Рішення № 82370848, 11.06.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.06.2019р. Справа № 917/621/19

за позовною заявою Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, ідентифікаційний код 00131819) в особі Миргородської філії Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Котляревського, 59, м. Миргород, Полтавська область, 37600)

до Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" (вул. Шишацька, 82, м. Миргород, Полтавська область, 37600, ідентифікаційний код 03362560)

про стягнення 295 613,46грн.,

Суддя Ореховська О.О.

Секретар судового засідання Кобець Н.С.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Миргородської філії ПАТ "Полтаваобленерго" звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" (далі - ОКВПВКГ "Миргородводоканал" ) про стягнення 295 613,46грн. за неналежне виконання умов Договору про постачання електричної № 51 від 12.06.2008р., у тому числі 43 495,31грн. - пеня, 184 046,90грн. - інфляційні втрати та 68 071,25грн. - 3% річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на порушення відповідачем договірних зобов`язань щодо своєчасного проведення розрахунків за отриману електричну енергію, внаслідок чого позивач, на підставі приписів чинного законодавства та умов Договору, нарахував та заявив до стягнення з відповідача пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 22.04.2019р. суд залишив вищевказану позовну заяву без руху на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надав позивачу строк ( 10 днів з дня вручення даної ухвали) для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

Позивач у встановлений судом строк усунув недоліки позовної заяви.

Крім цього, позивач направив до суду уточнену позовну заяву (вх. № 4639 від 06.05.2019р.), в якій повідомив, що згідно рішення Загальних зборів акціонерів від 17.04.2019р. Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" змінило назву на Акціонерне товариство "Полтаваобленерго", яке є правонаступником усіх прав і обов"язків Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" . У зв"язку з чим, позивач уточнив прохальну частину позовної заяви в частині визначення особи, на користь якої слід здійснити стягнення заборгованості за позовом.

З урахуванням зазначеного, суд розглядає позовні вимоги в редакції позовної заяви (уточненої) за вх. № 4639 від 06.05.2019р..

В позовній заяві позивач просив розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 20.05.2018р. зазначену позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 917/621/19. Справу постановлено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи (без виклику сторін). Судове засідання у справі призначено на 11.06.2018р.

Сторони у справі належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи позивач, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення - ухвали суду від 20.05.2018р.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 5692 від 31.05.2019р.), в якому позов визнав у повному обсязі та просить суд зменшити розмір пені, вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при подання позову.

Крім цього, від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (вх.№ 5693 від 31.05.2019р.), відповідно до якого позивач, з посиланням на:

- статус ОКВПВКГ "Миргородводоканал", як комунального підприємства;

- відсутність бюджетного фінансування;

- відсутність негативних наслідків у позивача від прострочення виконання зобов"язань;

- тяжкий фінансовий стан ОКВПВКГ "Миргородводоканал" та збитковість підприємства,

просить суд зменшити розмір пені на 80%.

Від позивача надійшла відповідь на відзив (на електронну адресу суду - вх. № 5947 від 07.06.2019р., засобами поштового зв"язку - вх. № 6065 від 11.06.2019р.), відповідно до якої позивач заперечує щодо задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені та просить суд у зв"язку з визнанням відповідачем позову відповідачем вирішити питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при подання позову.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач визнав позов у повному обсязі.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

З огляду на визнання відповідачем позову суд прийшов до висновку про ухвалення рішення у даній справі.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

12.06.2008р. між Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (у подальшому змінило організаційно-правову форму товариства на Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго", яке, в свою чергу, за рішенням загальних зборів акціонерів від 17.04.2019р. було перейменовано в АТ "Полтаваобленерго") (позивач, за умовами договору - постачальник) та Обласним комунальним виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" (відповідач, за умовами договору - Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №51 (з додатками, які є його невід`ємною частиною) (далі - Договір № 51), відповідно до якого Постачальник зобов`язався продавати електричну енергію (як різновид товару) Споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач зобов`язався своєчасно проводити оплату позивачу за вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами договору.

В подальшому сторонами вносилися зміни в Договір про постачання електричної енергії №51 шляхом укладання додаткових угод.

Під час виконання умов Договору №51 з питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язалися керуватися чинним законодавством України та Правилами користування електричною енергією (далі - ПКЕЕ).

Відповідно п.2.3.3 Договору № 51 Споживач зобов`язався: "оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків "Порядок розрахунків" та "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії".

В розділі 7 Договору "Облік електричної енергії та порядок розрахунків", а також в Додатку № 2 "Порядок розрахунків" та в додатку №3 "Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії та перелік об`єктів і точок комерційного обліку" до Договору Сторони конкретизували порядок розрахунків.

Згідно п.1 Додатку № 2 "Порядок розрахунків": "Розрахунковим вважається період з 8 годин 20 числа попереднього місяця до 8 годин таком: числа поточного місяця.

Розрахунки за електричну енергію та інші платежі за розрахунковий період здійснюються Споживачем за діючими тарифами, виключно грошовими коштами на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії.

За дату оплати приймається дата зарахування коштів на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальника електричної енергії за регульованим тарифом".

Згідно з п. 3 Додатку № 2 до Договору про постачання електричної енергії: "Споживач самостійно знімає покази розрахункових засобів обліку о 8.00 годині 20 числа, оформляє "Відомість про фактичні покази розрахункових засобів обліку електричної енергії" та до 15.00 годин надає її Постачальнику для здійснення розрахунку та оформлення "Акта про обсяги спожитої Споживачем електричної енергії".

Пунктом 2 вказаного Додатку № 2 передбачено: "Відповідно до визначеної згідно пункту З цього додатку величини коштів за фактично спожиту електричну енергію Постачальник електричної енергії виписує Споживачу рахунок на оплату електричної енергії, який має бути оплачений протягом 5 операційних (10 для споживачів., які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місці) днів від дня виписки рахунка".

Позивач вказує, що зобов`язання щодо постачання електричної енергії ним виконане у повному обсязі.

В супереч взятим на себе договірним зобов`язанням, відповідач не у повному обсязі та несвоєчасно оплачував нараховані до сплати кошти за фактично спожиту електроенергію, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем за спожиту електроенергію за зобов`язаннями з березня 2014 року по грудень 2015 року включно в сумі 1 847 721,72грн.

Позивач і відповідач підписали Додаткову угоду №9 від 14.03.2017р. до Договору №51 про визнання боргу та продовження строку позовної давності.

В порушення умов Договору відповідач свої зобов`язання щодо своєчасної оплати спожитої електричної енергії продовжував виконувати не належним чином, що стало підставою для звернення позивачем до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу, пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 15.05.2018р. у справі № 917/274/18р. позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з з Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" в особі Миргородської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 2 175 744,16 грн. основного боргу, 37 860,31 грн. пені, 720 211,17 грн. інфляційних, 166 334,79 грн. 3% річних, 24 694,66 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено (а.с. 23-26).

При цьому, у зазначеному рішенні суд дослідив обставини укладання Договору про постачання електричної енергії №51 від 12.06.2008р. , а також наявність обставин постачання електричної енергії.

За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення господарського суду Полтавської області від 15.05.2018р. у справі № 917/274/18 не переглядалось в апеляційному, касаційному порядку та набрало законної сили.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факти, встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 15.05.2018р. у справі № 917/274/18 є преюдиційними і не потребують повторного доказування.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги в рамках даної справи позивач посилається на те, станом на 01.04.2019р. заборгованість згідно рішення господарського суду Полтавської області від 15.05.2018р. у справі № 917/274/18р. відповідачем не погашена; відповідач здійснює споживання електричної енергії на підставі вищезазначеного Договору; у період з 01.04.2018р. по 01.01.2019р. оплату за спожиту електричну енергію проводив несвоєчасно.

Вважаючи свої права порушеними позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача:

43 495,31грн. пені (за період прострочення з 01.04.2018р. по 15.01.2019р.);

184 046,90грн. інфляційних нарахувань (за період з 01.04.2018р. - 01.04.2019р.);

68 071,25грн. 3% річних (за періоди з 01.04.2018р. по 01.04.2019р.).

При цьому , судом встановлено, що заявлені у даному позові вимоги про стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3%, річних стосуються іншого, наступного періоду, ніж у справі № 917/274/18 та не були предметом її розгляду.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

В ст. 193 ГК України зазначається, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Предметом спору у даній справі є виконання відповідачем зобов`язань з оплати електричної енергії, а також застосування до нього відповідальності, встановленої умовами договору та чинним законодавством за порушення відповідного зобов`язання.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ч.6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону; оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору.

Як визначено ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу (далі - ЦК України), якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав зобов`язання за Договором постачання електричної № 51 від 12.06.2008р. Вказане підтверджується наданими позивачем доказами, зокрема: відомостями про фактичні показники розрахункових приладів обліку електричної енергії, рахунками за спожиту активну електричну енергію, актами про обсяги переданої електроенергії (а.с. 76-103).

Дана обставина відповідачем не спростована.

Відповідач не здійснив розрахунки за спожиту електричну енергію у строки, встановлені Порядком розрахунків за активну електроенергію, що вбачається з наданих позивачем "Розрахунку оплат і нарахувань за активну ел/енергію по ОКВПВКГ „Миргородводоканал" з березня 2014 року по лютий 2018 року, станом на 01.04.2019р. по Договору про постачання електроенергії №51 від 12.06.2008року", "Розрахунку оплат і нарахувань за активну ел/енергію по ОКВПВКГ „Миргородводоканал" з квітня 2018 року по грудень 2018 року, станом на 01.04.2019р. по Договору про постачання електроенергії №51 від 12.06.2008року", банківських виписок про надходження коштів (а.с. 37-75, 104-107).

Про неправильність врахування чи відображення у розрахунку позивачем дат та розмірів здійснених проплат відповідач не повідомляв.

Вказане вище свідчить про порушення відповідачем прав позивача, за захистом яких останній звернувся до суду.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 547-548 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов`язань відповідно ст. 546, ст. 549 ЦК України та ст. 199 ГК України, є неустойка (штраф, пеня).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК).

Згідно із ст. 3 Закону України від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" (із змінами та доповненнями) розмір пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань не повинен перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Пунктом 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно ст. 625 п. 2 ЦК України ("Відповідальність за порушення грошового зобов`язання") боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 4.2.1. Договору № 51 сторони узгодили, що за внесення платежів, передбачених пунктом 2.3.3 -2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком (п. п. 2, 13 Додатку № 2 "Порядок розрахунків"), Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми.

Крім того порядок та розмір нарахування штрафних санкцій обумовлений п. п. 9, 10 Додатку № 2 "Порядок розрахунків" до Договору № 51.

Враховуючи те, що судом встановлено прострочення відповідачем грошового зобов`язання, вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню, оскільки період їх нарахування та розмір є обґрунтованим.

Перевіривши розрахунок позивача в частині вимог про стягнення пені суд дійшов висновку, що він є правильним, заявлений розмір пені відповідає вимогам п. 6 ст. 232 ГК України та умовам договору (розрахунок сум здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 9.1.3").

Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідач у відзиві визнав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

В даному випадку визнання відповідачем вказаних позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Проте, відповідачем заявлено до суду клопотання (вх. № 5693 від 31.05.2019р.) про зменшення розміру пені на 80%. В обґрунтування заявленого клопотання відповідач посилається на те, що ОКВПВКГ "Миргородводоканал" є комунальним підприємством, заснованим на майні спільної (комунальної) власності територіальних громад Полтавської області і передане в управління Полтавській облдержадміністрації органом місцевого самоврядування - Полтавською обласною Радою. Вказує, що заборгованість не належним чином погашається через складний механізм погоджень та узгоджень державних органів. ОКВПВКГ "Миргородводоканал" щомісячно перераховує кошти на рахунки позивача за отримані послуги з постачання електричної енергії, а заборгованість виникла внаслідок різниці в тарифах на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що постачаються населенню, що утворилася у зв`язку з невідповідністю фактичної вартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. За твердженням відповідача, на даний час на підприємстві ОКВПВКГ "Миргородводоканал" склалася критична фінансова ситуація, а тому присудження до сплати значних розмірів пені поставить під загрозу діяльність підприємства та може спричинити його банкрутство.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання з наступного.

Відповідно до ст. 551 ЦК України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Стаття 233 ГК України також встановлює, що у разі, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Враховуючи наведене, інтереси позивача, а також те, що відповідач не звільнений від відповідальності за неналежне виконання договірних зобов`язань, беручи до уваги статус ОКВПВКГ Миргородводоканал, як комунального підприємства, тяжкий фінансовий стан та збитковість підприємства, часткову сплату відповідачем суми основного боргу, а також те, що дії відповідача щодо несвоєчасного виконання взятих на себе зобов"язань за Договором не мали негативних наслідків для позивача у вигляді збитків, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за доцільне скористатись наданим йому ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України , ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України правом та зменшити розмір нарахованої позивачем пені на 50%, тобто до 21 747,66грн., цим самим забезпечивши баланс інтересів сторін.

Враховуючи зазначене, позовні вимоги в частині стягнення пені судом задовольняються частково в сумі 21 747,66грн. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені суд у позові відмовляє.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 21 747,66грн. пені, 184 046,90грн. інфляційних втрат та 68 071,25грн. 3 % річних обґрунтовані, підтверджені документально та нормами матеріального права, а тому підлягають задоволенню, в іншій частині - позов задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із наступного.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 4 434,20грн. згідно платіжного доручення № 715886 від 18.04.2019р. (на суму 4 434,20грн.). Факт надходження судового збору у зазначеному розмірі до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою про зарахування судового збору від 19.04.2019р. (а.с. 161).

Відповідно до п. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України , у спорах, що виникають з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами ст.130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, суд у рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом (виходячи з ціни позову, без урахування зменшення судом розміру пені), частково покладається на відповідача в сумі 2 217,10 грн. (50% судового збору, сплаченого позивачем при поданні позову). Судовий збір в сумі 2 217,10 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 129, 130, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства "Миргородводоканал" (37600, Полтавська область, м. Миргород, вул. Шишацька, 82, ідентифікаційний код 03362560, р/р 26005060471174, ПРУ КБ "Приватбанк", МФО 331401) на користь Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, ідентифікаційний код 00131819) в особі Миргородської філії Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (37600, м. Миргород, вул. Котляревського, 59, ідентифікаційний код 25693493):

- 21 747,66грн. пені, 184 046,90грн. інфляційних втрат та 68 071,25грн. 3 % річних - стягнути на поточний рахунок Миргородської філії Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" № 26001619910001 в АТ "ТАСКОМБАНК", МФО 339500, ідентифікаційний код стягувача 25693493;

- 2 217,10 грн. витрат по сплаті судового збору - стягнути на рахунок Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, ідентифікаційний код 00131819, рахунок № НОМЕР_1 в АТ "ТАСКОМБАНК", МФО 339500).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Повернути Акціонерному товариству "Полтаваобленерго" (вул. Старий Поділ, 5, м. Полтава, 36022, ідентифікаційний код 00131819, рахунок НОМЕР_1 в АТ "ТАСКОМБАНК", МФО 339500) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 217,10 грн., сплаченого згідно платіжного доручення № 715886 від 18.04.2019р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 917/621/19.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1,2 ст. 241 Господарського процесуального кодексу України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 256 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з ст. 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено 13.06.2018р.

Суддя О.О. Ореховська