Рішення № 82359840, 03.06.2019, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/10485/14-ц

Провадження №2/523/530/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2019 р. м.Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Аліна С.С.

при секретарі - Вовкович І.В.,

розглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання факту добудов житлового будинку та набування права власності на них за окремою особою,-

В С Т А Н О В И ЛА :

В провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в якому просив: визнати факт проведення добудов за власний рахунок та кошти з 1982 року та по сьогоднішній день ОСОБА_1 у житловому будинку АДРЕСА_1 ; визнати факт добудування та отримання права приватної власності за ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 наступних споруд : кухня; коридор; гараж; середня кімната; дачний малий будинок; прибудова до гаражу; ванна кімната; баня; визнати факт проведення ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 - наступних ремонтних і будівельних робіт: заміна вікон; перероблення підлоги; проведення газопостачання; проведення водоводу; укладення у дворі тротуарної плитки.

Свої вимоги обґрунтував тим, що позивач є власником будинку житловою площею - 208,5 кв.м. з господарськими спорудами, який розташований на земельної ділянці Одеської міської ради, згідно витягу поземельної книги Державного реєстру земель України загальною площею - 0,0448 га., що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності на даний житловий будинок позивач отримав на підставі заповіту від його рідного батька ОСОБА_6 у 2007 році.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 1978 року. Позивач разом з своєю сім`єю проживають у даному будинку.

В період коли батько позивача - ОСОБА_6 був власником вищевказаного будинку, з 1982 року ОСОБА_1 за власні грошові заощадження, з дозволу батька , проводилися періодично поточні ремонтні роботи даного будинку та добудування даного будинку та його господарських споруд .

З періоду 1982 року та до цього часу, згідно архітектурно засвідченого плану КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» даного будинку, є факт що були прибудовані наступні кімнати та споруди: кухня, коридор, гараж, середня кімната, дачний малий будинок; прибудова до гаражу, ванна кімнату, баня. Також у всьому будинку були замінені високотехнологічні металопластові вікна. Перероблена підлога, особо веранди, здійснювався постійно капітальний ремонт самого житлового будинку, проведено газопостачання до будинку, проведений новий водовід, по всьому дворі була укладена тротуарна плитка. Як зазначає позивач, усі данні добудови у житловому будинку проводились на законних підставах згідно рішень міжвідомчої комісії виконкому Суворовської міської районної адміністрації міста Одеси. 2007 році коли даний будинок дав грунтову осадку позивачем за власні гроші були здійснені ремонтні будівельні роботи щодо усилення фундаменту даного житлового будинку, дані будівельні роботи були проведені та виконувались у межах та згідно норм архітектурного та будівельного законодавства України. Визнання даного фактів позивачу необхідно для свідчення у разі розподілу даного добудованого будинку поміж ним та його дітьми та жінкою, а також визнання свідчення реальних фактичних обставин мешкання у даному будинку разом з його родиною.

28.07.2016р. від ОСОБА_4 надійшли заперечення на позов в яких зазначив, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав. У 1968 році ОСОБА_6 (батько ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ), придбав цілий житловий будинок з надвірними будівлями, розташований по АДРЕСА_1 , частину будинку ОСОБА_6 продав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 помер, після його смерті відкрилася спадщина на 19/25 частин домоволодіння, розташованого по АДРЕСА_1 . Під час життя ОСОБА_6 перебудував будинок та прибудував підсобні приміщення: перебудував сарай в кухню, збільшивши розмір приміщення, збільшив розмір тамбуру, з`єднав кухню з прихожою та коридором.

Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від24.11.1987 року за №557/8 ОСОБА_6 було дозволено оформити право власності на вказані приміщення. Спадкоємцями першої черги були: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

ОСОБА_1 24 жовтня 2006 року подав заяву до нотаріальної контори і прийняв спадщину на все майно ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 Заявник звернувся з позовом до Суворовського районного суду м. Одеси про визнання свідоцтва про право на спадщину, виданого ОСОБА_1 частково недійсним.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.04.2013 року позов був задоволений частково, визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, виданого на ім`я ОСОБА_1 , та визнано за ОСОБА_4 право на спадщину за законом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 ..

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.04.2013 року колегія суддів апеляційного суду Одеської області залишила без змін, а скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

Таким чином, встановлено, що все майно, у тому числі і домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_6 та ОСОБА_7

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не оскаржували свідоцтво про право на спадщину, видане на ім`я ОСОБА_1 , та рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 09.04.2013 року, а також рішення виконавчого комітету Суворовської районної ради народних депутатів від 24.11.1987 року за №557/8.

06.12.2018р. від позивача надійшли уточнення до позову в якому просив: визнати факт юридичного значення про добудову з 1985 року та по 2011 рік ОСОБА_1 житлового будинку та господарських споруд за адресою : АДРЕСА_1 ; визнати факт добудування та перебудування ОСОБА_1 житлового будинку та господарських споруд за адресою: будинок АДРЕСА_1 - наступних господарських споруд : кухня; коридор; гараж; середня кімната; дачний малий будинок; прибудова до гаражу; ванна кімната; баня.; визнати факт проведення ОСОБА_1 за власні грошові заощадження та спільно з відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 - наступних ремонтних та архитектурно - будівельних робіт: заміна вікон; перероблення підлоги; укріплення фундаменту несучих стін житлового будинку; проведення водоводу; укладення у дворі тротуарної плитки; заміна даху; визначити судовими експертним дослідженням, встановити та закріпити за позивачем ОСОБА_1 розмір та зміну реальних часток домоволодіння нерухомої майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати зменшення спадкової частки після факту отримання грошової компенсації за 6/25 часток житлового будинку за адресою : АДРЕСА_1 , іншою фізичною особою.

Свої вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку житловою площею - 208,5 кв.м. з господарськими спорудами, який розташований на земельної ділянці згідно витягу поземельної книги Державного реєстру земель України загальною площею - 0.0448 га. за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на даний житловий будинок позивач отримав на підставі укладеного заповіту від батька ОСОБА_6 у 2007 році. Позивачу відомо, що співвласником даного житлового будинку згідно договору купівлі - продажу укладеного у 1982 році з батьком позивача є ОСОБА_3 , але її реальний розмір часток від загального розміру спільного житлового будинку не встановлений та по факту не визначений.

ОСОБА_1 перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою - ОСОБА_2 з 1978 року, яка мешкає разом з позивачем у спірному будинку, крім того донька позивача - ОСОБА_8 , також мешкає у даному житловому будинку. З періоду 1982 року та до цього часу, згідно архітектурно засвідченого плану КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» даного будинку, є факт що були прибудовані наступні кімнати та споруди: кухня, коридор, гараж, середня кімната, дачний малий будинок; прибудова до гаражу, ванна кімнату, баня. Також у всьому будинку були замінені високотехнологічні металопластові вікна. Перероблена підлога, особо веранди, здійснювався постійно капітальний ремонт самого житлового будинку, проведено газопостачання до будинку, проведений новий водовід, по всьому дворі була укладена тротуарна плитка. Як зазначає позивач, усі данні добудови у даному житловому будинку проводились на законної підставі згідно рішень міжвідомчої комісії виконкому Суворовської міської районної адміністрації міста Одеси. 2007 році коли даний будинок дав грунтову осадку позивачем за власні гроші були здійснені ремонтні будівельні роботи до зусилення фундаменту даного житлового будинку, дані будівельні роботи були проведені та виконувались у межах та згідно норм архітектурного та будівельного законодавства України. Визнання даного фактів позивачу необхідно для свідчення у разі розподілу даного добудованого будинку поміж ним та його дітьми та жінкою, а також визнання свідчення реальних фактичних обставин мешкання у даному будинку разом з його родиною.

У судовому засіданні позивач уточнені позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги визнала, не заперечувала проти задоволення позову.

Інші сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення сторін, суд вважає, що позов не обгрунтований , не доказаний, тому не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 був власником 19/25 частин житлового будинку житловою площею - 208,5 кв.м., який розташований на земельної ділянці згідно витягу поземельної книги Державного реєстру земель України загальною площею - 0.0448 га. за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 13007998 від 21.12.2006р. (а.с.10, т.1). власник 6/25 частини є ОСОБА_9 .

Згідно рішень виконкому Суворовської районної ради народних депутатів виконавчого комітету від 14.04.1983 р. № 3, від 15.10.1985 № 9, від 24.11.1987 р. № 557/8 проводились поточні ремонтні та будівельні роботи та добудови спірного будинку (а.с.37,38, 39, т.1).

09.04.2013 року рішення Суворовського районного суду м. Одеси позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання права на спадщину - задоволено частково (а.с.161-162, т.1). Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, яка було видано Четвертою Одеською державною нотаріальною конторою 27.01.2007р. зареєстроване у реєстрі № 3-297, відповідно до якого до ОСОБА_1 перейшла спадщина після померлого ОСОБА_6 у вигляді 19/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 у вигляді 19/60 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 у вигляді 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_4 право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 у вигляді 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , іпн. НОМЕР_1 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_4 , ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , іпн. НОМЕР_2 , що зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) державне мито у розмірі 51 гривня, а також витрати за інформаційне-технічне забезпечення у розмірі 120 гривень.

Ухвалою апеляційного суду від 28.11.2013р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилено, рішення суду від 09.04.2013р. залишено без змін (а.с.163-164, т. 1). Ухвалою ВСУ України від 26.09.2018р. касаційну скаргу ОСОБА_10 та ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 28.11.2017р. - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.227-229, т.2).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 11.08.2014р. позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задоволено, визнано за ОСОБА_4 право власності на 133/600 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.165-166, т.1). Рішення набрало законної сили 12.08.2014р.

Згідно довідки про склад сім`ї № 624 від 04.08.2011р. за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с.168, т.1).

В матеріалах справи наявний акт, згідно якого вбачається, що прибудови 1-12, 1-10,1-9г, гараж Е. перебудова кухні 1-5 в жиле приміщення проведено ОСОБА_1 даний акт був підписаний ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , завірений керівником ОСН «Суворовський» (а.с.206, т.1).

Ухвалою суду від 04.12.2014р. заяву ОСОБА_1 про призначення експертизи - задоволено, призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу будівель, споруд та території і будинку розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.55, т.1).

Згідно висновку експерта № СЕ-2502-1-800.16 експертом було встановлено, що у 1987 році до будинку по АДРЕСА_1 були добудовані наступні прибудови: коридор №1-9 площею 7,0 м2, коридор №1-10 площею 4,70 м2, туалет №1-11 площею 1,20 м2 та кухню №1-12 площею 10,20 м2 переобладнано з сараю.

Враховуючи те, що у рішенні Виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів від 24.11.1987 р. за №557/8 "Про самовільні будівлі в будинку АДРЕСА_3 94 т.1, а.с. 11, 18 т.2) ОСОБА_6 просив саме узаконити досліджувані прибудови, а також враховуючи позитивне рішення Виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів, зокрема в частині залишення ОСОБА_6 досліджувані об`єкті з оформленням права власності, експерт прийшов до висновку про те, що прибудови, які були прибудовані у 1987 році до будинку по АДРЕСА_1 узаконені, а саме на підставі рішення Виконавчого комітету Суворовської районної Ради народних депутатів від 24.11.1987 р. за №557/8 "Про самовільні будівлі в будинку

АДРЕСА_1 судовому засіданні були допитані в якості свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_15 які підтвердили, що позивачем здійснювалися ремонтні роботи, перебудови та добудови житловому будинку.

В силу ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, повязаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 355 ЦК України , майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно)

Спільна часткова власність за статтею 356 ЦК України це власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.

За вимогами частини 3 статті 357 ЦК України, співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Відповідно до п. 3.1. Наказу Мінжитлокомунгоспу від 18.06.2007р. №55 «Про затвердження Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна», розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконується за заявами всіх співвласників об`єктів нерухомого майна.

У разі невідповідності розмірів часток, указаних у правовстановлювальних документах, реальним часткам за згодою всіх співвласників здійснюється розрахунок відповідних часток нерухомого майна з метою отримання відповідних правовстановлювальних документів. При розрахунку частки кожного співвласника в будинку необхідно визначити всю внутрішню площу будинку, а також площу, яка належить кожному співвласнику окремо (п.3.4. Інструкції).

Як вбачається з вимог діючого законодавства розмір ідеальної частки у праві спільної часткової власності на будинок підлягає зміні при певних умовах: при здійсненні поліпшення майна з разі реконструкції, що збільшує або зменшує площу такого будинку та такі поліпшення неможливо відокремити, реконструкція здійснена за власний кошт співвласника у встановленому порядку та з дозволу інших співвласників.

Так, відповідно до положень статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із зазначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами третьою, четвертою статті 357 ЦК України передбачено, що співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна; співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Згідно із частинами першою, третьою статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою; кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.

Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.

Так, відповідно до частини другої статті 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Ураховуючи те, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України та пункту 10 Порядку присвоєння об`єкту нерухомого майна реєстраційного номера, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 грудня 2010 року № 1117 «Про ідентифікацію об`єктів нерухомого майна для реєстрації прав на них».

Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією № 55.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1, 2.4 цієї Інструкції поділ об`єкта нерухомого майна (виділ частки) на окремі самостійні об`єкти нерухомого майна здійснюються відповідно до законодавства на підставі висновку щодо технічної можливості такого поділу (виділу) з дотриманням чинних будівельних норм та з наданням кожному об`єкту поштової адреси.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції № 55 передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 316, 317, частинами першою, другою статті 376 ЦК України.

Так, ураховуючи те, що за змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Отже, самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди,іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, виходячи зі змісту цієї норми самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Слід зазначити, що в розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності . Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1.Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146 (далі - Методичні рекомендації № 146).

Поняття реконструкції об`єкта нерухомості міститься в пункті 3 Державних будівельних норм В.3.2-2-2009 Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України від 22 липня 2009 року № 295 (далі - ДБН), відповідно до якого реконструкція - це така перебудова будинку, наслідком якої є зміна кількості приміщень, їх площі, геометричних розмірів та функціонального призначення, заміна окремих конструкцій.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376 ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що не підлягають поділу (виділу) об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна.

Дана позиція викладена в Постанові від 10 жовтня 2018 року у справі № 520/17520/14-ц Верховного Суду України.

За загальним правилом, закріпленим у частині другій статті 373 ЦК України, особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Згідно з частиною першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України необхідно зробити висновок, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначених частинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об`єкта.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином, стаття 6 Конвенції втілює « право на суд », в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( рішення від 21 лютого 1975 року у справі « Голдер проти Сполученого Королівства » ( Colder v. the United Kingdom ), п. п. 28 - 36. Series A № 18 ). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення « спору судом ».

Згідно ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. ст. 76 - 83 ЦПК України, доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1 ) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не обґрунтований та такий, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 133, 265 ЦПК України, ст.ст. 177, 234, 331, 357 ЦК України, -

ВИРІШИЛА:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання факту добудов житлового будинку та набування права власності на них за окремою особою - відмовити.

Копію рішення направити сторонам по справі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Рішення складено та підписано 10.06.2019р.

Суддя Аліна С.С.