Рішення № 82373920, 22.05.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 травня 2019 р. Справа № 120/981/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Лдмили Олександрівни,

за участю:

секретаря судового засідання: Слободянюка Валерія Олександровича,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Скоцької А.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_2

до: Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області

про: визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулась ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов' язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем, на її думку, протиправно прийнято наказ від 26.12.2018 року, яким відмовлено позивачу в надані дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтованою площею 2,0 гектара на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).

На думку позивача, протиправність вказаного наказу полягає в тому, що отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, тому формальні підстави в не надані дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл у відповідності до вимог закону. Окрім того, позивач зазначає, що звертаючись за таким дозволом, вона виходила з того, що формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією їх землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Зазначені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 26 березня 2019 року відкрито провадження в справі та вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін в судове засідання.

16.04.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній просить відмовити у задоволенні заявлених вимог, з огляду на їх безпідставність. В обґрунтування вказаного зазначає, що відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, Головне управління в межах свої повноважень вправі надавати лише дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але не визначено можливість надання Головним управлінням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Крім того, відповідач вказує, що стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головне управління прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку технічної документації щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, відповідач зазначає, що суд вправі зобов`язати відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов`язків, проте, не може вказувати, яке конкретно рішення (дії) необхідно приймати (вчиняти) відповідачу ( а.с. 36 - 44 ).

Ухвалою суду від 23.04.2019 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, занесеною до протоколу судового засідання, розгляд справи відкладено в зв`язку з витребуванням додаткових доказів.

У судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на доводи, які викладено у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

В липні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання їй дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, кадастровий номер: НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, додавши до клопотання ряд необхідних документів ( а.с. 13 ).

Листом від 23.08.2018 №11415/0-3829/0/95-18 "Щодо розгляду клопотання" відповідач повідомив позивачу, що на земельну ділянку, зазначену на викопіюванні доданому до клопотання, надано дозволи учасникам АТО на розробку документації із землеустрою. Виходячи з вищевказаного, клопотання позивача не може бути розглянуто по суті.

Не погодившись із вказаною відповіддю позивач оскаржила її до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13.11.2018 у адміністративній справі №0240/3021/18-а позов було задоволено частковою, визнано протиправною відмову та зобов`язано відповідача повторно розглянути клопотання позивача, із урахуванням висновків суду викладених у судовому рішенні ( а.с. 15-21 ).

Відповідач, наказом від 26.12.2018, виданим в тому числі на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13.11.2018 в адміністративній справі №0240/3021/18-а, повторно відмовив позивачу у наданні дозволу, вказавши, що згідно Земельного кодексу України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, а також посилаючись на відсутність згоди власника земельної ділянки, відповідно до вимог ст.56 Закону України "Про землеустрій" ( а.с.22 ).

Не погоджуючись з такими діями та рішенням відповідача, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Положеннями ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Підставою для набуття прав на земельну ділянку є відповідне рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Водночас, ухвалення рішення є результатом певної правової процедури, яка йому передує.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Така процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність визначений статтею 118 ЗК України, зокрема частиною 6 передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 цієї статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (ч. 8 ст. 118 ЗК України).

Частиною 4 статті 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п. 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 року, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пп. 31, 50 п. 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи; погоджує в межах повноважень, передбачених законом, документацію із землеустрою.

Пунктом 7 Положення передбачено, що Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Оскільки спірні земельні ділянки належать до категорії земель сільськогосподарського призначення, саме до компетенції Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відноситься розгляд питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок.

Згідно з ч.ч. 1-6 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Як встановлено з матеріалів справи, фактично підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства слугувала позиція відповідача, що оскільки спірна земельна ділянка, на яку позивач бажає отримати дозвіл, є вже сформованою, її подальше виділення повинно здійснюватись лише на підставі згоди власника земельної ділянки ( для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою ) на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем відповідно до статті 56 Закону України "Про землеустрій". При цьому відповідач зазначає про відсутність такої згоди. Крім того, відповідач вказує, що положеннями ст.116, 118 ЗК України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ( а.с. 22 ).

Між тим, суд звертає увагу на те, що надаючи відповідь позивачу про відмову у задоволенні його клопотання, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, порушив вимоги ч. 7 ст. 118 ЗК України щодо зазначення мотивів відмови у наданні такого дозволу.

До того ж, аналіз ст. 79-1 ЗК України дає підстави для висновку, що формування земельних ділянок у порядку відведення земельних ділянок із земель державної власності в переважній більшості випадків здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Як виключення, вказана норма передбачає формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

В той же час, слід врахувати, що в матеріалах справи відсутні докази того, що спірна земельна ділянка сільськогосподарського призначення перебуває у власності чи користуванні третіх осіб.

Законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В даному випадку, відмова у наданні позивачу дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства аргументована тим, що законом не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки, на яку позивач бажає отримати дозвіл, на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, а також відсутністю згоди власника земельної ділянки для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою на поділ чи об`єднання земельних ділянок користувачем.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись до відповідача, дотримався передбачених вищевказаними нормами ЗК України вимог та подав заяву про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок орієнтовною площею 2,00 га із земель державної власності сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправно та необґрунтовано відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, адже положеннями ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні такого дозволу, серед яких підстава, якою скористався відповідач, відсутня.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивача та прийняти рішення, яким надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 гектари на території Ярузької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд зазначає наступне.

Визначальним принципом правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі і обов`язок суб`єкта владних повноважень, який заперечує проти позову, доказувати правомірність своїх дій чи рішень.

У разі невиконання обов`язку державним органом або органом місцевого самоврядування, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у томі числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення. Така позиція цілком узгоджується з положеннями ст.ст. 5, 245 КАС України.

Аналіз вищезазначеного свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановлення факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, в якій вони порушені.

Так, згідно з визначенням, наведеним у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями розуміють повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення таким чином, даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те яке буде найбільш прийнятним.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Окрім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини "Волохи проти України", "Свято-Михайлівська Парафія проти України", "Гасан і Чауш проти Болгарії" суд дійшов висновку, що в разі зловживання суб`єкта владних повноважень своїм правом та обов`язком, суд для належного та ефективного судового захисту прав та інтересів особи має право постановити судове рішення, яким зобов`язати суб`єкта владних повноважень на вчинення конкретних дій.

Преамбула Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24 березня 1988 року по справі "Олссон проти Швеції" запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.

Положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особам, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові №21-1465а15 від 16.09.2015, у якій суд наголосив, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалось примусове виконання рішення.

В свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що на законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення (постанова Вищого адміністративного суду України від 16.06.2015 у справі № К/800/6863/15, від 29.11.2016 № К/800/17306/16, № К/800/17393/16 від 29.09.2016, № К/800/13317/15 та від 17.12.2015 № К/800/32134/15).

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його слід зобов`язати до цього в судовому порядку (постанова Вищого адміністративного суду України від 17.12.2015 у справі №К/31204/15).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору з будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною 6 статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, з огляду на висновок суду щодо протиправності відмови Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області стосовно надання позивачу дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею 2,0 га на території Ярузької селищної ради Моилів-Подільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), належним способом захисту порушених прав ОСОБА_2 слугуватиме судове рішення про зобов`язання відповідача прийняти рішення, яким надати позивачу зазначений дозвіл.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується вимогами ч.1 ст. 139 КАС України.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №2-17704/15-18-СГ від 26 грудня 2018 року, виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області, яким відмовлено в наданні дозволу ОСОБА_2 на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 гектари із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання ОСОБА_2 з урахуванням висновків суду, викладених в судовому рішенні, та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.79-1, ч.7 ст. 118 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333, у виді наказу, яким надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 на території Ярузької сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства,

Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька, 63, м.Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ: 39767547) понесені судові витрати у виді судового збору в сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок ).

Відповідно до ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були врученні у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 )

Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул.Келецька, 63, м.Вінниця, 21027, код ЄДРПОУ 39767547)

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна