Рішення № 82370143, 12.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.06.2019Справа № 910/4627/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд.30, офіс 287)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, 3)

про стягнення 38 055,37 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Діденко І.Г.

від відповідача: Савін О.О.

В судовому засіданні 12.06.2019, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Споживче товариство «УТФ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» про стягнення 38 055,37 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки макухи соєвої №368/2017/КАМ/О від 29.09.2017 відповідач належним чином не виконав своїх зобов`язань щодо своєчасного розрахунку за поставлений згідно товарно-транспортних накладних №10 від 10.10.2017 та №11 від 10.10.2017 товар, що стало наслідком нарахування останньому у відповідності до п. 8.3. договору пені у розмірі 21 596,11 грн., а також згідно ст. 625 Цивільного кодексу України 3 % річних у розмірі 2 234,35 грн. та інфляційних втрат у розмірі 11 985,19 грн. а також суми втраченої вигоди у розмірі 2 239,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2019 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/4627/19. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.05.2019.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

У судовому засіданні 15.05.2019 судом проголошено протокольну ухвалу про відкладення розгляду справи на 29.05.2019 у зв`язку з неявкою відповідача.

17.05.2019 загальним відділом діловодства суду зареєстровано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що строк оплати поставленого товару не настав, а позивачем неналежним чином було виконане зобов`язання з передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору.

Також 17.05.2019 до суду надійшло клопотання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності для звернення до суду із вимогою про стягнення неустойки (пені та штрафу).

22.05.2019 до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач спростовує твердження відповідача щодо ненастання строку оплати поставленої продукції, оскільки всі необхідні документи відповідачу були передані, а останнім повністю оплачено таку продукції, проте з простроченням.

У судовому засіданні 29.05.2019 суд на місці ухвалив задовольнити клопотання представника відповідача щодо можливості ознайомитись з відповіддю на відзив та відкласти підготовче засідання на 12.06.2019.

У судовому засіданні 12.06.2019 заслухано пояснення представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору. Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву з урахуванням заяви про застосування строків позовної давності .

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

29 вересня 2017 між Споживчим товариством «УТФ» (надалі - постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (надалі - покупець/відповідач) був укладений договір поставки макухи соєвої №368/2017/КАМ/О (надалі - договір), відповідно до умов якого постачальник бере на себе зобов`язання, в порядку та на умовах, визначених даним договором, здійснити поставку товару, який не обтяжений правами третіх осіб, та передати його у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити поставлений постачальником товар належної якості та в обумовлені строки.

Відповідно до п. 3.2 договору предметом даного договору є поставка макухи соєвої, отриманої після віджиму олії з насіння сої.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка товару здійснюється постачальником на умовах терміну DAP (DELIVERED AT PLACE) за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 98.

За умовами п. 4.4 договору у момент поставки на кожну партію товару постачальник надає покупцю наступні документи: сертифікат якості, товарно-транспортну накладну, видаткову накладну, оригінал рахунку-фактури, інші супровідні документи згідно діючого законодавства.

Відповідно до п.п. 7.2., 7.3. договору розрахунок за товар здійснюється на умовах 80% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- постачання покупцю всієї кількості товару згідно виставленого рахунку-фактури,

- сторони підписали належним чином оформлену видаткову накладну

- передача покупцю повного пакету оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору.

Остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовного товару здійснюється покупцем протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки передбаченні чинним законодавством засобом електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних.

За доводами позивача, на виконання умов договору СП «УТФ» було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 544782,00 грн, що підтверджується накладними № 10 та № 11 від 10.10.2017 на суму 272 500,00 грн та 272 282,00 грн відповідно. Відповідачем в свою чергу товар прийнятий без зауважень та оплачено у повному обсязі, проте з порушенням строків, визначених умовами договору, а тому в порядку п. 8.3. договору, ст. 625 ЦК України та ст. 224 ГК України позивачем нараховані штрафні та фінансові санкції у вигляді пені, 3% річних, інфляційних втрат та упущеної вигоди.

Отже, спір у справі виник у зв`язку з несвоєчасною, на думку позивача, оплатою відповідачем поставленого товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України. Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських, згідно ст.. ст.. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.. ст.. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і у відповідності до приписів ст.. 629 ЦКУ є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 655 ЦКУ за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 ЦКУ за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. (ч.2, 3 ст. 712 ЦКУ).

Згідно ч.1 ст. 530 ЦКУ якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦКУ покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктами 7.2., 7.3. договору сторони погодили, що розрахунок за товар здійснюється на умовах 80% після оплати вартості замовленого товару на розрахунковий рахунок постачальника протягом 21 календарних днів за умови виконання наступних умов:

- постачання покупцю всієї кількості товару згідно виставленого рахунку-фактури,

- сторони підписали належним чином оформлену видаткову накладну

- передача покупцю повного пакету оригіналів документів, зазначених в п. 4.4 даного договору.

Остаточний розрахунок в розмірі 20% оплати вартості замовного товару здійснюється покупцем протягом 3 робочих днів після того, як постачальник в строки передбаченні чинним законодавством засобом електронного зв`язку надіслав покупцю податкову накладну зареєстровану у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Тобто, між сторонами було погоджено оплату товару у два етапи: 80 % з відстрочкою 21 на календарний день з моменту поставки товару та 3 робочих дні з моменту реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.

У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує, що у покупця не настало зобов`язання по оплаті товару, оскільки постачальником неналежним чином здійснено передання оригіналів документів, визначених пунктом 4.4 вказаного договору, а саме: не надано сертифікат якості. Крім того, відповідач стверджує, що податкові накладні ненаправлено відповідачу.

Стосовно твердження відповідача про ненадання позивачем сертифікату якості, суд зазначає, матеріали справи не містять доказів, що ним було заявлено будь-які претензії щодо кількості та якості товару. Крім того, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем підписані накладні №№ 10, 11 від 10.10.2017 без зауважень та заперечень, зокрема, останнім не висловлено будь-яких застережень щодо ненадання постачальником в момент поставки товару документів, перелік яких визначено у пункті 4.4 договору (у тому числі, сертифікату якості).

Матеріалами справи також підтверджується, що створені позивачем податкові накладні № № 10, 11 від 10.10.2017 зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних 31.10.2017.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства визначено свободу договору.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи підтверджується факт поставки товару позивачем та прийняття відповідачем на загальну суму 544 782,00 грн, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками накладними № 10 та № 11 від 10.10.2017 на суму 272 500,00 грн та 272 282,00 грн відповідно.

Відповідно до квитанцій про реєстрацію податкових накладних у ЄРПН № 9227045290 та № 9227055198 податкові накладні № 10 та № 11 від 10.10.2017 було зареєстровано продавцем 31.10.2017, що не заперечується сторонами.

Відтак, з урахуванням умов, товар підлягав оплаті у строк 80% вартості товару до 31.10.2017 (включно) та 20% вартості товару у строк до 03.11.2017 (включно).

За твердженням позивача, що підтверджується матеріалами справи, відповідачем оплачено товар із порушенням встановлених умовами договору строків, а саме:

за накладною № 10 від 10.10.2017 у розмірі 80 % вартості товару - 13.12.2017, згідно з платіжним дорученням № 9623042714 на суму 218 000,00 грн та 20 % вартості товару - 22.01.2018, згідно з платіжним дорученням № 9623044198 на суму 54 500,00 грн.

за накладною № 11 від 10.10.2017 у розмірі 80 % вартості товару - 13.12.2017, згідно з платіжним дорученням № 9623042713 на суму 217 825,60 грн та 20 % вартості товару - 09.01.2018, згідно з платіжним дорученням № 9623044068 на суму 54 456,40 грн.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст..610 ЦКУ).

Статтею 611 ЦКУ встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно з приписами ст. 230 Господарського кодексу України, у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

За умовами п. 8.3. договору сторони передбачили, що покупець за несвоєчасну оплату товару сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого товару.

Проте, згідно з ч. 1, 2 ст. 258 ЦКУ для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Як встановлено п. 1 ч. 2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи те, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання щодо оплати поставленого товару за договору №368/2017/КАМ/О від 29.09.2017 року з 01.11.2017 (щодо оплати 80 %) та з 04.11.2017 (щодо оплати 20 %) , то позовні вимоги про стягнення пені за порушення такого зобов`язання можуть бути заявлені протягом одного року, тобто по 01.11.2018 та 04.11.2018 відповідно.

Позовну заяву про стягнення пені за порушення строків виконання відповідачем грошового зобов`язання подано позивачем 10.04.2019 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду про прийняття позовної заяви, тобто, з пропуском встановленого строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем у справі.

Як встановлено ч. 4 статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 21 596,11 грн позивачу належить відмовити через заявлено даної вимоги поза межами строку позовної давності.

Вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційних витрат підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позивних вимог в цій частині, оскільки при розрахунку позивачем було допущено помилку під час визначення періодів нарахування, а саме дати початку та дати закінчення прострочення.

За розрахунком суду, обґрунтованими до стягнення 3% річних є сума у розмірі 2 153,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6 835,51 грн, які розраховані наступним чином:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів21800001.11.2017 - 12.12.2017423 %752.55217825.6001.11.2017 - 12.12.2017423 %751.955450004.11.2017 - 21.01.2018793 %353.8854456.4004.11.2017 - 08.01.2018663 %295.41Всього 2 153,79 грн (розрахунок трьох відсотків річних здійснено за допомогою системи Ліга:Закон)

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляці01.11.2017 - 12.12.20172180001.0091962.00219962.0001.11.2017 - 12.12.2017217825.601.0091960.43219786.0304.11.2017 - 21.01.2018545001.0341873.5156373.5104.11.2017 - 08.01.201854456.401.0191039.5755495.97Всього 6 835,51 грн. (розрахунок інфляційних втрат здійснено за допомогою системи Ліга:Закон)

В іншій частині цих позовних вимог позивачу належить відмовити.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача упущеної вигоди, у зв`язку з тим, що якби останнім було належним чином виконано своє грошове зобов`язання за договором, то Споживче товариство «УТФ» могло б одержати дохід у розмірі 2 239,72 грн., який просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс», суд зазначає наступне.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Згідно з ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, пред`явлення вимоги про відшкодування упущеної вигоди, яка за своєю суттю є припущенням, покладає на кредитора обов`язок навести достатні обґрунтування, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані, позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 18.05.2016 у справі №6-237цс16, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №750/8676/15-ц (провадження №14-79цс18).

З врахуванням викладеного, оскільки упущена вигода є не отриманими доходами за договором банківського вкладу, то позивачу необхідно було довести те, що він міг і повинен був отримати відповідні доходи у визначеному ним розмірі і за визначений ним період.

Разом з цим, всупереч викладеним вище нормам закону, позивачем не було доведено обґрунтованості позовних вимог про стягнення упущеної вигоди. Зокрема, матеріали справи не містять доказів укладення позивачем договору банківського вкладу, який він був неспроможний виконати, а також не доведено, що саме неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила позивача можливості отримати прибуток на спірну суму.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення упущеної вигоди в розмірі 2 239,72 грн. задоволенню не підлягають як не доведені та не обґрунтовані.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної оплати отриманого товару, неправильне визначення позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, а також необґрунтованість позовних вимог в частині упущеної вигоди, суд прийшов до висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 453,77 грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, зокрема, в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено види судових витрат. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами п.п. 1-2 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Крім того, ч. 4-5 зазначеної статті передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обґрунтування розміру заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, позивач зазначає, що 13.03.2019 між Споживчим товариством "УТФ" (клієнт) та адвокатом Діденком Ігорем Геннадійовичем був укладений договір №13/03/19 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого адвокат зобов`язався надати правничу (правову) допомогу, в тому числі, за окремими дорученнями клієнта.

Пунктом 4.1. вищевказаного договору передбачено, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнень бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару.

Відповідно до п. 4.4. договору, за результатами надання правничої (правової) допомоги складається акт, що підписується сторонами. В акті вказується обсяг наданої правничої (правової) допомоги і її вартість.

Як встановлено судом, в підтвердження понесених витрат на оплату правової допомоги у розмірі 3 000,00 грн позивачем до матеріалів справи було надано Акт надання послуг №14 від 08.04.2019 та платіжне доручення №1349 від 29.03.2019 на суму 3000,00 грн.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» роз`яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Таким чином, приймаючи до уваги обставини даної справи, її складність, предмет та підстави позовних вимог, а також враховуючи неправильне визначення позивачем періодів нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних, в тому числі необґрунтованість позовних вимог в частині упущеної вигоди, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, не відповідає критеріям розумності та співрозмірності і становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат, а відтак, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача вказані витрат у розмірі 1 000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплекс Агромарс» (02094, м. Київ, вул. Пожарського буд. 3; ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства «УТФ» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, буд. 30, оф. 287; ідентифікаційний код 30839403) 3% річних у розмірі 2 153 (дві тисячі сто п`ятдесят три) грн 79 коп. інфляційні у розмірі 6 835 (шість тисяч вісімсот тридцять п`ять) грн 51 коп. та судовий збір у розмірі 453 (чотириста п`ятдесят три) 77 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 13.06.2019

Суддя Л. Г.Пукшин