Рішення № 82374452, 12.06.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2207/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов`язання призначити дострокову пенсію за віком як матері дитини-інваліда до 16 років, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов`язання відповідно до ст.17 Закону України “Про пенсійне забезпечення” призначити дострокову пенсію за віком як матері дитини-інваліда до 16 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2017 року по справі №500/55/17 було задоволено частково її позов до Ізмаїльського об`єднання управління Пенсійного фонду України Одеської області та зобов`язано управління розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.11.2016 року про призначення дострокової пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення. 16.08.2017 року позивач отримала рішення №96 від 26.07.2017 року про відмову у призначенні пенсії.

Позивач вказала, що 14.02.2019 року Верховним Судом було винесено постанову, якою залишено без змін постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2017 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 р.

Позивач вказала, що рішення №96 від 26.07.2017 року про відмову у призначенні пенсії нічим не відрізняється за змістом від листа №108/К-01 від 05.12.2016 року, в якому не було вказано, що вона порушила порядок розгляду заяв про призначення пенсії, а було повідомлено про відсутність права на призначення пенсії, оскільки за наданими документами її сина визнано дитиною-інвалідом внаслідок нещасного випадку в стінах школи у 2003 році, тобто після досягнення ним 6 років.

Позивач зазначила, що судом першої інстанції було встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 19.10.2016 р. позивачці ОСОБА_1 виповнилося 50 років, загальний стаж роботи - 32 роки, її син ОСОБА_2 , 1991 р.н., є інвалідом з дитинства до 16 років (посвідчення серія НОМЕР_1 ), після 18 років отримав III групу інвалідності (посвідчення серія ААБ НОМЕР_2 ).

Позивач зазначила, що керівництво Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області не звертає уваги на той факт, що вона просить призначити їй дострокову пенсію за віком після досягнення 50 років, як матері дитини інваліда віком до 16 років, відповідно до ст.17 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Позивач вказала, що Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не містить вимоги, що обов`язковою умовою для призначення дострокової пенсії матері дитини-інваліда є той факт, що інвалідність настала до 6-річного віку.

Ухвалою судді від 13 травня 2019 року було прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Ухвалу від 10.05.2018 року позивач отримала 21.05.2019 року, відповідач - 21.05.2019 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень.

03.06.2019 року відповідач надав письмовий відзив, відповідно до якого позов не визнає та вважає його необґрунтованим. Відповідач зазначив, що на виконання постанови Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2017 року та ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 року по справі №500/55/17 було розглянуто пакет документів ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та винесено рішення про відмову в призначенні пенсії як матері дитини-інваліда до 16 років у зв`язку з відсутністю підстав, які дають право на таку пенсію.

Відповідач вказав, що згідно п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, що діяла на момент розгляду справи №500/55/17) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Згідно наданих документів, сина позивача ОСОБА_2 визнано дитиною-інвалідом внаслідок нещасного випадку у 2003 році (що підтверджується доводами позовної заяви), тобто після досягнення ним 6 років, що виключає право на пенсію згідно норм п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідач зазначив, що пенсійним законодавством для матері дитини-інваліда встановлена вимога набути вказаний статус до досягнення дитиною-інвалідом 6-ти річного віку, а не у віці 12 років (згідно довідки від 29.12.2003 року), тому посилання позивача на те, що у причині інвалідності зазначено - «інвалід з дитинства» є помилковими, оскільки право на пенсію стосується не саму дитину, а її мати, яка повинна була вчасно набути вказаного статусу.

Відповідач вказав, що обов`язок в наданні документів, які б підтверджували право на пільгову пенсію (визнання дитини інвалідом до досягнення шестирічного віку) лежить на особі, що звертається до органів Пенсійного фонду, а видавати такі документи та відповідно підтверджувати цим відповідні пільги (час настання інвалідності) мають право виключно заклади охорони здоров`я.

Відповідач зазначив, що за межами компетенції Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області лежить підтвердження настання інвалідності дитини до шестирічного віку, дані повноваження відносяться до КУ «Ізмаїльська міська центральна лікарня», яка довідкою від 29.12.2003 року засвідчила інвалідність ОСОБА_2 у віці 12 років.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що 19 жовтня 2016 року ОСОБА_1 виповнилось 50 років, її син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є інвалідом з дитинства згідно медичного висновку №269/11 від 17.03.2005 року, виданого Міською дитячою лікарнею м. Ізмаїл (а.с. 93).

У листопаді 2016 року позивач звернулась із заявою до Ізмаїльського ОУПФ України Одеської області про призначення дострокової пенсії у відповідності до статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування». Вказана заява надійшла до Ізмаїльського ОУПФ України Одеської області 29 листопада 2016 року та зареєстрована за № 108/к-01 (а.с. 75).

Листом начальника Ізмаїльського ОУПФ України Одеської області від 05 грудня 2016 року за № 108/К-01 позивача повідомлено про відсутність підстав для призначення їй дострокової пенсії відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с. 19).

Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Постановою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19.04.2017 року по справі №500/55/17, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.06.2017 року, позов ОСОБА_1 до начальника Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про зобов`язання призначити дострокову пенсію за віком задоволено частково. Зобов`язано начальника Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 листопада 2016 року про призначення дострокової пенсії за віком з прийняттям відповідного рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 79-81, 83-84).

Постановою Верховного Суду від 14.02.2019 року по справі №500/55/17 касаційну скаргу Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області залишено без задоволення. Постанову Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2017 року залишено без змін (а.с. 11-14).

Рішенням Ізмаїльського ОУПФУ Одеської області від 26.07.2017 року №96 відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії. У рішенні зазначено, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) заява про призначення пенсії працюючим особам подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації, за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто. До заяви надаються оригінали документів: паспорт, ідентифікаційний номер, трудова, свідоцтво про шлюб, які скануються для створення електронної пенсійної справи, завіряються та оригінали повертаються заявнику. Або заявником надаються нотаріально завірені копії. У рішенні вказано, що ОСОБА_1 надано не завірені копії документів. Але управління проведено правову оцінку наданих документів. Документи, які розглядалися при визначенні права на пенсію: копія трудової книжки, копія свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , копія консультативного висновку №1293/д від 20.11.2006 р. (в якому дата народження дитини - 06.01.1999 р.) Одеської обласної дитячої лікарні -дитина має право на соціальну допомогу до 18 років, копія довідки до акту огляду МСЕК №962246 серія 10ААА, згідно якого інвалідність з дитинства встановлено 11.02.2013 р., повідомлення ЛПК про рішення МСЕК від 04.02.2009 р. про обов`язкове стацобстеження в травматологічному відділенні, медичний висновок №269/11 від 17.03.2005 р. про встановлення інвалідності з 17.03.2005 р. У рішенні зазначено, що відповідно до п.3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років. Також у рішенні зазначено, що інвалідність ОСОБА_2 встановлено після досягнення 6 років, тобто з 17.03.2005 р. Отже статус матері інваліда з дитинства позивач набула після захворювання дитини, тобто після 6 років. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності (висновок про час настання інвалідності) (а.с. 71).

Відповідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Основного Закону).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII (у редакції, чинній на час звернення позивачки до Управління) жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (п. «є» і «ж» ст. 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (ст. 94).

Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше 5 років.

Відповідно до абз. 4 п.3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Таким чином, встановлення органами Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» на момент виникнення спірних відносин установлювався ст.2 Закону №875-ХІІ, а також ст.1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абз.3 ст.1 Закону № 2961-ІV дитина-інвалід - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі №2109-III. При цьому, за змісту абз. 2 п. 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317 (далі - Положення № 1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з п.14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.

Зі змісту абзацу 4 п. 3 розд. ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-ІV вбачається, що пільга, пов`язана зі зменшенням жінкам пільгового віку та страхового стажу, установлювалася лише тим матерям інвалідів з дитинства та дітей інвалідів до 16 років, які виховували їх за підтвердженого стану інвалідності на момент досягнення дитиною 6 років.

Отже, для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до 6 років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена ч.6 ст.179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість, за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Відповідно до ч.12 ст.7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з п.2.18 Порядку №22-1 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визнання особи інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладів охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі, якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії, що така дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцяти років (висновок про час настання інвалідності).

Тобто такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що п.2.18 Порядку №22-1 не суперечить положенням ст.17 Закону № 1788-XII та ст.26, абз.4 п.3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, оскільки не встановлює та/або не змінює механізм призначення такого виду пенсії.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 висловив обґрунтовану позицію, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону № 1058-ІV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду вважала недоцільним висновок Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

З матеріалів справи вбачається, та не оспорювалося позивачем у позовній заяві, що сина позивача ОСОБА_2 , визнано дитиною-інвалідом внаслідок нещасного випадку, що стався у 2003 році, тобто у віці 12 років.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, беручи до уваги позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року по справі №330/2181/16-а (2-а/330/36/2016), суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має права на призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню ПФУ висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та не підлягають задоволенню, а тому в їх задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, 241-243, 246-246, 263, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , Одеська АДРЕСА_3 , 68601, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3 ) до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (адреса: вул. Кишинівська, буд. 46, м. Ізмаїл, Одеська область, 68609, код ЄДРПОУ 37743414) про зобов`язання відповідно до ст.17 Закону України “Про пенсійне забезпечення” призначити дострокову пенсію за віком як матері дитини-інваліда до 16 років – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Андрухів

.