Рішення № 82371281, 11.06.2019, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2019 року Справа № 923/170/19

Господарський суд Херсонської області у складі судді Литвинової В.В., при секретарі Горголь О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Фізичної особи - підприємця Левченко В"ячеслава Володимировича, смт. Нові Білокоровичи Житомирської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТПК "ОБЛТОПЕНЕРГО", м. Херсон.

про стягнення 55 966,20 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув.

07.03.2019 до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява ФОП Левченка В`ячеслава Володимировича про стягнення з ТОВ "ТПК "Облтопенерго" 25 210 грн. боргу та 30 756,20 грн. пені у правовідносинах за договором купівлі-продажу оптової партії товару № 1, укладеним 01.10.2014.

Ухвалою суду від 02.04.2019 за вказаним позовом відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.

Судове засідання 28.05.2019 проводилось в режимі відеоконференції.

В ході судового засідання 28.05.2019 р. позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, письмового відзиву на позов не надав, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 28.05.2019 р. (після судового засідання) надав відзив, в якому просить застосувати строки позовної давності.

В судове засідання, призначене на 11.06.2019 року представники сторін не прибули.

11.06.2019 року проведення судового засідання в режимі відеоконференції з Коростенським міськрайонним судом Житомирської області не відбулося через виникнення технічних проблем, що унеможливило безпосередню участь позивача у судовому засіданні.

Внаслідок чого було складено відповідний акт за підписом судді Литвинової В. В., головного спеціаліста з інформаційних технологій Господарського суду Херсонської області Смолієнко В. М. та секретаря судового засідання Горголь О. М., в якому зазначено, що 11.06.2019 року в межах 15:00 - 15:30 год. не було можливості забезпечити проведення судового засідання у справі № 923/170/19, призначеного на 15:00 год. у зв"язку з тим, що Коростенський міськрайонний суд Житомирської області не вийшов на за"язок в призначену годину.

Про час та місце розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового слухання, але останні не скористались своїм правом на участь своїх представників у судовому засіданні.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 ГПК України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У даному випадку судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами, винесеними по даній справі, у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Зважаючи на те, що неявка відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

01 жовтня 2014 року між Фізичною особою - підприємцем Левченко Вячеславом Володимировичем (позивач, продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТПК «ОБЛТОПЕНЕРГО» (відповідач, покупець) був укладений Договір №1 купівлі - продажу оптової партії товару (далі - договір).

За умовами договору Продавець зобов`язався поставити та передати у власність (повне господарське відання ) покупця товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 5.1. договору передбачена попередня оплата товару в розмірі 100% вартості з моменту підписання договору.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу товар за видатковою накладною №32 від 08.06.2015 року на суму 57120,00 грн. 95200 кг торфу фрезерного (залізничні накладні а.с.21, 23), видатковою накладною №45 від 06.09.2015 року на суму 43200,00 грн. 72000 кг торфу фрезерного та видатковою накладною №46 від 06.09.2015 р. на суму 7890,00 грн. 13150 кг торфу фрезерного (залізнична накладна а.с.25). Загальна вартість поставленого товару складає 108210,00 грн.

За твердженням позивача, відповідач за отриманий товар розрахувався частково (а.с.35-39); остання дата часткової оплати товару – 27.08.2015 р.; заборгованість складає 25210,00 грн.

Позивач, посилаючись на п.7.3. договору, нарахував та просить стягнути з відповідача пеню в сумі 30756,20 грн.

Відповідач не надав до матеріалів справи доказів сплати заборгованості, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача боргу в сумі 25210,00 грн. та пені є доведеними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Як вже було установлено судом, 01.10.2014 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем було укладено договір купівлі-продажу товару.

Суд відхиляє посилання позивача на укладення між сторонами Специфікації №1 від 01.06.2015 р. до договору (а.с.40), в якій встановлено строку здійснення оплати товару – 80% попередня оплата; 20% - протягом 3-х календарних днів з моменту поставки товару, оскільки вищевказана Специфікація не підписана з боку відповідача.

Суд звертає увагу сторін, що умовами договору передбачено 100% передплату.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що позивач погодився поставити товар з порушенням умов договору - без попередньої оплати.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Суд констатує, що право позивача порушено.

Відповідно ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

В ст. 257 Цивільного кодексу України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 258 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 Цивільного кодексу України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 Цивільного кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №6-68цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах зазначив, що оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996р. за заявами №22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-178цс15.

Відповідно до п. 1.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 10 від 29.05.2013 року, позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

В п. 2.1. зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

Пунктом 2.2. вказаної постанови Пленуму Вищого господарського суду України визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Отже, з огляду на те, що переданий позивачем товар відповідач отримав без зауважень, частково за нього розраховувався, останню оплату здійснив 26.08.2015 р., що підтверджується випискою по рахунку (а.с.39), - суд дійшов висновку, що прострочення оплати почалося з 26.08.2015 р., тобто строк позовної давності за заявленими позовними вимогами, в силу положень ст. 258 Цивільного кодексу України, сплинув 26.08.2018 року, тоді як з позовом до суду позивач звернувся 02.03.2019 року.

Позивач, посилаючись на п.6.1 Договору №1 від 01 жовтня 2014 року купівлі - продажу оптової партії товару, яким передбачено, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до моменту його остаточного виконання, але в будь-якому випадку до 30.09.2015 року, зазначає, що строки позовної давності ним не пропущені. Суд відхиляє вищевказані посилання позивача, оскільки строк дії договору і строк позовної давності – не тотожні поняття. З цих самих підстав суд відхиляє і посилання відповідача на інший договір – договір №2, який надано до відзиву, за умовами якого п.6.1. викладено в іншій редакції – строк дії договору – до 31.12.2014 р. Підставою позову є договір №1, його умови суд досліджував під час вирішення спору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовними вимогами до Господарського суду Херсонської області після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем до прийняття рішення по справі, позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено поважність причини пропуску позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст.129, 232-240, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

1.Відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційна скарга подається до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Херсонської області (підпункт 17.5 пункту 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України).

Дата складання повного тексту рішення 13.06.2019 року.

Суддя В.В.Литвинова