Рішення № 82373188, 23.05.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року Справа № 160/1888/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Сергієнко В.Ю., за участю: позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - ОСОБА_2 , представника відповідача - Лейченко І.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування постанов №ДН-1618/1433/АВ/ТД-ФС/654 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн. та №ДН-1618/1433/АВ/ІП-ФС/655 від 25.10.2018 року про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зазначила, що відповідачем неправомірно застосовано штрафні санкції, оскільки їх винесено на підставі необґрунтованих висновків, які були виявлені у ході перевірки порушення законодавства про працю. Позивач вважає, що постанови про накладення штрафу є неправомірними та підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки.

04.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання.

21.03.2019 року від Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що була проведена перевірка позивача, в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржувані постанови. Відповідач вважає, що оскаржувані постанови є правомірними, та такими, що винесені відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для їх скасування відсутні.

21.03.2019 року у зв`язку з неявкою відповідача та відсутністю відомостей отримання позивачем судової повістки було відкладено розгляд справи.

02.04.2019 року у судовому засіданні було визнано неявку позивача без поважних причин та відкладено розгляд справи.

25.04.2019 року у судовому засіданні було витребувано у позивача додаткові докази по справі, у зв`язку з чим оголошено перерву.

23.05.2019 року у судовому засіданні позивач та представник позивача просили позовні вимоги задовольнити, при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 03.10.2018 року по 30.04.2018 року на підставі направлення на проведення інспекційного відвідування та службового посвідчення інспектором праці Коломієць Наталією Олександрівною за участю начальника відділу з питань додержання законодавства про працю, застрахованих осіб, зайнятість, працевлаштування інвалідів та з питань дитячої праці у Нікопольському регіоні Коробки Анатолія Івановича було проведено інспекційне відвідування фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

За результатами інспекційного відвідування складено акт ДН-1618/1433/АВ від 04.10.2018 року, відповідно до якого встановлено, що позивачем як роботодавцем було допущено працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та відсутність документів про ознайомлення найманих працівників з технікою безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці протипожежної охорони.

25.10.2018 року першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, у відповідності до п. 8. Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 р. №509 винесено постанови №ДН-1618/1433/АВ/ТД-ФС/654 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн. на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України та №ДН-1618/1433/АВ/ІП-ФС/655 від 25.10.2018 року про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн. на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Позивач вважає вказані постанови про накладення штрафу необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року №96, Держпраці є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

У відповідності до пп.6 п.4 Положення, Управління Держпраці, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Згідно з пп.5 п.6 Положення Управління Держпраці має право безперешкодно проводити відповідно до вимог закону без попереднього повідомлення в будь-яку робочу годину доби перевірки виробничих, службових, адміністративних приміщень та об`єктів виробництва фізичних та юридичних осіб, які використовують найману працю та працю фізичних осіб, експлуатують машини, механізми, устаткування підвищеної небезпеки, та у разі виявлення фіксувати факти порушення законодавства, здійснення нагляду та контролю за додержанням якого віднесено до повноважень Держпраці.

Відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю, визначена в Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 №295 «Про деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Порядок №295).

Відповідно до п. 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин).

Пунктами 19, 20 Порядку №295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення. Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Відповідно до пункту 24 Порядку №295 припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

Припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування. Припис виноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду. У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною в приписі періодичністю. Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

Стан виконання припису перевіряється після закінчення зазначеного у нього строку усунення недоліків, якщо об`єкт відвідування не надав відповідь або надав її в обсязі, недостатньому для підтвердження виявлених порушень (пункти 23-25 Порядку №295).

Відповідно до пунктів 27-29 Порядку №295, у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованим актом інспекційного відвідування, після розгляду зауважень об`єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису у встановлений у ньому строк, заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування.

З оскаржуваної постанови відповідача №ДН-1618/1433/АВ/ІП-ФС/655 від 25.10.2018 року про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн. вбачається, що за порушення ст.29 КЗпП України, а саме: за відсутність документів щодо ознайомлення найманих працівників з технікою безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони, на підставі абз. 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, на позивача накладено штраф в сумі 3723,00 грн.

Судом встановлено, що згідно припису про усунення виявлених порушень №ДН-1618/1433/АВ/П від 10.10.2018 року порушення виявлені під час перевірки були усунені позивачем у повному обсязі у визначений вказаним приписом строк, зокрема і щодо ознайомлення найманих працівників з технікою безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

Таким чином, враховуючи виконання позивачем припису у встановлений у ньому строк та те, що вказане порушення не відноситься до порушень до якого застосовуються заходи до притягнення об`єкта відвідування до відповідальності незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування штрафних санкцій та винесення постанови №ДН-1618/1433/АВ/ІП-ФС/655 від 25.10.2018 року про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн.

Також, з оскаржуваної постанови відповідача №ДН-1618/1433/АВ/ТД-ФС/654 від 25.10.2018 року вбачається, що за порушення ч.1, 3 ст.24 КЗпП України, а саме: за допуск працівника до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, на позивача накладено штраф в сумі 111 690,00 грн.

Щодо вказаного порушення встановленого під час інспекційного відвідування, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 01.10.2018 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір, який укладено на визначений термін з 01.10.2018 року по 05.10.2018 року, відповідно до якого ОСОБА_3 , повинна виконувати наступні обов`язки, а саме прийом та продаж товару, наклеювання цінників, оприходування товару.

Відповідно до ч.3 ст.24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) передбачена відповідальність у вигляді штрафу - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

З наданих до суду документів слідує, що результати виконання вказаного договору оформлено актом приймання-передачі виконаних робіт.

Доказів ведення позивачем табелю обліку робочого часу щодо вказаних осіб до суду не надано.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Суд вважає, що вказаний договір не можна вважати, як трудовий, оскільки з нього вбачається, що в ньому чітко визначено обсяг робіт.

Відповідно до ст.43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Законодавством України передбачені різні шляхи реалізації цього права. Виходячи з положень КЗпП України та ЦК України реалізувати своє право на працю можна шляхом укладення трудового договору, контракту або цивільно-правового договору, зокрема: договору підряду, договору доручення, авторського договору та інших цивільно-правових угод. Усі ці договори регулюють суспільні відносини у сфері трудової діяльності осіб, хоча їх правове регулювання істотно відрізняється.

Проаналізувавши, приписи спеціального Закону, що регулює державну політику у сфері трудових відносин, суд наголошує, що трудовий договір за своєю правовою природою регулює процес праці, а цивільно-правовий договір, у даному випадку - договір надання послуг, - укладається з метою вчинення певних дій та за згодою певних осіб для досягнення результатів певної діяльності. Правовідносини, що виникають у випадку взяття фізичною особою обов`язку виконати роботу (послугу) і передати замовникові результат роботи, - виникають на підставі цивільно-правового договору. Разом з тим, укладення трудового договору зумовлює дотримання працівником внутрішнього трудового розпорядку роботодавця, про прийняття його на роботу видається наказ, працівник має право на одержання допомоги з соціального страхування та - ним на одержання певних пільг тощо.

Відповідачем не доведено, а судом не встановлено факту прийняття ОСОБА_3 на роботу за конкретною кваліфікацією, професією, посадою; поширення на неї правил внутрішнього трудового розпорядку; постійний характер трудових відносин, тобто що договір, оформлений з вказаною особою містить ознаки трудового договору.

Таким чином, вважаючи, що між сторонами наявні трудові відносини, відповідачем залишено поза увагою те, що основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Отже, висновки відповідача в частині порушення позивачем вимог ст.24 КЗпП України, а саме наявність неоформлених трудових відносин з зазначеними особами, є необґрунтованими.

Також, щодо розміру санкцій застосованих до позивача за наслідком розгляду матеріалів перевірки, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 235 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Водночас, згідно з ч. 2 ст. 17 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі (далі Конвенція), ратифікованою Законом України «Про ратифікацію Конвенції міжнародної організації праці №81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі» від 08.09.2014 року № 1985-ІV інспектори праці можуть на свій розсуд вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування.

Частина 1 статті 9 Конституції України встановлює, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» у разі розбіжності правил міжнародного договору України з правилами внутрішнього законодавства України слід застосовувати правила міжнародного договору.

Отже, при вирішення питання про застосування штрафу до позивача у розмірі 111690,00грн., відповідач мав право та повинен був вирішити питання щодо того, чи слід робити попередження або давати пораду замість того, щоб порушувати або рекомендувати порушити переслідування, як це передбачено Конвенцією Міжнародної організації праці № 81, 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі.

Проте, згідно з постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ДН-1618/1433/АВ/ТД-ФС/654 від 25.10.2018 року, Головним управлінням Держпраці у Дніпропетровській області безальтернативно було застосовано максимальну суму штрафу, передбачену абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП, без жодного обґрунтування того, чому застосовується саме таке переслідування замість можливого застосування попередження або поради.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з п. 53 Рішення ЄСПЛ у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 вересня 2014 року, першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

Легітимною метою вважається національна та громадська безпека, запобігання злочинам або заворушенням, забезпечення економічного добробуту, захист здоров`я і моралі, прав і свобод інших осіб, захист репутації, запобігання розголошення конференційної інформації, підтримка авторитету та безсторонності суду, контроль за користуванням майном відповідно до суспільних інтересів, забезпечення сплати податків, чи інших зборів або штрафів.

Згідно з п.47,49 Рішення ЄСПЛ у справі «Україна-Тюмень» проти України (Ukraine-Tyumen v. Ukraine) від 22 листопада 2007 року, заява 22603/02, стаття 1 Першого протоколу (994_535) містить три чітких норми: "перша норма, викладена в першому реченні першого пункту, є загальною за своєю природою та закріплює принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого пункту, стосується позбавлення власності та містить умови такого позбавлення; третя норма, викладена в другому пункті, визнає право Договірних держав, серед іншого, здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.... Ці норми не є окремими, а є пов`язаними між собою. Друга та третя норми стосуються певних випадків, за яких допускається втручання в право на мирне володіння майном, та, отже, їх слід тлумачити в світлі загального принципу, викладеного в першій нормі.

Згідно із п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілям, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)…

Натомість, на думку суду, оскаржуване рішення відповідача зазначеним принципам не відповідає.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3842,00 грн., що документально підтверджується квитанцією №98269 від 19.02.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено повністю, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в розмірі 3842,00 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області (49050, м.Дніпро, вул.Казакова, 3, код ЄДРПОУ 39788766) про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області №ДН-1618/1433/АВ/ТД-ФС/654 про накладення штрафу у розмірі 111 690,00 грн. та №ДН-1618/1433/АВ/ІП-ФС/655 від 25.10.2018 року про накладення штрафу у розмірі 3723,00 грн.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 3842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 31.05.2019 року.

Суддя М.В. Дєєв