Рішення № 82371251, 13.06.2019, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

13 червня 2019 року м. Чернігівсправа № 927/275/19

Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Федоренко Ю.В. секретаря судового засідання Ткач І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ»

До відповідача: Державного підприємства «Чернігівський військовий лісгосп»

Про стягнення 157192,28 грн

За участю представників сторін:

від позивача: Карпінський С.В., адвокат.

Від відповідача: Помаз А.П., адвокат.

У судовому засіданні 13.06.2019 була проголошена вступна та резолютивна частини рішення на підставі ст.240 Господарського процесуального кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ» (далі за текстом – ТОВ «АБУ», позивач) звернулось з позовом до Державного підприємства «Чернігівський військовий лісгосп» (далі – Підприємство, відповідач) про стягнення суми основного боргу у розмірі 104233,34 грн, інфляційних втрат у розмірі 9172,50 грн, 3% річних у розмірі 3469,69 грн та пені у розмірі 40316,75 грн.

Вимоги обгрунтовані тим, що 27.11.2017 між сторонами виникли господарсько договірні зобов`язання за якими ТОВ «АБУ» замовило у Підприємства пиловник сосна ІІІ на загальну суму 652592,78 грн та оплатило його у повному обсязі. Підприємство зобов`язалось поставити замовлений товар у повному обсязі не пізніше наступного дня з моменту оплати рахунку. Станом на момент направлення позовної заяви Підприємство не поставило товар на суму 104233,34 грн та не повернуло суму попередньої оплати. На суму неповернутої попередньої оплати ТОВ «АБУ» нараховано пеню відповідно до ч.6 ст.231 ГК України, ст.5 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а також 3% річних та інфляційні втрати відповідно до ст.625 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 22.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд справи по суті призначено на 16.05.2019. Запропоновано відповідачу не пізніше 15 календарних днів з дня отримання ухвали надати відзив на позов та докази на підтвердження своєї позиції.

Вказану ухвалу отримано Підприємством 23.04.2019. 15.05.2019 до суду надійшов відзив на позовну заяву з доданими документами. Відзив та долучені до нього докази подані з порушенням встановленого ухвалою суду строку. Підприємство зазначає, що відзив подається із запізненням по причині відшукання доказів та особи, яка отримувала товар на Підприємстві, оскільки з моменту поставки пройшов значний час. До відзиву на позов Підприємством долучено, зокрема, і заява свідка ОСОБА_1 датована 14.05.2019.

Як встановлено ч.8 ст.80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Підприємством достатньо обґрунтовано причини неподання доказів у справі у встановлений строк з причин, від нього не залежали (відшукання доказів). Враховуючи вказане та те, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів, пов`язаних з здійсненням господарської діяльності з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб, судом вказані докази прийняті до розгляду.

Заперечуючи позов Підприємство посилається на поставку товару за видатковими накладними №336 від 02.02.2018 на суму 47838,06 грн, №1167 від 27.03.2018 на суму 53028,81 грн та №6701 від 28.12.2018 на суму 3362,50 грн за якими товар було отримано представником ТОВ «АБУ» Яцюк О.М. Зазначає, що сторонами було укладено усний договір у якому не було оговорено строків поставки, а тому вимоги є безпідставними.

У відповіді на відзив ТОВ «АБУ» повідомило, що жодним документом не надавало Яцюку О.М. повноважень на отримання будь-яких товарно-матеріальних цінностей, товар по видатковим накладним, які надані Підприємством, не отримувало.

Ухвалою суду від 29.05.2019 в зв`язку з тим, що подана суду заява свідка не відповідає вимогам ч.2 ст.88 ГПК України відмовлено у задоволенні клопотання Підприємства про виклик у судове засідання для допиту у якості свідка ОСОБА_1 . Цією ж ухвалою оголошено перерву у судовому засіданні до 13.03.2019.

10.06.2019 до суду надійшли письмові пояснення ТОВ «АБУ» у яких зазначено про направлення 31.05.2019 на адресу Підприємства листа-вимоги протягом 7 днів з моменту її отримання повернути суму попередньої оплати, про отримання цього листа Підприємством 04.06.2019. ТОВ «АБУ» посилається на пункт 1.71 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 в якому роз`яснено, що коли господарським судом буде з`ясовано, що таку вимогу пред`явлено після початку розгляду ним справи зі спору, пов`язаного зі стягненням заборгованості, то відповідний позов може бути задоволений, якщо строк виконання грошового зобов`язання настав до прийняття рішення по суті справи.

До цих пояснень додано, зокрема, лист вимога від 31.05.2019 №133, протокол засідання інвентаризаційної комісії від 16.04.2019, заява про вчинені кримінальні правопорушення від 28.05.2019. Неможливість подання вказаних доказів в установлений строк обґрунтована, тим, що на час подачі позову цих доказів не існувало. Вказані докази прийняті судом до розгляду, оскільки датовані після порушення провадження у справі.

У цих додаткових поясненнях позивачем підстави позову доповнені новими обставинами при збереженні первісних. Вказане не вважається зміною підстав позову, а тому додаткові пояснення прийняті судом до розгляду.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін суд встановив таке.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.1 та 2 ст.639 ЦК України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч.1 ст.181 ГК України).

Як підтверджується випискою по рахунку АТ «Укрсиббанк» з 01.10.2017 по 25.03.2019 позивачем було перераховано на рахунок Підприємства грошові кошти з призначенням платежу: оплата за пиловник згідно рахунків, а саме: 27.11.2017 – 50000 грн, 29.11.2017 – 100000 грн, 06.12.2017 – 50000 грн, 08.12.2017 – 50000 грн, 12.12.2017 – 52592,78 грн, 14.12.2017 – 150000 грн, 26.01.2018 – 100000 грн, 31.01.2018 – 100000 грн, всього на загальну суму 652592,78 грн. Отримання цих коштів Підприємством не заперечується та підтверджується підписаним представником відповідача актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.11.2017 – 14.05.2019.

На протязі 2017-2018 років Підприємством було поставлено позивачу сосновий пиловник за видатковими накладними: №5678 від 29.11.2017 на суму 38411,34 грн, №5714 від 30.11.2017 на суму 36333,30 грн, №5772 від 05.12.2017 на суму 37849,68 грн, №5791 від 06.12.2017 на суму 37570,38 грн, №5819 від 07.12.2017 на суму 40800,30 грн, №5843 від 08.12.2017 на суму 38079 грн, №5845 від 08.12.2017 на суму 36120 грн, № 5944 від 15.12.2017 на суму 37880,28 грн, №5944 від 15.12.2017 на суму 37880,38 грн, № 5955 від 15.12.2017 на суму 39603,78 грн, №5965 від 18.12.2017 на суму 34038,72 грн, №5964 від 18.12.2017 на суму 36515,64 грн, №286 від 31.01.2018 на суму 47938,20 грн, №259 від 30.01.2019 на суму 49790,04 грн.

Вказані докази підтверджують укладення сторонами договору, який за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу, та його виконання.

Як встановлено ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що строк виконання зобов`язання по поставці товару сторонами не було узгоджено. Посилання у позовній заяві на те, що Підприємство зобов`язалося поставити замовлений товар у повному обсязі не пізніше наступного дня з моменту оплати рахунку належними доказами не підтверджено і до уваги судом не приймається.

Матеріали справи не містять доказів про направлення Підприємству вимоги про поставку оплаченого товару у відповідності до положень ч.2 ст.530 ЦК України.

Лише 31.05.2019, після порушення провадження у справі, позивачем направлено Підприємству лист-вимога протягом семи днів з моменту її отримання повернути ТОВ «АБУ» суму попередньої оплати за товар у розмірі 104233,34 грн, яку отримано Підприємством 04.06.2019.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено, що сторонами не було узгоджено строків поставки Підприємством товару позивачу, а останнім вимога в порядку ч.2 ст.530 ЦК України щодо строків поставки товару не направлялась.

За таких обставин Підприємством не було порушено зобов`язання щодо строків поставки товару, а у позивача не виникло право вимагати повернення попередньої оплати за товар на підставі ч.2 ст.693 ЦК України. Відповідно відсутні підстави для стягнення суми попередньої оплати, відсотків річних та інфляційних.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, і неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Як встановлено судом, сторонами не було укладено у письмовій формі договору щодо забезпечення виконання зобов`язання по поставці товару пенею, що є також підставою для відмови у позові про стягнення пені.

Згідно з частинами 1 та 3 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст.86 ГПК України).

Оцінивши зібрані по справі докази суд приходить до висновку про недоведеність позивачем заявленого позову належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами в зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позову.

Щодо інших доказів які наявні у матеріалах справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Наданий Підприємством договір купівлі продажу №383 від 27.11.2017 не підтверджує ні підстав заявленого позову, ні заперечень на нього, припинив свою дію 31.12.2017 (8.2 вказаного договору), що підтверджується сторонами.

Пунктом 2.5 глави 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704 (із змінами), передбачено, що повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи - підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Надані Підприємством видаткові накладні №336 від 02.02.2018, №1167 від 27.03.2018, №6701 від 28.12.2018, товарно-транспортні накладні від 02.02.2018,27.03.2018, 28.12.2018 підписані працівником позивача - начальником дільниці Яцюк О.М. Однак належних та допустимих доказів на підтвердження повноважень вказаної особи на одержання товару (письмового договору, довіреності, акту органу юридичної особи тощо) суду не надано. Не підтверджує цього і укладений з ОСОБА_1 договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04.02.2016, який укладено з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, які належать ТОВ «АБУ».

Так, відповідно до п.1 вказаного договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, працівник (Яцюк ОСОБА_2 .М.) що працює на посаді начальника дільниці та безпосередньо виконує роботу пов`язану з отриманням, збереженням, обробкою, обліком, рухом, видачею переданий йому матеріальних цінностей приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення ввірений йому підприємством (позивачем) матеріальних цінностей, і зв`язку з викладеним зобов`язується: а) дбайливо ставитися до переданих йому на збереження або з іншою метою матеріальних цінностей підприємства і вживати заходів для попередження збитків; б) своєчасно повідомляти керівництво підприємства (позивача) про всі обставини, що загрожують забезпеченню збереження ввірених йому матеріальних цінностей; в) вести облік, складати та передавати у визначеному порядку товарно-грошові та інші звіти про рух та рештки ввірених йому матеріальних цінностей; г) брати участь в інвентаризації ввірених йому матеріальних цінностей; д) зберігати копії документації, пов`язаної з переданими йому матеріальними цінностями. Згідно з п.4 вказаного договору його дія розповсюджується на весь період роботи із ввіреними працівникові матеріальними цінностями підприємства (позивача).

Пунктами 1 та 2 частини першої статті 134 КЗпП України передбачено, що відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: 1) між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 1351 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; 2) майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Відповідно до ст.135-1 КЗпП України встановлено, що письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином суд приходить до висновку, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, який було укладено між позивачем та ОСОБА_1 , передбачає лише відповідальність останнього за збереження ввіреного йому майна позивача та не надає йому повноважень на отримання майна від третіх осіб в інтересах позивача.

Товариством разом із відзивом на позов подано суду посвідчену нотаріально заяву свідка ОСОБА_1 , яка не відповідає ч.2 ст.88 ГПК України оскільки в ній не підтверджено обізнаності свідка зі змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з`явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень, а тому не є належним та допустимим доказом у справі і до уваги судом не приймається.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів та заперечень сторін суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В зв`язку з цим суд зазначає, що всі інші обґрунтування та заперечення сторін висновків суду за результатами розгляду справи не спростовують.

Судовий збір, сплачений при поданні позову, покладається на позивача у відповідності до ст.129 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. (ч. 4 та 5 ст. 126 ГПК України).

Статтею 129 ГПК України встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема, у разі відмови у позові - на позивача.

Представником Підприємства на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу суду надано:

-договір про надання правової допомоги від 14.05.2019 укладений Підприємством з адвокатом Помаз Анатолієм Павловичем за яким останній зобов`язався надавати Замовнику (відповідачу) правову допомогу (далі-послуги) та представляти його інтереси в Господарському суді Чернігівської області по справі №927/275/19. Відповідно до п.4.1-4.2 вказаного договору вартість послуг обраховується на підставі акту здачі-приймання послуг, оплата буде здійснюватись згідно рекомендацій Ради адвокатів Чернігівської області, затверджених рішенням №57 від 16.02.2018, і складає 16000 грн;

-акт надання-прийому (здачі-прийняття) виконаних послуг №5 від 24.05.2019 по договору від 14.05.2019 на суму 16000 грн у якому зазначено про надання послуг у повному обсязі і відсутність претензій;

-платіжне доручення №2912 від 27.05.2019 яким підтверджується перерахування відповідачем на рахунок Помаз Анатолія Павловича 16000 грн з призначенням платежу: договір від 14.05.2019 про правову допомогу;

-свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ЧН №000024 та ордер адвоката серії АА № 076578.

У судовому засіданні представник позивача висловив усні заперечення щодо обґрунтованості понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

При вирішенні питання про обґрунтованість понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката судом враховуються обставини справи яка не є складною, обсяг виконаних адвокатом робіт та часом на їх виконання, ціну позову, застосування сторонами договору про надання правової допомоги від 14.05.2019 мінімальних ставок адвокатського гонорару, які затверджені рішенням Ради адвокатів Чернігівської області №57 від 16.02.2018. Враховуючи вказане суд вважає вимоги відповідача обґрунтованими та стягує з позивача на користь відповідача 16000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.126, 129, 232– 233, 236-238, 240– 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У позові Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ» про стягнення з Державного підприємства «Чернігівський військовий лісгосп» 104233,34 грн боргу, 9172,50 грн інфляційних втрат, 3469,69 грн відсотків річних та 40316,75 грн пені відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ», вул. Гоголівська, 43 а, кв.2, м. Київ, ідентифікаційний код 37354345, на користь Державного підприємства «Чернігівський військовий лісгосп», вул. Лісова, 1, смт. Гончарівське Чернігівського району. Чернігівської області, ідентифікаційний код 24967505, 16 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили у строки, встановлені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 13.06.2019.

Суддя Ю.В.Федоренко