Рішення № 82370865, 03.06.2019, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року Справа № 915/12/17

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складi головуючого суддi Мавродієвої М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Берко О.В.,

представника позивача: Карачук Н.М., дов.№14-201 від 18.10.2018,

представника відповідача: Шаткова В.П., дов.№47/01-18/01 від 21.01.2019,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01601, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6; ідент.код 20077720)

в особі філії “Центр метрології та газорозподільних систем” ПАТ “НАК “Нафтогаз України” (адреса для листування: 04116, м.Київ, вул.Шолуденка, буд.1),

до відповідача: Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації (54030, м.Миколаїв, вул.Велика Морська, буд.42; ідент.код 04013962),

про: стягнення грошових коштів у сумі 1777961,05 грн, -

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації заборгованість у розмірі 1777961,05 грн, з яких: 856277,34 грн – основний борг; 74959,36 грн – 3% річних; 846724,35 грн – інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 (суддя Корицька В.О.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 13.06.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду від 25.04.2018 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” задоволено частково; постанову Одеського апеляційного господарського суду від 13.06.2017 та рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.03.2017 скасовано; справу передано на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №216 від 17.07.2018 проведено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2018, автоматизованою системою документообігу суду визначено головуючого суддю у справі Коваля Ю.М.

Ухвалою суду від 18.07.2018 (суддя Коваль Ю.М.) постановлено прийняти справу до провадження та розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 18.09.2018 (суддя Коваль Ю.М.) зупинено провадження в даній справі до набрання законної сили судовим рішенням об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в господарській справі №918/33/17.

У зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_1 Ю.М., на підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №57 від 21.01.2019, здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи та призначено в ній головуючим суддею Мавродієву М.В.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень 12.10.2018 Верховним судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду прийнято постанову у справі №918/33/17, яка набрала законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

З урахуванням наведеного, ухвалою суду від 24.01.2019 суддею Мавродієвою М.В. справу №915/12/17 прийнято до свого провадження; поновлено провадження у справі та розгляд справи розпочато спочатку за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 20.02.2019.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем грошових зобов`язань за укладеним між сторонами Договором №9 від 16.01.2012, зокрема передбачених п.2.3.13 щодо повернення компанії протягом бюджетного року, наступного після закінчення фінансування нею добудови об`єкта газопостачання - міжселищного газопроводу високого тиску до с.Дмитро-Білівка Казанківського р-ну Миколаївської обл., суми грошових коштів, отриманих на його добудову, внаслідок чого на суму основного боргу за період прострочення здійснено відповідні нарахування на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що забезпечив виконання всіх належних дій для добудови об`єкта, введення його в експлуатацію за декларацією про готовність об`єкта до експлуатації та передачі його в державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості на баланс відповідного спеціалізованого підприємства з газопостачання за актом приймання-передачі, а також вказує на те, що укладення договору між сторонами з передбаченими у п.2.3.13 зобов`язаннями управління відбулося за відсутності відповідних бюджетних призначень та асигнувань на відповідні цілі, що суперечить ст.ст.22, 23 Бюджетного кодексу України та унеможливлює виконання цих зобов`язань управлінням як бюджетною установою.

20.02.2019 підготовче засідання відкладалось на 21.03.2019 в зв`язку з неявкою сторін.

Ухвалою суду від 21.03.2019 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та оголосив перерву у судовому засіданні до 10.04.2019.

Ухвалою суду від 10.04.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 07.05.2019.

07.05.2019 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 03.06.2019.

В ході розгляду справи представники сторін підтримали висловлені позиції та доводи, викладені на їх обґрунтування.

У судовому засіданні 06.06.2019 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009 “Про добудову підвідних газопроводів”, із змінами та доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010 (далі - Розпорядження), погоджено пропозицію Міністерства палива та енергетики України та Компанії щодо фінансування останньою робіт з добудови підвідних газопроводів та визначено, що для забезпечення добудови газопроводів Компанія укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Компанії, а замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлі товарів і послуг, пов`язаних із завершенням їх будівництва, згідно із законодавством. При цьому зазначеним розпорядженням Урядом не було погоджено механізму повернення замовниками будівництва коштів Компанії, профінансованих останньою на добудову об`єктів.

Рішенням Миколаївської обласної ради від 25.03.2011 затверджено Програму економічного та соціального розвитку Миколаївської області на 2011-2014 роки “Миколаївщина-2014”.

У подальшому, розпорядженням Миколаївської обласної державної адміністрації №95-р від 04.04.2012 (т.1 а.с.101) затверджено перелік об`єктів газопостачання населених пунктів області, у спорудженні яких передбачається фінансова участь Компанії та які були включені до переліку пріоритетних інвестиційних проектів Програми економічного та соціального розвитку “Миколаївщина-2014”, в тому числі і об`єкт, повернення коштів фінансування будівництва котрого є предметом спору в даній справі.

Цим же розпорядженням замовником будівництва таких об`єктів визначено Управління та зобов`язано останнє укласти з Компанією договори на фінансування будівництва підвідних газопроводів до населених пунктів.

На виконання вищевказаних розпоряджень Уряду та Миколаївської облдержадміністрації, 16.01.2012 між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі - позивач, компанія) та Управлінням капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації (далі - управління, замовник, відповідач) укладений договір №9 (далі - Договір) (т.1 а.с.11-15), відповідно до п.1.1 якого Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, відповідно до Розпорядження та на умовах цього Договору, на підставі затвердженого рішенням правління Нафтогазу “Переліку об`єктів газопостачання, у спорудженні яких передбачено фінансову участь Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (далі - Перелік) та графіку фінансування спорудження об`єкта газопостачання, здійснює фінансування добудови об`єкта газопостачання: “Міжселищний газопровід високого тиску до с.Дмитро-Білівка Казанківського району Миколаївської області” (далі - Об`єкт), а Управління (замовник) зобов`язується здійснити добудову об`єкта, забезпечити передачу його у державну власність на баланс спеціалізованого підприємства з газопостачання та газифікації, введення його в експлуатацію та повернути грошові кошти, отримані від Компанії на добудову об`єкта.

Відповідно до п.2.1.1 Договору фінансування здійснюється шляхом банківських переказів грошових коштів на рахунок замовника або іншими способами, що не суперечать діючому законодавству України, договору.

Відповідно до п.п.2.3.1– 2.3.2, 2.3.12, 2.3.13 Договору Замовник зобов`язався, зокрема, забезпечити виконання всіх належних дій для добудови об`єкта; здійснювати за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із добудовою об`єкта згідно з діючим законодавством; після завершення робіт по добудові об`єкта в обов`язковому порядку забезпечити передачу його, як цілісного об`єкта, у державну власність до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та введення в експлуатацію у термін, що не перевищує 60 (шістдесяти) календарних днів від дати виконання Компанією зобов`язань за цим договором щодо фінансування добудови об`єкта; протягом бюджетного року, наступного після року закінчення фінансування добудови об`єкта, повернути Компанії суми грошових коштів, отриманих від неї на добудову об`єкта.

Відповідно до п.3.1 Договору загальний обсяг фінансування за цим договором (ціна договору) складає 861808,00 грн.

Цей договір вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і скріплення їх печатками та діє до повного повернення Нафтогазу суми грошових коштів, перерахованих ним в якості фінансування добудови об`єкта згідно з договором (п.7.1 Договору).

Договір скріплено підписами та печатками обох сторін.

На виконання зобов`язань за договором Компанією у 2012 році перераховано Управлінню грошові кошти в сумі 861808,00 грн. згідно погодженого сторонами у додатку №1 до договору графіку (т.1 а.с.17), що підтверджується відповідним платіжним дорученням №1609 від 27.02.2012 (т.1 а.с.21).

Об`єкт побудовано та введено в експлуатацію, про що складено відповідну декларацію про готовність об`єкта до експлуатації, зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Миколаївській області 04.09.2012 за №МК14312156717 (т.1 а.с.25-28). Про це ж свідчить й інформаційна довідка щодо стану будівництва об`єкта станом на 01.10.2016 (т.1 а.с.30).

Згідно з актом приймання-передачі основних засобів від 23.01.2013 (т.1 а.с.73,74) та авізо №2 (т.1 а.с.72) Управління передало об`єкт основному балансоутримувачу - Публічному акціонерному товариству “Миколаївгаз”; цей об`єкт обліковується в Єдиному реєстрі державної власності як державне майно; суб`єкт управління майном є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (т.1 а.с.175,176).

Управлінням у повному обсязі використано перераховані Компанією грошові кошти, що випливає із звіту про використання коштів (т.1 а.с.31) та акта звірки розрахунків сторін за період 01.07.2014 - 30.09.2014 (т.1 а.с.29).

25.01.2013 відповідач повернув позивачу 5530,66 грн, що підтверджується випискою по рахунку (т.1 а.с.23).

Позивач стверджує, що виконав зобов`язання за укладеним з відповідачем договором: профінансував об`єкт у повному обсязі у 2012 році, а тому Управління зобов`язане було виконати умови договору, зокрема п.п.2.3.13 його, і до 31.12.2013 повернути на рахунок Компанії грошові кошти, отримані на добудову об`єкта.

Оскільки відповідачем на даний час такі кошти Компанії не повернено, то, на думку позивача, Управлінням порушено, як умови договору, так і приписи ст.ст.525, 526, 629 ЦК України щодо належного виконання своїх грошових зобов`язань. У зв`язку з цим за час прострочення на суму основного боргу здійснено нарахування на підставі ч.2 ст.625 ЦК України.

Зазначені обставини й стали підставою для звернення позивача із вказаним позовом до суду.

На підставі повно і всебічно з`ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ч.1 ст.5 ГК України правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб`єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

У зазначеній нормі встановлено загальну вимогу фундаментального характеру до формування правового господарського порядку, якою повинні керуватися органи влади, приймаючи управлінські рішення стосовно суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин.

Відповідно до приписів ч.3 ст.5 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

При цьому, враховуючи те, що суб`єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах суспільного господарського порядку, вони повинні додержуватись не тільки вимог законодавства, а й стратегічних економічних рішень держави.

Відповідно до ч.1 ст.9 ГК України у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб`єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення в цілому. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного і соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ч.4 ст.9 ГК України).

Відповідно до ст.113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно абз.3 п.1 ч.1 ст.20 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” (який був чинний на час видання розпорядження) одним із повноважень Кабінету Міністрів України є визначення доцільності розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечення їх виконання.

Державна цільова програма – це комплекс взаємопов`язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв`язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням (ст.1 Закону України “Про державні цільові програми”, в редакції, чинній на час видачі розпорядження).

Постановою Кабінету Міністрів України №1158 від 19.09.2007 затверджено Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року, метою якої є забезпечення життєздатності сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку, гарантування продовольчої безпеки країни, збереження селянства як носія української ідентичності, культури і духовності.

Серед шляхів та способів розв`язання проблем, зокрема, зазначено удосконалення на законодавчому рівні міжбюджетних відносин центральних та місцевих органів виконавчої влади, а саме тих, що пов`язані з вирішенням питань фінансування проектів комплексного розвитку сільських територій.

У Розділі ІІ Державної цільової програми розвитку українського села до 2015 року конкретизовано завдання та шляхи їх реалізації для досягнення мети програми. Так, у пункті 4 Розділу ІІ врегульовано питання удосконалення інженерної інфраструктури сільських територій, що повинно здійснюватись шляхом розроблення і виконання програм будівництва газопроводів-відводів, розвитку газових мереж високого та середнього тиску і регіональних програм поетапної газифікації сільських населених пунктів.

Фінансове забезпечення відповідно до п.15 розділу ІІ цієї Програми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Додатком 2 до Програми “Завдання і заходи з виконання Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року” визначено конкретні завдання, показники та їх значення, найменування заходів, що будуть здійснюватись, джерела їх фінансування тощо.

Серед визначених Кабінетом Міністрів України завдань та заходів у пункті 4 зазначеного додатку виділено поліпшення інженерної інфраструктури шляхом будівництва підвідних газопроводів до сільських населених пунктів. Головними розпорядниками бюджетних коштів з виконання цього заходу є Мінрегіон та Мінагрополітики, а джерелом фінансування визначено Державний бюджет України. Прогнозований обсяг фінансових ресурсів для виконання завдань визначено на рівні 2002,3 млн.гривень.

Таким чином, Держава, з метою виконання загальнодержавного завдання розвитку українського села, взяла на себе обов`язок здійснити фінансування добудови (будівництва) підвідних газопроводів до сільських населених пунктів саме за рахунок коштів Державного бюджету України.

Зазначене відповідає приписам ст.1 Конституції України, у якій проголошено, що Україна є соціальною державою. Підтримка і розвиток українського села є невід`ємною складовою реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Результатом здійснення державної політики у цій сфері є видане Кабінетом Міністрів України розпорядження №1001-р від 26.08.2009 “Про добудову підвідних газопроводів” зі змінами і доповненнями, внесеними розпорядженням Кабінету Міністрів України №1881-р від 13.09.2010 (далі - Розпорядження).

Так, у п.1 Розпорядження зазначено: “Погодитися з пропозицією Міністерства палива та енергетики та Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” щодо фінансування Компанією робіт з добудови підвідних газопроводів (далі - газопроводи) відповідно до затвердженого Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” переліку”.

Згідно з п.2 Розпорядження взято до відома, що для забезпечення добудови газопроводів Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” укладає відповідні договори із замовниками їх будівництва на загальну суму фінансування, визначену фінансовим планом Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”.

Відповідно до п.3 Розпорядження замовник будівництва газопроводів здійснює за державні кошти закупівлю товарів, робіт і послуг, пов`язаних із завершенням будівництва, згідно із законодавством.

Зі змісту п.п.4, 5 Розпорядження слідує, що після закінчення будівництва газопроводів та введення їх в експлуатацію, газопроводи повинні бути передані у державну власність.

Зазначені положення Розпорядження повністю узгоджуються із приписами Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року.

Розпорядження Кабінету Міністрів України відповідно до положень ст.117 Конституції України є обов`язковими до виконання.

Згідно з Розпорядженням НАК “Нафтогаз України” була уповноважена Державою укласти відповідні договори із замовниками добудови (будівництва) газопроводів та здійснити фінансування робіт з добудови (будівництва) газопроводів.

Слід звернути увагу на те, що НАК “Нафтогаз України” створена відповідно до Указу Президента України №151 від 25.02.1998 “Про реформування нафтогазового комплексу України” та постанови Кабінету Міністрів України №747 від 25.05.1998 “Про утворення Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”. Засновником та єдиним акціонером НАК “Нафтогаз України” є Держава.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами по даній справі Договору, суд дійшов висновку про те, що відповідач – Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації – не є “замовником” у розумінні того поняття, що зустрічається у визначеннях окремих видів господарських зобов`язань, оскільки у цьому випадку управління, на відміну від “замовника” у звичайному значенні, є лише учасником Договору, зобов`язаним вчинити певні дії для отримання результату робіт та його подальшої передачі Державі у власність.

Розпорядженням на управління, по суті, покладено лише функції організатора (оператора) будівництва газопроводу за рахунок виділених їй державних коштів.

Відповідач не є власником газопроводу, не експлуатує зазначений об`єкт, прибутків від транспортування газу газопроводом не отримує.

Отже, Держава в особі Кабінету Міністрів України, декларуючи свій обов`язок з добудови (будівництва) підвідних газопроводів у сільській місцевості, здійснювала його реалізацію, що знайшло свій вияв у виданому Кабінетом Міністрів України Розпорядженні, на підставі якого, власне, і було укладено Договір між позивачем та відповідачем по даній справі.

Основним принципом цивільних відносин є те, що вони засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч.1 ст.1 ЦК України). Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України).

У той же час така свобода не є безмежною, оскільки відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

У силу вимог п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Закріплення загальних засад цивільного законодавства в ЦК України свідчить про підтвердження законодавцем природного права як “першоджерела” цивільного законодавства, що випливає із раціональності і розумності. Структуру природного права становлять норми і норми-принципи, які визначають поведінку людей у суспільстві незалежно від позитивного права, до складу якого, в свою чергу, входять норми цивільного законодавства і міжнародні договори України.

Норми-принципи мають загальнообов`язковий характер, і тому їх дотримання та облік при законотворчості і розгляді конкретних правових ситуацій є обов`язковою вимогою закону. Практичне значення цього положення полягає, зокрема в тому, що суд повинен не лише механістично аналізувати конкретні юридичні документи, але й осмислювати принципи і цілі, що покладено в основу їх прийняття.

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування. Основне призначення цього принципу вбачається в “наданні суддям більше можливостей з`ясовувати в повному обсязі фактичні обставини справи і, насамкінець, встановити об`єктивну істину”. Закріплений вітчизняним законодавцем принцип справедливості, добросовісності і розумності має визнаватися не сукупністю трьох принципів, а єдиним принципом, який проявляється в єдності взаємопов`язаних трьох складових, що є традиційним для європейського приватного права.

Справедливість є конкретною та універсальною за сферами використання категорією, що адекватно може бути реалізована через невичерпну багатоманітність правозастосовної діяльності і захищається судом, коли несправедливість стає нестерпною. Добросовісність має “обмежувальну” функцію, згідно з якою правило, обов`язкове для сторін не застосовується настільки, наскільки за даних обставин це буде неприйнятним відповідно до критерію розумності та справедливості. Отже, добросовісність може за даних обставин анулювати чи виключити застосування правил, встановлених договором чи законом. У цьому зв`язку всі правила, які створюються сторонами чи законом підпадають під контроль судів не для того, щоб оцінити їх внутрішню справедливість, а для того, щоб вирішити чи не призведе їх застосування в конкретній справі до несправедливих результатів. Суди приймають рішення “contra legem” (тобто, всупереч формальному, державному закону), якщо дотримання норм закону призведе до явно несправедливого щодо сторін результату.

Отже, “концепція добросовісності може використовуватися в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила”. При цьому сферою застосування справедливості є “виправлення закону там, де він має недоліки через свою загальність”.

Суд звертає увагу на те, що учасником відносин з добудови підвідних газопроводів є держава і що договір було укладено на виконання нормативного акта, виданого повноважним державним органом - розпорядження Кабінету Міністрів України. У підсумку газопровід, побудований за рахунок грошових коштів, перерахованих позивачу НАК “Нафтогаз України”, отримала у власність держава.

Тому загальні принципи і засади цивільних відносин у цій конкретній ситуації потрібно застосовувати з урахуванням зазначених особливостей.

Щодо здійснення розрахунків за договором та повернення грошових коштів суд зазначає наступне.

Підпунктом 2.3.13 п.2.3 Договору зазначено, що протягом року, наступного за роком введення об`єкта в експлуатацію, відповідач зобов`язується повернути позивачу шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок суму грошових коштів, отриманих від НАК “Нафтогаз України” на добудову об`єкта.

Основне положення договору стосувалося питання компенсації позивачу витрат, понесених на добудову об`єкта, тобто саме на відповідача було покладено повний обсяг відповідальності за невиконання умов договору.

Проте до розпорядження Кабінету Міністрів України №1001-р від 26.08.2009 “Про добудову підвідних газопроводів” зміни щодо фінансування будівництва газопроводу не вносилися, а норма, яка б визначала обов`язок Управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації компенсувати позивачеві витрачені ним кошти за рахунок власних грошових коштів (грошових коштів місцевого бюджету), відсутня, відтак держава взяла на себе обов`язок здійснити добудову (будівництво) підвідних газопроводів у межах реалізації конституційного принципу соціальної держави.

Положеннями ст.8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України №15-рп/2004 від 02.11.2004, верховенство права – це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини стосовно важливості принципу “належного урядування” судом зазначено, що коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах “Беєлер проти Італії, “Онер`їлдіз проти Туреччини”, “Megadat.com S.r.l. проти Молдови” “Москаль проти Польщі”). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” і “Тошкуце та інші проти Румунії”) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах “Онер`їлдіз проти Туреччини” та “Беєлер проти Італії”). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Іншими словами, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Державою на нормативному рівні було визначено певний механізм реалізації проекту добудови (будівництва) підвідних газопроводів за участю НАК “Нафтогаз України”, яка уповноважувалася здійснювати фінансування будівництва газопроводу, та управління капітального будівництва Миколаївської обласної державної адміністрації, яке здійснювало технічні функції з добудови газопроводу. Згодом первинно визначений механізм було змінено шляхом внесення змін до Закону України “Про газопровідний транспорт” та підзаконних нормативних актів.

Зважаючи на те, що фінансування добудови підвідних газопроводів є обов`язком держави, суд вважає, що зміна нормативних умов у процесі реалізації проекту, що стало наслідком покладення на відповідача обов`язку з відшкодування грошових коштів, витрачених на добудову газопроводу, є порушенням принципу належного урядування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №918/33/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2018 у справі №908/44/17, які суд враховує при вирішенні спору та не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у зазначених постановах.

Відповідно до змісту ч.4 ст.236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог щодо стягнення суми основного боргу, то похідні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих позивачем на суму основного боргу, також не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, у разі відмови у позові, судовий збір підлягає покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст.73, 74, 76-79, 91, 129, 210, 220, 232, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч.1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до пп.17.5) п.17) ч.1 Розділу XI “Перехідні положення” ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено 12.06.2019 року.

Суддя М.В. Мавродієва