Рішення № 82370355, 12.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2019Справа № 910/4495/19

Суддя Господарського суду міста Києва Босий В.П., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Споживчого товариства «УТФ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс»

про стягнення 21 229,88 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Споживче товариство «УТФ» (надалі - СТ «УТФ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (надалі - ТОВ «Комплекс Агромарс») про стягнення 21 229,88 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки соєвої олії №357/2017/КАМ/О від 29.09.2017 позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов`язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 262,76 грн., 3% річних у розмірі 771,81 грн., інфляційних у розмірі 6 539,59 грн. та упущеної вигоди у розмірі 5 655,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2019 відкрито провадження у справі та ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу надано строк для подання відповіді на відзив.

14.05.2019 представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що строк оплати поставленого товару не настав, а позивачем неналежним чином було виконане зобов`язання з передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору.

Також 14.05.2019 представником відповідача до суду було подане клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення пені.

21.05.2019 до канцелярії суду представником позивача подано відповідь на відзив, в якій позивач спростовує твердження відповідача щодо ненастання строку оплати поставленої продукції, оскільки всі необхідні документи відповідачу були передані, а останнім повністю оплачено таку продукції, проте з простроченням.

Будь-яких інших заяв та клопотання від сторін не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.

29.09.2017 між - СТ «УТФ» (постачальник) та ТОВ «Комплекс Агромарс» (покупець) був укладений договір поставки соєвої олії №357/2017/КАМ/О (надалі - «Договір»), відповідно до п. 3.1 в порядку та на умовах, визначених даним договором, постачальник бере на себе зобов`язання здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені строки.

За змістом п. 3.2 Договору предметом даного договору є поставка соєвої олії, отриманої в результаті обробки соєвих бобів.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: м. Київ, вул. Фрунзе, 98.

Відповідно до п. 4.4 Договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Згідно з п. 7.2 Договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- з дати поставки товару покупцю;

- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору;

- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

На виконання умов Договору позивачем був поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 668 112,00 грн., що підтверджується накладною №12 від 12.01.2018.

Спір у справі виник у зв`язку з несвоєчасною, на думку позивача, оплатою відповідачем поставленого товару.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (накладна №12 від 12.01.2018 та товарно-транспортна накладна №215 від 12.01.2018) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на загальну суму 688 112,00 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 7.2 Договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 14 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- з дати поставки товару покупцю;

- за умови отримання оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору;

- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин, враховуючи приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 7.2 Договору, відповідач зобов`язаний був оплатити поставлений товар протягом 14 календарних днів з дати поставки товару тобто до 26.01.2018.

Твердження відповідача про ненастання строку оплати ним поставленого товару судом не приймається до уваги з огляду на наступне.

Зокрема, відповідач стверджує, що в момент поставки спірної партії товару позивачем не було надано всіх оригіналів документів, передбачених п. 4.4 Договору, а відтак строк оплати такого товару не настав.

По-перше, як вбачається із висновку, що міститься у постанові Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №906/953/17, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема статті 9 названого Закону та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Тобто, саме наявні в матеріалах справи накладні (видаткова та товарно-транспортна) є належними та допустимими доказами в розумінні приписів ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, що підтверджують факт здійснення поставки спірної партії товару на користь ТОВ «Комплекс Агромарс».

Так, обов`язок покупця (відповідача) з оплати товару виникає безпосередньо з факту здійснення постачальником (позивачем) поставки товару та прийняття товару покупцем (відповідачем). При цьому, форма (вид) документу, яким сторони відобразили сам факт поставки товару (яким оформили факт здійснення поставки) - видаткова накладна, товарно-транспортна накладна, акт приймання-передачі продукції, тощо, не впливає на обов`язок покупця оплатити товар та не звільняє покупця від обов`язку з оплати товару у випадку оформлення поставки товару іншим документом, ніж той, що передбачений умовами договору.

Суд звертає увагу на те, що предметом доказування є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з поставки товару, а саме, - факту поставки продавцем та отримання товару покупцем.

З урахуванням викладеного, наявні в матеріалах справи видаткова та товарно-транспортна накладні в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами, які фіксують факт отримання відповідачем товару.

По-друге, відповідно до ст. 666 Цивільного кодексу України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

В той же час, матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від приймання товару, складення актів розбіжностей стосовно відмови від приймання товару.

Також, у матеріалах справи відсутнє листування з боку відповідача стосовно виправлення будь-яких невідповідностей у супровідних документах, відсутності супровідних документів на товар, тощо.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено, а відповідачем не спростовано факт отримання ТОВ «Комплекс Агромарс» всіх документів, передбачених приписами п. 4.4 Договору саме в момент отримання товару, тобто 12.01.2018.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Платіжними дорученнями №11546 від 31.01.2018 на суму 268 847,40 грн., №11557 від 31.01.2019 на суму 281642,20 грн. та №7167 від 05.03.2018 на суму 137 622,40 грн. підтверджується повна оплата відповідачем поставленого товару, проте з порушенням строку, встановленого п. 7.2 Договору.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 8.3 Договору встановлено, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Дослідивши розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем невірно визначені періоди нарахування з огляду на наступне.

Так, прострочення виконання грошового зобов`язання на суму 688 112,00 грн. починається з 27.01.2018 та закінчується 30.01.2018 на суму 268 847,40 грн., оскільки 31.01.2018 ця сума була сплачена відповідачем, тобто заборгованості на суму 268 847,40 грн. 31.01.2018 вже не існувало, хоча позивач нарахував пеню на цю суму, що призвело до необґрунтованого збільшення її розміру.

Аналогічні помилки були допущені позивачем і при нарахуванні пені на суму 281 642,20 грн. за 05.02.2018 та на суму 137 622,40 грн. за 05.03.2018.

Суд відзначає, що правомірною є нарахована до стягнення з відповідача пеня у розмірі 7 651,95 грн. за період прострочення з 27.01.2018 по 04.03.2018.

В той же час, 14.05.2019 представником відповідача до канцелярії суду було подано клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності для стягнення з відповідача пені.

Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

Таким чином, з урахуванням того, що позов у даній справі подано СТ «УТФ» 08.04.2019, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання з 27.01.2018 по 05.03.2018 відбулося з пропуском строку позовної давності.

За таких обставин, суд відмовляє в задоволення позовних вимог СТ «УТФ» про стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» пені у розмірі 7 651,95 грн.

За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із розрахунку вбачається, що позивачем також безпідставно нараховані 3% річних на суму 268 847,40 грн. за 31.01.2018, на суму 281 642,20 грн. за 05.02.2018 та на суму 137 622,40 грн. за 05.03.2018.

Стосовно інфляційних суд відзначає, що з системного аналізу ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та методики нарахування інфляційних втрат, вбачається, що останні підлягають нарахуванню, в разі якщо прострочення заборгованості тривало більше половини місяця, в той час як позивачем нараховуються інфляційні за період з 01.02.2018 по 05.02.2018, тобто за 4 (чотири) дні, що призвело до необґрунтованого збільшення їх розміру.

Окрім того, позивачем невірно визначено сукупний індекс інфляції за період з 06.02.2018 до 04.03.2018, оскільки не враховано рекомендації Верховного суду України викладені в листі №62-97р від 03.04.1997 «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не в кожну дату місяця, а в середньому в місяць, тому умовно слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 715,25 грн. та інфляційних у розмірі 1 238,60 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 5 655,72 грн. у вигляді неодержаних доходів за договором банківського вкладу, суд відзначає наступне.

Статтею 224 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі статтею 623 Цивільного кодексу України, передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками, згідно з ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника і збитками, вини. Встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою винної особи та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності збитків та обов`язковою умовою відповідальності. Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами, за визначенням частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані. Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі № 6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц.

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода, що є предметом позову у даній справі, є неотриманим доходом за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною підставою, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Відтак, позовні вимоги про стягнення упущеної вигоди у розмірі 5 655,72 грн. задоволенню не підлягають.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ТОВ «Комплекс Агромарс» на користь СТ «УТФ» 3% річних у розмірі 715,25 грн. та інфляційних у розмірі 1 238,60 грн. В іншій частині позовних вимог (пеня у розмірі 8 262,76 грн., 3% річних у розмірі 56,56 грн., інфляційні у розмірі 5 300,99 грн. та упущена вигода у розмірі 5 655,72 грн.) необхідно відмовити з викладених обставин.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані з наданням правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Частина 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У якості понесених витрат позивач надав суду договір про надання правничої (правової) допомоги №13/03/19 від 13.03.2019, укладений між позивачем та адвокатом Діденко І.Г., Акт надання послуг №8 від 04.04.2019 на суму 3 000,00 грн. та платіжне доручення №1358 від 02.04.2019 на суму 3 000,00 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти стягнення з відповідач витрат на професійну правничу допомогу, зазначає, що на даний час Господарським судом міста Києва розглядається більш ніж 40 справ стосовно стягнення штрафних санкцій за позовами СП «УТФ» та по кожній позовній заяві сума витрат на професійну правничу допомогу становить 3 000,00 грн.

Згідно із ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі №19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі №906/194/18, від 19.02.2019 у справі №917/1071/18.

Водночас, п. 4.2. договору про надання правничої (правової) допомоги №13/03/19 від 13.03.2019 визначено, що розмір гонорару адвоката, умови та порядок його сплати погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг) за договором про надання правничої (правової) допомоги №13/03/19 від 13.03.2019, оскільки з акту надання послуг №8 від 04.04.2019 не вбачається за можливе встановити, які саме роботи (послуги) були виконані (надані) адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем за вказаним договором, оскільки в акті зазначається про надання послуги з правничої (правової) допомоги адвокатом згідно договору №13/03/19 від 13.03.2019, як і не надано додаткової угоди, якою погоджено розміру гонорару адвоката саме в сумі 3 000,00 грн.

Таким чином, оскільки матеріали справи не містять доказів понесення позивачем реальних витрат у розмірі 3 000,00 грн., як вартості адвокатських витрат, суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача адвокатських витрат.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Споживчого товариства «УТФ» задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м. Київ, вул. Пожарського, 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, 30, оф. 287; ідентифікаційний код 30839403) 3% річних у розмірі 715 (сімсот п`ятнадцять) грн. 25 коп., інфляційні у розмірі 1 238 (одна тисяча двісті тридцять вісім) грн. 60 коп. та судовий збір у розмірі 176 (сто сімдесят шість) грн. 80 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.П. Босий