Рішення № 82373571, 10.06.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2019 року м. Чернігів Справа № 825/3497/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

за участі секретаря - Гайдука С.В.,

представника відповідача (Уповноваженої особи) - Матвієнко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича про зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звернулась до суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича (далі – Уповноважена особа), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд), у якому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить зобов`язати Уповноважену особу надати до Фонду інформацію щодо неї як вкладника АТ «Дельта Банк», якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладом, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно договору від 04.02.2015 №005-24507-040215 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що нею з АТ «Дельта Банк» було укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Найкращий від Миколая» у гривнях та договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів. Враховуючи, що вона є вкладником банку у розумінні положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вважає, що повинна бути включена до переліку вкладників.

Постановою Верховного Суду від 26.03.2019 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 19.11.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.05.2019 справу прийнято до свого провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач у судове засідання не прибула, надіслала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі

Представник відповідача (Уповноваженої особи) у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити у їх задоволенні та зазначила, що кошти на рахунок позивача надійшли безготівковим внутрішньобанківським переводом, шляхом штучного «дроблення» великого депозиту іншого клієнта банку. Зазначене свідчить, що ці операції здійснювались за рахунок внутрішньобанківських проводок та не передбачали фактичного переміщення «реальних» грошових коштів.

Також, шляхом порушення вимог Постанови НБУ № 692/БТ «Про віднесення АТ «Дельта Банк» до категорії проблемних» від 30.10.2015, порушення (ігнорування) наказу Голови Ради Директорів АТ «Дельта Банк», типових умов (правил) договору банківського вкладу та укладенням додаткової угоди, працівниками банку здійснено розміщення грошей на рахунку позивача та інших осіб шляхом «дроблення», чим створено індивідуальну перевагу третій особі перед іншими добросовісними вкладниками банку шляхом виплати на користь зазначеної особи через третіх осіб - «підставних вкладників», всієї суми вкладу за рахунок бюджетних коштів Фонду в першу чергу, що призводить до збільшення витрат Фонду без будь-яких законних на те підстав та необґрунтованого зменшення обсягу коштів Фонду.

Представник відповідача (Фонду) у судове засідання не прибув, заяв, клопотань не надав.

Заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов має бути задоволений, зважаючи на таке.

Судом встановлено, що 04.02.2015 між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_1 (а.с. 8 Т.1).

11.02.2015 між АТ "Дельта Банк" та ОСОБА_1 укладено договір банківського вкладу (депозиту) №005-24505-110215 "Найкращий від Миколая" у гривнях та додаткову угоду №1, за умовами якого зарахування вкладу на рахунок здійснюється з власного поточного або вкладного (депозитного) рахунку вкладника, відкритого у банку, або шляхом перерахування з відкритого в банку поточного рахунку іншої фізичної особи – резидента, або готівкою через касу банку в день укладання сторонами цього договору. У разі, якщо в день укладення сторонами цього договору не буде здійснено зарахування/перерахування коштів, що становлять суму вкладу на рахунок, цей договір вважається таким, що не був укладений (а.с. 9, 212 Т.1).

Сума вкладу складає 165 000,00 грн. (п. 1.2 Договору).

Згідно копії платіжного доручення від 11.02.2015 №45736774 ОСОБА_2 на депозитний рахунок позивача № НОМЕР_2 перерахував грошові кошти у розмірі 165 000,00 грн. (а.с. 10 Т.1).

Постановою Правління Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ (а.с. 43 Т.1) АТ "Дельта Банк" віднесено до категорії проблемних на строк до 180 днів та з метою стабілізації діяльності банку і відновлення його фінансового становища запроваджено перелік обмежень в його діяльності, зокрема, не допускати проведення будь-яких операцій, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Аналогічні обмеження встановлені також наказом АТ "Дельта Банк" від 03.11.2014 № 2650 (а.с. 44 Т.1).

У подальшому, 02.03.2015 постановою Правління Національного банку України №150 (а.с. 45-46 Т.1) АТ "Дельта Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних та виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення від 02.03.2015 №51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" (а.с. 47 Т.1), в результаті чого, з 03.03.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці (з 03.03.2015 по 02.06.2015) та призначено Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 08.04.2015 №71 (а.с. 48 Т.1) внесені зміни до рішення від 02.03.2015 № 51, яким продовжено строк дії тимчасової адміністрації з 03.03.2015 по 02.09.2015 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.08.2015 №147 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у АТ "Дельта Банк" продовжено строк здійснення тимчасової адміністрації на шість місяців до 02.10.2015 включно та продовжено строк повноважень Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. до 02.10.2015 (а.с. 49 Т.1).

Постановою Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ "Дельта Банк" відкликано банківську ліцензію АТ "Дельта Банк" (а.с. 50 Т.1) та в свою чергу, виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб винесено рішення від 02.10.2015 №181 "Про початок процедури ліквідації АТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації АТ "Дельта Банк" з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно і призначено та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ "Дельта Банк", на цей же строк, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Кадирову В.В., про що зазначено в наказі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №328 (а.с. 51, 52 Т.1).

Протоколом засідання Комісії з перевірки правочинів (договорів) за вкладними операціями АТ "Дельта Банк" від 15.09.2015 запропоновано уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів на здійснення тимчасової адміністрації в АТ "Дельта Банк" видати наказ щодо виявлення договорів банківського вкладу (депозиту), за якими кошти на вкладні рахунки були перераховані іншими фізичними особами, та які є нікчемними згідно із п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", та щодо застосування наслідків такої нікчемності (а.с. 59-61).

Наказом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Дельта Банк" від 16.09.2015 №813 "Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями" застосовано до договору банківського вкладу позивача №005-24505-110215 наслідки нікчемності, з підстав, визначених п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (а.с. 63, 96 Т.1).

Листом від 23.09.2015 за №8821/3234 Уповноважена особа повідомила про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) №005-24505-110215 від 11.02.2015, згідно пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 12 Т.1).

08.10.2015 позивач звернулась до Уповноваженої особи із заявою про виплату гарантованої суми відшкодування за вкладом, розміщеним у АТ «Дельта Банк», відповідно до умов договору від 04.02.2015 № 005-24507-040215 (а.с. 14), однак отримала відмову.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Статтею 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» регулюється порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами. Так, уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із зазначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

При цьому, у відповідності до частини 6 цієї статті, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню фондом відповідно до частини четвертої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно частини 5 статті 27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», протягом шести днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

У відповідності до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14, уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4-6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку. Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Пунктом 6 розділу ІІІ Положення порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Згідно пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення. Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

За змістом частини 1 статті 35 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; для виконання Фондом відповідних зобов`язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб`єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн.), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фонду відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» пов`язує виникнення права на відшкодування суми коштів за вкладом разом з нарахованими на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних відсотками з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн.; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників; 6) опублікування Фондом оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур`єр», «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет, що здійснюється не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

За змістом частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів Фонду не здійснюється.

В силу вимог частини 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов`язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Підстави для визнання правочину (у тому числі договору) нікчемним визначені, зокрема, у частині третій статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції до 12 серпня 2015 року, до набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII), яка визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов`язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов`язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов`язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку» від 16 липня 2015 року № 629-VIII частину третю статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» доповнено пунктом 9, який передбачає, таку підставу для нікчемності як «здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов`язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства».

Суду не було надано доказів того, що постанова Національного банку України від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних», яка є банківською таємницею, доведена до відома населення, в тому числі і до позивача, у порядку, встановленому законом.

Так, АТ «Дельта Банк» віднесений до категорії неплатоспроможних на підставі постанови Правління НБУ від 02 березня 2015 року №150, тоді як договір на відкриття та обслуговання поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів та депозитний договір з позивачем були укладені 04 лютого 2015 року та 11 лютого 2015 року відповідно, тобто до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а згідно з пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочин уже має бути вчинений неплатоспроможним банком.

Окрім того, постанова Правління Національного банку України № 692/БТ від 30 жовтня 2014 року стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, а також не містить прямих заборон, право накладання яких визначені статтею 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для Національного банку України.

Згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ банку не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку, який підписала уповноважена особа Фонду як особа, що здійснює повноваження органу управління банку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №826/1476/15 сформулювала правовий висновок, що перелік передбачених частиною 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 Цивільного кодексу України не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

У цьому рішенні Велика Палата Верховного Суду зазначила також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.

Згідно з положеннями статті 37, 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Водночас, якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 Цивільного кодексу України. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку про нікчемність договору банківського вкладу, оскільки кошти на банківський вкладний (депозитний) рахунок позивача надійшли з банківського рахунку іншої особи, що свідчить про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання коштів, що перевищують суми гарантованого відшкодування.

Тобто, відповідач, по суті, вказує на належність внесених на рахунки позивача коштів третій особі – ОСОБА_2 , що є перевагою вказаної особи у вигляді можливості отримання відшкодування коштів за рахунок Фонду через третіх осіб, у тому числі і позивача.

Однак, з такою позицією суд не погоджується з огляду на таке.

Вкладом у розумінні статті 2 Закону України від 07.12.2000 № 2121 "Про банки і банківську діяльність" є кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Враховуючи правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в п.50 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України”, в якому ЄСПЛ зокрема зазначив, що перша та найважливіша вимога ст.1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Відповідно до ст. 177 Цивільного кодексу України грошові кошти позивача є об`єктом його майнових прав, відтак, ці права відповідно до вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, практики ЄСПЛ та ст. 41 Конституції України є непорушними до тих пір, доки, на думку суду, не буде досягнуто справедливого балансу між порушенням таких прав та суспільним інтересом.

В той же час, відповідачем належними та допустимими доказами не доведено існування вказаного балансу та відсутність майнових прав позивача на кошти, що є предметом даного спору.

Позаяк, відповідачем не заперечується перебування на рахунку позивача коштів в сумі 165 000,00 грн.

Посилання відповідача щодо заборони зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третьої особи у відповідності до п.5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ "Дельта Банк" суд вважає необґрунтованими, оскільки надання оцінки діям працівників банку виходить за межі даного заявленого адміністративного позову, та в будь-якому випадку не спростовує права ОСОБА_2 розпоряджатися своїм майном, шляхом перерахування коштів на рахунки позивача.

Крім цього, судом враховано ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У відповідності до вимог ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили, що договір банківського вкладу (депозиту), укладеного між АТ "Дельта Банк" та позивачем є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави. Крім того, в силу положень ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом. Проте, відповідного судового рішення про визнання недійсним вищевказаного договору, матеріали справи не містять.

Доводи Уповноваженої особи, щодо нікчемності договору банківського вкладу з мотивів перерахування коштів на рахунок позивача іншою фізичною особою, для отримання певних переваг при виплаті гарантованої суми вкладу, не ґрунтуються на нормах законодавства. Крім того, вказані обставини не можуть бути самостійною підставою для визнання нікчемним правочину, вчиненого позивачем, оскільки в законодавстві відсутня пряма заборона на вчинення вказаних дій.

Вищевказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.02.2017 по справі № 826/14046/15 (№ в ЄДРСР 64564399), від 02.02.2017 по справі № 826/6966/15 (№ в ЄДРСР 64564294), від 01.02.2017 по справі № 826/1196/15 (№ в ЄДРСР 64506199) та від 01.02.2017 по справі № 826/1196/15 (№ в ЄДРСР 64506198).

Інших доказів наявності підстав визначених ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", внаслідок яких правочини позивача з АТ "Дельта Банк" є нікчемним, – суду не надано. Також, відсутні будь-які підстави передбачені ч. 4 ст. 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" для відмови у відшкодуванні позивачу коштів, а отже у відповідача наявний обов`язок щодо включення позивача до переліку вкладників АТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Крім того, у справі «ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ» Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід`ємні для банківських операцій і пов`язаним з ними правом.

Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Єahin і Perihan Єahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня 2011 року)».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відмовляючись повернути кошти, які належать на праві власності позивачу, шляхом визнання договору банківського вкладу нікчемним, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст. 5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.

Таке порушення виявилося у тому, що ст. 1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України. Але, в порушення цих норм, позивач позбавлений права користуватися своїм майном. В даному випадку його майном є грошові кошти, які відповідач отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як було встановлено судом, відповідачем не доведено правомірності своїх дій, що пов`язані з віднесенням договору банківського вкладу позивача до нікчемного, що в свою чергу має вплив на законні права та інтереси позивача і стало наслідком не включення останньої до переліку вкладників, а тому суд вважає, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 мають бути задоволені у повному обсязі.

При цьому, судом при ухваленні рішення враховано та не заперечувалось представником Уповноваженої особи у судовому засіданні, що визнаний нікчемним договір банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 №005-24505-110215, сторонами достроково розірваний на підставі заяви ОСОБА_1 від 18.02.2015.

У свою чергу, відповідно до пункту 1.10 вищевказаного Договору у разі дострокового припинення дії цього договору вклад виплачується шляхом зарахування на поточний рахунок, операції за яким можуть здійснюватися із використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_2 , відкритий на ім`я вкладника в установі банку (а.с. 9 Т.1).

Враховуючи наведене, належний позивачу вклад обліковується на вищевказаному рахунку, відкритому на підставі договору від 04.02.2015 №005-24507-040215, що підтверджується довідкою від 01.10.2015 №05-3092077 (а.с. 13 Т.1).

Таким чином, на вкладному рахунку ОСОБА_1 , відкритому відповідно до договору від 04.02.2015 №005-24507-040215, розміщено грошові кошти, зараховані після розірвання договору банківського вкладу (депозиту) від 11.02.2015 №005-24505-110215, тобто позивач є вкладником у розумінні статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Керуючись статтями 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ) до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (код ЄДРПОУ 21708016, бульвар Тараса Шевченка, 33-Б, м. Київ, 01032), Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича (вул. Щорса, 36-Б, м. Київ, 01133) про зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ ''Дельта Банк'' Кадирова Владислава Володимировича надати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника АТ «Дельта Банк», якому необхідно здійснити виплату відшкодування за вкладом, за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, згідно договору від 04.02.2015 №005-24507-040215 на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 13 червня 2019 року.

Суддя С.В. Бородавкіна