Рішення № 82373625, 13.06.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 червня 2019 року № 1340/6252/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., за участю секретаря судового засідання Шевченко М.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін адміністративну справу

за позовом до третя особаОСОБА_2 Міністерства юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кабінет Міністрів Українипровизнання протиправною та скасування постанови

Прийняв до уваги наступне

ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання протиправною і скасування постанови, в якому (з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог) просить визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 44665725 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича про закінчення виконавчого провадження ВП № 52454476 від 27.11.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. протиправно винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, оскільки фактично рішення суду не було виконано боржником. Позивач вважає, що державним виконавцем не було вжито всіх передбачених законом заходів щодо належного виконання рішення суду, зокрема не було вчинено дій передбаченими п.19 ч.3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження». Відтак прийнята державним виконавцем постанова про закінчення виконавчого провадження є передчасною.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 22.03.2019 адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України в особі Департаменту державної виконавчої служби про визнання протиправною і скасування постанови передано на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.04.2019 адміністративну справу № 1340/6252/19 передано на розгляд суддів Арсірію Р.О.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.04.2019 прийнято позовну заяву № 1340/6252/19 до свого провадження в порядку спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляд по суті.

Відповідач правом подачі відзиву не скористався, надав лише до матеріалів справи копію матеріалів виконавчого провадження.

Третя особа письмових пояснень по суті позову не надала.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як слідує з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:

Визнано незаконними п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» №731 від 16 вересня 2015 року.

Зобов`язано Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч.3 ст.6 Закону України «Про оплату праці», ч.3 ст.96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів «Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298) на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2016 року апеляційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено частково:

Викладено абзац 2 (другий) резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року в такій редакції: «Визнати незаконними та нечинними п.1, 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» №731 від 16 вересня 2015 року.

Доповнено резолютивну частину постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року таким абзацом: «Зобов`язати Кабінет Міністрів України, відповідно до частини 11 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України, після набрання постановою суду законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину даної постанови суду у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено».

У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 травня 2016 року залишено без змін.

На виконання постанови Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 8 вересня 2016 року видано виконавчий лист від 13.09.2016, яким було зобов`язано Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч.3 ст.6 Закону України «Про оплату праці», ч.3 ст.96 Кодексу законів про працю України та встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду, який використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів «Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (Додаток 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298) на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати.

В наступному, після набрання рішенням законної сили, Постановою Верховного Суду від 26.06.2018 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України залишено без задоволення. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2016, з урахуванням змін, внесених судом апеляційної інстанції, та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без змін.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. від 03.10.2016 відкрито виконавче провадження №52454476 на виконання вказаного виконавчого листа.

Вимогою державного виконавця від 22.08.2018 № 52454476/20.1/10 зобов`язано у триденний строк з дня отримання вимоги забезпечити виконання виконавчого листа № 826/26538/15 виданого 13.09.2016 Київським апеляційним адміністративним судом. Інших дій, спрямованих на виконання судового рішення не здійснювалось.

В подальшому, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження № 52454476. В даній постанові зазначено, що з урахуванням вимог статей 6 Закону України «Про оплату праці» і 96 Кодексу законів про працю України (в редакції Закону № 1774) в частині формування схеми посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, на основі мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетам Міністрів України у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.12.2016 № 1037 «Про оплату праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Згідно з цією постановою Кабінету Міністрів України з 01.01.2017 посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) розраховуються виходячи з розміру посадового окладу (тарифної ставки) працівника 1-го тарифного розряду, встановленого у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Відповідні зміни були внесені в примітку 1 додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 №1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (із змінами).

Крім того, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2016 у справі № 826/26528/15, 27.09.2016 опубліковано в Офіційному віснику України, № 74, стор.91 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2016 у справі № 826/26538/15, 23.12.2016 опубліковано в Офіційному віснику України, №99, стор.417. Рішення суду виконано фактично в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Позивач, вважаючи вищевказану постанову про закінчення виконавчого провадження протиправною, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02 червня 2016 року (в редакції, що діяла на момент виникнення вказаних правовідносин) (далі-Закон).

В статті 1 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Він зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частини 1 і 2 статі 18 Закону №1404-VIII).

Пунктом першим частини першої статті 3 Закону України №1404-VІІІ встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 26 Закону України №1404-VІІІ встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача із заявою про примусове виконання рішення суду 19.09.2016 (а.с.97).

Відповідно до матеріалів виконавчого провадження, копію яких надано відповідачем до суду вбачається, що 03.10.2016 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №52454476.

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону України №1404-VІІІ, за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають до негайного виконання).

Даною постановою, зокрема, вказано про необхідність боржнику самостійно виконати рішення суду у строк до 10.10.2016.

За правилами частини першої ст. 63 Закону України №1404-VІІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідно до частини другої статті 63 Закону України №1404-VІІІ, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню,- протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною третьою статті 63 Закону України №1404-VІІІ визначено, що виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбаченого цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконане без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Крім того, згідно вимог частини другої статті 75 Закону України №1404-VІІІ, у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Зазначені дії в наданих суду матеріалах не відображені.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закону України №1404-VІІІ, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

За правилами частини четвертої статті 19 Закону України №1404-VІІІ, сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну її реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа, - також про зміну місця роботи.

Відповідно до п. 9 ч. 1, ч.2 ст. 39 Закону України №1404-VІІІ виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Враховуючи, що державним виконавцем не доведено здійснення дій на примусове виконання виконавчого документа, суд вважає, що винесена постанова є спотворенням рішення суду, викладеного в його (рішення) резолютивної частини.

Результатом заміни понять «мінімальний розмір заробітної плати» на «прожитковий мінімум для працездатних осіб» призвело до повного виконання іншого рішення, а не прийнятого судом по справі № 1340/6252/19.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В судовому засіданні представник позивача та Кабінету Міністрів України зазначили про те, що не звертались із заявою про зміну способу виконання судового рішення від 25.05.2016 в рамках адміністративної справи № 826/26538/15.

Таким чином, державний виконавець не вжив усіх необхідних заходів для належного виконання рішення, зокрема, не здійснив належну перевірку виконання боржником судового рішення, шо призвело до порушень прав та інтересів стягувача за виконавчим листом. В свою чергу, неналежне виконання рішення суду та прийняття постанови про закінчення виконавчого провадження з формальних підстав призведе до того, то постанова суду не буде виконана.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для скасування постанови ВП №52454476 від 27.11.2018 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з її протиправністю.

Крім того, варто зазначити, шо спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у судовому рішенні Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі №21-І265а 15 та узгоджується з положеннями ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України №1404-VІІІ у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження № 44665725 головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима Івана Сергійовича про закінчення виконавчого провадження ВП № 52454476 від 27.11.2018.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Міністерство юстиції України в особі відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622, 01001, м.Київ,вул.Городецького, 13)

Кабінет Міністрів України (01001, м.Київ, вул.Городецького, 13).

Суддя Р.О. Арсірій