Рішення № 82373996, 12.06.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2019 р. Справа№200/4890/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (відповідач 1), комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (відповідач 2) про:

визнання протиправними дій щодо проведення перевірки за місцем реєстрації позивача та складання акту обстеження матеріально-побутових вимог;

визнання протиправними дій щодо відмови в призначенні за заявами від 07.02.2019: державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям; державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг;

скасування рішення від 19.02.2019 № 157 про відмову у призначенні соціальних виплат у зв`язку з непідтвердженням фактичного місця перебування за заявами від 07.02.2019;

зобов`язання призначити державну соціальну допомогу на дітей одиноким матерям; державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, та виплатити їх за весь період з 07.02.2019.

В обґрунтування вимог позивач зазначила, що 07.02.2019 звернулася до відповідача 1 із заявами про призначення державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям; державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям та щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг. З листів управління дізналась, що їй відмовлено в їх призначенні на підставі рішення комісії від 19.02.2019 № 157, прийнятого за наслідком перевірки фактичного місця проживання позивача, яке їй для ознайомлення не надано. Вважає відмови протиправними, оскільки перевірка її фактичного місця проживання проведена протиправно. Так, пункти Порядку, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365, яким передбачалась така перевірка, скасовані постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16. Крім цього, нормативно-правові акти не можуть звужувати законні права особи.

Відповідач 1 надав до суду відзив на позов, де виклав заперечення проти задоволення позову з підстав правомірності своїх дій. Вказав, що за приписами Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, соціальні виплати особам здійснюються за рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, яке приймається з урахуванням перебування особи за фактичним місцем проживання. Крім цього вказав, що власником будинку за адресою, яку визначено як фактичну адресу проживання позивача, повідомлено, що позивач із дітьми повернулась на тимчасово окуповану територію.

У доповненнях до відзиву на позов відповідач 1 повідомив суд, що довідки внутрішньо переміщених осіб позивача та її дітей скасовані.

Відповідач 2 у відзиві на позов також заперечував проти його задоволення. Зазначив, що діяв у межах повноважень, передбачених Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365. Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.06.2017 у справі № 826/12123/16 скасовано лише п.п. 7-9, 13 цього Порядку, проте в іншій частині вона діє, відповідач діяв на її виконання.

До суду сторони не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином. Позивач та відповідач 1 надавали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалами від 10.04.2019 позивача звільнено від сплати судового збору, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 06.05.2019 до участі у справі в якості другого відповідача залучено комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27.05.2019.

Враховуючи залучення до участі у справі в якості другого відповідача на підставі ч. 6 ст. 48 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.

Через неявку сторін до суду 27.05.2019 на підставі частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , зареєстрована у м . Макіївка Донецької області. Згідно з довідкою № 0000567533 від 26.06.2018 позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, фактичним місцем проживання визначено: АДРЕСА_2 .

У позивача є два малолітні сини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , актовий запис № 559, видане Червоногвардійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Макіївського міського управління юстиції у Донецькій області 12 вересня 2012 року) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , актовий запис № 644, видане Центральним районним у місті Маріуполі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області).

Судом встановлено, що у відношенні молодшої дитини - ОСОБА_4 позивач є одинокою матір`ю, про що свідчить відповідний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням про внесення відомостей про батька відповідно до частини 1 статті 135 Сімейного кодексу України від 15 травня 2018 року.

Згідно довідок від 26.06.2018 року № 0000567545 та № 0000567541 синів позивача взято на облік як внутрішньо переміщених осіб за адресою: АДРЕСА_2 .

07.02.2019 позивач звернулась до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (відповідач 1) із заявами про призначенні: державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям; державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям; щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

За витягом з протоколу від 19.02.2019 № 157 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (відповідач 2) позивачу відмовлено в призначенні вищенаведених виплат за заявами від 07.02.2019 у зв`язку із не підтвердженням фактичного місця проживання.

Розпорядженням відповідача 1 від 28.05.2019 позивачу відмовлено у призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, а розпорядженням від 05.03.2019 - в призначенні допомоги внутрішньо переміщеним особам.

Обидва розпорядження прийняті на підставі протоколу від 19.02.2019 № 157 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам у зв`язку із не підтвердженням фактичного місця проживання.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ, ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ, ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ВИСНОВКИ

Частиною 1 статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері соціального захисту сімей з дітьми, регулюються Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII "Про державну допомогу сім`ям з дітьми" (далі - Закон № 2811-XII).

За приписами ст. 1 Закону № 2811-XII громадяни України сім`ї, в яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 3 цього Закону до видів державної допомоги сім`ям з дітьми належить допомога на дітей одиноким матерям.

Згідно зі ст. 18-1, 18-2, 18-4 Закону № 2811-XII право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини), відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) зупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.

У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.

Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

Пунктом 35 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751), визначено перелік документів, які подаються для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення.

Згідно з п.п. 35, 36 допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.

Допомога виплачується протягом шести календарних місяців.

Таким чином, для призначення та виплати допомоги на дітей одиноким матерям необхідна наявність передбаченого цим Законом статусу одинокої матері (які не перебувають у шлюбі) дитини, в документі про народження якої відсутній запис про батька (відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України) та наявність передбачених Законом № 2811-XII та Порядком № 1751 документів.

З аналізу наведених вище норм виходить, що окрім невідповідності наведеним вище умовам для призначення допомоги, підставою для її невиплати є також випадки, передбачені ст. 18-4 Закону № 2811-XII.

Наявність у позивача визначеного законом статусу та надання нею разом із заявою про призначення допомоги необхідних документів не є спірною обставиною даної справи, не заперечується відповідачем - у розпорядження про відмову у призначенні допомоги на дітей одинокій матері не визначено про такі підстави або наявність випадків, передбачених ст. 18-4 Закону № 2811-XII.

Державна соціальна допомога малозабезпеченим сім`ям (далі - державна соціальна допомога) - щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім`ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім`ї (ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» 01.06.2000 № 1768-III (далі - Закон № 1768-III)).

Відповідно до ст. 4 цього Закону заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім`ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації.

У заяві дається згода сім`ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.

У абз. 4 цієї статті визначено перелік документів, подання яких є необхідним для призначення допомоги.

Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів.

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім`ї.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям.

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз`яснення порядку його оскарження.

Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 3 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250 (далі - Порядок № 250) призначення і виплата соціальної допомоги здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання уповноваженого представника малозабезпеченої сім`ї.

Соціальна допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги здійснюється органами соціального захисту населення з використанням інформаційних систем (п. 4 цього Порядку).

За п. 6 Порядку № 250 для призначення соціальної допомоги на наступний строк уповноважений представник сім`ї подає заяву і декларацію про доходи та майно.

Згідно з п. 9 вказаного Порядку рішення про призначення соціальної допомоги або про відмову в її наданні приймається органом соціального захисту населення протягом десяти календарних днів.

У разі прийняття рішення про відмову в наданні соціальної допомоги орган соціального захисту населення письмово повідомляє про це уповноваженого представника сім`ї із зазначенням підстав відмови та порядку оскарження рішення.

Відповідно до ст. 6 Закону № 1768-III державна соціальна допомога призначається на шість місяців.

Згідно зі ст. 7 цього Закону державна соціальна допомога не призначається у випадках, передбачених цим пунктом.

З наведеного вбачається, що допомога малозабезпеченим сім`ям призначається та виплачується за умови додання до заяви про її призначення необхідних документів, передбачених Законом № 1768-III та Порядком № 250, що зокрема підтверджують їх статус, та відсутності випадків, передбачених ст. 7 цього Закону. У розпорядженні про відмову в призначенні цієї допомоги про ненадання відповідних документів або про наявність передбачених ст. 7 Законом № 1768-III підстав для її непризначення не вказано. Відповідачем не заперечується факт відповідності поданої заяви та доданих до неї документів вимогам вказаних нормативно-правових актів.

Слід зауважити, що у даному розпорядженні не визначеного порядку його оскарження, як це вимагається Законом № 1768-III.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішнього переміщення осіб» факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ від 1 жовтня 2014 року № 505 внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг установлена щомісячна адресна допомога.

Вказаною Постановою затверджено Порядок надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - Порядок № 505).

Цей Порядок (у редакції, чинній на час розгляду відповідачем питання про призначення позивачу допомоги після працевлаштування 07.05.2018) визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) (п. 1 Порядку № 505).

Відповідно до пункту 2 цього Порядку грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, їх дітям, які народилися після дати початку проведення антитерористичної операції, тимчасової окупації або заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації та взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Відповідно до п. 3 Порядку № 505 грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди довільної форми про виплату грошової допомоги цій особі від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї).

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім`ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред`являє довідки всіх членів сім`ї про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб.

За п. 5 цього до заяви додаються документи, визначені цим пунктом, а також зазнаються передбачені ним відомості.

Відповідно до п. 7 Порядку № 505 грошова допомога не призначається у випадах, визначених цим пунктом.

Суд зауважує, що про невідповідність поданих позивачем заяви та доданих до неї документів або про наявність передбачених п. 7 Порядку № 505 обставин у розпорядженні про відмову у призначенні адресної допомоги не вказано.

Посилання відповідача 1 на скасування довідок внутрішньо переміщених осіб позивача та її дітей суд не приймає, оскільки розпорядження (від 28.05.2019 про відмову у призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям і від 05.03.2019 про відмову у призначенні допомоги внутрішньо переміщеним особам) прийняті до їх скасування, яке відбулось на підставі розпорядження від 24.04.2019 № 88.

Обидва розпорядження (від 28.05.2019 та від 05.03.2019) прийняті на підставі протоколу від 19.02.2019 № 157 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам - у зв`язку із не підтвердженням фактичного місця проживання.

Разом із цим, отримання додаткових документів та відомостей для призначення державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям, державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, допомоги внутрішньо переміщеним особам не передбачено нормативно-правовими актами, якими врегульовано порядок призначення та виплати цих видів соціальної допомоги.

В обґрунтування правомірності своїх дій відповідач послався на приписи Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365.

Пунктом 13 цього Порядку визначено, що комісія (з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам), крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Вказаний пункт цього Порядку скасований постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16, що набрала законної сили 04.07.2018, а також залишена без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі № 826/12123/16.

Зазначеною постановою суду також скасовані п.п. 7, 8, 9 цього Порядку, якими передбачалось право органу на проведення перевірки достовірності зазначеної в заяві про призначення соціальних виплат інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім`ї за результатом перевірки, обов`язок особи повідомляти структурний підрозділ з питань соціального захисту населення про зміну фактичного місця проживання/перебування, а також скасовані Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365 та абз. 10 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 5 листопада 2014 р. № 637

Підставою для скасування цих нормативно-правових актів (їх окремих пунктів) судом було визначено те, що вони обмежують осіб, що належать до внутрішньо переміщених осіб (ВПО) у реалізації їхніх прав, зокрема, прав на пенсійне та соціальне забезпечення та є такими, що призводить до непрямої дискримінації за ознакою місця проживання та перебування на обліку ВПО, а також порушує принцип рівності, передбачений ст. 24 Конституції України та гарантії вільного пересування територією України, передбачені ст. 33 Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином суд не вбачає підстав для застосування п. 7 8, 9, 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365.

Посилання відповідачів на інші пункти цього Порядку суд до уваги не приймає також, оскільки ці пункти стосуються порядку вчинення певних дій учасниками відносин, що виникають з підстав проведення перевірки достовірності зазначеної в заяві про призначення соціальних виплат інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, право на проведення яких визначалось пунктом 7 Порядку, який постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 червня 2017 року у справі № 826/12123/16 скасовано.

Крім цього, нормативно-правовий акт, на який посилаються відповідачі як підставу для відмови у призначенні допомоги, не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат.

Право позивача на призначення певних видів соціальної допомоги не може ставитись в залежність від місця проживання особи.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права, або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону, не звужуючи при цьому обсяг конституційних прав та свобод особи.

Вказаний Закон встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Разом з тим реалізація прав позивача протиправно обмежена залежністю від наявності/відсутності довідки внутрішньо переміщеної особи.

За викладеним у рішенні Європейського Суду з прав людини «Пічкур проти України» виплата соціальних платежів сама по собі не може ставити осіб, які проживають у різних країнах, у відносно схоже становище, оскільки будь-яка система соціального забезпечення, включаючи пенсійне забезпечення, у першу чергу створена для забезпечення певних мінімальних стандартів рівня життя осіб, що проживають у відповідній країні, та обслуговування їхніх потреб. Більше того, важко зробити якесь правильне порівняння між пенсіонерами, що проживають у відповідній країні, та тими, які проживають в іншому місці, через низку економічних та соціальних відмінностей, що застосовуються залежно від країни.

Практикою Суду встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку про протиправність відмови позивачу у призначенні за заявами позивача від 07.02.2019 державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям на підставі розпорядження від 28.05.2019 та допомоги внутрішньо переміщеним особам на підставі розпорядження від 05.03.2019.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

На підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України для ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним і скасувати розпорядження відповідача 1 від 28.05.2019 та від 05.03.2019.

При цьому, в даному випадку безпосередній вплив на права позивача мають саме зазначені рішення, а відтак у задоволенні вимог позивача про визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні певних видів соціальної допомоги за заявами від 07.02.2019 слід відмовити, оскільки вони охоплюються скасуванням цих розпоряджень.

Щодо вимог позивача про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки за місцем реєстрації позивача та складання акту обстеження матеріально-побутових вимог, а також скасування рішення від 19.02.2019 № 157 про відмову у призначенні соціальних виплат у зв`язку з не підтвердженням фактичного місця перебування за заявами від 07.02.2019 суд зазначає таке.

Види соціальної допомоги, за призначенням яких позивач звернулась із заявами від 07.02.2019 призначаються за рішенням саме вповноваженого органу - управління соціального захисту населення (відповідач 1).

Таким чином, безпосередній вплив на права позивача в даному випадку мають самі ці рішення, про необхідність скасування яких судом зазначено вище.

Само по собі рішення комісії - протокол від 19.02.2019 № 157 не є підставою для виплати або невиплати соціальної допомоги. Таке рішення в даному випадку визначено відповідачем 1 підґрунтям для прийняття рішень про відмову у призначенні соціальної допомоги, які судом скасовано.

Виходячи із завдань адміністративного судочинства, закріплених у ст. 2 КАС України, його метою є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Тобто, судовому захисту підлягає порушене право, а відтак у задоволенні вимог про визнання протиправними дій щодо проведення перевірки за місцем реєстрації позивача та складання акту обстеження матеріально-побутових вимог, а також скасування рішення від 19.02.2019 № 157 слід відмовити, оскільки безпосередньо протокол від 19.02.2019 № 157, як і дії щодо проведення перевірки за місцем реєстрації позивача та складання акту обстеження матеріально-побутових вимог самі по собі не мають впливу на права позивача щодо отримання соціальної допомоги.

Як вже зазначалось судом, відповідачем 1 не заперечується належності поданих позивачем заяв та документів для призначення соціальної допомоги.

У рішеннях про відмову у призначенні соціальної допомоги не зазначалось про такі обставини, а єдиною підставою їх прийняття визначалась відсутність позивача за фактичним місцем проживання.

Згідно з абз. 1 ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При цьому відповідно до абз. 2 ч. 2 цієї статті Кодексу у таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Беручи до уваги, що у прийнятих відповідачем 1 рішеннях не визначено інших підстав їх прийняття, ніж відсутність позивача за фактичним місцем проживання, інші обставини не можуть бути підставою для непризначення та виплати соціальної допомоги.

Таким чином, враховуючи відсутність спору щодо належності поданих позивачем документів для призначення допомоги та незаконність визначених відповідачем підстав відмови у призначенні допомоги, беручи до уваги те, що управління соціального захисту населення при розгляді документів позивача мало лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки та мало прийняте передбачені законом рішення, суд дійшов висновку, що в даному випадку відповідач 1 не наділений дискреційними повноваженням.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18).

Відтак суд вважає за необхідне зобов`язати його призначити позивачу державну соціальну допомогу на дітей одиноким матерям, державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, і вплатити їх з 07.02.2019.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно з частиною п`ять цієї статті якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Позивач ухвалою суду звільнена від сплати судового збору, у зв`язку з чим підстави для розподілу судових витрат в даному випадку відсутні.

З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми», Порядку призначення і виплати державної допомоги сім`ям з дітьми, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1751 від 27 грудня 2001 року, Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям», Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 250. Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою КМУ від 1 жовтня 2014 року № 505 та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНКПО НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) до Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (код ЄДРПОУ 03197233, адреса: 85500, Донецька обл., Великоновосілківський район, селище міського типу Велика Новосілка, вулиця Янісольська, будинок 68А), комісію з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області (85500, Донецька обл., Великоновосілківський район, селище міського типу Велика Новосілка, вулиця Центральна, будинок 34) про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати розпорядження Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області від 28.05.2019 про відмову у призначенні державної соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям, від 05.03.2019 про відмову у призначенні допомоги внутрішньо переміщеним особам за заявами ОСОБА_1 від 07.02.2019.

Зобов`язати Управління соціального захисту населення Великоновосілківської районної державної адміністрації Донецької області призначити ОСОБА_1 державну соціальну допомогу на дітей одиноким матерям; державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям та щомісячну адресну допомогу внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, - та вплатити їх за весь період з 07.02.2019.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до пп. 15.5 п. 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.С. Михайлик