Ухвала суду № 82370411, 03.06.2019, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"03" червня 2019 р. м.Київ Справа № 911/1540/18

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Янюк О.С. за участю секретаря судового засідання Мірошніченко В.В. розглянувши у попередньому засіданні

заяви кредиторів ТОВ «Дейвест», ТОВ «Хауленд» та АК КБ «Приватбанк»

у справі №911/1540/18

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФГ «Аграрні технології», с.ПарипсиПопільнянського району Житомирської області

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні системні технології» (08666, Київська обл., Васильківський р-н, с.Соколівка, вул.Урожайна 4, ідентифікаційний код 03568089)

У попередньому засіданні брали участь:

представник ТОВ «Дейвест»: Сядро О.В. (довіреність б/н від 20.01.2019 т.3 а.с. 49);

представник АК КБ «Приватбанк»:Ручко О.М. (довіреність №479 від 29.12.2018, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №4874/10 від 19.04.2012, т. 26 а.с. 111-113);

представник ТОВ «Аграрні системні технології»: Марчук В.Б. (довіреність б/н від 07.11.2018; посвідчення адвоката, видане на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2207 від 19.05.2005, т. 2 а.с.173-175);

розпорядник майна:Демчан О.І. (свідоцтво від 12.02.2013 №133).

ВСТАНОВИВ:

12.07.2018 до Господарського суду Київської області (далі – суд), на підставі ст.10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон про банкрутство) звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ФГ «Аграрні технології» (далі – ТОВ «ФГ «Аграрні технології») із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні системні технології» (далі – боржник, ТОВ “АСТ”), у зв`язку з нездатністю останнього оплатити відповідну заборгованість.

Ухвалою суду від 17.07.2018 зазначену заяву прийнято до розгляду, призначено підготовче засідання та вирішено інші процедурні питання по справі.

Ухвалою суду від 02.08.2018 порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «АСТ»; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до ст. 19 Закону про банкрутство; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 115 календарних днів; призначено розпорядником майна ТОВ «АСТ» арбітражного керуючого Демчана О.І. (свідоцтво № 1732 від 11.11.2015) та відмовлено у задоволенні заяви арбітражного керуючого Кравченка Р.М. про участь у даній справі.

З метою виявлення усіх кредиторів з вимогами за зобов`язаннями боржника, суд за допомогою автоматизованої системи «Діловодство спеціалізованого суду» 03.08.2018 здійснив офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «АСТ» на офіційному веб-сайті Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в мережі Інтернет, номер публікації якого 53305.

Не погоджуючись із вищевказаною ухвалою суду, арбітражний керуючий Кравченко Р.М. 14.08.2018 (вх. №741/18 від 14.08.2018) подав апеляційну скаргу, у зв`язку із чим, ухвалою суду від 15.08.2018 зупинено провадження у справі №911/1540/18 до повернення матеріалів до суду.

Водночас, у порядку ст. 23 Закону про банкрутство до суду із відповідними кредиторськими заявами звернулись: 31.08.2018 - ТОВ «Київрестсервіс», AST Global Traiding Limited, ТОВ «АСТ Агро», ТОВ «Дейвест», ТОВ «Юніверс груп»; 03.09.2018 - ТОВ «Агалего ЛТД», ТОВ «Фермер « ОСОБА_1 », ТОВ «Агро Істейт», ТОВ «Агро транс груп», ТОВ «Мейтім», ТОВ «Рокмант», ТОВ «Акріс агро», ТОВ «Івенрайс», ТОВ «Банерс», ТОВ «Хауленд».

Ухвалою суду від 05.09.2018 відкладено вирішення питання відносно прийняття відповідних заяв до повернення матеріалів справи №911/1540/18 до суду та поновлення провадження у справі.

01.11.2018 до суду звернулось АТ КБ «Приватбанк» із заявою від 25.10.2018 про визнання кредиторських вимог, проте, у зв`язку із перебуванням справи у суді апеляційної інстанції ухвалою суду від 05.11.2018 відкладено вирішення питання відносно прийняття відповідної заяви до повернення матеріалів справи №911/1540/18 до суду та поновлення провадження у справі.

03.01.2019, що підтверджується вхідним штампом суду, матеріали справи №911/1540/18 було повернуто до Господарського суду Київської області, у зв`язку із чим ухвалою суду від 14.01.2018 поновлено провадження у даній справі.

Ухвалою суду від 17.01.2019 призначено розгляд заяв: ТОВ «Агалего ЛТД», ТОВ «Фермер «Слюсар», ТОВ «Агро Істейт», ТОВ «АСТ Агро», ТОВ «Агро транс груп», ТОВ «Юніверс груп», ТОВ «Київрестсервіс» на 28.01.2019; ТОВ «Банерс», ТОВ «Рокмант», ТОВ «Акріс Агро», ТОВ «Дейвест», ТОВ «Івенрайс», ТОВ «Хауленд», ТОВ «Мейтім» на 01.02.2019.

Додатковою ухвалою суду від 28.01.2019 задоволено заяву розпорядника майна ТОВ «АСТ» від 29.08.2018 №02-01/54-25 (вх. 17690/18) та визнано безспірні грошові вимоги ТОВ «ФГ «Аграрні технології» у розмірі 6 673 344,91 гривень.

Ухвалою суду від 04.02.2019, після усунення недоліків заяви, розгляд кредиторських вимог АТ КБ «Приватбанк», призначено на 15.02.2019.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону про банкрутство, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК України), іншими законодавчими актами України.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом про банкрутство.

На підставі ст. 216 ГПК України у судових засіданнях з розгляду заяв кредиторів неодноразово оголошувалась перерва, у зв`язку із необхідністю надання заявниками додаткових документів. Черговий розгляд відповідних заяв у попередньому засіданні призначений на 18.03.2019.

Ухвалою суду від 18.03.2019 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.04.2019) визнано вимоги кредиторів: ТОВ «Мейтім», ТОВ «Рокмант», AST Global Trading Limited, ТОВ «Банерс», ТОВ «Агалего ЛТД», ТОВ «Агро Істейт», ТОВ «Юніверс груп», ТОВ «Київрестсервіс»; відхилено вимоги ТОВ «Фермер «Слюсар» та ТОВ «АСТ Агро». Розгляд кредиторських вимог ТОВ «Дейвест», ТОВ «Акріс Агро», ТОВ «Івенрайс», ТОВ «Агро транс груп», ТОВ «Хауленд», АК КБ «Приватбанк» та попереднє засідання відкладено до 08.04.2019.

На підставі ст. 216 ГПК України у попередньому засіданні було оголошено перерву до 20.05.2019.

Ухвалою суду від 20.05.2019 визнано вимоги кредиторів: ТОВ «Акріс Агро», ТОВ «Агро транс груп» та ТОВ «Івенрайс». Розгляд кредиторських вимог ТОВ «Дейвест», ТОВ «Хауленд», АК КБ «Приватбанк» та попереднє засідання відкладено до 03.06.2019.

У попереднє засідання 03.06.2019 представник ТОВ «Хауленд» не з`явився, а тому з метою належного повідомлення останнього про розгляд його кредиторських вимог, ухвалою суду від 03.06.2019 відкладено розгляд його заяви на 13.06.2019.

Під час попереднього засідання присутні представники заявників підтримали свої заяви та просили суд їх задовольнити. Боржник не заперечував проти визнання кредиторських вимог, які були заявлені до нього заявником ТОВ «Дейвест». Щодо кредиторських вимог АТ КБ «Приватбанк» заперечив з підстав, викладених у запереченнях №04/254 від 24.01.2019 (вх. №1632/19 від 25.01.2019) та №04/275 від 14.02.2019 (вх. №3174/19 від 15.02.2019).

Так, відповідно до ст. 25 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає всі вимоги кредиторів, у тому числі щодо яких були заперечення боржника і які не були внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, а також ті, що визнані боржником та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, і вирішує питання про його затвердження.

Завданням господарського суду у попередньому засіданні є перевірка заявлених до боржника грошових вимог конкурсних кредиторів, які можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №916/4644/15).

За змістом ст.1 Закону про банкрутство, кредитор - це юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство.

Грошовим зобов`язанням відповідно до вказаної норми є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, які виникають унаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. До складу грошових зобов`язань боржника, в тому числі зобов`язань щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

Склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті України. Якщо зобов`язання боржника визначені в іноземній валюті, то склад і розмір грошових вимог кредиторів визначаються в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання кредитором заяви з грошовими вимогами до боржника.

Майнові вимоги кредиторів до боржника мають бути виражені у грошових одиницях і заявлені до господарського суду у порядку, встановленому цією статтею.

Отже, спеціальний Закон про банкрутство регулює правовідносини грошового характеру та пов`язує можливість участі особи у справі про банкрутство в статусі кредитора, за наявності у неї вимог до боржника саме грошового характеру.

Згідно ізч.1, абз.3-4 ч.2, абз.1 ч.4, ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство, конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом тридцяти днів від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство.

Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.

Як зазначалось вище, офіційне оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «АСТ» було здійснено 03.08.2018, тобто, строк на пред`явлення грошових вимог закінчується 02.09.2019 (вихідний день).

У свою чергу, зазначені вище заявники звернулись до суду 31.08.2018, 03.09.2018 та 01.11.2018.

Ураховуючи зазначене та положення ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), суд дійшов висновку, що у встановлений ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство звернулись ті заявники, які подали свої заяви 31.08.2018 та 03.09.2018.

Особи, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, не є конкурсними, а їх вимоги погашаються у шосту чергу в ліквідаційній процедурі, окрім вимог щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування.

Разом з цим, розпорядник майна зобов`язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності - згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав.

Таким чином, приписи ч.ч. 1, 4 ст. 23 Закону про банкрутство, вказують на те, що з моменту офіційної публікації оголошення про порушення щодо боржника справи про банкрутство є таким, що фактично настав, строк виконання усіх зобов`язань боржника, які виникли до моменту порушення щодо нього провадження у справі про банкрутство, і незалежно від настання строку їх виконання, кредитори за такими зобов`язаннями зобов`язані заявити грошові вимоги до боржника у справу про банкрутство з додержанням тридцятиденного строку від дня офіційного оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, оскільки протилежне матиме наслідком їх включення до реєстру як вимог шостої черги.

У свою чергу, аналіз положень ч.ч. 1-2 ст. 23 Закону про банкрутство дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем покладено обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство саме на кредитора. До такого обов`язку також належить подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. А неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора.

Отже, принцип змагальності у поданні доказів, який характерний для позовного провадження, не є властивим для розгляду спірних вимог кредиторів у справах про банкрутство, з огляду на особливості правового регулювання згідно з ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство, якими обов`язок з подання доказів на обґрунтування вимог покладено саме на кредитора, який звертається у справу про банкрутство.

Разом з цим, ст.74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

У свою чергу докази відповідно до ст.ст.76-79 ГПК України повинні бути:

належними – на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення;

допустимими – підтверджують обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються;

достовірними – на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи;

достатніми - які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч. 6 ст. 23 та ч. 2 ст. 25 Закону про банкрутство, обов`язком господарського суду є розгляд у попередньому засіданні грошових вимог конкурсних кредиторів до боржника на предмет їх правомірності та обґрунтованості незалежно від того, чи визнані ці вимоги боржником разом з розпорядником майна, чи ні. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №909/1056/15.

Отже, розглянувши письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, суд зазначає наступне.

1. АТ КБ «Приватбанк» (ідентифікаційний код 14360570, далі-заявник-1, банк).

У своїй заяві від 25.09.2018 (вх. №31385/18 від 05.11.2018), із урахуванням уточнень та додаткових пояснень (т. 27 а.с. 163-168, 171-174, т. 28 1-4, 15-22, 37-43), АТ КБ «Приватбанк» просить суд визнати грошові вимоги останнього у загальному розмірі 319 772 221,59грн (319 772 197,59грн – як забезпечені вимоги, 24,00грн – вимоги шостої черги) та включити їх до реєстру вимог кредиторів ТОВ «АСТ» у сумі 24,00грн – до шостої черги задоволення вимог кредиторів, судовий збір – 3 524,00грн – до першої черги задоволення, 319 772 197,59грн – окремо, як забезпечені заставою майна боржника. Заяву обґрунтовує ст.193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ст.ст. 525, 526, 530, 1054 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та вказує на те, що зазначені вимоги виникли на підставі відповідного кредитного договору та договору застави, укладеного між заявником-1 та боржником. Таким чином, вважає, що банк є забезпеченим кредитором на всю суму грошових вимог. Разом з цим, зазначає що згідно договору застави термін його дії становить – до повного виконання зобов`язань по кредитному договору. Ураховуючи те, що у порушення умов кредитного договору боржник не виконав свої зобов`язання, то застава не є припиненою, а договір застави є дійсним. Стверджує, що строк дії відповідних контрактів, майнові права за яким передані у заставу, не є терміном дії права у розумінні ст. 28 Закону України «Про заставу», а є строком виконання зобов`язання, а отже термін дії права, що складає предмет застави не є припиненим, оскільки невиконання умов договору не тягне за собою припинення терміну дії права. Крім того, вказує на те, що оскільки банк є забезпеченим кредитором, то на нього не розповсюджується дія ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство. Щодо вимог шостої черги – 24,00грн, то зазначає, що вказана заборгованість наявна у боржника за розрахунково-касове обслуговування, яке було здійснено банком 28.12.2018 та 25.01.2019, та яку боржник, у свою чергу, станом на 15.02.2019 не погасив.

У свою чергу, як зазначалось вище, боржник заперечує проти внесення до реєстру вимог кредиторів ТОВ «АСТ» вимоги АТ КБ «Приватбанк» з підстав викладених у запереченнях (т. 26 а.с. 114-116, 169-170) та зазначає, що відповідно до умов договору застави ТОВ «АСТ» було передано АТ КБ «Приватбанк» майнові права на отримання грошових коштів за відповідними контрактами. Вказує, що строк їх дії закінчився ще 31.03.2016 та 30.05.2017, та жодних поставок товарів та руху коштів по ним не відбулось. Стверджує, що відповідно до ст.ст. 28, 49 Закону України «Про заставу», строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії; застава припиняється при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави. Таким чином, у заставі перебуває неіснуюче майнове права, що є підставою для відмови у визнанні вимог банка, як таких що забезпечені заставою.

Разом з цим, розпорядником майна було подано до суду письмові пояснення №02-01/54-53 від 10.05.2019 (вх. 9123/19 від 11.05.2019) щодо кредиторських вимог АТ КБ «Приватбанк», які є аналогічними викладеним боржником у своїх запереченнях. Додатково зазначив, що предмет застави за відповідним договором відсутній та ніколи не існував, оскільки ані поставка, ані оплата кукурудзи сторонами контрактів не здійснювалась. З огляду на зазначене, вважає що правові підстави для визнання банку заставним кредитором відсутні, а вимоги останнього підлягаю включенню до реєстру вимог кредиторів, як такі що підлягають задоволенню у шосту чергу в ліквідаційній процедурі, оскільки банком пропущено 30-тиденний строк на пред`явлення вимог до боржника.

Розглянувши зазначену заяву та додані до неї документи суд зазначає наступне.

1.1. 27.12.2013 між АТ КБ «Приватбанк» (банк) та ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об`єднана» (позичальник) укладено кредитний договір №DNH1LON04722, із відповідними змінами та доповненнями (далі – Кредитний договір, т.25 а.с. 11-19), відповідно до п. 1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі згідно з п.А.1 цього договору, з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2 цього договору не пізніше 5 днів з моменту зазначеного у третьому абзаці п.2.1.2 цього договору в обмін на зобов`язання позивальника з повернення кредиту, сплати процентів, винагороди обумовлені цим договором.

Згідно пп. А.1, А.2 Кредитного договору, вид кредиту – невідновлювальна кредитна лінія; ліміт цього договору – 7 350 125,11дол. США.

12.02.2015 між ПрАТ «Технологічна аграрна компанія об`єднана» (первісний боржник), ТОВ «АСТ» (новий боржник) та АТ КБ «Приватбанк» (кредитор) укладено договір №DNH1LON04722/1 про заміну боржника у зобов`язанні, із відповідними змінами та доповненнями (далі – Договір про заміну боржника, т. 25 а.с. 34-37), відповідно до п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний боржник переводить свій борг на нового боржника, внаслідок чого новий боржник заміняє первісного боржника, як зобов`язану сторону у Кредитному договорі, укладеному між первісним боржником та кредитором.

За цим договором новий боржник стає зобов`язаним здійснити замість первісного боржника наступні обов`язки: повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, сплатити проценти за користування кредитом у випадку порушення будь-якого з грошового зобов`язання, винагороди, неустойки (пені, штрафи), а також виконати всі інші обов`язки, які були покладено на первісного боржника за кредитним договором, додатками та договорами про внесення змін до нього (п. 1.2 Договору про заміну боржника).

Переведення боргу за цим договором здійснюється на наступних умовах, зокрема, забезпечення виконання зобов`язань нового боржника перед кредитором за Кредитним договором, а саме, договором застави №DNH1LON04722/DZ3 (майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору) від 12.02.2015 між кредитором та новим боржником (пп. 1.3.5 п. 1. 3 Договору про заміну боржника).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 05.02.2016, а по зобов`язанням, не виконаним у зазначений строк, - до моменту повного виконання цим зобов`язань (п.п. 4.1-4.2 Договору про заміну боржника).

На виконання пп. 1.3.5 п. 1. 3 Договору про заміну боржника, 12.02.2015 між ТОВ «АСТ» (заставодавець) та АТ КБ «Приватбанк» (заставодержатель) укладено договір застави №DNH1LON04722/DZ3 (майнових прав на отримання грошових коштів по господарському договору), із відповідними змінами та доповненнями (далі – Договір застави, т. 26 а.с. 84-90), відповідно до п. 1 якого, предметом цього договору є надання заставодавцем в заставу майнових прав на отримання грошових коштів в повному обсязі по: контракту №01122014 від 01.12.2014 на суму 20 000 000,00дол США з Noyex Business Inc.; контракту №010615/Z від 01.06.2015 на суму 20 000 000,00дол США з Dalecity Industries Limited Гонконг; контракту №01L від 20.11.2015 на суму 26 000 000,00дол США з AST Global Export Limited, укладеними між застоводавцем та Noyex Business Inc., юридична адреса якого: Drake Chambers, Tortola, British Islands; Dalecity Industries Limited Гонконг, юридична адреса якого: Suite 2405, Progress Commercial Building, 9 Irving Street, Causeway Bay, Hong Cong; AST Global Export Limited, юридична адреса якого: 33 Porter Road, P.O. Box 3169 PMB 103. Road Town Tortola, British Islands; в забезпечення виконання зобов`язань заставодавця перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) у випадку невиконання заставодавцем зобов`язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов`язань за цим договором одержати задоволення за рахунок предмету застави переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

За цим договором заставою забезпечується виконання зобов`язань заставодовцем, що випливають з Кредитного договору (п. 2 Договору застави).

Сторони визначили, що загальна вартість предмету застави складає 66 000 000,00дол США (п. 8 Договору застави).

Згідно п.п. 13.1 п. 13 Договору застави, заставодержатель має право одержати задоволення за рахунок предмета застави переважно перед іншими ми кредиторами заставодавця суму за господарським договором, зазначеним у п.п. 1.6 цього договору, списується з рахунку №26009052625976 та зараховується в рахунок погашення заборгованості заставодавця за Кредитним договором згідно із черговістю, визначеною Кредитним договором.

Згідно п. 22 Договору застави, термін дії договору – до повного виконання заставодавцем та заставодержателем зобов`язань за Кредитним договором, та всім договорам про внесення змін до нього.

Застава за цим договором підлягає реєстрації в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (п. 25 Договору застави).

На виконання вказаного пункту Договору застави, 02.03.2015, 02.02.2016 та 28.04.2016 банком було здійснено реєстрацію відповідно обтяження, що підтверджується Витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, станом на 21.01.2019 (т. 26 а.с. 139-141).

Як зазначалось вище, ТОВ «АСТ» передав АТ КБ «Приватбанк» майнові права на отримання грошових коштів у повному обсязі по контракту №01122014 від 01.12.2014 (т. 26 а.с. 121-126, далі – Контракт-1), укладеного між ТОВ «АСТ» та Noyex Business Inc.; контракту №010615/Z від 01.06.2015 (т. 26 а.с. 131-135, далі – Контракт-2), укладеного між боржником та Dalecity Industries Limited Гонконг; контракту №01L від 20.11.2015 укладеного між ТОВ «АСТ» та AST Global Export Limited (т. 26 а.с. 127-130, далі – Контракт-3).

Товаром, що поставляється згідно вищевказаних Контрактів є: Зерно кукурудзи 3-го класу на кормові потреби, урожай 2015 року (за Контрактом-1); Кукурудза, 3-го класу для кормових потреб, врожай 2015 року; соя, насипом, врожаю 2015 року (за Контрактом-2); Кукурудза, 3-го класу для кормових потреб, врожай 2016 року (за Контрактом-3).

Пунктом 6.3 Контрактів визначені строки поставки відповідного товару, а саме: за Контрактом-1, строк постачання товару є 15.10.2015-15.12.2015; за Контрактом-2, строк постачання товару є 15.10.2015-15.12.2015; за Контрактом-3, строк постачання є 01.11.2016-30.03.2017.

У п. 8.1 Контрактів, сторонами погоджено загальну суму зазначених Контрактів, а саме: 20 000 000,00дол США +/- 5% на вибір продавця (за Контактом-1); 26 000 000,00дол США +/- 5% на вибір продавця (за Контрактом-3); 20 000 000,00дол США +/- 5% на вибір продавця (за Контактом-2).

У розділі 9 Контрактів сторони домовились, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточній рахунок продавця. При постачанні залізничним та/або автомобільним транспортом покупець сплачує 100% вартості відвантаженого/прийнятого терміналом товару протягом 60 банківських днів після надання продавцем документів, зазначених у п.9.3 та/або п.9.4 (за Контрактами-1, -2) та п.9.2 та/або п.9.3 (за Контактом-3).

У п.11.1 Контрактів сторони визначили строк їх дії, а саме: Контракт-1 діє до 31.03.2016 включно; Контракт-2 діє до 31.03.2016 включно; Контракт-3 діє до 30.05.2017 включно.

Пунктом 11.2 Контрактів передбачено, що по закінченню цієї дати зобов`язання сторін по контракту, за винятком оплати поставленого товару і тих, що виникли у зв`язку з відповідальністю сторін за його порушення, припиняються.

Як зазначає боржник, жодних поставок та розрахунків по даним Контрактам не здійснювалось. Доказів протилежного учасниками справи надано не було.

У свою чергу, АТ КБ «Приватбанк» вказує, що зобов`язання сторін за відповідними Контрактам не припились, у зв`язку із чим не є припиненою і сама застава, а тому заборгованість ТОВ «АСТ» перед АТ КБ «Приватбанк» за Кредитним договором у розмірі 319 772 197,59грн є такою, що забезпечена заставою.

Проте, із зазначеним висновком суд не може погодитися із наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Закону про банкрутство, забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

Визначення забезпеченого зобов`язання та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, має здійснюватися з урахуванням положень законодавства, яке регулює забезпечення зобов`язань, зокрема, ст.ст. 572, 575, 589 ЦК України, Законом України «Про заставу», Законом України «Про іпотеку».

Виходячи з вимог ст.ст. 23, 24, 25 Закону про банкрутство, обов`язок розгляду грошових вимог та надання правового аналізу наданих кредитором письмових доказів, підставам виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру та змісту, а також, обов`язок встановлення розміру та моменту виникнення грошових вимог, покладений на господарський суд, який здійснює правосуддя в процедурах банкрутства.

Господарські суди, визначаючи розмір забезпечених кредиторських вимог та включаючи їх окремо до реєстру, повинні застосовувати положення, зокрема, ст. 19 Закону України «Про заставу» та встановити на підставі належних та допустимих доказів, які саме вимоги кредитора, зазначені в його заяві, забезпечені заставою майна, а також склад та розмір цих вимог (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 15.05.2018 у справі №902/492/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про заставу», застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про заставу», у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (аналогічне положення міститься у ст. 572 ЦК України).

Як зазначалось вище, за Договором застави ТОВ «АСТ» було передано АТ КБ «Приватбанк» в заставу майнові права на отримання грошових коштів в повному обсязі по Контактам (п. 1). Сума за Контрактами списується із рахунку № НОМЕР_1 та зараховується в рахунок погашення заборгованості заставодавця за Кредитним договором (п. 13.1). Отже, за зазначеним договором у заставу були передані майнові права, які виникатимуть у майбутньому.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про заставу», встановлено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права.

У свою чергу, ст. ст. 576 ЦК України передбачено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Відповідно до ст.190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому (ст. 573 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про заставу», заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов`язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.

Отже, проаналізувавши зазначені положення закону, суд дійшов висновку, що чинним законодавством України передбачено право осіб передавати у заставу майнові права, які будуть отримані застоводавцем у майбутньому.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України,.

Статтею 251 ЦК України встановлено, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Частиною 1 ст. 631 ЦК України встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

У свою чергу, судом береться до уваги те, що поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Разом з цим, строк та термін виконання зобов`язання можуть збігатися зі строком договору, а можуть бути відмінними від нього (аналогіна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верхоного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12).

Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Як зазначалось вище, сторонами у п. 11.1 Контрактів погоджено, що строк дії останніх становить: до 31.03.2016 включно (за Контактами-1, -2) та до 30.05.2017 включно (за Контактом-3).

Проте, учасниками справи не було надано суду жодних доказів у розумінні ст.ст. 76-79 ГПК України на підтвердження вчинення будь-яких дій, визначених у п.9.3 та/або п.9.4 за Контрактами-1, -2 та п.9.2 та/або п.9.3 за Контактом-3.

Водночас, із змісту п. 11.2 Контрактів вбачається, що по закінченню цієї дати (визначеної у п. 11.1 Контрактів) зобов`язання сторін по контракту, за винятком оплати поставленого товару і тих, що виникли у зв`язку з відповідальністю сторін за його порушення, припиняються.

Зважаючи на те, що учасниками справи не було надано суду доказів, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про вчинення сторонами будь-яких дій за відповідними Контрактами, то ураховуючи положення ч. 1 ст. 593 ЦК України та п. 11.2 Контрактів, зобов`язання за останніми є припиненими з моменту закінчення строку їх дії.

Водночас, відповідно до ч. 3 ст. 49 ЗУ «Про заставу», строкове право вимоги, яке належить заставодавцю-кредитору може бути предметом застави тільки до закінчення строку його дії.

Відповідно до ч. 6 ст. 28 Закону України «Про заставу», застава припиняється, зокрема, при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави.

Як вставлено судом, зобов`язання за Контрактами є припиненими, а відтак термін дії права, що складає предмет застави - право вимоги ТОВ «АСТ» на отримання грошових коштів за Контрактами закінчився, а відтак відповідна застава є припиненою.

Таким чином, твердження заявника-1 про те, що строк дії відповідних контрактів, майнові права за яким передані у заставу, не є терміном дії права у розумінні ст. 28 Закону України «Про заставу», а є строком виконання зобов`язання спростовується вищенаведеними обставинами.

Твердження АТ КБ «Приватбанк» про те, що Договір застави діє до повного виконання зобов`язань ТОВ «АСТ» за Кредитним договором, які боржник порушив, суд до уваги не приймає, оскільки застава є припиненою у зв`язку із закінченням терміну дії права, що складає предмет застави.

Як зазначає заявник-1 у своїй заяві, згідно довідки ТОВ «АСТ» від 22.01.2016 №743, боржником було відгружено AST Global Export Limited 13 255,11 тон кукурудзи та отримано оплату від останнього у розмірі 2 200 000,00грн за Контрактом-3. З цього приводу суд зазначає наступне.

Так, у матеріалах справи наявна відповідна довідка (т. 28 а.с. 23), із змісту якої вбачається, що боржником, станом на 22.01.2016 реалізовано AST Global Export Limited вищевказану кількість кукурудзи та отримано 2 200 000,00грн. Проте, із змісту вказаної довідки неможливо встановити за яким саме договором було здійснено відповідні дії.

Ураховуючи зазначене, посилання заявника-1 про те, що відповідна поставка була здійснена саме на виконання Контракту-3 є лише припущенням останнього та судом до уваги не береться.

Твердження заявника-1 на те, що уваги потребує той факт, що у період з 01.11.2014 по 01.01.2018 ТОВ «АСТ» було здійснено оплату за послуги елеваторів, суд до уваги не приймає, оскільки зазначені обставини не мають значення для розгляду відповідної заяви.

Підсумовуючи викладене, зважаючи на те, що заявником-1 не було подано суду доказів наявності предмета застави, що у свою чергу є обов`язковою умовою для визнання кредитора заставним, то суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання кредиторських вимог АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 319 772 197,59грн, як таких, що забезпечені заставою.

Ураховуючи зазначене, відсутні і правові підстави для внесення до реєстру вимог кредиторів та відображення у ньому грошових вимог кредитора як таких, що є забезпеченими (аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №902/1188/13).

1.2. Як зазначає АТ КБ «Приватбанк» у своїй заяві, у ТОВ «АСТ» наявна заборгованість за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 24,00грн. Вказує, що зазначена заборгованість підлягає включенню до шостої черги реєстру вимог кредиторів боржника. Зазначену заборгованість обґрунтовує тим, що 15.04.2014 ТОВ «АСТ» в особі директора ОСОБА_2 , підписано заяву, яка є частиною Договору банківського обслуговування, відповідно до якого боржник зобов`язаний сплачувати комісію та іншу плату, встановлені банком за його обслуговування згідно тарифів. Зазначає, що за комісійне обслуговування банком рахунку боржника, яке було проведено 28.12.2018 та 25.01.2019, у останнього наявна вищевказана заборгованість.

Проте, із зазначеним висновком суд не може погодитись із наступних підстав.

Як зазначалось вище, ухвалою суду від 02.08.2018, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «АСТ».

Відповідно до абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство, зокрема, конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Так, АТ КБ «Приватбанк» зазначає, що у боржника наявна заборгованість у розмірі 24,00грн за розрахунково-касове обслуговування, яке було здійснено 28.12.2018 та 25.01.2019, отже після відкриття провадження у справі.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що відповідні вимоги заявника-1 не є конкурсними, у зв`язку із чим мають заявлятись у порядку визначеному Законом про банкрутство.

За таких обставин, суд відхиляє вимоги АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 24,00грн.

2. ТОВ «Дейвест» (ідентифікаційний код 39430951, далі-заявник-2).

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві (від 31.08.2018 №209/2018) загальний розмір кредиторських вимог до боржника становить 288 741 446,67грн та 3 524,00грн. Заяву обґрунтовує ст.193 ГК України, ст.ст.530, 629 ЦК України, та вказує на невиконання боржником своїх зобов`язань. На підтвердження своїх кредиторських вимог надав суду: копії акта здачі прийняття робіт (надання послуг) №133 від 31.05.2017, акта здачі прийняття робіт (надання послуг) №76 від 31.03.2017, акта здачі прийняття робіт (надання послуг) №111 від 30.04.2017, оригінал акта звірки; копії договору оренди рухомого майна №83 ВАТ від 24.09.2017, додатка №1 від 24.09.2017, акта приймання-передачі від 24.09.2017, актів здачі приймання робіт (надання послуг), оригінал акта звірки; копії договору поставки №01/03/18-11 від 01.03.2018, специфікацій (додатків) до договору, видаткових накладних, оригінал акта звірки; копії договору поставки №03/01/17-22 від 03.01.2017 специфікацій (додатків) до договору, видаткових накладних, виписок по рахунку, оригінал акта звірки; копії договору про переробку давальницької сировини №13/09/2016-02 від 13.09.2016, додатків до договору, актів приймання-передачі сировини, реєстрів приймання-передачі сировини, актів виконання робіт (надання послуг), оригінал акта звірки; копії договору поставки №24/07/173П від 24.04.2017, специфікацій (додатків) до договору, платіжних доручень, видаткових накладних, оригінал акта звірки; копії договору комісії №28/12/16/З від 28.12.2016, акта здачі-приймання робіт, звіту комітенту, оригінал акта звірки; копію договору комісії №23/12/16/Д від 23.12.2016, актів здачі приймання робіт (надання послуг), звітів комітенту.

Зазначені кредиторські вимоги були визнані боржником та розпорядником майна у розмірі 228 744 970,63грн 3524,00грн, та включені останнім до реєстру вимог кредиторів.

Розглянувши зазначену заяву та додані до неї документи суд зазначає наступне.

2.1. Із змісту заяви ТОВ «Дейвест» вбачається, що заявник-2 вказує на те, що між ним та ТОВ «АСТ» було укладено 3 акта здачі-прийняття робіт (надання послуг), а саме: №133 від 31.05.2017 на суму 13 726,26грн; №76 від 31.03.2017 на суму 19 723,20грн; №111 від 30.04.2017 на суму 19 615,80грн (т. 14 а.с. 16-18). Зазначає, що боржник відповідно до вказаних актів зобов`язувався компенсувати ТОВ «Дейвест» залізничні послуги на загальну суму 53 065,26грн, однак зазначені кошти так і не сплатив, у зв`язку із чим за боржником утворилась заборгованість у зазначеному розмірі.

Проте, із зазначеним твердженням суд не може погодитися із наступних підстав.

Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 74, ст.ст. 76-79 ГПК України, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Так на підтвердження своїх кредиторських вимог, заявником-2 було надано суду лише акти №133 від 31.05.2017 на суму 13 726,26грн; №76 від 31.03.2017 на суму 19 723,20грн; №111 від 30.04.2017 на суму 19 615,80грн.

Із змісту зазначених актів вбачається, що у графі «Послуга» вказано «Компенсація залізничних послуг», проте доказів того, які роботи були проведені та які при цьому були витрати з боку ТОВ «Дейвест», які підлягають відшкодуванню, останнім суду надано не було. Отже, надані ТОВ «Дейвест» акти не є тими виключними доказами, які б підтверджували розмір понесених заявником-2 витрат, які необхідно компенсувати боржнику.

Крім того, в актах зазначено, що останні складений на підставі основного договору та рахунку №17 від 31.03.2017, проте зазначеного договору та рахунку ані заявником-2, ані боржником також суду надано не було.

Ураховуючи зазначене, суд вважає кредиторські вимоги у розмірі 53 065,26грн недоведеними та такими, що відхиляються.

2.2. 24.09.2017 між ТОВ «Дейвест» (орендодавець) та ТОВ «АСТ» (орендар) укладено договір оренди рухомого майна №83 ВАТ (далі – Договір-1, т. 14 а.с. 20-22), відповідно до п. 1.1 якого, орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування автомобільний вантажний транспорт, сільськогосподарську техніку та обладнання. Склад вартість, технічні характеристики майна та інші характеристики майна погоджуються сторонами у додатках до даного договору.

Орендар вступає у користування конкретним майном з моменту передачі його в оренду за актом прийому-передачі (п. 2.1 Договору-1).

Згідно п. 2.3 Договору-1, орендар зобов`язаний оглянути орендоване майно на власний ризик, за власний рахунок в місці передачі та в день передачі. За результатами огляду орендар підписує акт прийому-передачі чим підтверджує, що орендоване майно відповідає найменуванню згідно додатків до даного договору, воно не пошкоджено, належної якості, належної комплектності, наявна вся необхідна документація (в тому числі, в разі передання транспортних засобів та машин).

У разі припинення дії цього договору (в тому числі розірвання договору в односторонньому порядку) майно повертається орендарем орендодавцю протягом одного дня з дати припинення договору за актом повернення майна з оренди. Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту повернення майна з оренди (п. 2.5 Договору-1).

Розмір орендної плати за користування майном зазначено в додатках до даного договору. Орендна плата перераховується орендарем орендодавцю в строк та у порядку, визначеному в додатках до даного договору. Орендна плата нараховується за весь період фактичного використання майна. Дата припинення оренди майна – це дата підписання акту повернення майна з оренди. Сума всіх орендних платежів орендаря на користь орендодавця є ціною цього договору (п.п. 3.1, 3.2, 3.5 Договору-1).

Цей договір укладено строком по 31.12.2017 включно. У випадку, якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії даного договору, жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про наявність заперечень відносно продовження строку дії даного договору, строк дії даного договору автоматично пролонгується на один календарний рік, на тих же самих умовах. Договір та строк оренди може бути припинено достроково за умови підписання сторонами акту повернення майна з оренди. В такому разі датою припинення оренди та закінчення строку дії договору є дата підписання акту повернення майна з оренди (п. 9.1 Договору-1).

Згідно п.1 додатку №1 загальна сума орендної плати за один місяць користування майном становить 10 300,00грн.

Відповідно до додатку №1 від 24.09.2017 та акту прийому-передачі від 24.09.2017 (т.14 а.с. 23-24) в оренду ТОВ «АСТ» було передано: напівпричіп-платформа ЕХО-99981 НОМЕР_2 . Доказів повернення вказаного майна орендодавцю учасниками справи суду надано не було.

Крім того, між сторонами Договору-1 були підписанні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) починаючи з вересня по грудень 2017 року (т.14 а.с. 25-28).

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, боржником не було сплачено орендну плату за зазначеними вище актами, а тому у ТОВ «АСТ» наявна заборгованість за Договором-1 у розмірі 33 303,31грн.

Проаналізувавши Договір-1 та документи, якими останній супроводжується, суд вважає кредиторські вимоги у заявленому розмірі правомірними, виходячи із наступного.

Так, судом встановлено, що укладений між сторонами Договір-1 за своєю правовою природою є договором оренди рухомого майна (сільськогосподарської техніки), який недійсними у судовому порядку не визнавався, у зв`язку з чим, у силу ст. 629 ЦК України, він є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками даної справи суду надано не було.

Відповідно до ч.1 ст.759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.1,5 ст.762 ЦК України).

Із матеріалів заяви вбачається та боржником не заперечується, що ним за актом прийому-передачі отримано в оренду майно, яке визначено у додатку №1 до Договору-1 та не було повернуто орендодавцю. У зв`язку із зазначеним у боржника виникає відповідне зобов`язання здійснити оплату за користування відповідним майном.

Перевіривши розмір орендної плати за період з вересня по грудень 2017 року, суд вважає, що у ТОВ «АСТ» наявне зобов`язання сплатити оренду плату у розмірі 33 303,31грн (розмір орендної плати, встановлений відповідним додатком: кількість днів у місяці * на кількість днів, фактичного користування майном).

Водночас, як стверджує заявник-2 та зазначене підтверджує боржник, відповідних оплат за зазначений період останнім здійснено не було. З огляду на те, що своєчасна оплата за користування майном є одним з основних обов`язків орендаря (боржника), належне виконання якого вимагається законом та Договором, суд дійшов висновку про обґрунтованість та визнання кредиторських вимог за Договором-1 у загальному розмірі 33 303,31грн.

2.3. 01.03.2018 між ТОВ «Дейвест» (постачальник) та ТОВ «АСТ» (покупець) укладено договір поставки №01/03/18-11 (далі – Договір-2, т. 14 а.с. 32-33), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар, визначений в специфікаціях (додатка) до даного договору.

Вартість товару зазначена в специфікаціях (додатках) до даного договору. Розрахунки між постачальником та покупцем за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом переведення коштів на поточний рахунок постачальника в строк та на умовах встановлених в специфікації (додатку) до даного договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору-2).

Товар поставляється (передається) покупцеві на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «INCOTERMS», в редакції 2010 року та в місці, визначених в специфікаціях (додатках) до даного договору. Датою поставки вважається дата підписання уповноваженим представником постачальника та покупця видаткової накладної (п.3.1 Договору-2).

Як зазначено у п.3.2 та п.3.3 Договору-2 постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару покупцеві по видатковій накладній. Поставка партіями допускається. Приймання товару по якості, комплектності та кількості проводиться під час передачі товару, про що складається видаткова накладна.

Право власності на товар, що поставляється відповідно до даного Договору, переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.3.4 Договору-2).

Відповідно до п.6.1 Договору-2, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до повного виконання сторонами зобов`язань по ньому.

На виконання п.1.1 Договору-2 сторонами були складені та підписані відповідні специфікації (додаток) від 27.04.2018, від 01.06.2018 та від 01.07.2018 (т. 14 а.с. 56-121) в яких визначений перелік, кількість та вид товару на загальну суму 251 463 730,86грн

Разом з цим, між постачальником та покупцем, на виконання п.п.3.2, 3.3 Договору-2 були підписані відповідні видаткові накладні (т. 14 а.с124-215) на загальну суму 209 091 370,10рн.

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, останній виконав свої зобов`язання належним чином, проте, боржник відповідної оплати не здійснив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за Договором-2 у розмірі 224 035 597,30грн за відповідними видатковими накладними.

Проте, із зазначеним висновком суд не може погодитися із наступних підстав.

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, у тому числі розпорядником майна під час процедури розпорядження майном, а тому на підставі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, згідно із ч.1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Із матеріалів заяви вбачається та боржником не заперечується, що ТОВ «Дейвест» виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару ТОВ «АСТ», що відповідно до п.3.1-3.4 Договору-3 підтверджується видатковими накладними, які підписанні обома сторонами без зауважень на загальну суму 209 091 370,10грн.

Водночас, із доданих до матеріалів заяви документів, а саме, специфікацій, які є невід`ємною частиною Договору-2, (т. 14 а.с. 56-121) вбачається, що сторонами було погоджено строк поставки товару, зокрема, до 31.05.2018 та до 30.06.2018 та погоджено строк оплати товару, а саме 01.07.2018 та 01.08.2018.

Так, у вказаний період ТОВ «Дейвест» було поставлено ТОВ «АСТ» товар на суму 104 657 595,40грн, що підтверджується відповідними видатковими накладними (т. 14 а.с. 124, 161-215). Отже, у ТОВ «АСТ» виникає зустрічне зобов`язання - оплатити товар у вищезазначені дати, а саме 01.07.2018 та 01.08.2018 на загальну суму 104 657 595,40грн, що останнім здійснено не було. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

З огляду на те, що своєчасна оплата є одним з основних обов`язків ТОВ «АСТ», належне виконання якого вимагається законом та Договорами, яка боржником здійснена не була, суд дійшов висновку про обґрунтованість та визнання кредиторських вимог за Договором-2 у розмірі 104 657 595,40грн.

Щодо кредиторських вимог у розмірі 119 378 001,90грн, суд зазначає наступне.

Так, із змісту специфікацій (т. 14 а.с. 34-54, 122-123), вбачається що сторонами було погоджено строк поставки товару, зокрема, до 31.03.2018 та до 30.04.2018, а також чітко погоджено строк оплати товару, а саме 31.08.2018.

Відповідно до абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство, зокрема, конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

У свою чергу, як зазначалось вище, ухвалою суду від 02.08.2018, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «АСТ».

За таких обставин, зобов`язання боржника щодо оплати товару виникло після порушення провадження у справі про банкрутство.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що вимоги заявника-2 у розмірі 104 433 774,70грн не є конкурсними, у зв`язку із чим мають заявлятись у порядку визначеному Законом про банкрутство.

Крім того, як зазначає заявник у своїй заяві, останній поставив боржнику товар на загальну суму 224 035 597,30грн, проте, як встановлено судом поставка товару була здійснена на суму 209 091 370,10рн. Доказів поставки товару на суму 14 944 227,20грн учасниками справи суду надано не було.

За таких обставин, суд відхиляє вимоги ТОВ «Дейвест» у розмірі 119 378 001,90грн.

2.4. 03.01.2017 між ТОВ «Дейвест» (постачальник) та ТОВ «АСТ» (покупець) укладено договір поставки №01/03/17-22 (далі – Договір-3, т. 14 а.с. 217-218), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар, визначений в специфікаціях (додатках) до даного договору.

Вартість товару зазначена в специфікаціях (додатках) до даного договору. Розрахунки між постачальником та покупцем за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом переведення коштів на поточний рахунок постачальника в строк та на умовах встановлених в специфікації (додатку) до даного договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору-3).

Товар поставляється (передається) покупцеві на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів «INCOTERMS», в редакції 2010 року та в місці, визначених в специфікаціях (додатках) до даного договору. Датою поставки вважається дата підписання уповноваженим представником постачальника та покупця видаткової накладної (п.3.1 Договору-3).

Як зазначено у п.3.2 та п.3.3 Договору-3 постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару покупцеві по видатковій накладній. Поставка партіями допускається. Приймання товару по якості, комплектності та кількості проводиться під час передачі товару, про що складається видаткова накладна.

Право власності на товар, що поставляється відповідно до даного Договору, переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.3.4 Договору-3).

Відповідно до п.6.1 Договору-3, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до повного виконання сторонами зобов`язань по ньому.

На виконання п.1.1 Договору-3 між сторонами були складені та підписані відповідні специфікації (додаток) в яких визначені перелік, кількість та вид товару, строк його поставки та оплати, а саме:

від 01.11.2017 на загальну суму 1 899 396,10грн зі строком поставки – до 30.11.2017 (включно) та строком оплати – до 31.12.2017 (включно);

від 02.11.2017 на загальну суму 246 624,00грн зі строком поставки – до 30.11.2017 (включно) та строком оплати – до 31.12.2017 (включно);

від 03.11.2017 на загальну суму 2 548 560,00грн зі строком поставки – до 30.11.2017 (включно) та строком оплати – до 31.12.2017 (включно);

від 01.12.2017 на загальну суму 2 371 312,03грн зі строком поставки – до 31.12.2017 (включно) та строком оплати – до 30.03.2018 (включно);

від 03.01.2018 на загальну суму 155 304,62грн зі строком поставки – до 20.01.2018 (включно) та строком оплати – 30.04.2018 (включно).

На виконання умов Договору-3 між постачальником та покупцем були підписані видаткові накладні від 30.11.2017 №242 на суму 246 624,00грн; №243 від 30.11.2017 на суму 2 548 560,00грн; №246 від 30.11.2017 на суму 1 463 897,22грн; №249 від 30.11.2017 на суму 435 498,88грн; №259 від 31.12.2017 на суму 116 812,15грн; №260 від 31.12.2017 на суму 1 270 536,10грн; №261 від 31.12.2017 на суму 983 963,78грн; №00000001 від 10.01.2018 на суму 155 304,62грн (т. 14 а.с. 231-238). Усього на загальну суму 7 221 196,75грн.

У свою чергу, покупцем було частково оплачено відповідний товар на загальну суму 4 516 754,72грн, що підтверджується відповідними банківськими виписками (т. 14 а.с. 239-244).

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, боржник виконав свої договірні зобов`язання лише частково, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість за Договором-3 у розмірі 2 709 895,79грн.

Проте, із зазначеним висновком суд не може погодитися із наступних підстав.

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому на підставі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Отже, до зазначених Договорів застосовуються положення ст.712 та загальні положення про купівлю-продаж ЦК України, зміст яких зазначався судом у п. 2.3 цієї ухвали.

Із матеріалів заяви вбачається та боржником не заперечується, що ТОВ «Дейвест» виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару ТОВ «АСТ», що відповідно до п.3.1-3.4 Договору-3 підтверджується видатковими накладними, які підписанні обома сторонами без зауважень.

У той час, боржник взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару виконав лише частково на загальну суму 4 516 754,72грн. З огляду на те, що своєчасна оплата поставленого товару є одним з основних обов`язків боржника, належне виконання якого вимагається Договором-3 та законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість кредиторських вимог за Договором-3 у загальному розмірі 2 704 442,03грн та їх визнання.

Щодо кредиторських вимог у розмірі 5 453,76грн, то суд зазначає наступне.

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, останній поставив боржнику товар на загальну суму 7 226 650,51грн, проте, як встановлено судом поставка товару була здійснена на суму 7 221 196,75грн. Отже, під час розрахунку загального розміру кредиторських вимог за Договором-3 заявником-2 допущена арифметична помилка, а саме, замість 2 704 442,03грн зазначено – 2 709 895,79грн.

Ураховуючи зазначене, кредиторські вимоги за Договором-3 у розмірі 5 453,76грн судом відхиляються.

2.5. 13.09.2016 між ТОВ «Дейвест» (виконавець) та ТОВ «АСТ» (замовник) укладено договір про переробку давальницької сировини №13/09/2016-02 (далі – Договір-4, т. 14 а.с. 246-248), відповідно до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором, замовник доручає виконавцеві, а виконавець приймає на себе зобов`язання виконати роботи з очищення, сушіння, калібрування, в тому числі зберігання на період виконання робіт та фото сепарації наданої замовником давальницької сировини – сої з доведення її до вимог ДСТУ ДСТУ 4964-2008, а також провести фасування такої сої в біг-беги або іншу тару, надану замовником. Кількість сої, що передається для переробки, планова кількість готової продукції, що повинна бути виготовлена, вартість робіт, строк їх виконання вказується в додатках до даного договору.

Фактична кількість готової продукції, її якісні показники, визначаються сторонами шляхом підписання актів здачі-прийняття готової продукції (п. 1.3 Договору-4).

Виконавець зобов`язаний протягом строку, встановленому у відповідному додатку, виготовити та зберігати продукцію, що відповідає вимогам державних стандартів якості, які висуваються до даного виду продукції та здійснити її фасування (пп. 2.2.1 п. 2.2 Договору-4).

Згідно п.п.3.1, 3.2 Договору-4, вартість робіт виконавця щодо кожної окремої партії продукції встановлюється в додатках до договору. Загальна сума даного договору складається із сум вказаних в додатках, що підписуються на підставі даного договору.

Приймання-передача виготовленої продукції здійснюється сторонами на складі виконавця за адресою: Рівненська обл., с.Франківка, вул. Бригадна, 1Ж й оформляється шляхом підписання актів приймання-передачі готової продукції (п. 4.1 Договору-4).

Цей договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, визначених даним договором. Після підписання цього договору всі попередні переговори щодо предмету даного договору вважаються недійсними. Договір укладений на строк по 31.12.2018 (п. 7.1 Договору-4, з урахуванням додаткової угоди від 30.12.2017 (т. 14 а.с. 272).

На виконання п.п.3.1, 3.2 Договору-4 між сторонами було підписано додатки до договору, у яких було погоджено вартість робіт, зокрема: додаток №6 від 11.12.2017 на суму 167 178,88грн (т. 14 а.с. 274); додаток №7 від 17.01.2018 на суму 386 612,98грн (т. 14 а.с. 277); додаток №8 від 09.02.2018 на суму 27 468,68грн (т. 14 а.с. 281); додаток №9 від 26.04.2018 на суму 1 167,54грн (т. 14 а.с. 284). Разом з цим, у період з грудня 2017 року по квітень 2018 року підписано акти та реєстри приймання-передачі сировини для переробки (т. 14 а.с. 275-276, 278-280, 282-283, 285-286).

Крім того, між сторонами Договору-4 були підписанні акти виконаних робіт (надання послуг) за відповідний період, а саме: №32 від 29.12.2017 на суму 382 425,83грн; №00000019 від 30.04.2018 на суму 1 167,54грн; №00000017 від 31.03.2018 на суму 88 595,27грн; №00000008 від 28.08.2018 на суму 127 254,85грн; №00000007 від 28.02.2018 на суму 186 672,64грн; №0000003 від 31.01.2018 на суму 1 097 557,26грн (т.14 а.с.287-292). Усього на загальну суму 1 883 673,39грн.

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, боржник надано ТОВ «Дейвест» послуги переробки сировини не оплатив, у зв`язку із чим у останнього за вищевказаними актами виконаних робіт виникла заборгованість у розмірі 1 883 673,39грн.

Проте, із зазначеним висновком суд не може погодитися із наступних підстав.

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором підряду, який недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому на підставі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 837 ЦК України, за говором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як зазначалось вище, ч.1 ст.77 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Так, на підтвердження наявної у боржника заборгованості у розмірі 1 883 673,39грн заявником-2 надано суду відповідні додатки до Договору, проте, у вказаних додатках не зазначено планову кількість готової продукції, що повинна бути виготовлена ТОВ «АСТ», що є обов`язковою умовою відповідно до п.1 Договору-4.

Як вже зазначалось, ч.1 ст. 77 ГПК України визначає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У п. 1.3 та 4.1 Договору-4 сторони домовились, що фактична вартість готової продукції, її якісні показники, визначаються сторонами шляхом підписання актів здачі-прийняття готової продукції. Приймання-передача виготовленої продукції здійснюється сторонами на складі виконавця за адресою: Рівненська обл., с.Франківка, вул. Бригадна, 1Ж й оформляється шляхом підписання актів приймання-передачі готової продукції.

Проте, заявником-2 не було надано суду вищевказаних актів, які передбачені умовами Договору, натомість ТОВ «Дейвест» надав суду відповідні акти виконання робіт (надання послуг) до яких суд ставиться критично, оскільки останні не містять обов`язкової інформації, яка передбачена у вищевказаних пунктах Договору-4. А тому, у суду відсутня можливість встановити факт виконання виконавцем відповідних робіт та їх вартість.

Ураховуючи зазначене, кредиторські вимоги за Договором-4 у розмірі 1 883 673,39грн судом відхиляються, оскільки є безпідставними та недоведеними.

2.6. 24.07.2017 між ТОВ «Дейвест» (постачальник) та ТОВ «АСТ» (покупець) укладено договір поставки №24/07/173П (далі – Договір-5, т. 14 а.с. 234-235), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця, а покупець у порядку й на умовах, передбачених даним договором, зобов`язується прийняти й оплатити товар, визначений в специфікаціях (додатка) до даного договору.

Вартість товару зазначена в специфікаціях (додатках) до даного договору. Розрахунки між постачальником та покупцем за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку, шляхом переведення коштів на поточний рахунок постачальника в строк та на умовах встановлених в специфікації (додатку) до даного договору (п.п. 2.1, 2.2 Договору-5).

Товар поставляється (передається) покупцеві на умовах, визначених відповідно до офіційних правил тлумачення торгівельних термінів “INCOTERMS”, в редакції 2010 року та в місці, визначених в специфікаціях (додатках) до даного договору. Датою поставки вважається дата підписання уповноваженим представником постачальника та покупця видаткової накладної (п.3.1 Договору-5).

Як зазначено у п.3.2 та п.3.3 Договору-5 постачальник зобов`язаний здійснити поставку товару покупцеві по видатковій накладній. Поставка партіями допускається. Приймання товару по якості, комплектності та кількості проводиться під час передачі товару, про що складається видаткова накладна.

Право власності на товар, що поставляється відповідно до даного Договору, переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (п.3.4 Договору-5).

Відповідно до п.6.1 Договору-5, останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами й діє до повного виконання сторонами зобов`язань по ньому.

На виконання п.1.1 Договору-5 сторонами були складені та підписані специфікації (додаток) від 24.07.2017, від 01.08.2017, від 08.08.2017, від 15.08.2017, від 04.09.2017, від 03.10.2017, від 09.11.2017 (т. 14 а.с. 296-321), в яких визначений перелік, кількість та вид товару на загальну суму 733 917,20грн.

Із змісту зазначених специфікацій вбачається, що:

за специфікаціями від 24.07.2017: «строк поставки – до 31.07.2017 включно, строк оплати – до 30.11.2017».

за специфікаціями від 01.08.2017, 08.08.2017, 15.08.2017: «строк поставки – до 31.08.2017 включно, строк оплати – до 30.11.2017»;

за специфікаціями від 04.09.2017: «строк поставки – до 30.09.2017 включно, строк оплати – 30.11.2017»;

за специфікаціями від 03.10.2017: «строк поставки – до 31.10.2017 включно, строк оплати – 31.12.2017»;

за специфікаціями від 09.11.2017: «строк поставки – до 30.11.2017 включно, строк оплати – 31.12.2017».

На виконання умов Договору-5 між постачальником та покупцем були підписані видаткові накладні: №185 від 31.07.2017 на суму 86 984,92грн; №188 від 31.07.2017 на суму 48 588,42грн; №190 від 31.07.2017 на суму 49 696,51грн; №193 від 31.07.2017 на суму 38 905,88грн; №194 від 31.07.2017 на суму 93 459,38грн; №195 від 31.07.2017 на суму 39 866,30грн; № 197 від 31.08.2017 на суму 34 671,03грн; №199 від 31.08.2017 на суму 81 080,67грн; №200 від 31.08.2017 на суму 93 580,40грн; №201 від 31.08.2017 на суму 98 867,29грн; №217 від 29.09.2017 на суму 10 108,58грн; №218 від 29.09.2017 на суму 3 768,91грн; №231 від 31.10.2017 на суму 10 750,75грн; №232 від 31.10.2017 на суму 20 089,56грн; №254 від 30.11.2017 на сум 2 802,53грн; №253 від 30.11.2017 на суму 20 696,07грн (т. 14 а.с. 324-340). Усього на загальну суму 733 917,20грн.

У свою чергу, покупцем було оплачено відповідний товар на загальну суму 710 418,60грн, що підтверджується платіжними дорученнями №11077 від 13.11.2017 на суму 30 840,31грн та №11058 від 10.11.2017 на суму 679 578,29грн (т. 14 а.с. 322-323).

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, боржник виконав свої договірні зобов`язання лише частково, у зв`язку з чим у нього наявна заборгованість за Договором-5 у розмірі 23 498,60грн.

Проаналізувавши Договір-5 та документи, якими останній супроводжується, суд вважає кредиторські вимоги у заявленому розмірі правомірними, виходячи із наступного.

Як встановлено судом, укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки, який недійсним у судовому порядку не визнавався, а тому на підставі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Отже, до зазначених Договорів застосовуються положення ст.712 та загальні положення про купівлю-продаж ЦК України, зміст яких зазначався судом у п. 2.3 цієї ухвали.

Із матеріалів заяви вбачається та боржником не заперечується, що ТОВ «Дейвест» виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару ТОВ «АСТ», що відповідно до п.3.1-3.4 Договору-5 підтверджується видатковими накладними, які підписанні обома сторонами без зауважень.

У той час, боржник взяті на себе зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару виконав лише частково на загальну суму 679 578,29грн. З огляду на те, що своєчасна та повна оплата поставленого товару є одним з основних обов`язків боржника, належне виконання якого вимагається Договором-5 та законом, суд дійшов висновку про обґрунтованість кредиторських вимог за Договором-5 у загальному розмірі 23 498,60грн та їх визнання.

2.7. Між ТОВ «Дейвест» (комісіонер) та ТОВ «АСТ» (комітент) укладені договори комісії №28/12/16/3 від 28.12.2016 (Договір-6, т.14 а.с.342-345) та №23/12/16/Д від 23.12.2016 (Договір-7, т.14, а.с.349-352, далі - Договори) відповідно до п.1.1 яких комісіонер зобов`язується за дорученням комітента за плату вчинити продаж продукції, що передана на комісію, від свого імені, але за рахунок комітента. Всі умови договорів купівлі-продажу товару, що не обумовлені цим договором, визначаються на розсуд сторін.

Товар, що передається на комісію: соя врожаю 2016 року українського походження (п. 2.1 Договорів).

Вартість товару при його передачі комісіонеру: 12 500,00грн, у т.ч. ПДВ за одну МТ (п. 2.5 Договорів).

Згідно п. 2.6 Договорів, мінімальна ціна продажу товару комісіонером: 465,61дол США у тому числі ПДВ, за одну МТ (Договір-6) та 476,5561дол США у тому числі ПДВ, за одну МТ (Договір-7).

Строки виконання доручення комісіонером: до 31.05.2017 (п. 2.9 Договорів).

У розділі 5 Договорів сторони домовились, що за виконання доручення комітент сплачує комісіонерові винагороду в розмірі 0,1% (у т.ч. ПДВ) від суми продажу товару не пізніше 30-ти днів з моменту отримання від комісіонера та/або покупців коштів за відповідний товар. Винагорода комісіонеру сплачується в національній валюті України шляхом перерахування комітентом коштів на поточний банківський рахунок комісіонера.

Відповідно до п.п.6.1.7 п. 6.1 Договорів, одним із обов`язків комісіонера є надання комітенту належним чином оформлений звіт про виконання доручення та акт про надані послуги на суму винагороди комісіонером.

Договір набуває чинності з моменту його підписання і скріплення печатками сторін і діє до 30.06.2017, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1 Договорів).

На виконання умов зазначених Договорів між виконавцем та замовником були підписані звіти комітенту та акти здачі-приймання робіт надання послуг:

за Договором-6: звіт №29 від 02.03.2017 на суму 2 126 300,00грн та акт №29 від 02.03.2017 на суму 2 126,30грн (т.14 а.с.346-347);

за Договором-7: звіт №87 від 06.05.2017 на суму 81 800,00грн та акт №87 від 06.05.2017 на суму 81,80грн; звіт №82 від 03.05.2017 на суму 204 875,06грн та акт №82 від 03.05.2017 на суму 204,88грн (т. 14 а.с. 353-356).

Як зазначає заявник-2 у своїй заяві, останній виконав свої зобов`язання належним чином, проте, боржник відповідної оплати не здійснив, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за Договором-6 у розмірі 2 126,30грн та за Договором-7 у розмірі 286,68грн.

Проаналізувавши Договори та документи, якими останні супроводжується, суд вважає кредиторські вимоги у заявленому розмірі правомірними, виходячи із наступного.

Як встановлено судом, укладені між сторонами Договори за своєю правовою природою є договорами комісії, які недійсними у судовому порядку не визналися, а тому на підставі ст. 629 ЦК України є обов`язковими для виконання сторонами. Доказів протилежного учасниками справи суду надано не було.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Згідно ч. 1 ст. 1022 ЦК України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Частиною 1 ст. 1013 ЦК України встановлено, що комітент повинен виплатити комісіонерові плату в розмірі та порядку, встановлених у договорі комісії.

Як вбачається із матеріалів заяви на виконання умов Договорів ТОВ «Дейвест» здійснив продаж сої, врожаю 2016 року, що відповідно до п.п.6.1.7 Договорів підтверджується звітами комітенту, які підписані обома сторонами без зауважень. Отже, у ТОВ «АСТ» виникає зустрічне зобов`язання - оплатити послуги комісіонера відповідно до п.5.1 Договорів, що останнім здійснено не було.

З огляду на те, що своєчасна оплата є одним з основних обов`язків комітента (боржника), належне виконання якого вимагається законом та Договорами, суд дійшов з висновку про обґрунтованість та визнання кредиторських вимог за Договором-6 у розмірі 2 126,30грн та за Договором-7 у розмірі 286,68грн.

Керуючись ст.ст. 232-235 ГПК України, ст.8, 23-27, 45 Закону про банкрутство, суд

УХВАЛИВ:

1.Визнати вимоги кредитора ТОВ «Дейвест» (ідентифікаційний номер 39430951) у розмірі:

3 524,00грн – 1 черга задоволення вимог кредиторів,

97 907 556,41грн – 4 черга задоволення вимог кредиторів.

2. Кредиторські вимоги ТОВ «Дейвест» у розмірі 130 780 824,96грн, АТ КБ «Приватбанк» у розмірі 319 772 197,59грн, як такі що забезпечені заставою майна боржника, та 24,00грн - відхилити.

Ухвала набирає законної сили у порядку, встановленому ч. 1 ст. 235 ГПК України негайно з моменту її оголошення суддею та може бути оскаржена протягом 10 днів у порядку, передбаченому ст.ст. 255-257 ГПК України з урахуванням пп. 17.5 п.17 ч.1 Перехідних положень ГПК України

Суддя О.С. Янюк

Ухвалу підписано 12.06.2019.