була припинена, у зв`язку із виїздом позивача з України на постійне місце проживання до Ізраїлю.

Частиною 2 ст.3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч.1 ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно із ст.62 Закону №2262-XII, пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

Дійсно, відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-ІV було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

В силу ст.51 цього Закону, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст.147 Конституції України, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України, законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції.

Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року визнано не конституційними положення п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV та другого речення ст.51 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які втратили силу з моменту прийняття Конституційним Судом України рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до ст.46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням №25-рп/2009 щодо неконституційності положень п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону №1058-ІV, виникли підстави щодо поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа №523/5348/17).

За таких обставин, суд доходить висновку, що рішення Пенсійного органу, оформлене листом від 30.10.2018 № 29870-14/20, про відмову у поновленні пенсії позивачу є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, та вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести поновлення та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 з 05.04.2018р. з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не поновлення виплати позивачу пенсії за вислугу років, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки як зазначене вище, суд визнав протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачу від та задоволення позовних вимог в цій частині будуть достатніми заходами щодо відновлення порушених прав та інтересів позивача.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату позивачу пенсії за вислугу років з 07.10.2009 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.14 Закону №2262-XII, мінімальний розмір пенсії за вислугу років, що призначається відповідно до цього Закону, встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Статтею 15 Закону №2262-XII передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом і які є ветеранами війни, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пенсії за вислугу років підвищуються в порядку і на умовах, передбачених зазначеним Законом.

Згідно із ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пп.5 п.4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в областях здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно із Порядком передачі органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 р. №1522, на Пенсійний фонд України покладені функції по призначенню і виплаті пенсій військовослужбовцям, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 01.01.2007 року.

Частиною 2 ст.49 Закону №1058-IV передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе зобов`язати відповідача провести поновлення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 05.04.2018 року, з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії позивачу саме з моменту набрання чинності рішенням Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25рп/2009, тобто з 07.10.2009 року, оскільки, як встановлено з матеріалів справи, з 1996 року позивач не отримував призначену пенсію з підстав виїзду на постійне місце проживання до Ізраїлю. Щодо поновлення пенсії, позивач зобов`язаний був подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду України, що є підставою для відповідача для вирішення питання, відповідно до поданої заяви.

При цьому слід зауважити, що поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов`язаних з поновленням виплати, серед яких подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі №723/2676/14-а, а відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суди зобов`язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 через свого представника за довіреністю, подав відповідну заяву про поновлення йому пенсії 05.04.2018 року, тому поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з 07.10.2009 року, а саме з дати звернення до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 05.04.2018 року.

Щодо позовної вимоги про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів, суд вважає за потрібне зазначити наступне

Згідно частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Так, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-III , передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно статті 3 Закону № 2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За змістом статті 4 Закону № 2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З аналізу норм Закону № 2050-III та Порядку № 159, слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:

1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;

2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);

3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;

5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Таким чином, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за період з 05.04.2018р. може бути виплачена позивачу у тому ж місяці, у якому буде здійснюватися виплата заборгованості за відповідний період.

Звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку, що позовна вимога про поновлення виплати пенсії з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів є передчасною та не підлягає задоволенню, а право позивача щодо її отримання може буде порушеним після виплати заборгованості за відповідний період, та лише за умови не виплати компенсації у тому ж місяці.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, є таким, що підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, 61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області викладене в формі листа від 30.10.2018 року № 29870-14/20про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) провести поновлення та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), починаючи з дня звернення із відповідною заявою, тобто, з 05.04.2018 року, з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О.Чудних